Спецпроект

Ласкаво просимо ночувати в тюрму. В'язниця НКВД і Гестапо (ФОТО)

Підвальні камери, де відбувалися розстріли, відкрили тільки на ніч. "Навіть зараз перебування в підвалі тюрми небезпечне для здоров'я, оскільки в приміщенні так і не відбулося ремонту, і ми зазвичай нікого сюди не пускаємо..."

Уперше за понад 10 років тюрма на Лонцького, що у Львові знову працювала вночі. Для усіх охочих відчути себе на місці в`язнів, музейники комплексу відкрили камери. Також спробували реконструювати події тих жахливих днів зі спогадів свідків.

У європейських музеях проведення "Ночі музеїв" веде свій відлік з 1997 року, натомість в Україні історія "відкритих дверей" вночі налічує неповних 5 років. Цього року вперше долучився до акції Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького".

"Ніч музеїв" у Варшаві. Повстання 1944 року і соціалістичний транспорт

У цей день працівники музею відкрили доступ для всіх охочих до найпотаємніших куточків колишнього тюремного приміщення, які протягом року є наразі недоступними.

Отже, на циферблаті годинника 18.00. Але це аж ніяк не означає завершення робочого дня, радше навпаки - акція "Ніч музеїв" починається!

Єдиний шанс побувати у тюрмі НКВС і Гестапо вночі

Вмить приміщення дворика музею наповнилось чималою кількістю відвідувачів різного віку.

Спершу розпочались урочистості з нагоди Міжнародного дня музеїв. Потім керівник Центру військового капеланства УГКЦ о. Степан Сус відслужив біля пам'ятного дерев'яного хреста панахиду за жертвами політичних репресій.

Виступи громадської діячки, політв'язня, а нині голови Наглядової ради музею Ірини Калинець та виконавчого директора Центру наукових досліджень юдаїки в музеях України ім. Ф. Петрякової Мейлаха Шейхета нагадали всім і про минуле, і про наш обов'язок пам'ятати, аби страшні злочини ніколи не повторилися.

Вечірній виступ гурту "Нескорені"

В цей день колектив музею також дякував людям, які допомагали і допомагають нам у творенні меморіалу, людям, завдяки допомозі яких музей зміг відстояти себе під час незаконного тиску, обшуків та допитів істориків

Завершальним акордом став спів хору "Нескорені", члени якого свого часу сповна зазнали репресій ідеологічної машини комуністичного режиму.  

З настанням темряви у тюрмі-музеї загорілися свічки...

Після завершення офіційної частини, у приміщенні колишньої в'язниці розпочалось мистецьке дійство. Вогник запалених свічок наче машина часу перемістив усіх присутніх у тоталітарні часи радянського минулого.

На першому поверсі музею біля Cтели Пам'яті залунала музика репресованого українського композитора Василя Барвінського у виконання струнного квартету Тараса Менцінського - доцента ЛДМА ім. М.Лисенка.

 "Лицом к стене! Руки за голову!"

А в'язничними коридорами знову затупотіли енкаведисти, якими цього разу були переодягнені в радянські форми реконструктори із товариства "Пам'ять".

Підвальні камери відкрили для відвідувачів на кілька годин - лише у Ніч музеїв. Історик Ігор Дерев`яний розповів, що саме тут і відбувалася страта в`язнів. 

Підвальні - вони ж розстрільні - камери

"За сім днів червня 1941 року у цих застінках розстріляли 1681 людину, - сказав історик. - Навіть зараз перебування в підвалі тюрми є небезпечне для здоров`я, оскільки в приміщенні не відбувалося ремонту, і ми зазвичай нікого сюди не пускаємо".

Один із відвідувачів приголомшливо сказав: "Це вражаюче, тут одні стіни дихають тим жахом, який перенесли ті люди".

 "Руки не опускать!"

У відтвореному кабінеті слідчого було розгорнуто інтреактивне дійство. Усі охочі мали змогу відчути себе у ролі політичного в'язня та посидіти на "гарячому стільці" під час допиту суворого слідчого.

Портрет Сталіна і цигарки "Бєломорканал"

Черга до слідчого кабінету сягнула десяток метрів. І незважаючи на те, що актори були лишень аматорами та й слідчий несправжній, проте більшість відвідувачів виходили після допиту зі зблідлим від страху обличчям й повертатись ще раз уже не мали ні найменшого бажання.

 "Распорядок дня для заключенных, содержащихся в следственном изоляторе УКГБ УССР Львовской области"

Із настанням цілковитої темряви гості змогли сповна осягнути атмосферу і містику виставкових залів та підвальних приміщень "тюрми на Лонцького".

