Гальшка Острозька - Чорна Княгиня. Нещасливі шлюби найбагатшої нареченої

Некороновані королі Волині, князі Острозькі вплутувалися у всеможливі авантюри і мали рідкісний дар виходити при цьому сухими з води. Все, що з ними траплялося, тільки йшло їм на користь - і так тривало, аж доки не настав час і їм сплачувати за рахунком.

Однак у 30-х роках XVI-го століття, коли починається наша історія, ця грізна перспектива ще була далеким майбутнім. Заодно ж - давно минули ті часи, коли представники роду Острозьких не вагалися пристати до постраху всієї Європи - гуситів і навіть були запідозрені у святотатстві; кидали виклик королям і великим князям, підтримуючи бунтівного Свидригайла.

Хто б посмів нагадувати про те синам героя і тріумфатора з-під Орші, особистості легендарної і культової, гетьмана великого литовського, воєводи троцького, каштеляна віленського, Костянтина Івановича Острозького - володарям незліченних багатств і найгучніших титулів, зведеним братам Іллі та Василю Острозьким?

Нагадаю, що князь Костянтин Іванович одружувався двічі: старший син Ілля - від першого шлюбу з Тетяною Гольшанською, другий, Василь - син Олександри Слуцької, внук героїчної красуні Анастасії Слуцької).

Зовсім недавно брати поховали батька і розділили його величезні володіння так, що старшому, Іллі, дістався родовий Острог, молодшому - Дубно.

Замки в Острозі, Дубно та інших маєтках Острозьких (ФОТО)

Саме цей молодший брат Василь, більше відомий під іменем Василь-Костянтин, і стане у кінці століття спершу натхненником релігійної унії, потім - її затятим противником і захисником православ'я, а, в кінці життя, згідно з деякими припущеннями, - ще й католиком.

Але зараз йому всього 10 років, попереду в нього спершу роки навчання, а потім ще довге життя, мова зараз не про нього, а про його старшого брата.

В середині 1530-х років ми застаємо Іллю при королівському дворі - місці веселому і дещо легковажному, де, з огляду на італійку-королеву Бону Сфорцу, достойну парость роду кондотьєрів та меценатів, панувала мода на все італійське: одяг, звичаї, мистецтво.

Князь Ілля - зірка першої величини і прикраса двору, улюбленець королівської пари, найближчий приятель спадкоємця престолу Сигізмунда ІІ-го Августа, об'єкт зітхань та інтриг фрейлін королеви.

Прихильність короля Сигізмунда І-го Старого до сина його сподвижника, князя Острозького, доходить до того, що він сам підібрав княжичу дружину - якнайкращу партію в усьому королівстві, першу з красунь двору, повну життя та енергії Беату Костелецьку.

Латиною: "Беата, дружина Іллі, князя Острозького"

Щоб оцінити королівську ласку, слід врахувати ще одну обставину: хоча Беата і так належала до одного з найможніших і найвпливовіших родів королівства, її дійсне походження ще вище. На думку багатьох сучасників, король віддав володарю Волині свою власну позашлюбну доньку від довголітнього зв'язку з Катажиною Тельничанкою.

Бажаючи забезпечити майбутнє коханої жінки, з якою він одружитися не міг, король видав колись Катажину за коронного підскарбія - Анджея Костелецького.

Беата Костелецька й справді була донькою Катажини Тельничанки, у якої був з королем Сигізмундом довголітній зв'язок і троє визнаних дітей: Ян, Регіна та Катажина.

Беата до числа цих визнаних дітей не входила, оскільки народилася далеко пізніше, коли її мати давно вже була одружена з Анджеєм Костелецьким, а король - з Барбарою Запойяї, попередницею Бони. Отож можемо вважати, як нам забажається, чимало ж людей і тоді й тепер були певні півкоролівського походження Беати.

Доволі дивно, як це дівчина з таким родоводом стала ще й улюбленицею королеви Бони. Либонь, королева, і сама не зразок доброзвичайності, поблажливо дивилася на слабості короля, а взагалі-то була "особою отруйною в прямому значенні слова" (герцогиню міланську підозрювали в причетності до смерті її невістки - другої дружини Сігізмунда Августа Барбари Радзивілл, але історики не знайшли жодних доказів цих підозр).

