Агентурна справа "Ходячие". НКВД проти УГКЦ

Із встановленням радянської влади на західноукраїнських землях розпочався чітко організований і спланований наступ на Українську Греко-Католицьку церкву.

Формальним приводом для цього в 1939 р. стали звинувачування церкви у ворожому ставленні до возз'єднання Західної України з УРСР, а вже після війни - у співробітництві з німецькою окупаційною владою, підтримці "українського буржуазно-націоналістичного підпілля", намірах створення соборної, незалежної Української держави.

Уже через кілька місяців після приходу Червоної армії в Галичину, а саме в грудні 1939 року, львівське НКВД завело агентурну розробку під кодовою назвою "Ходячие".

До кола "об'єктів", котрі проходили по цій справі, потрапили ієрархи УГКЦ - митрополит Андрей Шептицький, архієпископ Йосип Сліпий, єпископи Микита Будка та Іван Бучко, прелати Леонтій Куницький і Олександр Ковальський, канонік Василь Лаба, Климентій Шептицький, та чимало інших священиків - усього 50 осіб.

Відкриття агентурної справи аргументували ворожим ставленням єпископату до "возз'єднання" західноукраїнських земель з УРСР.

Фото з архівної кримінальної справи на арештованого священика УГКЦ Олександра Ковальського. Архів СБУ

Другий прихід радянської влади на Західну Україну навесні - влітку 1944 р. характеризувався на початках відносно поміркованим ставленням держави до релігії. Однак тривало це недовго.

Після того, як за рішенням Ялтинської конференції в лютому 1945 році майже уся Галичина увійшла до складу СРСР, радянським органам держбезпеки фактично були розв'язані руки.

Вже 2 березня 1945 року голові Ради у справах Російської православної церкви при Раді Народних Комісарів (Кабміні - ІП) СРСР Георгію Карпову було доручено скласти проект "Інструкції" щодо подальшої політики Кремля відносно УГКЦ.

Професор Шимон Редліх: "Шептицький заперечував расизм"

Українська Греко-Католицька церква була носієм української національної ідеї та впливала не лише на релігійне, а й суспільно-політичне життя Галичини. Саме тому радянське керівництво розглядало її як суттєву перешкоду на шляху до радянізації західноукраїнських земель. Цю перешкоду слід було негайно усунути.

Не випадково ще в лютому 1945 р. на виконання вказівок "згори" чекісти відновили "розробку" керівників Греко-Католицької церкви у справі "Ходячие".

Основними об'єктами цього разу стали митрополит Сліпий і декілька найпомітніших серед греко-католицького духовенства постатей: єпископи Микола Чарнецький та Микита Будка, а також Леонтій Куницький, Омелян Горчинський, Олександр Ковальський, Гавриїл Костельник та інші - усього 15 осіб.

Фото з архівної кримінальної справи на арештованого священика УГКЦ Омеляна Горчинського. Архів СБУ

У процесі "розробки" греко-католицького духовенства органи держбезпеки "встановили" їхнє підсобництво окупантам, зв'язок із гестапо, прямий зв'язок і керівну роль у підпіллі ОУН та активну антирадянську пропаганду.

Серед абсурдних звинувачень були участь греко-католицького духовенства в "антирадянській провокаційній кампанії" - панахиді у Львові за жертвами більшовицького терору (серпень 1941 р.), перебування священиків в таких антирадянських, націоналістичних організаціях як "Український католицький союз", "Католицька акція", "УНДО", "УЦК", "Просвіта", "Рідна школа".

Священик Омелян Ковч - мученик концтабору Майданек

Мовляв, перебуваючи в цих організаціях, священики провадили активну боротьбу проти Радянської держави починаючи від 1917 року.

Наприклад, єпископа Микиту Будку звинувачували в тому, що він, перебуваючи в Канаді від 1912 до 1928 р. провадив серед населення антирадянську пропаганду, брав участь у діяльності 10-15 різноманітних націоналістичних, антирадянських організацій.

Фото з архівної кримінальної справи на арештованого єпископа УГКЦ Микиту Будку. Архів СБУ

Радянська влада змальовувала УГКЦ як колаборантів, аргументуючи це тим, що 15 із 32 районних делегатур Українського центрального комітету (єдина громадянська організація українського населення, яку визнавала окупаційна влада - ІП) у Львівській області очолювали уніатські священики, що Церква брала участь у формуванні дивізії СС "Галичина" в складі вермахту, мала тісні контакти з німецькою окупаційною адміністрацією, активно і послідовно підтримувала ОУН та УПА.

Усупереч твердженням радянської історіографії та комуністичної пропаганди УГКЦ не була колаборантом, тим більше союзником нацизму.

Проголошені подяки німецькій армії за визволення від радянського режиму були наслідком припинення на початку німецько-радянської війни репресій, депортацій і масових розстрілів українців органами НКВД.

Галицька Биківня. Як убивали мешканців Західної України у 1939-40-их

Відкидаючи всі звинувачення у неіснуючих гріхах колаборації і прагнучи зберегти свою церкву, церковне керівництво постійно шукало контактів з вищими органами політичної влади та державного управління СРСР.

Намагалися пояснити, що в 1941-1944 рр. під час окупації Галичини німецькими військами, церква змушена була мати контакти з офіційною владою. У грудні 1941 р. німецько-нацистська канцелярія видала спеціальну інструкцію про ставлення до українського населення, 5-й пункт якої стосувався Церкви. 

