Звідки походить Москва та Московія

З нагоди присудження Володимиру Білінському урядової премії імені Івана Франка за книгу "Країна Моксель" пропонуємо читачам один із розділів "кращої наукової роботи в інформаційній сфері":

...Питання, як постала ростовсько-суздальська земля або, як її в давнину називали, "Залешанська", - завжди було в тумані, покрите одвічним мороком імперської облуди. І, як ми переконаємося, у цих діяннях імперії крився доволі прагматичний резон.

Великоросам завжди хотілося починати свою історію не з якихось "сумнівних" князювань, а з появи Москви і великих московських князів. Мовляв, погляньте, як усе в нас сходиться: Київ почав утрачати свою велич і вплив, а Москва, як і личить спадкоємиці, перебрала до своїх рук слов'янську спадщину та слов'янську велич.

Цим намагалися вселити собі й "інородцям" закономірність права Московії, а згодом великоросів, на спадщину Великого Київського князівства та права "збирання землі російської". Але сама Москва і Московія як князівство виникли в часи татаро-монгольського панування над суздальською землею, з веління хана Менгу-Тимура. Бо лише хан мав право подарувати землю й дозволяв створити поселення.

Ось про що свідчить історія:

"5 березня 1303 року помер князь Данило (Московський. - В. Б.)... Московське князівство було настільки маленьким, що Данило, зважаючи на все, не став ділити його уділи між своїми п'ятьма синами" [2, № 10, с. 7].

А ми знаємо, що він такого права не мав. Князь у всьому був залежний від хана.

Князь Данило, який народився 1261 року, став першим удільним Московським князем орієнтовно в 1277 році. Точна дата невідома досі. У 1319 році Іван, четвертий син Данила, прозваний згодом Калитою, став новим Московським князем. Відтоді почала "рости вшир" Московія, відтоді вона стає відомою. Так з'явилася Москва й московське князівство.

"Нас, росіян, вивихнула татарщина"

Ми дослідимо це питання докладніше і переконаємося, що саме сини Олександра Невського на честь великих заслуг батька одержали право та можливість створити новий князівський престол у володіннях Золотої Орди. Олександр справді був відданий Орді й служив їй заповзято.

Однак повернімося до суздальської землі.

Дослідимо деякі безперечні факти з життя тієї землі з 1120 до 1237 року. Отже, звернемося до фактів історії. А запозичимо їх таки з великоросійських джерел, щоб нас не звинувачували в їх сумнівності. Хоча світові й українські джерела не містять "споконвічно заданої" великоросійської міфології.

Карта Руських земель часів Середньовіччя

Що нам незаперечно донесла історія з тих далеких часів? До початку XII століття Велике Київське князівство на сході й північному сході слов'янської землі закінчувалося Чернігівською землею.

На той час рід київських князів Рюриковичів неймовірно розрісся, бо лише Володимир Мономах після своєї смерті в 1125 році залишив вісьмох синів, не враховуючи дядьків, братів, онуків. Але були ще Ярославичі, Ізяславичі, Всеволодовичі, Святославичі, Мстиславичі та ін.

 Повітряна археологія. Як я літав над улюбленим містом князя Володимира

Ясна річ, усій цій князівській братії Рюриковичів не вистачало "престолів". Кому щастило, той, сівши у своєму князівстві, яке іноді було маленьким поселенням із клаптиком землі, намагався, по-перше, ладити з населенням "міста", аби зберегти за собою та своїми спадкоємцями "престол", а по-друге, поглядав на сусідів, Рюриковичів, як би прихопити чужі "престоли" для збагачення.

Цей період став визначальним для майбутнього слов'янських і фінських племен.

Автор бестселера - а відтепер і книги-лауреата державної премії ім. Івана Франка - Володимир Білінський

Юрій Довгорукий - один із молодших синів Мономаха - залишився, волею долі, без князівського престолу і, згідно з тодішніми законами, змушений був іти у служіння до старших братів і дядьків або, зібравши дружину на кошти, що дісталися в спадщину, вирушити на пошуки й завоювання власного "престолу".

