Українці, які створили імперію. Універсальний бюрократ Безбородько

"Історична Правда" продовжує трилогію про українців, які стояли біля керма Російської імперії. В першій частині ми розповідали про імперського ідеолога і реформатора, соратника Петра І Феофана Прокоповича.

Сьогоднішній наш герой - козацький полковник, генерал-майор, таємний радник, граф, сенатор, світлійший князь і нарешті канцлер Російської імперії. За 24 роки провінційний чиновник середньої руки Олександр Безбородько досяг усіх мислимих висот в системі імперської бюрократії. Ключ до успіху - його універсальність, здатність якісно і швидко виконувати будь-які завдання.

Його талант вивів Росію у вищу лігу європейських держав. Він допоміг імперії закріпитись на чорноморському узбережжі, стримав експансію Швеції на півночі та спільно з сусідами-хижаками швидко та цинічно поділити польський "пиріг".

Якщо Петро І прорубав для Росії у Європу вікно, то Олександр Безбородько відчинив для неї двері до цього континенту.

Нова аристократія

1760-80 рр. - золотий вік Катерини ІІ. Це час блаженства для дворянського стану, який стає більш повнокровним завдяки притоку нових людей. Малоросія (колишня Гетьманщина) - одна з основних донорів цієї нової аристократії.

До 60-х років XVIII ст., поки цар Петро ІІІ не оприлюднив "Маніфест про вільність дворянства", козацька старшина не дуже поспішала єднатись з російським елітарним станом. Московські дворяни несли на собі тягар обов'язкової служби та інших повинностей.

Лише за часів Катерини ІІ виросло перше покоління "непоротого" дворянства. Тому сотні полкових та генеральних старшин поповнюють його ряди.

Як еліта Гетьманщини стала імперськими чиновниками

Імена Розумовських, Гудовичів, Завадовських, Трощинських, Милорадовичів не сходять з уст представників вищого світу Санкт-Петербургу. Не в останню чергу завдяки талановитим українцям російська поліетнічна еліта поступово слов'янізується.

Німецьке начало, сильне при Петрі та його наступниках, відходить на другий план. Нові дворяни стають господарями життя і грають першу скрипку при дворі. Одним із них був Олександр Безбородько.

Від Глухова - до Петербургу

Він народився 14 березня 1747 р. в Глухові в родині генерального писаря Андрія Безбородька. Вони лише недавно вибились в люди. Брак родовитості компенсувався фантастичними легендами про походження роду. Нібито за часів Богдана Хмельницького шляхтичу Дем'яну Ксенжницькому, який воював на боці козаків, в бою відрубали підборіддя. З того часу його нащадки й почали зватися Безбородьками.

Андрій Безбородько зробив стрімку кар'єру з військового канцеляриста до генерального писаря. Все завдяки близькому знайомству з тодішнім фактичним правителем Малоросії князем Іваном Барятинським та з його наступником графом Олександром Румянцевим.

Кар'єру Безбородька-старшого мало не перервав гучний корупційний скандал. Його звинуватили в хабарництві та торгівлі сотенними посадами. Формально відсторонений від служби, він не втратив впливу і з початком правління гетьмана Кирила Розумовського був реабілітований. В 1762 р. Андрій Безбородько вийшов у відставку в чині генерального судді.

Його син Олександр був просто приречений на успішну кар'єру в Малоросії. Після ліквідації гетьманства його бере під своє крило Петро Румянцев - президент Малоросійської колегії, а потім імперський намісник. Олександр закінчує Києво-Могилянську академію і відразу стає бунчуковим товаришем.

Олександр Безбородько в зеніті своєї потуги. 1792 рік. Портрет роботи австрійського живописця Йоганна Батиста Лампі-старшого

Перша практична робота - служба в канцелярії Румянцева. Перспективи молодого чиновника могли б обмежитись провінцією, якби не феноменальні здібності.

По-перше, надзвичайна пам'ять. Він міг експромтом переповісти біографію будь-якого незначного офіцера призначеного в гарнізон до якоїсь Богом забутої фортеці.

