Війна, що породила "залізну" Тетчер. 30 років битві за Фолкленди

30 років тому почався аргентинсько-британський конфлікт за далекі і не дуже вартісні з економічної точки зору острови. Зате політичні ставки були високими - і аргентинській хунті, і прем'єру Маргарет Тетчер потрібна була перемога, щоб уникнути соціального бунту.

Тридцять років тому, 2 квітня 1982 року, 130 аргентинських спецназівців висадилися під прихистком темряви в південній частині Атлантичного океану на британських Фолклендських (аргентинці називають їх Мальвінськими) островах, котрі знаходяться на відстані 1100 миль від Буенос-Айреса.

Вони захопили аеродром, казарми морських піхотинців, а після короткої перестрілки і урядову будівлю. Після цього в гавані Порт-Стенлі висадилася піхота.

До 8:30 ранку острови вже не належали Британії. Нова аргентинська хунта під керівництвом генерала Леопольдо Гальтьєрі гідно відзначила 150-ту річницю окупації островів британцями в 1832 році, а також врятувала себе від бунтів опозиції в Буенос-Айресі.

Вона вважала, що має повне право володіти цими островами, і думала, що світ - і в першу чергу, Сполучені Штати - з нею погодяться, як було з Індією, коли вона в 1961 році захопила португальське Ґоа.

Аргентинські командос роззброюють королівську морську піхоту. Фото з часопису Siete Días

Для Маргарет Тетчер ця новина була катастрофою. Розвідка вже два дні доповідала, що до островів наближається аргентинський флот. Туди відправили підводний човен, але перехід повинен був зайняти два тижні, а новина про відправку субмарини лише прискорила вторгнення.

Тетчер подзвонила своєму другові президенту Рональду Рейгану, щоб той заступився за Британію. Але Рейган переконався, що Гальтьєрі п'яний і непохитний.

100 років Рейгану: обкладинки американських журналів. ФОТО

Пробувши на посаді прем'єр-міністра менше трьох років, Тетчер мало чого досягла, якщо не вважати скорочення податків для багатих і урізування витрат для бідних.

Її колеги по кабінету відкрито бунтували, а нові соціал-демократи переживали найпотужніший підйом своєї партії за півстоліття. А тепер ще й це. При ній на британську територію вторгається іноземна армія.

Капітан першого рангу Баркер з "Ендюренс" - єдиного британського бойового корабля в тому районі - послав радіограму: "Це принизливий день". Тетчер того ранку довелося зіткнутися зі своїм кабінетом, а на наступний день - з парламентом. "Це було найгірше, що зі мною траплялося", - скаже вона потім. В офіційній історії тієї війни говориться, що Тетчер загрожувала відставка.

У XXI-му столітті Фолкленди можуть здатися пост-імперською дивиною. Сама думка про те, що британські війська будуть воювати далеко від дому, видавалася тоді набагато більш дивною, ніж у сьогоднішню епоху численних воєн.

Театр бойових дій

Багато аргентинці стверджували, що Тетчер "сама спровокувала Гальтьєрі на удар" заради порятунку своєї політичної шкури. Те, що вона не направила в Буенос-Айрес застережливий ультиматум, безумовно спантеличило істориків.

Насправді Тетчер була в шоці. Цьому вторгненню безсумнівно сприяли її плани в сфері оборони. Вона мала намір списати кораблі далекої дії, а також прибрати з Південної Атлантики сторожовий корабель "Ендюренс".

В ООН у Нью-Йорку йшло обговорення питання про передачу островів Аргентині з подальшою орендою, і зрив цих переговорів привів до того, що хунта відродила свій давно готовий план вторгнення.

  "Ми перемагаємо". Обкладинка аргентинського часопису за травень 1982 року

У Тетчер був у рукаві один козир. За два дні до цього, коли з'явилася інформація про можливу агресію, вона скликала нараду за участю міністрів закордонних справ і оборони, щоб обговорити можливу відповідь на вторгнення.

Атмосфера на нараді була тяжка. Форін-офіс був у відчаї, оскільки давно вже заявляв, що зі зривом переговорів необхідно зміцнювати Фолкленди. Але виявитися правим - не завжди привід для веселощів.

Тим часом, у документі з питань оборони від міністра Джона Нотта вказувалося на незахищеність і вразливість островів, а також на те, що звільнити їх у разі захоплення буде практично неможливо.

Ані міністра закордонних справ лорда Каррінгтона, ні начальника штабу збройних сил лорда Льюїна в країні не було. А якби й були ці люди в Лондоні, вони б також почали закликати до крайньої обережності і до упору на дипломатію.

