Пятрас Вайтєкунас: "Вільна людина схильна робити добро, ніж зло"

Посол Литви в Україні: "Забравши у людей основні свободи, влада отримує необмежені можливості формувати армію зомбі. Чи колишня одна шоста землі одужала від тоталітаризму і вже має імунітет? Чи на схід від нас достатньо робиться, щоб історія не повторилася?"

Посол Литовської республіки в Україні Пятрас Вайтєкунас
BBC

У листопаді 2011 року в Києво-Могилянській академії відбувся круглий стіл "Досвід Литви у подоланні наслідків тоталітаризму".

Перед його учасниками виступив Пятрас ВАЙТЄКУНАС, Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні.

"Історична Правда" пропонує читачам конспект його лекції.

-------------------

Говорячи про тоталітаризм, його корені та причини, незліченні його злочини та заходи, які запобігли б тоталітарним трагедіям, дозвольте розпочати з питання, яке, на мою думку, є основним для людини.

Хто знає правду? Хто знає, що є добре і що є погано? В історії людства було і є багато намагань відповісти на це питання.

Учасники обговорення досвіду прощання з СРСР

Наприклад: вождь племені оголошував, що знає краще за інших, що для племені є добро і що зло. Всі диктатори оголошують, що тільки вони знають правду. Сталін, Гітлер, Пол Пот. Вистачає таких прикладів і сьогодні, коли ватажки злочинних клік, узурпувавши владу в країні, ведуть її "у світле процвітання", а в реальності – у загибель.

Є в історії і групові винахідники правди. Наприклад, одна нація – арійців – оголосила, що краще від інших знає, як треба всім жити. Народився нацизм.

Було оголошено, що один клас – пролетаріат – кращий і правильніший за всі інші класи. Народився більшовизм, червоний терор і диктатура пролетаріату.

Не забуваймо й про червоних кхмерів, які з особливою люттю знищували людей в окулярах, які на їхню думку були втіленням зла. Схоже, з цього залу мало б хто вийшов живим, якщо би правили червоні.

Нюрнберг комунізму. В Камбоджі судять червоних кхмерів

Ми маємо особливу чутливість і рахунки до більшовизму і нацизму – тоталітарних режимів, які народилися поміж нас. В результаті – сто мільйонів невинно вбитих. Нацисти наживо спалили сотні сіл. Більшовики сотні сіл зморили голодом, оточивши їх ланцюгами радянської армії. Дітей, жінок, старих.

Ми ніколи не забудемо спровокований нацистами Голокост євреїв, а більшовиками – Голодомор. Сталінський терор проти литовців, українців, росіян, татар – всіх без винятку народів радянського табору.

Наприкінці двадцятого століття розпочався геноцид та етнічні чистки у серці Європи – Югославії. Там тільки завдяки військовому втручанню НАТО було припинено шалене божевілля. Можна знайти ще більше прикладів, наводити і наводити їх без кінця.

То які ж корені цих кривавих заворушень? Чому приходить такий час, коли люди кидаються масово винищувати інших людей?

Або ж давайте поставимо питання навпаки.

Що відбулося у Європі після Другої світової війни такого, що сьогодні ми абсолютно не можемо навіть уявити нового Голокосту, військового конфлікту між колишніми історичними ворогами? Наприклад, між Великобританією і Францією. Між Францією і Німеччиною. Між Німеччиною і Польщею. Між Польщею і Литвою. Якої природи ця хвиля примирення, що йде з Заходу на Схід?

Литва публікує архіви КГБ. З прізвищами

Знову пропоную повернутись до питання, що я поставив на початку. Хто знає правду, хто знає, що є добро, а що зло? Європейська цивілізація, тобто ми, віримо, що людина за своєю природою є доброю. Тільки вільна людина є відповідальна людина і більш схильна робити добро, ніж зло.

Вільна людина, як і держава, що організована на основі вільного суспільства, схильна до виправлення своїх помилок. Тут основне слово – вільна.

 Пятрас Вайтєкунас і головред ІП Вахтанг Кіпіані

До Другої світової війни структура міждержавних стосунків у Європі базувалася на інтересах та їхньому балансуванні: добре торгуватимемо між собою, багато виробимо, багато продамо, буде багато інвестицій, будемо багаті і все буде добре.

Не було добре. Перша, а згодом і Друга світова війна розбили ці ілюзії. Було дуже погано – сотні мільйонів жертв, масове знищення народів і так далі. Про що я вже казав на початку.

