Спецпроект

Екскурсія Дніпропетровським історичним музеєм. ФОТО

Нову будівлю музею не видно з вулиці, і відвідувачі в якийсь момент схоплюються: ми вже годину ходимо гігантськими площами, як це все вміщається в такому маленькому будиночку? Обережно, багато фото!

1 листопада відбудеться фінальний етап проекту Фонду Ріната Ахметова "Динамічний Музей". В цей день визначиться, хто з п'яти українських музеїв, які стали фіналістами конкурсу, отримає грант у розмірі 10 млн гривень.

"Історична Правда" побувала в кожному з цих музеїв. Ми дізналися, як зараз виглядають експозиції і що музейники планують зробити, якщо виграють грант. Пропонуємо читачам приєднатися до нас.

Сьогодні - екскурсія Дніпропетровським національним історичним музеєм імені Дмитра Яворницького.

Будівля музею знаходиться в центрі Дніпропетровська, на початку головної магістралі міста - проспекту Карла Маркса.

 Фото: Дмитро Ларін. За спиною фотографа - головний корпус Національного гірничного університету і пам'ятник Ломоносову. Музей знаходиться у чудовому оточенні - молодь і наука :)

У 1849 році з ініціативи губернатора Андрія Фабра було відкрито "Суспільний музеум Катеринославської губернії". У 1887-му свій власний, приватний музей відкрив Олександр Поль - підприємець-металург і археолог-любитель. 

У 1902 році обидві колекції було об'єднано в Обласний музей імені Поля, директором якого на запрошення міської управи став 47-річний Дмитро Яворницький - археолог та історик запорізького козацтва. Яворницький, крім своїх знань і авторитету, додав у музей і власну колекцію.

Спершу музей був розташований у комерційному училищі (нині там обласна рада), а в 1905-му переїхав в оце приміщення, збудоване спеціального для нього в самісінькому центрі міста - біля Спасо-Преображенського кафедрального собору.

Будівля музею споруджена за зразком будинку Гофмана в Берліні

Праворуч від жовтої будівлі музею - галявина з середньовічними половецькими бабами, витесаними з каменя. Колись біля баб стояла і статуя Катерини Другої. З 1914-го вона стояла на постаменті навпроти музею, де нині Ломоносов, а в 1917-му революційні маси повалили пам'ятник.

Ненависну царицю хотіли взагалі переплавити, але її під захист узяв Яворницький. Автор "Історії запорозьких козаків" поставив її у дворі свого музею.

Кам'яні половецькі баби

З того часу заклад перетворився на музейний комплекс. Крім власне історичного музею, до складу Дніпропетровського національного входять також філії:

- діорама "Битва за Дніпро";

- музей "Літературне Подніпров'я";

- будинок-музей Дмитра Яворницького;

- музейний центр Олени Блаватської;

- музей історії самоврядування.

Центральна споруда історичного музею складається з дев'яти експозиційних і п'яти виставкових зал. Нижче - одна з виставкових. Загалом у музеї (включно з філіями) відбувається понад 100 виставок щороку.

Біла Зала музею - побудована ще в 1905-му. Коли ІП гостювала, в залі була виставка "Спортивна слава Дніпропетровщини", з нагоди Євро-2012

Тимчасові виставки бувають найрізноманітнішими - від експозицій про УПА до "Моди крізь століття" (на фото нижче).

Експонат "модної" виставки - жіночі чоботи початку XX сторіччя

В 1970-х музей зазнав капітальної реконструкції, проведеної з ініціативи тодішнього директора Горпини Ватченко. Власне, нинішні експозиційні зали і з'явилися завдяки цій реконструкції - до будівлі 1905-го року було прибудовано величезну нову споруду.

Нову будівлю не видно з вулиці, і відвідувачі в якийсь момент схоплюються: як же так, ми вже годину ходимо гігантськими площами, як це все вміщається в такому маленькому будиночку?

Екскурсію читачам ІП проводить директор музею імені Яворницького Надія Капустіна. На жаль, вона не захотіла сфотографуватися. "Хай більше місця для експонатів буде", - віджартувалася.

На фото нижче так званий "внутрішній дворик" - перехід зі старого будиночку до нових експозиційних приміщень.

 Праворуч - музей 1905 року, ліворуч - 1979-го

"Внутрішій дворик" використовується як ще одна виставкова зала і водночас музейна вітальня. Тут проводяться заходи для друзів музею і широкої публіки. Скажімо, лекція про танці і музику (з залученням старовинних музичних інструментів).