Сигізмунд І-ий Старий і дві його дружини - Барбара Запойяї і Бона Сфорца. Гравюра 1519 року

Чутки про нестрогість звичаїв королеви базувалися на тій обставині, що старша дочка Бони і Сигізмунда, королівна Ізабелла, народилася через 8 місяців після шлюбу. Цю давню плітку не завагався повторити Павло Загребельний, ще й скоротивши той критичний термін до 6 місяців.

Отож, шлюб Іллі Острозького та Беати Костелецької відбувся 3 вересня 1538 року, майже відразу ж після ще більш урочистого одруження королевича Сигізмунда і його першої дружини - Єлизавети Габсбургівни.

На честь подвійної урочистості при дворі відбулися бучні святкування і турніри, в одному з них князь Ілля виступив як супротивник молодого короля. Зрештою, подружжя Острозьких від'їхало у свої волинські володіння - красуня Беата виглядала по вуха закоханою, з'явилася вже й надія на продовження роду.

Але спільне життя, яке так щасливо почалося, закінчилося несподівано швидко: в 1539 році, через півроку після одруження, здоровий і сильний князь Ілля раптом помер.

В тому ж році, 19 червня, народилася його єдина донька, хресне ім'я якої - Єлизавета (можливо, вибране на честь молодої королеви, а також бабусі, Катажини Костелецької, друге ім'я якої теж Єлизавета) по ланцюжку змін Ельжбета - Альжбета - Альшбета перетворилося на Гальшку (повністю вона звалася Єлизаветою Катериною, але в історію ввійшла як Гальшка).

Під іменем Гальшки Острозькою вона і стане головною героїнею нашої сьогоднішньої оповіді.

Єлизавета Острозька, вона ж Чорна княгиня. Сучасний портрет пензля Юрія Нікітіна

Перед смертю князь Ілля встиг заповісти свої величезні володіння дружині і ще не народженій дитині, призначив сім'ї опікунів, заклинаючи Беату і Василя-Костянтина жити в згоді.

Так що вже народження нашої героїні було затьмарене смутком. Ходили глухі чутки, що смерть батька Гальшки зовсім не була природною, а спричиненою повільною отрутою. Але як там було насправді - сказати важко.

Пройшло 13 років. Багато чого змінилося: помер старий король і воцарився його син Сигізмунд ІІ-ий Август, який навіть столицю переніс із Кракова у Варшаву. Новий король устиг овдовіти (його перша дружина страдала від епілептичних припадків), удруге романтично одружитися з коханою Барбарою Радзивілл і знову овдовіти.

Беата звикла до самостійного життя багатої вдови і закінчила мировою давню сімейну сварку з родичами-Заславськими, розпочату ще її покійним чоловіком.

Василь Острозький досяг повноліття і почав проявляти аспірації глави сімейства, через що вони з Беатою смертельно посварилися. Головне ж - підросла Гальшка, найбагатша спадкоємиця Речі Посполитої, і в дім Острозьких почали юрбами з'їжджатися юнаки із найзнатніших магнатських родів, щоб добитися її прихильності.

Існує напівісторична-напівлітературна легенда (використана пізніше П.Кулішем), що серед претендентів був і Дмитро Вишневецький, відомий ще як Байда. Ця легенда навіть твердила, начебто глибоке почуття до Гальшки і змусило його все життя залишитися безженним.

Фрагмент тогочасного малюнку з зображенням битви під Оршею,де відбувся тріумф діда Гальшки Костянтина. Показано перегрупування панцирної кінноти - найдорожчої військової одиниці. Двір Острозьких міг виставляти таку тисячами

Але особливу прихильність матері і доньки здобув князь Дмитро Сангушко, перший красень і перший лицар Русі, староста канівський та черкаський (фактично це звання означало, що він отримав в оренду від короля територію довкола Канева і Черкас - ІП), героїчний захисник Житомира від татар, по-європейському вихований та освічений, з витонченими манерами, до того ж - син найкращого друга покійного князя Іллі.