Але потім сталося щось незвичайне. В одну мить настрій різко змінився, що потім визнавали всі присутні. На засідання без запрошення з'явився командувач ВМС адмірал сер Генрі Ліч. Він вів запеклу боротьбу з Ноттом через скорочення асигнувань на ВМС, і почув, що Нотт знаходиться на нараді у Тетчер в парламенті.

Прем'єр-міністр запитала, чи можна підготувати оперативне з'єднання для відновлення контролю над островами. Ліч відповів, що воно може бути направлене туди протягом 48 годин. Коли адмірала запитали, як би він відреагував на це рішення, якби він був аргентинським генералом, той сказав: "Я б негайно вивів війська". Це була нерозсудлива і корислива заява.

Така емоційна поведінка Ліча сподобалося Тетчер з її рішучістю. Це була та сама соломинка, за яку вона могла вхопитися в повному мороці. Вранці 2 квітня кабінет почув новину про те, що губернатор Фолклендів Рекс Хант капітулював, і що британських морських піхотинців з островів вигнали.

На наступний день преса обрушилася на Тетчер з усією своєю уїдливістю. Дрібнотравчастий диктатор застав уряд зненацька. "Таймз" закликала лорда Каррінгтона "виконати свій обов'язок" і піти у відставку. "Експресс" зажадала, щоб "усі винні люди Тетчер" покинули свої пости.

Виступаючи в суботу 3 квітня в парламенті (це були перші парламентські дебати з часів Другої світової війни, що відбулися у вихідний день), Тетчер не наважилася навіть пообіцяти, що влада Британії над Фолклендами буде відновлена. Вона обережно використовувала слова на кшталт "британська адміністрація на островах".

Промова Тетчер про Фолкленди у Палаті общин парламенту. АУДІО

Але у Тетчер була військово-морська ескадра, якою вона могла помахати перед носом у депутатів парламенту. Лідер лейбористів Майкл Фут, який досі не відрізнявся особливим патріотизмом, раптом почав кричати, що потрібні "не слова, а справи", і вона попросила підтримати її з відправкою військ, які все ще перебували на британській землі.

Тепер уся увага була звернена на військово-морські сили Ліча. У середу він поспішив з наради з наказом усім наявним кораблям і судам "бути в готовності до виходу через 48 годин". У Портсмуті і Плімуті почалося стовпотворіння.

З усіх кінців острова скликали матросів і морських піхотинців. Приголомшеного командувача морською піхотою генерала Джеремі Мура розбудили о третій ночі і наказали вирушати на Фолкленди і звільняти їх.

 "Імперія завдає удару у відповідь". Обкладинка американського "Ньюсвіка"

Публічну бібліотеку Плімута буквально розграбували в пошуках книг про Південну Атлантику. Вулицями Портсмута і Плімута всю ніч йшли вантажівки з припасами.

Рішенням, яке живо нагадало Дюнкерк [британська операція з евакуації союзних військ з окупованої нацистами Франції в 1940 році - ІП], було реквізовано близько 50 цивільних суден для перевезення постачання. Ліч боявся, що кабінет проявить боягузтво і відкличе оперативне з'єднання з походу.

Те, що пізніше стали називати операцією "Corporate", ледь не стало катастрофою. В результаті загинула тисяча чоловік, 255 з них були британці.

Якби вибухнуло більше аргентинських бомб, скинутих на британські кораблі (у них були несправні годинникові механізми), то почати успішну операцію з висадки було би практично неможливо.

Так вийшло, що всі британські вертольоти пішли на дно разом з вантажним судном "Атлантік Конвейор". Цьому передувало неоднозначне затоплення аргентинського крейсера "Генерал Бельґрано" в момент, коли виникла реальна небезпека тупика в ході планованої операції.

Тетчер дуже сильно пощастило.

 "Генерал Бельґрано" тоне, торпедований британською атомною субмариною "Конкерор". 2 травня 1982 року. З 1100 людей на борту крейсера загинуло 323. ВВС звинуватило Тетчер у тому, що корабель рухався за межами зони бойових дій і не складв загрози британським силам у регіоні. Пізніше аргентинський уряд визнав, що "Бельґрано" загрожував таки британцям

Незважаючи на абсолютно очевидну дивину війни за Фолкленди, її результат важко переоцінити. Над Британією все ще висіли хмари невдач 1970-х років, кульмінацією яких стали жорсткі бюджети міністра фінансів Джеффрі Гова в 1980 і 1981 роках.