По-друге, величезна працьовитість, уміння жертвувати особистим заради кар'єри. В 1775 р. Безбородько мав їхати до Москви на святкування миру з турками. В цей час тяжко захворіла його сестра Уляна. Вона просить брата супроводжувати її на лікування до Німеччини. Схвильований перспективою царських милостей в білокам'яній, Олександр навідріз відмовляється допомогти сестрі. Вона так і не дочекається уваги від брата і помре через два роки.

Російсько-турецька війна 1768-1774 рр. спровокувала кар'єрний прорив Безбородька. Петро Румянцев грає ключову роль в кампанії і пожинає лаври переможця. Безбородько знаходиться при похідній канцелярії командуючого і виконує безліч рутинної роботи.

При цьому він командує кількома полками і особисто бере участь в трьох битвах. За час війни Олександо Безбородько доростає до чину київського козацького полковника, а також прилаштовує свого молодшого брата Іллю на армійську службу.

В 1774 р. в болгарському селі Кючук-Кайнарджі Румянцев починає мирні переговори з турками. Безбородько завідує делікатною справою - задобрює ворожих послів цінними подарунками.

Мир приносить імперії територію від Дніпра до Південного Бугу (частина нинішніх Миколаївщини, Кіровоградщини і Херсонщини - ІП). Турки визнають Кримське ханство, яке поступово дрейфує в бік Росії, незалежним.

Одна з перших депортацій імперії. Як кримчан переселяли у Приазов'я

Осипаний царськими милостями Румянцев не забуває про своїх підлеглих. В Москві він рекомендує Безбородька та його колегу Петра Завадовського самій імператриці.

"Представляю Вашій Величності діамант в корі: ваш розум дасть йому ціну", - впевнений фельдмаршал. "Не забувайте старого", - просить він своїх протеже, передчуваючи їх кар'єрний зліт.

Цариця якраз оновлює свою особисту канцелярію і молоді українці займають посади секретарів. Красунчик Завадовський припадає не лише до душі, але й до тіла імператриці. Він стає фаворитом Катерини, але не надовго. Стараннями іншого коханця імператриці Григорія Потьомкіна його відсилають з двору і значної ролі в політиці він більше не грає.

Петро Завадовський. Ще один в ряду українців, які спали з російськими імператрицями

Товстий та негарний на обличчя Безбородько фізично не приваблює імператрицю. Але він завойовує її своїм розумом та здібностями.

В 1775 р. 30-річний Олександр Безбородько переїжджає до Петербургу, де стає секретарем імператриці по "чолобитним" справам. Це щось на зразок відділу звернень громадян. Справа не надто вдячна ні тоді, ні тепер. Але молодий чиновник має колосальне бажання навчатись та освоїтись в чужому середовищі.

За два роки Безбородько досить добре вивчає французьку мову - lingua franca тогочасної еліти. Пізніше опановує італійську та німецьку.

Перший секретар імперії

Імператриця скоро помічає трудоголізм Безбородька. Одного разу на Масляну вона запросила на млинці усіх чергових секретарів. Виявилось, що присутній лише один Безбородько. "Запроси його!", - наказала цариця. В розмові з секретарем Катерина згадала якийсь закон. Безбородько, не задумуючись, тут же його процитував.

Це був початок їхнього зближення. Імператриця все частіше вимагає, щоб справи їй доповідав виключно Безбородько. Справи Сенату, Синоду, Іноземної колегії, усіх намісництв проходять через його руки. З-під його пера виходить більшість законодавчих актів. Його діловий літературний стиль заслужено здобуває репутацію кращого в імперії.  

З ростом повноважень Безбородько формує свою особисту канцелярію. В кращі часи там працює до 9 чоловік. З 1784 р. правою рукою першого секретаря стає його земляк Дмитро Трощинський, який бере на себе всю чорнову роботу.

Безбородько стає єдиним посередником між бюрократичною імперською машиною і людиною, яка цією машиною керує. В придворних колах його вже величають не інакше як "перший секретар". В цьому сила Безбородька. Які б посади він не займав його головний козир - повсякчасний доступ до тіла коронованої особи.

Катерина Друга у ще не дуже похилому віці. Завдяки своєму гострому розуму Безбородько став мозком імператриці, уникнувши гормональних і політичних потрясінь, що супроводжували тих фаворитів, які були для Катерини не мозком, а іншими частинами тіла

Сам секретар у вільний час займається історією. Він пише записку про "російські з татарами війни", де радить цариці якнайскоріше анексувати Крим. Скоро вона цією порадою скористається.