А оскільки Рюриковичі на південь ходили доволі значними силами, знаючи молодецтво південних сусідів, довелося Юрію Довгорукому вирушити в безпечну, як на ті часи, "Залешанську землю".

В ту пору ці землі не входили до складу ні Чернігівського, ні Переяславського князівств. Землі фінів були відособлені. Інакше, як і всі інші, були б поділені між спадкоємцями Мономаха. А щоб читачі не думали, нібито автор мовить що-небудь "від себе", ось слова професора В.О. Ключевського:

"Юрій Довгорукий, один із молодших синів Мономаха, був першим серед цілої низки князів Ростовської області, яка при ньому відокремилася в окреме князівство: до того часу ця чудська глушина слугувала придатком південного князівства Переяславського" [6, с. 107-108].

"Русскій міръ" не варто шукати в спадщині Київської доби

Відшукавши на карті Переяслав, розташований південніше Києва, зрозуміємо, що вислів: "слугувала придатком південного князівства Переяславського" - є грубою натяжкою або, простіше кажучи, вигадкою, бо "придаток" лежав за тисячу кілометрів у непрохідних драговинах і нетрях, а до того ще й за чернігівськими володіннями. Так хитро писалася великоросійська історія.

Ми знаємо - окремі київські князі зрідка ходили в північно-східні завойовницькі походи. Деякі з них, як Святослав, навіть Волзьку Булгарію воювали. Але це не дає права стверджувати, що ростовсько-суздальська земля була власністю чи то Рюриковичів, чи то Великого Київського князівства.

Видатний російський історик Василь Ключевський

Ця "своєрідна думка" висловлена побіжно. Для великороса такі діяння природні, вони не потребують доказів. Адже можуть вони нині безапеляційно стверджувати: "Чеченська земля - це Росія". І жоден розсудливий росіянин не обурюється з відвертої неправди.

Спрацьовує логіка великороса, яка нагадує міркування відомого Попандопуло: "Моє, моє, моє... і це моє".

Прийшовши в "Залешанську землю" та знайшовши "престол", тобто пристанище, Юрій на певний час осів у тих землях, знайшов жінку серед місцевого племені, мав дітей.

Треба бути неабияким фантазером, аби припустити, що в ту глухомань, крім князя-невдахи і його дружини, "потік" слов'янський народ. Навіть дружина князя була геть нечисленною.

У глухих заболочених тайгових на ті часи землях фінських племен мокша, меря, весь, мурома, мещера було вельми непросто прогодувати юрмисько ледарів.

Навіть саме минуле князівського роду Рюриковичів заперечує факти "перетікального" плину подій. Згадаємо: ні за Олега, ні за Ігоря, ні за Ярослава або ж Мономаха, приходячи в Київ, Чернігів, Переяслав, Вишгород або йдучи з них, коли народ проганяв князя, селяни не "перетікали" з місця на місце разом із князем.

Князів лише запрошували слов'янські громади правити і захищати їх, бо самі громади жили на своїй історичній батьківщині.

Князі були зайдами, часто відображали інтереси племен і міст, але сам народ ніколи за ними не бігав. Маємо ще один брехливий постулат російської історії. Не можна підмінювати історію розвитку слов'янських племен Русі історією розмноження і "перетоку" династії Рюриковичів.

Так, на думку радянського антрополога Герасимова, міг виглядати князь Андрій Боголюбський

Тут, на півночі, народився в Юрія Довгорукого син Андрій, якого великороси прозвали "Боголюбським".

"Це був справжній північний князь, істинний суздалець-залешанин за своїми звичками й розумом, за своїм... вихованням. На півночі прожив він більшу частину свого життя, зовсім не бачивши півдня (Русі. - В. Б.). Батько дав йому в управління Володимир на Клязьмі, маленьке суздальське передмістя, що недавно виникло, і там Андрій княжив понад тридцять років, не побувавши в Києві" [6, с. 108].