Британська економіка пасла задніх на тлі німецької, французької та італійської економік, а в політичних настроях панувала втома і пораженство. Навіть перемогу в Південній Атлантиці зустріли не радістю, а простим задоволенням від добре виконаної роботи. Великобританія хоча б показала, що може довести до переможного кінця крихітну війну.

Проте вплив воєнних дій на особистість Тетчер був вражаючим. Раніше прем'єр була мало помітна як удома, так і за кордоном. Війна показала її домінуючу присутність. Її мова, її рішучість і її завзятість стали бойовим кличем тієї війни. Незабаром після цього Тетчер перетворилася на світову знаменитість і в зовсім іншого лідера.

Палубний штурмовик "Супер Етандар" - основний козир Аргентини у Фолклендській кампанії. Споряджені протикорабельними ракетами "Екзосет" (теж французькими, як і літак), "етандари" стали справжньою загрозою для британського флоту. На фюзеляжі, ліворуч від емблеми ескадрилії, зображено силует потопленого "Атлантік Конвейора"

Критики з кабінету були змушені замовкнути. Тетчер, яка зненацька повірила в себе, відчула себе вправі проводити політику, що одержала потім назву "тетчеризм". Постійно апелюючи до "духу Фолклендів", вона долала опір страйкуючих шахтарів і займалася справами промисловості в цілому.

Вона взялася за Ірландську Республіканську армію - з великим збитком для себе. Вона врятувала раду Великого Лондона. Вона взялася за приватизацію, хоча раніше ставилася до неї скептично.

Трейлер фільму про Маргарет Тетчер "Залізна леді" (ВІДЕО)

У війни були й інші, більш тривалі наслідки. Головним фактором, що підштовхнув Аргентину до вторгнення, був документ Нотта про обороноздатність Британії. За згодою Тетчер завдання військово-морських сил країни планувалося звести до берегової оборони і стримування.

Будучи активним противником комунізму і отримавши за це прізвисько "залізна леді", Тетчер раніше не виявляла інтересу до іноземних справ і пішла на пост-імперський відступ в Гонконзі і Родезії. Фолкленди таке ставлення змінили - як у неї самої, так і у її наступників.

Тетчер відвідує Фолкленди. Січень 1983 року

Все це було на руку істинному переможцю в тій війні - флоту Ліча. Він переможно провів операцію, якої майбутні військові стратеги з усіх сил намагалися уникнути - висадку десанту під вогнем противника далеко від дому.

Тепер скорочення видатків були вже неможливі, і всі спроби це зробити зазнавали невдачі. З того часу в асигнуваннях на оборону постійно враховувався "Фолклендський варіант".

Потреби ВМС і ВПС були захищені, а сухопутні війська почали скорочувати. Фолкленди привели до появи марнотратної програми будівництва нових авіаносців, проти якої міністерство фінансів виступало з 1960-х років.

Флот також отримав нові засоби для висадки морського десанту. Все це супроводжувалося одним і тим же рефреном: "Це на випадок Фолклендів". Витрачені на війну 3 млрд фунтів стерлінгів були дрібницею в порівнянні з її наслідками.

Фолкленди поклали край тривалому періоду пост-імперського спаду в британській зовнішній політиці. Лідери країни, починаючи з Тетчер, продовжуючи Джоном Мейджором, Тоні Блером, Гордоном Брауном і закінчуючи Девідом Кемероном, стали самозваним глобалістами, "готовими виступати не в своїй ваговій категорії".

Британці ховають своїх загиблих у наземній операції і беруть у полон аргентинців

Тридцятирічний період заморського миру для британських військ підійшов до кінця, і в 1990-х роках почалася серія "війн за вибором". Їхня інтенсивність і вартість збільшується постійно і до цього дня. Якщо велика частина країн Європи перекували мечі на орала, то Великобританія - як і раніше - витрачає величезні кошти на оборону.

Аргентині після війни пощастило, і там з'явилася демократія, якій ця країна прихильна до цього дня. Її народ так і не змирився з поразкою у війні за Фолкленди, і на його боці весь американський континент.

А в Британії до сьогодні немає сміливого політика, здатного хоча б прошепотіти слово "переговори".

Джерело: The Guardian, ІноЗМІ

Дивіться також:

Померла Маргарет Тетчер

Аргентина знову вимагає у Британії Фолкленди

Британія планує вивести війська з Німеччини. Вони були там із 1945-го

1964: експеримент із ЛСД у британській морській піхоті. ВІДЕО

Всі матеріали за темою "Британія"

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.