На стінах - експонати, які стосуються старого Катеринослава.

 Таким був Дніпро до побудови гідроелекстростанції на Хортиці

Зараз у "внутрішньому дворику" - тимчасова експозиція, присвячена Катерині ІІ. Зроблена на прохання російської експедиції з Петербургу в Крим - шляхом, яким 225 років тому їхала імператриця.

 Кіраса з вензелем Катерини ІІ

На фото нижче - вестибюль на початку постійної експозиції, створеної Горпиною Ватченко в 1970-х. За словами Надії Капустіної, Ватченко дуже хвилювалася, коли будівництво було завершене і його мав приймати Олексій Ватченко - перший секретар Дніпропетровського обкому Компартії. І рідний брат Горпини.

Але Ватченко залишився задоволений багатомільйонною інвестицією державних коштів у фактично новий музей.

За деякими даними, Олексій Ватченко (який потім став головою Президії Верховної Ради УРСР) упізнав себе в персонажі-номенклатурнику з роману "Собор" Олеся Гончара. І всіляко боровся з твором. А от реконструкції музею він посприяв.

"1776-1976". Капітальна реконструкція музею була приурочена до дати першої згадки про заснування нового губернського центру Катеринослава

Часи ж директорства Горпини Ватченко вважаються ренесансом музею. З 33 тисяч музейних предметів, які були у фондах у 1948 році, колекція виросла до майже 200 тисяч одиниць зберігання. Вочевидь, і особливий статус Дніпропетровська в 1970-их теж посприяв адекватному ставленню влади до головного музею історії краю.

Вигляд з другого поверху експозиційної споруди на "внутрішній дворик" і стіну будівлі 1905 року

Перша зала постійної експозиції - "Великий Степ і первісні люди". Тут представлена сторія регіону від палеоліту до XIII сторіччя. Перша зала має зелену підлогу, котра символізує траву Дикого Поля.

Вхід до постійної експозиції

"Ми хочемо встановити тут спеціальне освітлення, щоб виділити деякі експонати, - каже директор Надія Капустіна. - А ще наша мрія - встановити в кожній експозиційній залі об'ємний звук. Кілька колонок, які задаватимуть атмосферу".

 Загальний вигляд першої зали. Праворуч видно фрагмент величезної аланської печі. Це справжній археологічний артефакт VII сторіччя, його встановили в залі за допомогою крану, ще коли будівля не була накрита дахом. Ліворуч - кам'яна статуя кабана часів Середньовіччя

Зараз під час нічних екскурсій тут уже робляться спроби окремої підсвітки та аудіо - в рамках дійства "Взаємостосунки людини і степу".

Бивень і нижня щелепа мамонта. 40-12 тисяч років тому

В залі - безліч цікавезних експонатів. На жаль, ми не можемо розмістити все :( Нижче - вирізаний фрагемент родового могильника з села Василівка. Цьому скелету первісної людини - близько 10 тисяч років.

Поховання чоловіка у скорченому стані. Василівський могильник

А це - чи не найлегендарніший експонат зали (а то й усього музею). Керносівський ідол - прикрашена символічною різьбою антропоморфна стела, що, за припущенням науковців, зображує верховне божество (Творця Всесвіту) арійського пантеону.

Камінну скульптуру знайшли бульдозеристи у 1973 році під час риття силосної ями у Новомосковському районі. Вони викинули її геть, бо ледь не зламали ковш. Потім камінь виявили школярі, які й написали листа вченим.

Цьому каменю приблизно 6 тисяч років. Його навіть намагалися забрати в Ермітаж. І якби не Горпина Ватченко, то, може, й забрали б назавжди. А так привезли вантажівкою назад :)

Зразок оформлення стенду в першій залі:

 Предмети черняхівської культури III-IV ст.

В залі широко представлена і скіфська епоха. Мечі-акинаки, прикраси, одна з перших копій знайденої в 1971-му Пекторалі, посуд тощо.

"Ми хочемо зробити виставку "Велика Скіфія", - говорить Надія Капустіна. - Показати там не тільки золото, але й щоденні прикраси. І провезти цю виставку регіональними музеями. А тут, біля скіфської кам'яної статуї, встановити великий сенсорний екран, на якому можна було різними мовами дізнатися про експонати".