Однак, коли дійшло до сватання, Беата почала явно затягувати справу: зволікала, тягнула, посилалася на необхідність королівського дозволу. Існували різні пояснення її поведінки. Якщо нам видається непереконливим те, що Беата просто не хотіла розлучатися з юною донькою - Гальшці не було й 14-ти -  то залишається ще версія про те, що вона не бажала втрачати право на управління маєтками дочки.

Існує також підтримувана багатьма сучасниками думка: Сангушка зустрів би куди тепліший прийом, якби він свій закоханий погляд звернув не на дочку, а на матір.

Зрештою Сангушко зовсім втратив терпець і звернувся до дядька Гальшки - князя Василя-Костянтина. Схоже, Дмитро зробив дуже щедрі обіцянки майнового характеру, оскільки Острозький урочисто пообіцяв йому руку Гальшки, підтвердивши заодно, що саме такий шлюб планував покійний брат, а також зумівши переконати Сангушка в тому, що підступна Беата і не думала віддавати за нього доньку.

Князь Дмитро поклявся відомстити. Нічим не виявляючи своїх намірів, він приїхав у Острог, а при цьому частина його почту начебто випадково залишилася біля брами. Ледве гість привітався з господарями, як слуги повідомили про те, що збройний загін з 50 чоловік з князем Василем на чолі наближається до замку.

Княгиня розпорядилася зачинити браму, але люди Сангушка вже встигли обеззброїти охорону. Тріумфуючий Василь-Костянтин Острозький вступив у власний родовий замок, яким давно пристрасно жадав оволодіти.

Рештки Острозького замку - родового гнізда найбільшого українського магнатського роду. Праворуч - перебудовані залишки Мурованої вежі, з якої, власне, у 1300-ті роки й почався замок, котрий дістався Беаті і Гальшці від Іллі Острозького. Посередині - Богоявленський собор (1400-ті), ліворуч - Кругла або Нова вежа. Її ренесансна верхівка якраз і споруджена за часів Василя-Костянтина Острозького

Далі все відбувалося як у страшному сні.

Беату, щоб не заважала і не верещала, закрили у її кімнаті під вартою. Гальшку відвели у замкову каплицю, де привезений дядьком священник обвінчав її з князем Дмитром. Перелякана дівчинка не в силах була ні відповісти згодою, ні запротестувати, але замість неї слова згоди промовляв князь Василь.

Відразу ж після вінчання Сангушко відвіз юну княгиню в Канів. Василь Острозький залишився господарем Острога і лише суворий наказ короля змусив його випустити Беату.

Цілком можливо, що, попри обставини цього "дивного шлюбу", Гальшка не відчувала неприязні до мужа і звиклася би з цілком завидним положенням коханої дружини першого лицаря Русі. Але такої можливості їй не дали - почався наступний акт драми.

Ледве здобувши свободу, Беата вирушила до королівського двору. Там, при наймелодраматичніших ефектах - з криком, риданням, розтріпаним волоссям, вона впала в ноги королю і королеві-матері, благаючи про повернення викраденої доньки і найсуворішу кару для самозваного зятя й ненависного шурина.

Королю не хотілося встрявати у ці усобиці. Молодий Сангушко йому був досить симпатичний, а Беату, капризну й свавільну істеричку, він не особливо жалував. Але вимоги Беати підтримали майже всі магнатські роди Речі Посполитої. Вислизання з їх рук Гальшки і її величезного посагу ці королята сприйняли як смертельну образу.

Король призначив суд на початок 1554 року, відбутися він повинен був у Книшині - містечку біля Вільна. На суд Сангушко не з'явився, а його адвокати даремно намагалися довести, що шлюб їхнього підзахисного цілком законний і згідний з волею покійного батька Гальшки.

Звинувачувач Станіслав Чарнковський, референдарій (впливова посада при дворі, забезпечувала надходження скарг на ім'я короля - ІП) коронний, гримів і грозив:

- Нікчемна наша свобода в Польщі, якщо стільки в ній свавілля! Вчинок Дмитрія ганебний і нечуваний, повний зухвальства, зради, розпусти, жадібності, жорстокості. Це зневага для Вашої Королівської Мосці: у княгині доньку відібрано, а у Вашої Королівської Мосці піддану зневолено, якій за правом опіки Ваша Королівська Мосць батька заміняла!

