Як КГБ "перевиховував" колишніх повстанців

Система колишнім підпільникам спокою не давала. Після "перевиховання" таборами ГУЛАГу їх продовжували "перевиховувати" партія і Комітет державної безпеки (КГБ).

Про цей аспект життя у Радянському Союзі маємо можливість дізнатися завдяки чотирьом дивом уцілілим документам Львівського обласного Управління КДБ. Вони є не тільки "продуктом епохи" часів застою, але чітко відображають, чим, серед іншого, займався Комітет на початку 80-х років минулого століття.

...Їх мали спалити в печі одного із львівських заводів у 1991 р. (за деякими даними на заводі "Позитрон"), як і тисячі інших, завезених туди вантажівками. Декому з робітників вдалося щось з тих паперів витягнути фактично з вогню.

Є підстави вважати саме таким чином врятованими ось ці чотири документи, датовані 1979 та 1981 роками: "Орієнтовний перелік ознак для взяття в агентурно-оперативне вивчення осіб, в минулому причетних до діяльності ОУН-УПА", "Довідка про націоналістичні та інші ворожі прояви в місті Львові та області", "Доповідна записка про роботу Управління КДБ УРСР у Львівській області серед колишніх учасників ОУН-УПА" та один аркуш із документа без початку і кінця.

Йдеться в них про роботу 5-го відділу (політична контррозвідка) Львівського обласного управління КДБ. Під час чистки архівів, замітаючи сліди своєї діяльності, Комітет подібні документи нищив в першу чергу. Через це їх фактично не залишилося в Архіві СБУ, а залишки - дріб'язок від основного ліквідованого масиву.

В кінці 60-х тодішнього голову КГБ СРСР Юрія Андропова стурбувало поширення "ідеологічних диверсій". 3 липня 1967 р. він написав листа в ЦК КПРС, де вмотивовано виклав причини створення нового управління. Питання вирішилося надзвичайно оперативно - за 18 днів.

17 липня 1967 р. політбюро затвердило постанову №П47/97 про створення нової структури, а 25 липня Андропов видав по своєму відомству наказ №0096 про створення П'ятого управління КГБ.

Спочатку передбачався невеликий штат працівників, але станом на 1983 р. в структурі управління налічувалося вже 15 відділів з надзвичайно розмаїтим полем діяльності.

Управління займалося релігійними організаціями, дисидентами, діяльністю зарубіжних "ідеологічно-підривних центрів" на території СРСР, студентами й викладачами, громадськими організаціями, творчими союзами, профспілками, творчими спілками, спортивними організаціями, ідеологічно-інформаційною роботою серед громадян, рокерами, футбольними фанами, панками та мало не всіма іншими. Компетенція "ідеологічного" підрозділу передбачала і "перевиховання колишніх". 

Керівник 5-го управління КГБ СРСР Філіп Бобков

Все це називалося "захистом конституційного ладу". Із 1968 р. управлінням керував генерал Філіп Бобков. Він пішов із цієї посади щойно в кінці 80-х під тиском громадськості.

Бобков роздавав численні інтерв'ю, написав кілька книг. У своїх спогадах "Як готували зрадників. Начальник політичної контррозвідки свідчить..." (Москва, 2011) чекіст обіцяє говорити правду, але написане ним схоже на особисте виправдовування і перекладання відповідальності на партійні органи.

Одна із його тез розкриває спосіб мислення цього начальника високого рангу у системі КГБ:

"Під маскою інакодумців дисиденти вірно служили цілям Холодної війни. Ці цілі вони начебто формували самі, але насправді виконували те, що впроваджувалося західними спецслужбами і різноманітними антирадянськими центрами".

Старий генерал досі не вірить, що протестні настрої в суспільстві були зумовлені прірвою між народом і владою, різницею між реальністю і ілюзорним світом, комфортним тільки для партійних небожителів кремлівського олімпу.

Як могло бути інакше для полоненого ілюзію, що щоб там не було, а "народ к советской власти относился хорошо"? Все інше - це "происки буржуазного Запада" та його спецслужб.

В інтерв'ю газеті "Красная звезда" 2005 року Ф. Бобков сказав про дисидентів: "Це були не інакодумці, а люди, які встали на шлях боротьби із конституційним ладом. Це було, повторю, головно у великих містах - в Москві та Ленінграді. В Києві, Львові, Харкові - там більш національний відтінок".

Іншими словами: дисиденти - державні злочинці, а їх діяльність не сягала далі великих міст.

Ця позиція керівництва КГБ активно впроваджувалася в життя, особливо пам'ятали спецслужби і "націоналістичний відтінок".