Ностальгія за Малоросією трансформується в написання "Літопису Малої Росії". Там він виправдовує скасування гетьманства і звеличує Румянцева як кращого правителя цього краю.

Але Безбородьків локальний патріотизм ніколи не вступає в конфлікт з імперськими інтересами. В 1783 р., коли треба було ліквідувати величезний бюджетний дефіцит в 9 млн. рублів, він пропонує це зробити за рахунок українських земель. З його подачі з мешканців Малоросії тепер стягують подушний податок та мито за продаж нерухомості.

Перші успіхи - перші нагороди. В 1779 р. - Безбородько вже бригадир, пізніше кавалер новоствореного ордену св. Володимира. Отримує тисячу кріпосних в Білорусі, а потім і в Україні. Скоро він має нагоду побувати у своїх нових маєтках. Йому доручають організувати поїздку імператриці в Могильов, де вона зустрічається зі своїм союзником австрійським імператором Йосифом ІІ.

Останнього Безбородько приємно вразив. Пізніше імператор навіть подарує йому титул графа Священної римської імперії. А тепер перший секретар дебютує в якості дипломата - пише записку про розподіл сфер впливу між союзниками за рахунок території Османської імперії.

Імператриця переводить його на дипломатичний фронт. В 1780 р. вона прикріпляє його в чині генерал-майора до Колегії іноземних справ як уповноваженого для всіх іноземних переговорів.

В товстому тілі тонкий розум

Кінець 1770 - початок 1780-х років - це час боротьби двох концепцій зовнішньої політики Російської імперії. Канцлер Микита Панін відстоює так звану північну систему - союз Англії, Данії, Швеції, Польщі та Росії на противагу франко-іспано-австрійському блоку. Григорій Потьомкін, навпаки, наполягає на тісному союзі з Австрією проти турків. Зі зрозумілих причин останній перемагає.

В 1781 р. Паніна усувають з посади президента Колегії іноземних справ. Формально керівництво перебирає на себе віце-канцлер Іван Остерман. Але він фігура швидше церемоніальна. Реальне керівництво зовнішньою політикою здійснює Олександр Безбородько, який у цій іпостасі влаштовує Потьомкіна.

Обережний малоросіянин намагається не конфліктувати із всесильним фаворитом, ставиться до нього з підкресленою повагою, часто радиться з Потьомкіним. В 1782 р. формальний та реальний статус Безбородька трохи вирівнюється - він призначений в секретну експедицію Колегії іноземних справ в чині таємного радника.

Першу делікатну місію - анексію Криму - він виконав блискуче. За задумом Катерини ІІ це мало стати початком реалізації так званого грецького проекту - ліквідації Османської імперії, створення на її уламках Нью-Візантії і сходження на престол цієї держави її внука Костянтина.

Григорій Потьомкін - найбільш довготривалий фаворит Катерини ІІ. Безбородько майже не конфліктував із ним. Обидва непогано наживались на армійських поставках. Проте секретар брав собі трохи нижчі бариші і цим збивав ціну численній рідні Потьомкіна, яка годувалась у цьому "бізнесі" сфері. Смерть князя Таврійського не дала справі зайти далі пліток

8 квітня 1783 р. виходить маніфест про приєднання Криму, написаний Безбородьком. Позбавлена підтримки Англії та Франції Османська імперія визнає анексію півострова. Успішна зовнішньополітична оборудка дає привід імператриці нагородити Безбородька титулом графа.

Це викликає сплеск придворної сатири на адресу вискочки. Новоявлений граф так до кінця не освоївся з придворним етикетом. Міг з'явитись в палаці в невправно вдягнених панчохах або з порваними пряжками на черевиках. Мав свої дивні звички та фобії. Наприклад, дуже боявся тарганів.

Герб Безбородька в жовто-синіх тонах. Девіз: "Трудом і наполегливістю"

Вже за часів царювання Павла І він супроводжував монарха в подорожі по Росії. В одній хаті, яку йому виділили в якості житла, на руку високому чиновнику скочив тарган.

Безбородько так перелякався, що без капелюха, з пером в руці побіг по селу. За ним - натовп здивованих селян.