І з неприхованою погрозою:

- Дивувався б я, коли б хтось смів його захищати, ворога цноти, вольності, свободи, Бога і людей.

Король проголосив вирок. Сангушко засуджений на страту і безчестя. Збереже життя лише тоді, коли згодиться на розірвання шлюбу і повернення Гальшки матері. Тоді покарання замінять йому ув'язненням у вежі. А якщо зважиться на втечу, то стане вигнанцем, банітою-інфамісом.

Що характерно, про дійсного натхненника наїзду на Острог, князя Василя, у присуді не згадано й півсловом. Князь із його грошима і військом справді був некоронованим королем.

Уявити зовнішність Дмитра Сангушка можна за портретом його брата Романа. Картина XVIII сторіччя

Звістка про вирок суду блискавично дійшла до Канева. Дмитро Сангушко навіть не думав ані розлучатися з дружиною, ані чекати кари.

У найбільшому поспіху він зібрав найцінніше майно, найдорожчому ж своєму клейнодові - Гальшці - наказав переодягнутися в чоловічий одяг, і в морозний січневий ранок вони разом з найвірнішими слугами спершу вирушили у родовий маєток Сангушків, власність сестри князя Дмитра, Федори - Влодаву над Бугом, а звідти, змінивши коней і оминаючи більші поселення, - до чеської границі.

Там, y Чехії, князь Сангушко сподівався знайти притулок в тестя Василя Острозького, гетьмана Тарновського (шлюб Василя Острозького і Софії Тарновської відбувся у 1553 році).

Тим часом у Великопольщі збиралася погоня. Беата не жаліла грошей. Згуртувалася ціла армія на чолі з каліським воєводою Мартином Зборовським, до нього приєдналися інші вельможі зі своїми збройними загонами - брати Гурки та родичі Беати. Дуже швидко стає відомим, що втікачі перетнули карпатські перевали і повернули в бік Чехії.

В Чехії на той час уже більше сторіччя як закінчилися буремні події гуситських війн, в які вв'язувався один із засновників роду Острозьких Федір. Фактично Богемія належала імператорам Священної Римської імперії.

Над гігантськими - від Мексики до Угорщини - просторами цієї імперії Габсбургів, за висловом Карла V-го Габсбурга, "ніколи не заходило сонце", і Сангушко міг сподіватися, що тут він буде в безпеці.

Але на початку лютого 1554 року відбулися жахливі події, які надовго запам'яталися жителям тихої чеської провінції.

Впевнившись, що втікачі заночували в заїзді села Лиса (інакше Лиска чи Лиски), переслідувачі спершу поїхали в найближче місто Німбурк, запевнили тамтешнього гейтмана (представника імператорської влади - ІП) Матеса Вахтеля в тому, що на ввіреній йому території переховується страшний злочинець і ворог роду людського, а потім, прихопивши з собою ріхтаря (війта - очевидно, представника місцевого самоврядування - ІП) Адама Кухту і бирича (ката) Матея Зоуфалого, вирушили ловити обложеного з усіх боків звіра.

До того часу вже майже весь мотлох з округи, наслухавшись про величезні багатства князя-втікача, приєднався до погоні.

Мартин Зборовський через 15 років після описуваних подій. Фрагмент картини Матейка "Люблінська унія"

У сільський заїзд озброєний натовп увірвався зранку, коли Сангушко, накинувши на себе кунтуш, спустився в кухню замовити сніданок. Навіть меню того останнього сніданку знаємо: князь був веселий і просив приготувати каплунів, щоб порівняти, де вони кращі - в Чехії чи на Русі.

Нападаючі стріляли з мушкетів, але не влучили в Дмитра. Князь був беззбройним, так що кинувся вгору по сходах до кімнат, де Гальшка і слуги, ледве прокинувшись, не могли зрозуміти, що відбувається. Переслідувачі схопили його, зірвали одіж з дорогими самоцвітними ґудзиками, побили і тяжко поранили.

Даремно Сангушко звертався до їх християнських почуттів і нагадував, що тут вони на чужій землі зі своїми законами. Даремно Гальшка, ридаючи, впала перед катами на землю і обіймала ноги Мартина Зборовського, благаючи про милосердя. Не для того вони приїхали так здалека, щоб тепер відпустити здобич!