У Львові, напевно, найприскіпливіше зважали на ці проблеми, оскільки на колегії КДБ УРСР у 1981 р. мало слухатись питання перевиховання колишніх в'язнів. Колегія вимагала від Львівського Управління КДБ "посилити роботу".

Працювати дійсно було з ким і над чим: станом на 1 лютого 1981 року в області проживало 21 296 мешканців, причетних до діяльності підпілля. З них - 9 632 повстанці, а всі інші - "бандпособники" і спецпоселенці.

Тодішній начальник львівської "п'ятірки" Микола Черпак писав у звіті, що значна частина колишніх підпільників "перевиховалася" і відійшла від націоналізму, але окремі залишилися при старих поглядах. Свідченням перебування на таких "позиціях" було вже те, що колишні повстанці намагалися спілкуватися між собою, морально і матеріально підтримували одні одних.

Прямим виявом того, що суджені ніяк не перевиховуються, була інформація про їх намагання відновити "ворожу діяльність" шляхом виготовлення і розповсюдження антирадянських документів, написання мемуарів про підпілля, контактів із іноземцями, листування з родичами за кордоном, отримання від них посилок, націоналістичні і антирадянські висловлювання і т.д.

Крім того, благодатний, з точки зору КГБ, ґрунт могли успішно використовувати Закордонні Частини ОУН, які змінили форми діяльності та посилили конспірацію своєї роботи на території області.

Запідозрених зразу ж брали "в агентурно-оперативне вивчення". Було складено цілий перелік гріхів, за які заводилися справи оперативного обліку.

Управління посилено готувалося до повернення на Львівщину небезпечних державних злочинців Стефанії Шабатури, подружжя Калинців, Михайла Осадчого, В'ячеслава Чорновола, Івана Геля, Зоряна Попадюка та іннших. Сам факт їхнього повернення із ув'язнення за переконанням кагебістів мав "определенное влияние на оживление враждебной деятельности националистических элементов".

Зорян Попадюк перед першим арештом

Зорян Попадюк розповідає, що у 1982 році, незадовго до закінчення першого терміну ув'язнення, його знову арештували в Актюбинську (Казахстан) - як пояснювали слідчі, за вказівкою львівського Управління КДБ.

Причин довго не шукали: займався "антирадянською пропагандою та агітацією". За це додали ще 10 років позбавлення волі й 5 років заслання. Тепер він вже точно не міг "оживити" діяльність націоналістів Галичини.

На колишніх підпільників станом на початок 1981 року завели у Львівському управлінні КДБ 226 оперативних справ - з них 13 ДОР (дело оперативной разработки), 19 ДОП (дело оперативной проверки) та 194 ДОН (дело оперативного наблюдения).

За п'ять попередніх років (1976-1980 рр.) в активній оперативній перевірці перебувало 720 осіб.

Працівниками КГБ виявлено, мовою документу, "16 вынашивавших намерения группироваться на идейно-националистической основе, 463 допускавших враждебные и клеветнические заявления, 39 являвшихся участниками или инспираторами негативных проявлений, 19 высказывавших угрозы в адрес активистов, 51 хранивших или стремившихся приобрести огнестрельное оружие".

КГБ не спав: одразу арештували 22-х колишніх повстанців за антирадянську й іншу діяльність, до 342-х вжили профілактичні заходи і 21-му оголосили офіційне попередження.

Спецслужба застосовувала всі механізми, які мала у своєму розпорядженні, втручалася у будь-яку сферу життя тих, хто потрапив у її поле зору.

В 1981 році для роботи із колишніми повстанцями використовувалися 1362 агенти, з них 373 із числа колишніх підпільників, а 989 - із близького оточення винуватців антирадянських проявів.

Щоб виявити зв'язки ЗЧ ОУН із судженими за участь у визвольному русі працювало 5 закордонних джерел і 7 агентів безпосередньо за кордоном.

Проводилися оперативні ігри по справах "Мираж", "Перевал", "Центр", "Заслон", "Двойник".

Попутно, для компрометації керівників і членів ЗЧ ОУН, за кордон через агентів "Мозера", "Маньяка", "Артура" і "Граніта" із Львова передали інформацію на 14 осіб як на військових злочинців. На основі цих "достовірних даних" проти трьох членів ОУН Департамент юстиції США відкрив кримінальні справи.

Через товариство зв'язків зі співвітчизниками за кордоном "Україна" організували передачу та розсилку "спеціально підготовлених матеріалів" - тобто компромату - до різних українських закордонних громадських організацій, установ та приватним особам. Там же ж за кордоном опублікували понад 100 статей, які компрометували оунівців.

За всіма колишніми повстанцями велося спостереження за допомогою оперативно-технічних засобів і служби "НН" (наружное наблюдение). Слідкували - відзначав М. Черпак - набагато ширше, ніж раніше. У 1980 р. працівники КГБ провели 100 таких заходів.