Але все це ніщо порівняно з дипломатичністю та працелюбністю Безбородька. Іноземні посли навипередки спішили засвідчити йому свою пошану.

Про нього завжди були високої думки. Французький посол Луї де Сегюр писав, що "граф Безбородько ховає тонкий розум, за важкою зовнішністю".

Тим часом російська дипломатія отримала ще одну перемогу над стратегічним ворогом - Туреччиною.

В 1782 р. був укладений Георгіївський трактат, за яким грузинське царство переходило під протекцію імперії. Безбородько рекомендує цариці не гаяти часу і цілком анексувати Грузію.

Цариця на це не наважилась, через 5 років трактат фактично розірваний, а задум першого секретаря імперії реалізований лише на початку наступного століття.

Пізніше граф займає більш обережну позицію в стосунках з Османською імперією. Вважає, що турків не слід даремно провокувати, що війна з бусурманами не на часі. Але цариці не терпілося реалізувати грецький проект. Тим більше, що Йосиф ІІ на зустрічі в Херсоні (1787 р.) підтвердив вірність союзницькому обов'язку.

Це побачення теж було справою рук Безбородька - він не лише організував подорож цариці в Крим, але й приймав коронованих осіб у своїх українських маєтках. 

Медаль на честь подорожі імператорських осіб у Крим в 1787 році

Екзотична подорож на галерах Дніпром коштувала чималих зусиль графу, в тому числі і фізичних. Під Кременчуком флотилію застала буря і Безбородько змушений власноруч веслувати, щоб врятувати імператрицю.

Через рік низка взаємних провокацій між Російською та Османською імперіями скінчилась відкритою війною. Безбородько пише головний ідеологічний документ цієї війни - маніфест. Головна ідея - миролюбність Росії та підступність і нахабність турків.

Але граф Олександр не лише гарний ідеолог, але й вправний організатор. На ньому комунікація між центром та головнокомандувачами - князем Потьомкіним та графом Румянцевим.

Вісник миру. Безбородько забирає в турків нинішню Одещину

Безбородько не поділяє ентузіазму ура-патріотів, які вважають що перемога у них в кишені. Його песимізм виправданий - тотальна перевага турків на морі змушує Потьомкіна панікувати і навіть планувати здачу Криму.

Безбородько дуже обурюється пасивністю командування. Росії потрібна смілива атакуюча війна, яка принесе перемогу в найкоротший строк, вважає він.

А незабаром довелось воювати вже на два фронти - в червні 1788 р. війну Росії оголосила Швеція. Англо-Прусько-Голландський союз тисне на імператрицю, вимагаючи замирення на півдні на основі status quo. У відповідь вона втягує у війну зі шведами Данію. Але потужностей імперії не вистачає.

В 1788 р. надвірний радник Василь Капніст пропонує відродити козацтво в Малоросії, щоб сформувати мобільні з'єднання легкої кавалерії. Безбородько і Потьомкін з ентузіазмом ставляться до цієї ідеї, але проект так чомусь і не реалізовують.

Банда Гапки. Як діяло правосуддя в Україні в часи Безбородька

В грудні 1788 р. в ході війни настає перелом - імперська армія під керівництвом де Рибаса і за підтримки козацького війська і флоту бере Очаків (турецька фортеця у гирлі Дніпра, нині райцентр Миколаївської області - ІП). Тепер Безбородько спрямовує свою мирну ініціативу на північ.

В серпні 1790 р. укладено Верельський мир зі Швецією на умовах непорушності довоєнних кордонів. Імператриця відзначає талант Безбородька чином дійсного таємного радника.

1788 рік, штурм Очакова. Першим на стіні фортеці встановив прапор козак Степан Миклуха, за що отримав дворянство. Його правнук Микола Миклуха-Маклай стане видатним антропологом у Папуа-Новій Гвінеї

Тим часом Олександр Суворов побив турків під Фокшанами і на річці Римнік, а у грудні 1790-го узяв міцну фортецю Ізмаїл.

Місію з укладання нового мирного договору Катерина ІІ доручає Потьомкіну. Але в жовтні 1791 р. в розпал переговорного процесу улюбленець імператриці помирає від тривалої хвороби. В Катерини немає більш авторитетної фігури йому на заміну, ніж Олександр Безбородько.