Майже непритомну від страху й потрясіння Гальшку посадили у ридван. Можливо, вона ще встигла помітити, як її мужа, закованого в кайдани, скривавленого, напівоголеного, на возі відвозять у Яромир, оголошуючи по дорозі, якого страшного злочинця піймали.

Там його закрили у хліві, тяжко пораненого, не дозволивши дати йому навіть ковтка води. Там він і помер від гарячки в ніч з 3 на 4 лютого 1554 року. Навіть і така помста видалася Мартину Зборовському недостатньою - він ще наказав викинути тіло нещасного у купу гною.

Костел Святого Миколая над річкою Лабою в Яромирі, де знайшов останній спочинок перший чоловік Чорної Княгині

Лише 7 лютого співчутливі городяни поховали Дмитра у місцевому костьолі, а на плиті із знаком литовської Погоні (родового герба Сангушків - ІП) спадкоємець Дмитра, його брат Роман, наказує вибити напис:

- Hoc loco conditur corpus clari lithuuaniae ducis Dimithr Sanduskowic ex magnifica Olgerdorum familia nati, capitanei Cyrkoviensis et Kanowiensis, quem perfide insidiose Martinus Zborovski trucidavit.

("Тут спочиває прах славного литовського князя із знаменитого дому Ольгерда, старости черкаського і канівського, по-зрадницьки і віроломно убитого Мартином Зборовським").

У міській книзі Яромира написали також, що заупокійну на чотири голоси по-чеськи співали.

Всередині Миколаївського костелу. В північній наві поховано Дмитра Сангушка.

Після всього цього жителі округи зрозуміли, що стали свідками, а то й співучасниками, злочину і жорстокої розправи. Почалося слідство, під час якого власник заїзду Мартин Ліва і замковий урядник Вацлав Коханек померли "від гризоти", головним же винуватцем був оголошений Адам Кухта, якого в 1557 році в Празі побили різками, затаврували і вигнали з міста.

Що ж стосується головних винуватців, підданих польської корони, то їх після втручання короля відпустили, змусивши попередньо поклястися, що вони вже ніколи не тривожитимуть спокій мешканців Яромира.

Однак імператор Фердинанд, обурений таким самоуправством на його території, ще довго закидав Сигізмунда Августа письмовими протестами.

Тим часом Гальшка опинилася у Познані під опікою матері і тут засвідчила познанським міським властям своє викрадення і пізніше "визволення".

А при королівському двору вже повним ходом йшли торги і змагання за руку князівни Острозької і її придане. Численні претенденти доводили свої права і пропонували плату.

Мартин Зборовський, "забійця злочинний і віроломний", вже вважав свою перемогу безперечною. Він сватав Гальшку за сина, теж Мартина і теж учасника достопам'ятної розправи.

Але не його змололося. Король Зборовського терпіти не міг, в листах до шуряків-Радзивіллів називаючи його змією, яку і взагалі не слід впускати в королівство.

Ні, король мав інші плани щодо Гальшки - збирався з її допомогою зміцнити свій союз із найвпливовішим магнатським родом Великопольщі, могутніми Гурками. Мати й дочка дістали наказ прибути у Варшаву до королівського двору, де їм і проголосили королівську волю.

Катерина (друге ім'я Єлизавети Острозької) - "воєводша Познанська, дружина Лукаса з Гурки, донька князя Ілії"

Вирок приголомшив Беату. Замість того, щоб вберегти дочку від небажаного з її точки зору шлюбу, вона сама прирекла єдину дитину на стократ гіршу долю. Мало того, що пропонований муж, Лука Гурка, на 35 років старший від Гальшки, він ще й владний і непоступливий тиран. Так що про надію на подальше управління острозькими маєтками можна забути.

Попри протести обох жінок, король настоював на негайному вінчанні. У розпачі Беата зважилася на трагіфарсовий крок - під якимось приводом вийшла з кімнати і щезла, у наївній надії, що без неї обряд не відбудеться.

Даремно, слуги обнишпорили весь замок і зрештою знайшли княгиню - як писав хроніст Лука Гурницький - "у місці не надто пристойному", тобто у палацовій вбиральні (у цій історії в якомусь пекельному постмодерні змішалися крайній трагізм із принизливо-натуралістичними подробицями).