На фото нижче - скіфський бронзовий казан (V ст.) і чоловіча сакральна статуя під ним:

 Припускають, що статуя - готська. Її викопав ще Яворницький на поч. XX сторіччя

Цитата, яка вже сама по собі є музейним експонатом. Вочевидь дійшла до нас з першої експозиції 1970-х років:

В радянські часи до кожного явища намагалися знайти відповідну цитату з творчного доробку Володимира Леніна. Правда, ця чомусь не підписана

Зразок нового дизайну музейного етикетажу. Планується оформити в такому стилі всі експонати:

 Наразі більшість етикетом у музеї - українська та російська

Переходимо до другої зали, присвяченій історії запорізького козацтва. Її підлога - граніт і синій килим посередині. Що символізує пороги Дніпра, і саму річку.

У другій залі, крім того, що висить на стінах, безліч цікавих експонатів: чумацький віз, гармати, шаблі, рушниці та інша зброя, обладунки, надгробні хрести, макет козацької "чайки" тощо

Одна стіна прикрашена двома великими панно, присвяченим ключовим в СРСР подіям часів козацтва - це повстання проти польських панів і дружба з Росією.

 Під зображенням Переяславської Ради - обладунок крилатого гусара. Раритетний експонат

На протилежній стіні - грандіозна кам'яна карта України XVI-XVII сторіч.

Лінії на граніті - шляхи походів кримських татар. Зроблені з заліза

У планах музейної адміністрації - встановити в залі сенсорний екран, який даватиме відвідувачам додаткову інформацію вкупі з інтерактивними картами битв, з козацькими портретами тощо.

Крім інформаційного навантаження, екран міг би мати й розважальну складову - скажімо, квест "Збери козака в похід".

 Макет Запорізької Січі в XVIII сторіччі

Речі, знайдені на місці Томаківської Січі:

 Гармати, ядра, форми для відливання куль тощо

Картина "Запорожець у бою", намальована Миколою Струнніковим з Дмитра Яворницького - сусіда художника по кімнаті в Москві. Намальована на дверях:

"Запорожець у бою", XIX ст.

Коли майбутній історик виїздив із Москви, він спробував забрати й двері з картиною. Струнніков не хотів віддавати, зрештою все закінчилося судом. Суддя наказав розпиляти картину порівну, а частки взяти собі за жеребом. Яворницькому повезло, йому дісталася верхня половина.

 Шоломи кавалерії Речі Посполитої

Представлені й перші друковані українські книги:

"Апостол" із львівської друкарні Федорова. 1574 р.

Зала третя - "Освоєння Степу і заснування Катеринослава". Багато національного одягу - на початку XIX-го сторіччя в місті жило близько 80 націй.

 Загальний вигляд третьої зали

На фото нижче - карета придворного, який супроводжував Катерину ІІ в її мандрівці до Криму. Вона в чудовому стані: коли в 1941 році німці захопили Дніпропетровськ і розмістили в музеї офіс штадткомісара, саме на цій кареті рештки експонатів вивозилися на зберігання в інші будинки.

Лімузин XVIII сторіччя

Раніше ця зала була присвячена повстанням селян і декабристів, зараз частина цих експонатів замінюється на сакральні речі різних конфесій.

 Рушники

Також тут була широко представлена Кримська війна середини XIX-го сторіччя. Зараз замість частини експонатів часів війни готується експозиція про дніпровських лоцманів, які проводили човни крізь пороги:

Катеринославські лоцмани, кінець XIX ст.

Рідкісний експонат - форменний одяг військових поселян:

 Перша половина XIX ст.

Портрет губернатора Фабра, з якого й почалася історія Дніпропетровського історичного музею:

Фабр також проклав і проспект Карла Маркса

Четверта зала - "Картина життя кінця XIX - початку XX ст.ст.". Раніше тут була виставка, присвячена революційним подіям, а тепер зробили історію повсякдення. Дуже цікаво, до того ж кількість музейних предметів у новій експозиції збільшилася в рази.

Загальний вигляд четвертої зали. Станки, деталі та інші артефакти доби індустріалізації

Частина інсталяції, присвячена металургії:

Так починалася розробка руд у регіоні

Акція бельгійської компанії "Металургійні і сталеливарні заводи Катеринослава":

 Акція у 100 франків

Кімната робітника металургійного заводу Василя Рибкіна:

 Судячи з обстановки, висококваліфікованого робітника

Касовий апарат:

 

Ще один чудовий предмет з історії повсякдення. Як ви думаєте, що це?