Прибувши на переговори в молдавське місто Ясси, Безбородько розіграв чудову дипломатичну партію. Спочатку він неабияк налякав турків. "Хочете війни чи миру?, - запитав він. - Можете отримати і те, і інше. Вибір за вами".

Досить швидко він добився головної поступки - Чорноморське узбережжя від Південного Бугу до Дністра переходило до імперії. Замість узятої військами де Рибаса і козаками Головатого фортеці Хаджибей на півдні України з'явилося місто Одеса.

Але апетит приходить під час їжі. Безбородьку захотілось отримати поступки у справі так званих "закубанських народів" - черкесів. Російська імперія вимагає, щоб турки взяли відповідальність за можливі агресивні дії цих племен або ж дозволили переможцям приборкати їх самостійно.

Початок Одеси: три тисячі чорноморських козаків разом із тисячею солдатів де Рибаса захоплюють фортецю Хаджибей

Щоб збити противника з пантелику, Безбородько веде мову про контрибуцію. Хоче не багато, ні мало - 12 млн. рублів. Турецькі посли жахаються і з переляку погоджуються відповідати за дії закубанців. Таку комбінацію вдається провернути завдяки розгалуженій шпигунській агентурі. Безбородько завжди на крок попереду турків, оскільки знає про усі дискусії та розбіжності в їхньому уряді.

29 грудня 1791 р. Російська та Османська імперії підписують Ясський мир. Вісник цього миру Олександр Безбородько отримує в нагороду оливкову гілку та 5 тисяч кріпаків.

Польський пиріг. Як Безбородько поділив Річ Посполиту

Ще під час Північної війни Річ Посполита опинилась у "братських обіймах" Росії. Така "дружня" і слабка Польща вигідна імперії - особливо після того, як у 1772 р. після першого поділу цієї держави Росія відкраяла собі частину Прибалтики та Білорусі.

Але через 16 років польські патріоти намагаються позбавитись опіки старшого брата. Так званий чотирьохрічний сейм приймає широку програму реформ та буржуазну конституцію. Поляки укладають союз з Пруссією, сподіваючись, що вона захистить їх від Росії.

В 1791 р. Безбородько піднімає градус кипіння в польському казані до максимуму. Він готує виступ шляхетської опозиції проти реформаторів. Опозиціонери створюють Торговицьку конфедерацію і офіційно просять допомоги у Росії.

Поділ польського пирога. Алегорична карикатура тих часів: владики Росії, Австрії та Прусії крають Річ Посполиту

Безбородько радить цариці бути обережною - боїться втручання Пруссії, але новий фаворит Зубов - останнє кохання велелюбної імператриці - наполягає на негайній анексії Правобережної України та Західної Білорусі.

Граф заперечує, що краще домовитись із сусідами-хижаками і знову спільно розділити польський пиріг, ніж наражатись на небезпеку війни. Катерина ІІ пристає на Безбородькову пропозицію і в січні 1793 р. підписує конвенцію з Пруссією про поділ польських земель.

Від колишньої величі Речі Посполитої залишається невеликий обрубок, який скоро починає кровоточити. В 1794 р. Тадеуш Костюшко очолює антиросійське повстання. Безбородько вважає, що тепер не до компромісів. Слід окупувати та анексувати Польщу.

Досвід показав - з поляків неможливо зробити друзів Росії, - стверджує граф. Бунт Костюшка слід придушити максимально швидко, інакше Малоросія ризикує підхопити ту ж „заразу".

Безбородько пише твір "Оголошення про причини війни з Польщею", де стверджує, що поляки з 1788 р. ворожі до Росії та наносять образу достоїнству її величності. До кінця 1795 р. польське повстання потопили в крові, а троє хижаків-сусідів (Австрія, Росія та Пруссія) остаточно розшматували тіло Речі Посполитої. Росія отримала прибалтійські, білоруські та українські землі загальною площею 120 тис. кв. м.

Англійська набережна у Санкт-Петербурзі з Іноземною колегією - тодішнім аналогом МЗС, робочим місцем Олександра Безбородька

Безбородько - прихильник обережної інтеграції цих територій. Місцеве населення слід завжди долучати до управління, а деякі звичаї і традиції варто залишити недоторканими. У приклад граф наводить успішну інтеграцію Малоросії. Він знає, про що говорить, адже сам є продуктом цієї інтеграції.