Силою зняли їй з пальця перстень, який потім король показав Гальшці як знак материнської волі. Та, зрештою, згодилася, але тільки при умові справжнього дозволу матері.

Познанський єпископ Чарнковський у крайньому поспіху провів вінчання. Тут з'явилася Беата, як завжди, з криком і протестами. Побачивши матір, Гальшка вирвалася з рук нареченого. Обидві жінки замкнулися в своїх кімнатах.

Королівський замок у Варшаві, де ховалися від нелюбого шлюбу Гальшка і Беата Острозькі

Хто тільки не підходив під двері, щоб вмовити їх заспокоїтися і змиритися з королівською волею - сам король, єпископ, Гурка, канцлер - все даремно.

Зрештою король вирішив, що й так забагато часу витратив на розлючене бабство, і від'їхав у Пйотриків (місце засідання сейму). Разом з ним виїхав Лука Гурка і більшість сенаторів.

Беата, скориставшись нагодою, втекла. На цей раз - у Львів. Не могла ж драма Гальшки у своїх звивистих мандрах оминути це містичне місто!

Опинившись у Львові, Беата під'їхала до монастиря домініканців (теперішній музей історії релігії) і попросила в них притулку.

Достойні отці опинилися перед складним вибором. Оскільки вони вже знали про королівське сватання, то щиро жаліли Гальшку, та й гостювання казково багатих власниць Острогу давало надію на значні пожертвування.

Але стягнути на свою голову королівський гнів і ворожнечу потужних Гурків... До того ж Беата з її жахливою репутацією - про жорстоке і віроломне вбивство князя Сангушка вже співали всі діди-лірники на всіх ярмарках.

Зрештою, домініканці зважилися впустити Беату й Гальшку, сподіваючись якось помирити їх з королем.

Домініканський собор, побудований у XVIII сторіччі - наступник того, де ховалися від волі короля Беата і Гальшка. Фото: рanoramio.com

І спочатку все справді складається добре. Королю було не до полювання за Гальшкою, є нагальніші клопоти.

Королева-мати, ображена на сина, Польщу і весь світ, надумала покинути країну. Від'їжджаючи, Бона Сфорца ухитрилася до дна спорожнити королівську скарбницю та ще й продати прибуткові посади на кілька років вперед. А потім почалася Лівонська війна з Іваном Грозним за контроль над прибалтійськими землями - перша війна, в якій офіційно згадується про участь українського козацтва.

Так що наші втікачки провели у Львові кілька тихих років, особливо не привертаючи до себе уваги. Але на прощання вони воістину гучно гримнули дверима!

В 1559 році руки короля нарешті дійшли до вирішення "проблеми Гальшки". Змусили до цього Його Королівську Мосць безперервні нарікання Луки Гурки, який так і не зміг заполучити ні молодої дружини, ані приналежних їй багатств.

Львівський староста Петро Барзіз одержав грізний королівський наказ відібрати Гальшку від матері. Спершу Барзіз намагався діяти мирно, але почув від Беати, що вона швидше вб'є і дочку, і себе, ніж підкориться насильству. Отож, почалася справжня війна.

Разом із сильним збройним загоном до Львова прибули брати Гурки, до них приєдналися магістратські слуги, монастир взятий в облогу, на нього наведені зняті з Порохової вежі гармати (довго ще показували сліди від їх ядер на монастирських стінах).

І тут Беата викинула ще один фортель!

Попри строгості облоги, неможливо було не впускати до монастиря сліпих і жебраків, яких на Русі споконвіку дуже шанували. Один такий старець, намацуючи костуром дорогу, ввійшов у монастирську хвіртку, а тоді відкинув палицю разом із жебрацькими лахами, під якими одягнені кармазини, і вступив у кімнати Беати.

Вона ж радісно його привітала і тут же представила Гальшці її нового мужа - князя Симеона Юрійовича Слуцького - сина Юрія Семеновича Слуцького-Олельковича і Гелени Радзивилівни, отже - внука княгині Анастасії Слуцької і двоюрідного брата Василя-Костянтина Острозького.