В інструкції зазначалося, що діяльність церковних громад на території України не забороняється доти, доки священики не займаються політичною роботою.

Генерал-губернатор Ганс Франк для посилення контролю над Українською Церквою створив спеціальний відділ на чолі з працівником гестапо. Крім того, нагляд над Церквою здійснював відповідний відділ СД (Служби безпеки) у релігійних справах, очолюваний у Львові гауптштурмфюрером Гербертом Кнорром.

Фото з архівної кримінальної справи на арештованого єпископа УГКЦ Миколая Чарнецького. Архів СБУ

Німецька влада спочатку була лояльною до УГКЦ, але поступово їхні стосунки переросли у протистояння.

Восени 1941 р. Берлін відверто виявив загарбницькі наміри щодо України і розгорнув терор проти населення та національних сил, зокрема ОУН. Митрополит Андрей Шептицький засудив репресивні акції та свавілля гітлерівців.

Владика в червні 1943 року призначив капеланів до сформованої німцями дивізії СС "Галичина". Головним капеланом дивізії він іменував отця-доктора Василя Лабу, а капеланами священиків Д. Ковалюка, Й. Кладочного, О. Карпінського та інших.

Про капеланську службу у дивізії "Галичина"

Призначені капелани повинні були надавати солдатам душпастирську підтримку - саме таке завдання покладене на них в усіх арміях світу.

Але вже навесні 1945 року НКГБ УРСР склав план закриття агентурної справи "Ходячие", який затверджувався особисто Народним комісаром державної безпеки СРСР В. Меркуловим у Москві.

Основними завданнями чекісти бачили арешт "ворожого" єпископату і проведення підготовчої роботи щодо "возз'єднання" уніатської церкви з православною церквою.

Для цього до справи залучено до тридцяти агентів та інформаторів, що становило понад 50% агентурного апарату та інформативного корпусу по лінії УГКЦ. По даній справі працювали такі агенти: "Жук", "Літератор", "Художник", "Вишняков", "Григорьєв", "Пробой", "Юрський" та інші.

Як греко-католики рятували єврейських дітей від нацистів

На сьогодні відомими є лише деякі імена агентів, яких було залучено органами держбезпеки по справі "Ходячие":

- М.Паше-Озерський - "Вишняков" (професор Львівського державного університету, завербований органами НКВД ще в 1938 р.),

- Г. Балуш - "Григорьєв" (диякон Греко-Католицької Церкви, завербований органами в 1940 р.),

- М. Калагура - "Пробой" (студент духовної академії),

- П. Мельник - "Юрський" (завербований 4 лютого 1945 р.).

Така кількість залученого особового складу говорить про високу увагу до цієї справи керівництвом НКГБ.

Фото з архівної кримінальної справи на арештованого архімандрита УГКЦ Климентія Шептицького, якому недавно відкрили пам'ятний знак у Росії. Архів СБУ

11 квітня 1945 р. енкаведисти провели операцію в соборі Святого Юра. На неї було виділено 62 оперативних співробітники НКГБ УРСР і НКГБ по Львівській області та 121 бійців внутрішніх військ НКВД.

Цими силами представники спецслужб мали провести в резиденції митрополита: арешти 10 осіб, згідно з ордерами, обшук будівель, підвалів, погребів і перевірку документів осіб, які проживають в будинках: № 5, 5-а, 5-б, соборі святого "Юри" і всіх підсобних будівлях, які знаходилися на території резиденції.

Тільки для арешту митрополита Йосипа Сліпого було виділено групу із 6 оперативних співробітників, яку очолив начальник 4 відділу 2 Управління НКГБ УРСР підполковник держбезпеки т. Волошин.

У Харкові відкриють пам'ятну дошку Сліпому (ФОТО)

Керівництво всією операцією було покладено на начальника 2 Управління НКГБ УРСР підполковника держбезпеки т. Медведєва і заступника начальника УНКГБ по Львівській області підполковника держбезпеки т. Козлова.

Для "доставки" арештованих у внутрішню тюрму НКГБ було виділено три легкові автомобілі. На кожного з владик була підготовлена конкретна камера в "тюрмі на Лонцького".

У ході операції було заарештовано практично всю церковну ієрархію: митрополита Йосипа Сліпого, єпископа Микиту Будка, єпископа Миколая Чарнецького, членів капітули Леонтія Куницького, Омеляна Горчинського, Олександра Ковальського, диякона Вісаріона Лепкого та ін. Піддано обшуку понад 150 осіб, серед них затримано 18 осіб, які "проживали без документів".

Митрополит Йосип Сліпий у момент арешту. Фото: архів СБУ

Загалом по справі ув'язнено дев'ять осіб. Це стало першим ударом по УГКЦ на шляху до її остаточної ліквідації.

За місяць, у травні 1945 р. агентурну справу "Ходячие" було закрито. Та це був лише початок ... На волі були залишені, зокрема, Климентій Шептицький та Гавриїл Костельник, за долю яких візьмуться трохи пізніше, а за "Ходячими" послідує цілий ряд інших "розробок" ("Ватиканцы", "Монаховцы" "Возрожденцы" тощ

Як УГКЦ "саморозпустилася" у 1946 році

Усі ці операції спрямовувалися на знищення УГКЦ. Церква як носій християнської моралі мала "відповісти" за усі невдачі та прорахунки радянської влади на шляху до радянізації західноукраїнських земель.