Апарат для голосування. Ліворуч - розібраний для підрахунку голосів, праворуч - у робочому положенні. Голосування відбувалося залізними кульками 

"Є думка взяти мультимедійного гіда (фігура, на яку проектується відеоряд) і в кожну залу додати такого тематичного персонажа, - говорить Надія Капустіна. - У першу залу, скажімо, скіфа, у другу козака... Зі зверненнями до відвідувачів. У цю залу ми взяли б робітника Василя Рибкіна".

 Шикарне ліжко - теж історія повсякдення

Четверта зала щільно насичена найрізноманітнішими артефактами, які дуже цікаво роздивлятися.

Що читали українською на початку XX ст.

Лекція Яворницького. Не безкоштовна - по 5-30 копійок, нормальні гроші як на той час.

Лекція в супроводі слайдів - зразок мультимедійності тих часів

На стіні навпроти - зріз життя людей із п'яти різних верств. Від військових до священників. Експонатів там так багато, що музей планує зробити новий етикетаж, у вигляді буклету, щоб відвідувач міг брати його в руки і ходити уздовж експонатів:

Загальний вигляд

Тут же представлено кілька екземплярів з єгипетської колекції Олександра Поля, з якої, власне, і почався музей.

Таких статуй дві у світі. Друга - в Каїрі, якщо не вкрали мародери:

 Статуя невідомого фараона, узурпована (тобто зі зміненим титулом) фараоном Рамзесом VI. XIII ст. до нашої ери

У планах музейників - побудова лапідаріуму, куди планують перемістити частину єгипетської колекції, античні скульптури, половецьких і скіфських баб, козацькі хрести та інші вироби з каменю.

А ми тим часом переходимо до зали №5 - "Революційні події 1917-1920-х років".

Загальний вигляд зали

Радянська експозиція перероблена - тепер тут можна знайти артефакти з усіх періодів того бурмного часу.

 Один зі стендів

Офісне приладдя - сувенір до 300-річчя дому Романових. На календарі - останній день царювання династії:

 28 лютого внаслідок революційних подій у Петрограді імператор зрікається престолу

За представленими документами можна чудово простежити, як змінювалися суспільні настрої і політичний режим.

Українізація імператорської армії:

 Квітень 1917-го

Перші демократичні вибори:

 Серпень 1917-го

Повернення до влади Центральної Ради:

Квітень 1918, до перевороту Скоропадського залишається два тижні

Гетьманська держава, патент на "спосіб затримування продуктів коксування за допомогою поглощення їх із коксового газу пористою масою":

Серпень 1918-го

Повалення гетьманського режиму і прихід до влади Директорії УНР:

Липень 1919-го

Легендарна "охоронна грамота", видана Яворницькому Нестором Махно. Зустріч академіка й анархіста яскраво описана в "Соборі" Гончара:

Здається, це листопад 1919-го

УКП - це вам не КПУ:

 Лютий 1920-го

І закономірний фінал безкінечних взаємних розборок:

Грудень 1920-го

Прапор Петриківської філії українських більшовиків:

Село Петриківка відоме не тільки своїм декоративним розписом

Наступна зала - "Репресії і Голодомор".

 

Портрети репресованих - переважно чоловіки 40-50 років, не інакше як радянські службовці:

 

Лист робітника Високопільської МТС про те, що він побачив в українських селах восени 1933 року:

 

Уявляєте, щоб зараз провладні ЗМІ таке писали?

 

У 1933-му Дмитра Яворницького разом із частиною наукових працівників теж було репресовано. Добре, що академіка ще не розстріляли:

 

Лист "дружини ворога народу" доньці з заслання:

 

Лист доньки мамі на заслання:

 

З одного боку зали - Сталін, з іншого - Хрущов, який відкрив частину сталінських злочинів:

 

Наприкінці 1980-х горбачовська "перебудова" привідкрила решту злочинів. На фото нижче - демонстрація тих часів:

Плакат праворуч завжди актуальний

Наступна зала присвячена історії повсякдення 1920-40 років. Тут повністю перероблена експозиція з цікавими артефактами - від трактора до шкільної парти:

Загальний вигляд зали

Інтер'єр міської кімнати:

 

Льодовня - холодильник тих часів:

 

Обрізи селян, які боролися проти більшовицької "продрозверстки":

 

Титульна сторінка кримінальної справи. Дизайн ранньої УРСР, заповнено в 1930-их, переглянуто (з приводу реабілітації репресованого) в 1954-му:

 

Грамота для індустріальної молоді:

 

Картина невідомого автора 1930-х з зображенням дивних атмосферних явищ:

 Щоб намалювати таке в 1930-их, треба бути неабияким сміливцем

Колгоспний паспорт на землю. Слово "вічне" зараз здається смішним - саме за допомогою цих актів починалося переведення колгоспних земель у категорію "під забудову" наприкінці 1990-х.