Анастасія Слуцька - від Гедиміна до князя Острозького

Слуцькі - рід освічений, багатий і впливовий, крім того, це одруження давало Гальшці змогу повернутися в лоно сім'ї, помирившись з могутнім дядьком. Та й за віком наречені пасували одне одному, Семену Юрійовичу - трохи більше тридцяти, Гальшці - двадцять.

Шлюб Гальшки й Слуцького в обложеному монастирі може видатися дещо театральним, але, як на мене, є правдоподібним.

Король Сигізмунд ІІ-ий Август. Його правління стало "золотим віком" для шляхетської Польщі. Він об'єднав її з Великими князівством Литовським і Руським в одну державу, а от поєднати Гальшку з коханням не захотів

Вінчання провів монах, канонічні сумніви якого - адже ж бігамія! - втихомирила величезна грошова сума. Тим часом облога тривала і гармати били. Монастир опирався вечір та ніч, а на ранок виявилося, що у захисників немає води. Міський староста наказав перекрити водогін (комунальна деталь, дуже знайома і сучасним львів'янам).

Комунальний квест Львовом

Монастирська брама розкрилася і Петро Барзіз знову представ перед Беатою, читаючи їй наказ короля. Вона ж розреготалася йому в обличчя, повідомивши, що дочка її знову вийшла заміж, шлюб здійснено і довершено. На це Барзіз відповів, що такий шлюб недійсний і перед людьми і перед Богом і тут же, разом зі слугами, зайшов в кімнати Гальшки і вивіз її.

Беаті залишалася тільки помста, яку вона почала здійснювати негайно: сіла за стіл і відписала Слуцькому всі маєтки доньки. Перш, ніж підписатися, трохи подумала і витребувала від Слуцького довіреність на управління ними. Що він і зробив.

Гурка ж якнайшвидше перевіз Гальшку через Познаньщину в родовий замок у Шамотулах. Тут він намагався добитися її прихильності, спершу по-доброму, ласкою і вмовляннями. Але все даремно. В Гальшці нарешті прокинулася родова гордість, вона так і не згодилася визнати Гурку своїм чоловіком.

Таке положення насправді було дуже вигідним для короля - доки те, доки се, а маєтності Гальшки залишалися під королівським управлінням. Тому Його Королівська Мосць не особливо звертав увагу на ті скарги, якими княгиня Беата засипала його самого, єпископа-примаса (першого серед католицького єпископату Польщі - ІП) та інших державних мужів.

Зрештою король доручив примасу розібрати справу з юридичної точки зору. Бідолашний ієрарх опинився в незавидному положенні: і тут сильні, і там можні, і у Варшаві шлюб, і у Львові шлюб, як не Гурка накаже його убити, то Беата отруїть. Написав, бідолаха, що сидить як мертвий і в постійній гризоті.

Та несподівано вузол розрубало саме Провидіння - не пройшло й року від часу ув'язнення Гальшки в Шамотулах, як помер князь Слуцький - втопився начебто. Полегшено зітхнувши, примас пояснив Беаті, що тепер, коли її дочка овдовіла, не годиться робити її ще й розлученою.

Беата у відчаї запропонувала Гурці 50 000 золотих за звільнення доньки. Примас оголосив, що обидві сторони повинні стати перед судом у Пйотрикові. Замість цього, граф Гурка замкнув непокірну дружину в шамотульській вежі, званій Чорною. І там вона майже в повній ізоляції провела 12 років.

Башта Гальшки в родовому маєтку Гурків у Шамотулах

Беата все ще не змирилася і розпочала ряд процесів проти Гурки, останній з них датувався 1565 роком. Тоді княгиня-вдова здійснила ще один несподіваний крок: хоча їй близько 50-и, вона повторно вийшла заміж.

Обранець Беати, Альбрехт Ласький, воєвода серадзький, на 21 рік молодший від неї, був рідкісним навіть для свого бурхливого часу негідником. Попри молодий вік, за ним вже тягнувся шлейф численних звинувачень у розбої та грабежі.

Дуже швидко новий чоловік відібрав всі маєтності Беати, а її саму ув'язнив в домашній тюрмі в Кезмарку, що у Спіжиній долині в Угорщині. Звідти вона посилала розпачливі листи, благаючи про заступництво імператора.