В області тільки за перше півріччя 1979 р. кагебісти спільно із працівниками комуністичних організацій провели 96 тематичних вечорів з провідною тематикою "розвінчування українського буржуазного націоналізму".

"Буржуазні націоналісти" в радянській карикатурі

Вечори проводилися у Городоцькому, Миколаївському і Сколівському районах. Їх матеріали використали потім у зйомках фільму "Горькое эхо", який КДБ замовив Київській кіностудії хроніко-документальних фільмів.

В обласних газетах опублікували 101 статтю і на радіо організували 40 передач.

Працівниками КДБ проводилися читацькі конференції, "народні університети" з пропаганди радянського способу життя. У 1980 році відбулося два великі лекторії "Советский человек: права и обязанности" та "Два мира, две системы - два образа жизни".

На повну потужність запрацювали організації "Пост ім. Я. Галана" та "Кому вони служать", створені КГБ для таврування націоналізму.

Управління КДБ навіть підготувало виставку "Будь бдителен", із якою працівники спецслужби об'їздили всі районні центри.

У цьому ж році при Інституті суспільних наук АН УРСР (тепер Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України) створили центр з вироблення рекомендацій з методів ведення контрпропаганди.

В 1976-1980 рр. у Львові партійці та кагебісти сформували чотири спеціалізованих групи і скерували їх у Дубравний та Скальнинський табори для "ідейного перевиховання засуджених українських націоналістів".

За п'ять років лектори прочитали 2557 лекцій, працівники КДБ провели 3564 бесіди, взяли участь у підготовці 557 тематичних вечорів.

З ініціативи Управління у місцевих газетах публікували 709 статей, видали 2 книги, організували 201 передачу на радіо і телебаченні.

Черпак доповідав 1981 року:

"При обкомі, міськкомах, і райкомах партії створені комісії з організації роботи проти буржуазної ідеології, до складу яких входять партійні, профспілкові, комсомольські працівники, вчені, журналісти, представники органів КГБ, МВД, "Інтуриста".

Вся ця армія товклася безсило на місці і нічого з "клятим" націоналізмом вдіяти не могла. Не допомагало й те, що КГБ за п'ять років схилив до публічних виступів із засудженням своєї діяльності 238 колишніх підпільників.

 Спецслужба змушена була визнати, що до "націоналістичних проявів" долучаються діти оунівців, виховані у антирадянському дусі. Якщо в 1976 р. КДБ на Львівщині зафіксував 18 антирадянських проявів у молодіжному середовищі, то за два наступні роки їх стало вже 54, всього за 1976-1980 рр. - 211. Тому на облік були поставлені всі студенти із сімей бандерівців.

Фіксувалися націоналістичні "висловлювання", поширення серед молоді "ідейно шкідливої литератури". Проте кількість студентів із оунівських сімей зростала: в 1981 р. у львівських вишах та Дрогобицькому педінституті їх нараховувалося понад 170.

Не дивлячись на масштабність і розмаїтість засобів боротьби із "ідеологічними диверсантами" протестні настрої у суспільстві не вщухали. В кінці 70-х - на початку 80-х років КДБ зіткнувся на Львівщині із неприємним сюрпризом. Дисиденти застосовували нову тактику - "організацію без організації" і дію "на грані закону". З цим боротися було надзвичайно важко.

Кадебісти констатували:

"Сьогодні по справі "Волна" ми стикаємося з досвідченим, відповідно вишколеним супротивником (ряд об'єктів вже відбував покарання за антирадянську діяльність), котрий значно відрізняється від об'єктів періоду 1970-72 років і змінив тактику боротьби.

Він постійно прагне вивчати і аналізувати наші дії, враховує наші промахи, розшифровку деяких оперативних заходів, і на основі аналізу і не без підстав робить висновки про наявність у визначених місцях досконалої техніки і застосування спеціальних служб органів КГБ, не допускає до себе осіб, стосовно яких може бути хоч найменша невпевненість.

У зв'язку із цим об'єкти "Волни" категорично уникають розмов у приміщеннях, проявляють максимум обережності при зустрічах на вулиці, що обмежує до мінімуму проведення заходів "Заказ", "Спутник".

В цих умовах ми можемо протиставити супротивнику тільки нову організацію ведення розробки із забезпеченням максимальної конспірації, збиранням по крихтах матеріалів на кожного із об'єктів, які залишилися на свободі".

Система давала серйозні збої. Лавина суспільного невдоволення росла і її вже ніщо не могло зупинити. Не допомогло системі перезавантаження у вигляді горбачовської "перестройки". Вона не вистояла. Вона впала.