Професорові дуже хочеться возвеличити початок правління як князя Юрія, так і Андрія. Однак для величі не було підстав, бо князівські хороми - дерев'яні зруби, що опалювалися "по-чорному", і "велич" північного князя полягала тільки в можливості безкарно грабувати місцеві фінські племена.

Породжений і вихований у лісовій глухомані, серед фінського племені, князь Андрій закономірно порвав зі старими київськими звичаями, зі старою батьковою дружиною, тобто зі сторонньою знаттю.

Іншого не могло бути. Середовище давалося взнаки.

Він знайшов опертя в "молодшій дружині", набраній з фінських племен, у молодих місцевих "отроках", рідних йому по материнській крові.

"Упадок Киевской Руси". Лікнеп для Табачника 

Послухаймо професора:

"Точнісінько так само не любив Андрій і старшої батькової дружини. Він навіть не поділяв із боярами (дружиною. - В. Б.) своїх розваг, не брав їх із собою на полювання, велів їм, за висловом літописця, "осібно втіху творити, де їм завгодно", а сам їздив на полювання лише з кількома отроками, людьми молодшої дружини.

Нарешті, бажаючи панувати неподільно, Андрій прогнав із Ростовської землі слідом за своїми братами і племінниками й "передніх мужів" батька свого, тобто великих батькових бояр. Так чинив Андрій, як зауважував літописець, бажаючи бути "самовладцем" усієї Суздальської землі" [6, с. 112].

У цих словах, як і скрізь у своїй історії, великороси "трішки" брешуть. Питання не в бажанні бути "самовладцем" - на самодержавстві московити звихнулися. Питання в іншому.

Бояри - дружинники, які прийшли з батьком Андрія і підкорили племена мокшу, мурому, мещеру, весь, мерю, а точніше - країну Моксель, мали іншу психологію. Це були освічені, як на той час, люди, колективістських дій і способу мислення, виховані демократією київської землі. Вони й там, у Суздалі і Ростові, намагалися насаджувати свої погляди й методи дій.

Але князь Андрій Боголюбський був породжений і вихований у фінському середовищі. Він із дитинства всотав звичаї фіно-мордовських племен. Недарма ж давній літописець стверджував, що це був справжній "князь-залешанин", тобто князь-варвар чи, по-іншому, князь-дикун.

Росія приватизує князя Рюрика

Саме ті часи стали початком великоросів, з'явилася так звана "суздальська земля". Пізніше від неї відбрунькувалися володимирська, тверська, московська, рязанська та інші.

Князі розмножувалися швидко і за дуже короткий час (50-80 років) на кожне фінське селище, на кожен обжитий фінський закуток було посаджено князя Рюриковича, народженого від матері мерянки, весянки, муромчанки, татарки або мещерки. Інакше не могло бути. У завойовницькі походи київські князі ніколи не брали з собою жінок. Згадайте слова С. М. Соловйова.

"Залешшя" проти Києва

Саме так з'явилася фінська суздальська земля, а згодом - фінська Московія. Згадаймо - свого часу подібні процеси відбувалися і в київських слов'янських землях. Але якщо великороси повністю згодні з таким розвитком подій на землях віковічного слов'янського Києва, то стосовно Суздаля й Московії вони вдалися до різного роду вигадок про "перетікання" слов'янських племен.

Облуду видно неозброєним оком. Вона потрібна для пояснення спорідненості фінської Московії зі слов'янським Києвом. Згодом ця спорідненість повинна була підтвердити право Москви на "збирання землі російської".

Ось іще приклад, який спростовує вигадки.

У 1169 році князь Андрій Боголюбський після жорстокого бою захопив Київ. Ми знаємо - на київський престол сідало багато князів, котрі мали і не мали на те права; були випадки військового захоплення київського престолу. Але князі київської землі ніколи не зазіхали на слов'янські святині - київські храми. Андрій же, захопивши Київ, розорив і місто, і храми.

"Союзники (Андрій Боголюбський із союзниками. - В. Б.) взяли Київ "списом" і "на щит", приступом, і розграбували його (1169 р.). Переможці, за розповідями літописця, не щадили нічого в Києві, ні храмів, ні жінок, ні дітей: "були тоді в Києві усі люди в стогоні й тузі, в скорботі нерозважній і сльозах безперестанних" [6, с. 109].