1991: радянський спецназ штурмує телевежу в столиці Литви (ВІДЕО)

Була потрібна інша основа для організації суспільства і держави. Погодження державних інтересів, балансування влад, так звана real politic, показали свої трагічні обмеженості, свою трагічну нестабільність. І така нова основа для структури самої держави та міждержавних стосунків знайшлася. Основа цінностей.

Те, що ми сьогодні називаємо європейськими цивілізаційними цінностями: повага до людської гідності, свобода виказувати свої думки, свобода обирати і контролювати владу, свобода працювати, заробляти і розпоряджатись майном. І реальні механізми, які забезпечують реальну можливість скористатись цими свободами – щодня і кожному.

Ці цінності мають й інші назви. Наприклад: права людини, свобода преси, демократія, ринкова економіка. Але, на мою думку, вони всі є похідними від однієї ідеї – свободи. На жаль, у найбільшій частині світу демократичні цінності сприймаються як порожня балаканина, що тільки заважає жити, торгувати та робити бізнес.

Я багато говорю про свободу. Тому що хочу підкреслити думку, що за Голокост, Голодомор, масові вбивства народів є відповідальними і їх виконували не жменька божевільних чи жменька виродків. Відповідальними були такі ж люди, як і ми. Прості люди – як ми. Тільки – не вільні люди. Їм було заборонено знати.

"Українці убили значно більше українців під час Голодомору, ніж євреїв під час Голокосту"

Їм промивали мозок. Їм лише відрізали шлях до інформації, до контролю над владою. Забравши у людей основні свободи, влада отримує практично необмежені можливості формувати армію зомбі, що готова знищувати і вбивати будь-кого, будь-коли, будь-де.

Чи колишня одна шоста землі після розпаду тюрми народів СРСР одужала від тоталітаризму і вже має імунітет? Чи на схід від нас достатньо робиться, щоб історія не повторилася?

Литовський посол та історик Володимир В'ятрович

Я маю мрію. Щоб народи колишнього радянського табору – литовці, латиши, поляки, українці, росіяни, казахи, інші – зібралися і спільними зусиллями побудували музей. Музей на Сході сталінським жертвам, такий, який ми маємо на заході Голокосту – Бухенвальд, Освенцим. Наші спеціалісти сьогодні приїхали до Києва поділитися досвідом і порадитись. Вони готові поїхати і до інших столиць.

Що практично робиться в Європейському Союзі і конкретно в Литві, щоб завадити повторенню тоталітаризму, геноциду?

Європа створила аналог спільного Інституту національної пам'яті

По-перше, у Литві послідовна і координована політика стимулювання, підтримки і збереження історичної пам’яті. До шкільних програм додали викладання правди про злочини тоталітарних режимів, показуючи й участь литовців у таких злочинах.

По-друге, ми відкрили радянські архіви.

По-третє, створили державні установи: Центр досліджень геноциду і опору жителів Литви (колишній керівник цього центру Даля Куодітє сьогодні депутат Сейму), Міжнародна комісія з дослідження злочинів нацистського та радянських окупаційних режимів (керівник – Емануеліс Зінгяріс) і інші структури.

По-четверте, у всіх країнах ЄС заперечення нацистських злочинів – кримінальний злочин, що карається тюрмою. Наша ціль, щоб заперечення більшовицького сталінського терору теж було визнано кримінальним злочином. Пропонуємо Європейському Союзу включити до всіх шкільних програм єдине викладання і єдину оцінку злочинів тоталітарних режимів.

Цього року у Литві відзначається 70-та річниця Великої депортації і Голокосту. 23 серпня Європейським парламентом оголошено Днем пам’яті жертв сталінізму та нацизму. І багато інших заходів, про які сьогодні говоритимуть експерти і фахівці.

Литовська прокуратура хоче судити Горбачова

Закінчити свою доповідь хотів би словами вчителя філософії професора Мінкявічюса, які мене сильно вразили свого часу. Він перед студентською аудиторією не сказав, а прокричав: "Що потрібно людині?". І відповів: "СВОБОДА!". 

----------------------

Виступ виголошено на відкритті круглого столу “Досвід Литви у подоланні наслідків тоталітаризму”, організованого Центром досліджень визвольного руху за підтримки Посольства Литовської Республіки в Україні. 8 листопада 2011 року, Національний університет “Києво-Могилянська академія”.

Читайте також конспект лекції посла Польщі в Україні Генрика Литвина: "У 1990-му про НАТО думалося як про футуризм"

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.