Перемога пролетаріату була її метою. Комісар Бош

...На календарі 30 січня 1918 року.

Демократія уже приречена...

Київ переповнений біженцями. Наступають більшовики.

Перший радянський уряд в Україні, Народний Секретаріат, по слідах Муравйова переїжджає з Харкова у Київ. Тієї ж ночі Євгенія Бош, народний секретар внутрішніх справ, а фактично "некоронований" керівник уряду, проводить екстрене засідання...

Життя після Крут. Як склалася доля учасників січневого бою

Ось так старанно, збираючи до купи листочки старого, відривного календаря, можна добре  вибудувати хронологію української революції. Але хронологія - це лише тло, безжально зацятковане ідеями, фактами, іменами...

Легендами ім'я її обросло ще за життя, а загадковою вона стала після смерті, оскільки в історичній літературі протягом багатьох років про неї не було написано жодного спеціального дослідження!

Можливо, в такому випадку було б доречно завести дискусію про іронію долі або просто, "ґвалтуючи" собі мізки, шукати логіку між поняттями "героїня революції" та "несправедливе забуття". Та краще звернемось до фактів.

1929 року Сталін здійснив "великий перелом" і одноосібно захопив владу.

Колишня "ленінська гвардія" стала першою жертвою власнонародженої, але могутнішої за неї ж саму системи. Загартовані в царських тюрмах, віддані ідеям революції, старі більшовики відходили у небуття з тавром "вороги народу".

Євгенія Бош - перший фактичний керівник Радянського уряду України

Євгенія Бош дуже дорого заплатила за те, щоб уникнути такого тавра. Після смерті Леніна, коли криза партії була очевидною, тяжко хвора і більше не потрібна новому пануючому класу, партійній номенклатурі, Євгенія Богданівна (5 січня 1925 року) позбавила себе життя. Їй було лише 45.

Як стара більшовичка вона втратила сенс в житті, як ще зовсім не стара жінка вона також не знаходила його.

"Тільки перемога робітничого класу була твоєю метою, все особисте було тобі чуже". Під цими словами підписалася її молодша донька Марія. Моторошно чути  таке одкровення з уст рідної людини.

Тяжко добувати істину з компонентів чужого життя. І якщо питання - чому мила єврейська [батько був німцем, а мати, як пишуть у довідниках - з молдавських дворян - ІП] дівчинка Женя Майш, різко обірвавши зв'язки з родиною, дружнім оточенням, стала "стопроцентною" більшовичкою - товаришем Бош - можна адресувати психоаналітикам, то сюжет, в якому ця ж мила, тендітна і хвороблива дівчина стає катом для своїх співвітчизників, залишається трагедією нашої історії.

Але ще стародавні римляни казали, що історія пишеться не для того, щоб довести, а для того, щоб повідати. А якщо так, то повідую, що життєпис майбутньої революціонерки Євгенії Бош почався в безкраїх українських степах.

Десь там, у містечку Очаків, 23 серпня 1879 року в сім'ї поміщика Готліба Майш і дворянки Марії Круссер народилася їхня п'ята і остання дитина Євгенія.

Невдовзі після смерті їхнього батька мати вдруге вийшла заміж за рідного батькового брата Федора Майш.

Через слабке здоров'я дівчина тільки три роки навчалася у Вознесенській жіночій гімназії, а далі вітчим прилучив її до ведення конторських книг. Таке життя абсолютно не задовольняло підростаючу амбітну особу.

Вже в 14 років вона робить спробу піти з дому. Ситуацію вчасно зрозумів старший брат Олексій. Він познайомив сестру з своїм приятелем, сином власника фургонної майстерні Петром Бошем, і таким чином допоміг їй остаточно вирватись з-під опіки батьків.

"Кредит на революцію. План Парвуса"

16-річна Євгенія виходить заміж, народжує двох доньок і, незважаючи на сімейні турботи, продовжує займатися самоосвітою. Закінчивши екстерном гімназію, молода дружина і мати у 24 роки приєднується до більшовиків.

Згодом революційна діяльність захоплює її так, що вона покидає свого аполітичного чоловіка і переїжджає з дітьми у Київ. Тут Євгенія Богданівна (Готлібівна) поселяється у квартирі матері на вул. Великій Підвальній, 25 (зараз Ярославів Вал) і керує місцевим комітетом РСДРП.

Цікаво зазначити, що в той час, коли новонароджена революціонерка Євгенія Майш-Бош наполегливо опановувала марксистську літературу, відомий український письменник Михайло Коцюбинський складав віршовані твори, казочки, оповідання для своїх маленьких дітей.

Січневе повстання. "Роля хлопчаків"

Життєві шляхи Євгенії Бош та Михайла Коцюбинського ніколи не перетнуться. Її не цікавитиме його літературний доробок, а йому зовсім чужою буде більшовицька суєта. Але доля поєднає їхні протилежності у майбутньому: їм буде суджено зійтись і продовжитись у спільному онукові Олегові.