В підсумку за свої труди на польському фронті Олександр Безбородько отримує 50 тис. рублів, 10 тис. рублів пожиттєвої пенсії в рік та майже 5 тис. кріпосних в Брацлавській губернії.

Реформатор. Створення пошти, паперові гроші і ліквідація уніатів

У внутрішніх справах Безбородько рекомендує себе як успішний реформатор.

У 80-х рр. XVIII ст. він очолює поштове відомство імперії, перетворивши архаїчну "ямську" систему зв'язку на модерну установу.

З його ініціативи складають карти поштових доріг, через кожні 15-25 верст будують станції (кожну версту позначають спеціальним кам'яним стовпом, які подекуди збереглись і сьогодні), встановлюють чітку таксу за пересилку листів та посилок, відкривають два поштамти та 22 поштові контори.

В результаті прибутки тільки Петербурзького поштамту зросли з 139 тисяч в 1782 р. до 281 тисяч в 1784-ому.

Верстовий стовп на поштовій дорозі - аналога залізниці тих часів. Від станції до станції можна було добиратися не дуже зручно, але відносно швидко

Безбородько - член "Комісії про дороги в державі", а також ключова фігура імператорської ради. З 872 протоколів цієї установи лише 253 підписані не ним.

Потім граф вимушено перетворюється на фінансиста. Дефіцит вільних коштів можна подолати шляхом створення Заємного банку, який випускатиме нові паперові гроші і розподілятиме їх між дворянами (під заставу їхніх маєтків) та городянами.

В 1786 р. випустили аж 100 млн асигнацій. Граф явно недооцінив усі ризики інфляції. Величезні витрати на війну з турками та шведами приводять до того, що в 1791 р. дефіцит бюджету складає вже 25,4 млн рублів.

В 1796 р. Зубов пропонує перечеканити мідну монету, щоб пуд міді рівнявся 32 рублям замість 16-ти. Поки жива Катерина ІІ, Безбородько погоджується з фаворитом, але при Павлі передусім ховає фінансовий проект Зубова під сукно, заявляючи, що перечеканка монети тільки зашкодить державним фінансам.

Паперова асигнація 1788 року

Довелося графу займатися і більш екзотичними справами. Після третього поділу Польщі йому доручили ліквідувати уніатську церкву і передати її майно православним.

А в кінці 1795 р. Безбородько перетворюється на справжнього детектива - розслідує грандіозну крадіжку 600 тис. рублів і Заємного банку. В нагороду отримує чергову порцію сіл в Малоросії та вищий придворний чин - гофмейстера.

Заповіт імператриці

6 листопада 1796 р. помирає імператриця Катерина ІІ. Для Безбородька це був величезний стрес - адже новий імператор Павло Петрович у свій час відверто незлюбив Безбородька, називав його австрійським агентом і обіцяв жорстокого покарати.

Але замість царського гніву новий імператор осипає графа численними почестями та нагородами.

В придворних колах поповзли чутки, що тут не все так просто. Мовляв, Катерина ІІ залишила таємний заповіт, в якому передавала престол своєму онуку Олександру в обхід сина Павла. Безбородько, як найбільш довірена особа, був хранителем цього документу.

Інтер'єр палацу Безбородька в Петербурзі. Нині тут музей зв'язку

Коли цариця лежала на смертному одрі, граф буцімто показав Павлу ці папери і за його наказом спалив незручний заповіт. Тому новий імператор не тільки залишив Безбородька при всіх посадах, але й заявив, що ця людина для нього - дар Божий.

В листопаді 1796 р. Павло І присвоїв Безбородьку перший клас чиновницької "Табелі про ранги" зі званням фельдмаршала.

Друга людина в імперії

Після смерті Катерини ІІ Безбородько повертає сповна свій вплив, адже між ним і монархом уже не стоїть фаворит Зубов. Милості сиплються на сановника як із рогу достатку. Під час коронації отримує 40 тис. душ кріпосних у Воронезькій та Орловській губерніях, титул світлійшого князя і право обрати ще 6 тис. селян у будь-якому куточку держави.