 

Рідкісний артефакт - орден Трудового Червоного прапора Української РСР:

 

Обкладинка дніпропетровського дитячого журналу "Червона Калина":

Шрифти і оформлення - спадок УНР

Ще дитячих журналів:

 

Наступна зала присвячена Другій світовій війні. Тут переважно все знайоме - подібних зал вистачає в більшості українських музеїв:

 Загальний вигляд зали

Ампірні шрифти сталінських звернень:

 

Кобзар закликає давити фашистських гадів:

 

Експозиція наступної зали в радянські часи мала назву: "Дніпропетровщина: період соціалістичного розвитку".

Червона доріжка піднята над підлогою - це мало символізувати, що радянський народ піднявся на новий рівень і йде до комунізму. Але зараз в експонатах - етнографія і сучасні гроші.

"А де ж Брежнєв? Де Щербицький? - питаю я. - Це ж теж наша історія".

"Будуть і Брежнєв, і Щербицький, - відповідає Надія Капустіна. - У нас є меблі з їхніх приймалень. Експонатів вистачає. Ми хочемо зробити тут капітальний ремонт і представити історію краю від 1946 року до сьогодення. Показати всі прояви життя - і позитивні, і негативні".

У планах музейників - застосувати сучасні мультимедійні технології, які поділять залу на періоди до і після проголошення незалежності.

Зараз на радянських стендах представлені різні етнографічні вироби

На цьому ми залишаємо постійну експозиція і спускаємося вниз, до діорами "Битва за Дніпро". Перед входом - колекція предметів, викопаних під час пошукових експедицій:

 Дари пошуковців

Праворуч від знахідок, у скляній будці причаївся солдат вермахту:

 

"Битва за Дніпро", яка зображає різні етапи наступальної операції радянських військ восени 1943 року, має площу 60 на 14 метрів:

 "Битва на Дніпро" - найбільша діорама в Україні і одна з найбільших у світі

"Ми хочемо встановити тут інтерактивну карту, вібропідлогу і об'ємний звук, - говорить директор музею. - Живе світло, яке виділяло б фігуру, про котру розповідає в даний момент екскурсовод. Запахи пороху й гарі. І аудіогіди, стилізовані під радіопереговори".

У діорами вже є голос Левітана, записаний диктором спеціально для Дніпропетровського історичного.

 Гармата в нижній частині діорами - справжня

Наостанок ми переходимо в кінолекційну залу, на яку музейники покладають особливі надії у випадку отримання гранту. Тут планується створити інтерактивний мультимедійний освітньо-розважальний простір - “Дитячий музейний острів”.

 Кінолекторій унікальний тим, що в ньому практично немає сходинок - зручно для дітей з обмеженими можливостями

"Приберемо крісла, зробимо свого роду конференцзал, - говорить Надія Капустіна. - За допомогою ширм його можна буде ділити на різні частини. Діти працюватимуть, учитимуться, гратимуться. Тут будуть репліки експонатів. Ці репліки ми також думаємо показувати у школах та інтернатах, разом із нашими лекціями".

Ми виходимо назовні і опиняємося перед новою будівлею музею:

 Збудоване у 1970-х

Коли ми приїхали в музей, було ще рано, але за час нашої екскурсії місто прокинулося. Ми проходимо могилу Дмитра Яворницького. Колишнього директора поховано біля музею.

Пам'ятник на могилі Яворницького. Ліворуч видно частину нової будівлі

Виходимо на проспект Карла Маркса і повертаємо до головного входу в музей. Там уже повно цільової аудиторії:

Дніпропетровські діти

І наостанок - трохи статистики про історичний музей імені Яворницького:

Колекція: більше 260 тис. одиниць зберігання
Експозиційні площі: 6,9 тис. кв.м
Кількість співробітників: 150
Кількість відвідувачів: близько 300 тисяч за рік
Річний бюджет: 9 млн грн

Наступного разу ми підемо на екскурсію в Музей Івана Гончара в Києві.

Фото: Дмитро ЛАРІН

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.