Далі історія про те, як Євгенія Бош ставала професійною революціонеркою, продовжується традиційно: тюрма, довічне заслання, втеча, еміграція...

Бош пішла від Георгія Пятакова через ідеологічні розбіжності

Потрапивши до Сибіру за належність до партії, що пропагує насильницький переворот, Євгенія зближується і вступає в цивільний шлюб з більшовиком Георгієм П'ятаковим, і разом з ним через Владивосток тікає до Японії.

Далі був Нью-Йорк та Швейцарія, де нарешті і відбулася її перша зустріч з лідером більшовицької партії - Володимиром Леніним.

Та незабаром П'ятаков і Бош через розбіжність у національному питанні (вони не визнавали права нації на самовизначення) і негативне ставлення до ленінського курсу на соціалістичну революцію (викладеного в Квітневих тезах) докладають значних зусиль, щоб організувати опозицію Леніну.

Однак, генію аморальної політики Володимиру Іллічу вдалося переконати Євгенію Борисівну змінити свої погляди. Потім, незважаючи на ідейні суперечки з П'ятаковим і навіть на розрив через це подружніх зв'язків, вона назавжди залишиться вірною своєму лідеру, добре засвоївши принцип політичної мети.

Хто підняв збройне повстання в Києві в січні 1918 р.?

Більше того, Євгенія виявиться абсолютно невибагливою у виборі засобів політичної боротьби. Чого вартий тільки "Ленінський указ про повішання від 11.08.1918", адресований в Пензу особисто Є.Бош: "Повесить (непременно повесить, дабы народ видел) не меньше 100 заведомых кулаков, богатеев, кровопийц".  

Є.Б. Бош раніше за інших учасників боротьби за владу Рад приступила до мемуарного висвітлення історичних подій.

Незадовго до смерті Євгенія Богданівна поспішала розповісти про найяскравіші моменти у її житті: зустріч із своїм кумиром В.І. Леніним та боротьбу за владу в Україні.

Природним було звернення до України, бо хоч діяльність Є.Б. Бош залишилась "поміченою" у ряді районів Росії і Білорусії, але воістину зоряна година наступила для неї саме тут.

Доля членів Центральної Ради в СРСР

В роки історичного вибору України, більшовики, формуючи виконавчу гілку влади, як згадувала згодом Є.Б. Бош, "аби не дати Центральній Раді зайвого приводу вести цькування проти Рад, як чисто великоруських організацій", вирішили головою Ради Народних Секретарів обов'язково обрати "щирого українця". Але оскільки серед кандидатів кадрів українського походження не виявилось, то домовились голову уряду тимчасово не обирати.

17 грудня 1917 року Євгенія Бош, символ українського більшовизму, була призначена народним секретарем внутрішніх справ, а фактично і виконуючою обов'язки глави першого радянського уряду в Україні. І хоч про самостійну діяльність новоутвореного уряду говорити не доводилось, і люди, які входили до нього, революціонери-руйнівники, не були готовими до державотворчої діяльності, політична біографія Євгенії Бош в цей час досягла апогею.

І справді, після відставки з уряду вона ніколи більше не входила до складу керівних державних і партійних органів України.

Варто згадати, що в уряді Бош посаду заступника народного секретаря з військових справ займав її майбутній зять 21-річний Юрко Коцюбинський, за сприянням якого відбулося винищення українських патріотів у Києві.

Син класика літератури, більшовик і жертва більшовиків Юрій Коцюбинський

На щастя Євгенія Богданівна, вже не буде свідком того недалекого 1937 року, коли Юрію та її колишньому чоловіку Георгію, що прославився неймовірною жорстокістю на Україні в роки громадянської війни, за "вірну службу" комуністи запустять кулю в потилицю.

Але якщо непутьовий син українського письменника перед смертю поволі прозрівав і, як переказують, на розстріл одягнув вишиванку, то екс-чоловік Є. Бош, дізнавшись про вищу міру, звернувся до Миколи Єжова з проханням дозволити йому власноручно розстріляти свою дружину (друга дружина була арештована разом з ним), щоб довести свою відданість партії.

І все ж, в особистості партійної діячки, жінки-революціонерки, щось дуже приваблювало творчих людей.

За даними журналу "Советский экран", кращим фільмом, лідером прокату 1963 року була "Оптимістична трагедія", поставлена за однойменною п'єсою В. Вишневського. Актори Маргарита Володіна та В'ячеслав Тихонов переконливо виглядали в декораціях 1917 року.

Такий вигляд мала комісар в "Оптимістичній трагедії"

А прототипом для головної героїні, жінки-комісара, послужила історична Євгенія Бош. Особисто я вже не пригадую сюжету популярного "совєтского" бойовика, єдине, що запам'яталося назавжди - передсмертне звіряче ревіння моряка-анархіста, якого застрілила безкомпромісна комісар.

Вочевидь, при нагоді, класику варто переглядати.

Автор - випускниця історичного факультету Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова; провідний науковий співробітник у Музеї книги та друкарства України; кандидат історичних наук.