Через рік Безбородько стає ліфляндським дворянином та сенатором (хоча на жодному засіданні Сенату він так і не з'явився). Нащадки старої московської аристократії вважали, що це вже занадто. Російський класик Олександр Пушкін пізніше саркастично писав:

Не торговал мой дед блинами,
Не ваксил царских сапогов,
Не пел с придворными дьячками,
В князья не прыгал из хохлов.

Останній рядок - очевидний натяк на Безбородька.

На початку квітня 1797 р. канцлер імперії Іван Остерман подає у відставку. Цар здійснює логічний крок і призначає на його місце Олександра Безбородька. Тепер його реальний вплив і формальна посада нарешті приходять у відповідність одне з одним.

Новий канцлер круто змінює зовнішню політику Росії. Під кінець життя Катерина ІІ втягнулась в коаліцію проти революційної Франції. Безбородько переконав імператора на деякий час стати миротворцем. "Аби в нас дома все йшло добре, то всі інші в дурнях залишаться, а ми всі людьми будемо", - вважає новоявлений князь.

Павло І з символікою мальтійського лицаря

За дорученням Павла І канцлер опікає Мальтійський орден - рудимент рицарської корпорації, якій протегує імператор. В 1797 р. він укладає з ними союзну конвенцію, за що стає кавалером ордену Іоанна Єрусалимського. Цар теж в боргу не залишився - нагородив Безбородька діамантовою зіркою та орденом Андрія Первозванного.

Спроби зблизитися з революційною французькою Директорією зазнають краху. В травні 1798 року Наполеон Бонапарт окупує Мальту і Павло І сприймає це як виклик. На плечі Безбородька лягає місія спланувати воєнні дії проти Франції в рамках другої коаліції (Австрія, Англія, Росія, Неаполітанське королівство та Туреччина).

Турки пропускають російську ескадру адмірала Федора Ушакова в Середземне море, планується висадка в Італії. Попереду будуть перемоги та поразки Суворова, його героїчний марш-кидок через Альпи і нарешті цілковитий крах Другої антифранцузької коаліції.

Але канцлер Олександр Безбородько цього вже не побачить. У квітні 1799 року його поховають в Олександро-Невській лаврі у Санкт-Петербурзі.

В приватному житті

Олександр Безбородько завжди любив жити на широку ногу. Його будинок на Поштамтській вулиці в Петербурзі (тепер це Центральний музей зв'язку РФ) вражав своєю пишністю. Всередині він виглядав як антикварний магазин.

Перший секретар зібрав найкращу в країні колекцію картин і буквально полював за новими експонатами. Крім головного палацу, мав дачу на Неві з чудовим садом та фешенебельний будинок в Москві (останній сучасники оцінювали в 700 тис. рублів).

Дача Безбородька. Фото: Дєніс Ґаріпов

Бали, прийоми, святкові обіди - все це візитна картка гостинності Безбородька. Іноді один бал обходиться в більше ніж в 50 тисяч рублів. Але це не стримує сановника. Щедрість та відкритість - риси, якими уродженець Глухова стає відомий всьому Петербургу.

Численні прохачі буквально осаджують його приймальню. Земляки навідуються особливо часто. Справа в тому, що граф майже ніколи їм не відмовляє.

Один спритний українець, не заставши Безбородька вдома, навіть заліз до нього в екіпаж. Секретар здивувався, знайшовши відвідувача в такому місці, але в його проханні не відмовив.

В житті Безбородька дві пристрасті - карти та жінки. У грі йому постійно не щастить, а от в коханні навпаки. Зовні досить непривабливий Безбородько так ніколи і не одружився, але про його любовні походеньки гуділа вся столиця. Перший секретар мав особливу слабкість до співачок та актрис. Одній з них - співачці Давіа - він подарував 40 тис. рублів, а імператриця наказала вислати її з Петербургу від гріха подалі.

Іншу співачку Уранову своїми залицяннями він буквально довів до істерики. Вона не відповідала йому взаємністю і так змучилась переслідуваннями графа, що просила заступництва у імператриці. Катерина ІІ допомогла обвінчатись Урановій з її коханим-актором. Причому весілля відгуляли за рахунок Безбородька.