Отак і мати, і донька опинилися в однаковому становищі, а їх могутній родич князь Острозький і пальцем не ворухнув, щоб врятувати коли не братову, то хоч єдине дитя покійного брата. Ну, і Його Королівська Мосць, якому, нагадаю, таке положення було дуже вигідним, теж.

Нарешті, втручання імператора визволило Беату, але була вона така виснажена і хвора, що не спромоглася навіть повернутися додому - померла в Кошіце.

Після смерті матері Гальшка начебто стала ледь терпиміше відноситися до свого квазі-мужа, навіть показалася з ним кілька раз публічно на великопісних прийомах при королівському двору. Але своїм чоловіком його так і не визнала, їх шлюб так і залишався таким хіба що на папері.

Свободу Гальшка здобула лише у 1573 році, після смерті Лукаша Гурки. Спадкоємці Гурки навіть не намагалися розпочати судовий процес за володіння Гальшки, зате батькова рідня нарешті згадала про неї.

Василь-Костянтин Острозький реалізовував грандіозні плани на кшталт перенесення Константинопольського патріархату до Острога, а особистому щастю родичів допомогти не зміг. Портрет з сайту Острозької академії

Гальшка виїхала разом з дядьком Василем в Дубно і переписала йому більшість свого майна. Такий вчинок романтично настроєні інтерпретатори пояснюють майже повним помутнінням розуму, яке саме в неї проявилося.

Менш романтичні, посилаючись на судові папери, впевняють, що Гальшка і після 1573 року управляла тим майном, яке в неї залишилося, виписувала і підписувала документи, вела судові процеси і навіть виступала в суді.

Якщо вибрати якусь середню версію, то згодимося, що вона була психічно здоровою, хоча й дивакуватою: по-давньому воліла самотність, життя вела аскетичне і одягалася тільки в чорне.

В 1579 році Гальшка склала заповіт, згідно з яким її майно мало бути після її смерті поділене між родичами й слугами, а окремо вона залишила 6000 кіп литовських грошей на заснування і облаштування в Острозі лікарні та навчального закладу, тобто знаменитої Острозької академії.

Видана в 1581-му Острозька біблія. На ній складав присягу в 2004 році Віктор Ющенко

Останні роки життя Гальшка провела в Закриниччі на Поділлі, у так званому замку на водах, де й померла в 1582 році.

Деякі джерела твердять, що вона загинула під час татарського нападу. Вкрай сумнівно: сподіваючись одержати за Гальшку величезний викуп, татари в жодному разі не вбили б її, коли б вона потрапила в полон, і постаралися б, щоб вона не стала випадковою жертвою.

Так що нам залишається лише здогадуватися - чи то смерть наступила через хворобу, чи то доля або й сама Гальшка не захотіли, щоб нещасна князівна ще раз стала предметом торгу.

Історик того часу написав: "Доля вилила на цю жінку повну чашу скорботи. Не було в неї ні хвилини щастя".

За рівнем популярності в читаючої і пишучої публіки Гальшка впевнено випереджає більшість своїх сучасників та земляків, включаючи Дмитра Вишневецького та Івана Федорова, поступаючись хіба безперечному лідеру - знаменитій Роксолані (залишимо тут відкритим питання про походження блискучої султанші).

От з кінематографом справа гірша, може, тому, що не доводиться розраховувати ні на щасливий кінець, ні на романтичні декорації. Не вважати ж такими стайню, в якій помер Сангушко, чи палацову вбиральню, де ховалася Беата.

І кожен інтерпретатор по-своєму пояснював мотиви дій героїв драми. Ким була Гальшка - безвольною іграшкою в руках владних родичів чи все-таки істинною дочкою свого століття, яка так і не схилила голову перед насиллям? Якими були спонукальні причини Беати - незмірна гординя, егоїзм чи материнська любов?

Який істинний облік її дядька: чи був він підступним інтриганом, котрий задумав і тихцем здійснив усе подальше чи, як вважав, наприклад, М.Грушевський, людиною, спроможною лише на "солом'яний вогонь", а не на сміливі й рішучі вчинки?

Залишаю це на розсуд читача.