 Конвой відкидає тінь

Охочі могли не лише оглянути "м'яку камеру" та карцер, в яких органи КГБ утримували найнепокірніших в'язнів. Дехто з відвідувачів закривав за собою двері камери, щоб на пару хвилин залишитися наодинці з історією.

В сучасних українських тюрмах карцери теж виглядають подібним чином. Але втрапити туди можна аж ніяк не на екскурсію

Що цікаво, в музеї "Тюрма на Лонцького" знаходиться одна з двох "м'яких камер", що збереглися в східній Європі (ще одна така є у Литві).

"М'яка камера" слугувала засобом фізичного та морального знищення непокірного в'язня, це єзуїтський винахід радянської доби розвинутого соціалізму.

 Одна з камер

"Уночі в'язням не давали можливості заснути - вмикали світло, відчиняли двері та будили, - розповідає екскурсовод про брутальне поводження кадебістів із в'язнями "тюрми на Лонцького". - Такі заходи були спрямовані на послаблення фізичного та психологічного стану людини та швидке отримання необхідної інформації.

Однак, попри відпрацьовану практику знущання над арештантами, люди винаходили щораз нові методи опору тюремному режимові та наглядачам. Адже навіть фізичним знищенням неможливо вбити прагнення до свободи".

 Заради свободи! Саме таким є гасло меморіалу, який є не лише нагадуванням трагедії, а й символом незламності визвольної боротьби українців

Непомітно аудиторія відвідувачів концентрується на другому поверсі музею, де розпочався унікальний поетичний діалог відомих поетів-шістдесятників, колишніх в'язнів тюрми "на Лонцького" подружжя Ігоря та Ірини Калинців.

Приурочивши до іменин дружини поетичну декламацію, Ігор Калинець зачитав вірші, які були написані у 1972 р. під час хвилі арештів дисидентської молоді.

  Вірші Ігоря Калинця 1972 року так і не були надруковані. Вони зберігаються у фондах музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького"

Ірину Калинець теж заарештували у 1972 році, вона вісім місяців провела у цій в`язниці. Сьогодні, каже, страху заходити у камери немає, але і згадувати про ті часи надто не хоче: "Були одиночки - це дуже неприємні камери. Коли ти сам один, тебе спеціально туди садять і тримають день, два, три, місяць і ти сам один зі своїми думками, це щось страшніше ніж карцери".

Як виглядали доповідні КДБ УРСР 1970-их років

З допомогою записів спогадів колишніх політв'язнів "тюрми на Лонцького" вдалось реконструювали минуле. Відвідувачі мали можливість ознайомитись з історіями життя очевидців, складні умови їхнього існування за ґратами та способи виживання у неволі.

 Всі камери відкриті - нечувана річ як для тюремного коридору

"Якщо почитати ті документи, побути в камерах, то можна навіть сьогодні відчути страх за своє життя, - говорить один із гостей "Ночі музеїв". - Я не хотів би мати справу з "совєтами".

Побачити становище в'язнів та відчути їхню долю на власному образі з допомогою абстракцій та гри тіней можна було на третьому поверсі музею. Його простір був заповнений статичними концептуальними інсталяціями та рухомою відеопроекцією зображень птахів, які намагались вирватись із клітки.

 Перельоти птахів супрводжувалися соло на флейті - в'язниця резонувала з прагненням волі

Проте враз, з протилежного закутка третього поверху колишньої в'язниці починає лунати зовсім інша музика - із нотами патріотизму, свободи, любові до життя!

Це спів бардів акустичного гурту "Стихія" та Василя Печарського. Несподівано акорди їхніх пісень підхоплюють відвідувачі музею і пісня волі повністю заповнює простір тюремного коридору.

Тим часом у дворі музею всі охочі спостерігали документальні фільми "Радянська історія" та "Береза Картузька", проектовані прямо на в'язничні мури.

Панорама Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького". У Києві тим часом "Ночі музеїв" так і не відбулося - бояться пограбувань...

Аж до півночі львів'яни мандрували похмурими холодними в'язничними коридорами. Проте в їхніх очах не було страху, а пам'ять про людей, які віддали своє життя за наше вільне і без страху майбутнє.

Фото: Мар'ян Стрільців, Юрій Ольш, Zaxid.net, Національний музей "Тюрма на Лонцького"

 

Ярина Ясиневич

Центр досліджень визвольного руху

 

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.