Генконсул РФ у Львові плутає "російське" і "руське"

Зверніть увагу: сотні років нам намагалися втовкмачити, що прийшов князь-слов'янин, християнин і зруйнував православні святині. Несусвітня брехня! Неозброєним оком помітно: прийшов варвар, який не має ані найменшої спорідненості з цією землею, з київськими святинями.

Тут і виникає закономірне питання: чи мав Андрій Боголюбський слов'янське коріння, чи був він сам християнином? Відповідь очевидна: слов'янські святині Києва не були святинями для князя-залешанина, виплеканого фінським племенем у чужій землі.

І професор В. О. Ключевський заявив: "В особі князя Андрія великорос уперше виступив на історичну сцену" [6, с. 113].

Такий він - перший великорос!

Такі родинні зв'язки Києва із Суздалем (Московією).

Взяття Києва війська Андрія Боголюбського.  Ілюстрація з підручника "Історія для дітей шкільного віку", Львів, 1934 р.

Автор дослідження розуміє - не всі великороси подібні до цього варвара-залешанина. Але поява першого такого великороса-князя дуже симптоматична. Всі наступні правителі Московії, а відтак держави Російської, були заражені зневагою до законів і людської моралі інших народів...

У чому розум Андрія - сказати важко: чи в бандитизмі, чи в злодійстві. Здавалося б, будь-яку людину оцінюють за сукупністю діянь. А християнська мораль князя Андрія його діяннями не підтверджена.

Однак тут ми стикаємося з найбільшим парадоксом у мисленні великороса: усе, що робилося для звеличування Московії, - будь-яка мерзота, будь-яка підлість стосовно слов'янських сусідів і супротивників - вихваляється. Усе, що зроблене на шкоду Московії, - піддається анафемі.

Київ спалили - добре, пограбували Новгород - чудово. Але програвати у бійці майбутньому московитові не личить, то ганьба на голову Московії. Немає іншої логіки у великороса-державника!

Історики в Росії пропонують встановити свято "День Стародавньої Русі" для країн СНД

І ще: всі автори-історики Російської імперії, а згодом - радянської, без докору совісті, як щось саме собою зрозуміле, переносять на суздальську, а далі на московську землі поняття "Русь" і "Руська земля" з першого дня появи Суздаля й Москви. Але ми переконуємося, з тих же російських джерел, що це далеко не так, якщо не сказати жорсткіше - абсолютно не так!

У суздальську землю втік князь-невдаха з роду Рюриковичів, якому не дісталося престолу на Русі. Русь - це слов'янські племена. І раптом, за велінням великоросів, так звана суздальська земля, населена фінськими племенами на чолі з князем Рюриковичем, стає частиною руської (слов'янської) землі, простіше кажучи - Руссю.

Найбільший парадокс історії! Найбільша облуда, складена великоросами на потребу власної імперії, яка нічого спільного не має з істиною. Брехня з розмахом.

Поміркуймо: адже не стали із приходом князів-норманів стародавні кияни - поляни, деревляни, сіверяни, уличі, дуліби - норманами. Ні! Нікому навіть у страшному сні не примариться, що з приходом у Київ князя Олега і його дружини всі слов'янські племена раптом почали іменуватися норманськими, або норманською землею.

Таємниця княжого тризуба. Що символізує наш герб?

А всі індіанські племена Центральної та Південної Америки не стали іспанцями або іспанською землею після захоплення їх короною Іспанії. Залишилися індіанцями - навіть після того, як на індіанський престол зійшов віце-король Іспанії.

Але стосовно великих і гордих фінських племен: мокші, мері, муроми, весі, печори, мещері, пермі, марі - великороси вчинили страшний злочин, обікравши все: імена, землю, звичаї, приторочивши їм абсолютно далеке ім'я - Русь, замість їхнього ж таки споконвічного - Моксель! Ще одна засаднича брехня російської історії!