Олександр Безбородько - друга після імператора особа в імперії

Найтриваліший зв'язок Безбородько мав з актрисою Ольгою Каратигіною. Він познайомився з нею в 1789 р., а в 90-х вона переїхала до графа і жила з ним громадянським шлюбом. Плодом такого союзу стала позашлюбна дочка - Наталія Верецька.

Сучасники згадують, що по вихідним Безбородько любив навідуватись у „неблагопристойні" будинки та на маскаради. Але в понеділок зранку похмільного графа обливали водою і на прийомі в імператриці він був завжди свіжий і бадьорий.

Одного разу посланці Катерини ІІ знайшли першого секретаря на черговій п'яній оргії. Безбородько відразу розпорядився пустити собі кров з обох рук і, протверезівши, постав перед імператрицею. "Чи готовий такий-то документ?" - поцікавилась вона. Безбородько вийняв з-за пазухи якийсь папір і прочитав. Але коли Катерина попросила цей текст собі для правок, секретар упав на коліна та зізнався в обмані.

Смерть і безсмертя

Після 1796 р. Безбородько постійно хворіє. Дається взнаки розгульний спосіб життя та переживання після смерті імператриці. В грудні 1798 р. фізичні страждання стають нестерпними. Канцлер проситься у відставку, але імператор затягує з відповіддю.

В кінці зими князь хоче їхати в Карлсбад на лікування мінеральними водами. Але не встигає - його розбиває параліч і 6 квітня 1799 р. він помирає на 52-році життя.

Могила Олександра Безбородька в Олександро-Невській лаврі (Санкт-Петербург). Пам'ятник збудував його молодший брат Ілля

Коли імператору Павлу І доповіли, що Росія залишилась без Безбородька, той самовпевнено вигукнув: „У мене всі Безбородьки!". Уже через два роки, коли в його опочивальню увірвуться змовники - люди з найближчого оточення - в нього буде привід засумніватися в цих словах.

Князь Олександр Безбородько розумів, що для подальшого розвитку величезної держави не обійтися без внутрішніх реформ. Під завісу життя він пише "Записку для складання законів Російських" - чернетку ліберальних реформ для імперії.

Він пропонує перетворити Сенат на представницький орган усіх станів, надати йому законодорадчі функції. З селян мали стягувати лише фіксовані повинності, а кріпаків без землі взагалі заборонялось продавати. Частину його пропозицій спробують реалізувати за часів царювання наступного після Павла імператора - Олександра І.

Ніжинська гімназія вищих наук, заснована на кошти Безбородька і названа його іменем. Зараз - Ніжинський державний університет імені Гоголя (останній теж тут учився)

Образ Олександра Безбородька не забутий. Крім Пушкіна, його увічнив інший російський класик - Лев Толстой. В романі-епопеї „Війна і мир" він продовжив життя канцлера на кілька років і дав йому прізвище Безухов.

Прототипом батька П'єра - найбагатшої людини імперії (тут письменник не покривив істиною) графа Кирила Безухова - був канцлер, світлійший князь, універсальний бюрократ Олександр Андрійович Безбородько.

Він залишив після себе іншу Росію, ніж та, якою вона була в 1775 р. на початку його кар'єри. Передусім це стосується міжнародного впливу імперії.

"Не знаю як буде при вас, а при нас жодна гармата в Європі без дозволу нашого вистрілити не сміла", - говорив він молодим дипломатам. Можливо, канцлер дещо перебільшив, але час його правління - це період енергійної експансії імперії на захід та південь.

Поділи Польщі і перемога на турками перетворили Росію не просто на рівноправного партнера, але й зробили її ключовим елементом системи рівноваги сил на континенті.

Олександр Безбородько - один із сотні історичних персон на пам'ятнику "1000-річчя Росії" в Новгороді

База, яку створив Безбородько, дозволить імперії з честю витримати наполеонівські війни і на деякий час перетворитись на домінантну силу в Європі. Вона ж створить їй купу проблем.

Польська рана на тілі країни так ніколи й не заживе, а бажання частково реанімувати катерининський "грецький проект" втягне Росію в Першу світову війну та зруйнує імперію.

Українці, які створили імперію. Частина 1 - ідеолог Прокопович

В останній частині трилогії "Українці, які створили історію" читайте про особистого друга імператора Олександра І, дипломата і міністра внутрішніх справ Віктора Кочубея - українця, який будував імперію в пік її могутності.