Спецпроект

Радянська окупація по-латиськи. Музей, який відмовився відвідати Янукович

Називати його "музеєм радянської окупації" не дуже вірно. Експозиція поділяється на три частини - перший рік радянської окупації (1940-1941), німецька окупація (1941-1944) і післявоєнна радянська окупація (1944-1991).

Кілька днів тому в Ризі стався дипломатичний скандальчик, який залишився не дуже поміченим на тлі вуличних розборок у Верховній Раді. Під час державного візиту до Латвії президент України Віктор Янукович в останній момент відмовився відвідувати Музей окупації Латвії.

Відвідини цього музею є частиною державного протоколу Латвії - високий гість, який перебуває у Ризі з державним візитом, обов'язково має там побувати. (В Україні, приміром, протокол передбачає, що під час державного візиту гість покладе вінок на могилі Невідомого солдата і відвідає Меморіал пам'яті жертв голодоморів). 

Візит Януковича до прибалтійської країни планувався як державний - найвищий за статусом і мав тривати два дні. Однак в останній момент рівень візиту вирішили знизити до офіційного, а програму перебування скоротити - з двох до одного дня.

Як пояснило джерело з латвійської сторони, каменем спотикання між протоколами двох країн і став пункт програми, який передбачав відвідання президентами музею окупації.

Тож від України там побував тільки міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко.

Смішний мультфільм "Уся історія Латвії" дивіться у розділі "Відео"

Цей випадок - один із небагатьох, коли ми замість старанно вибудованої політтехнологічної картинки побачили Януковича як живу людину, зі своїми емоціями і цінностями.

Так сталося, що три роки тому я побував у Музеї окупації Латвії. Зберелася частина фоток звідти, дещо знайшлося у неті.

Давайте разом побуваємо у музеї, який відмовився відвідати наш президент.

Чорна будівля - музей. Перед ним - площа Стрільців із пам'ятником, за ним - Ратушна площа. У лівому краю кадра видно Ратушу. Праворуч за музеєм видно дах середньовічного Будинку Чорноголових і шпиль церкви Святого Петра. За спиною фотографа - річка Даугава (Двина) і Кам'яний міст через неї

Споруда музею стоїть у самому центрі Старого міста - між Ратушною площею і набережною Даугави.

Вона побудована наприкінці 1960-х років, на місці зруйнованого нацистським артобстрілом у 1941 році архітектурного ансамблю Ратушної площі.

Будинок Чорноголових - споруда купецької гільдії (перша документальна згадка - 1334 рік). Його дах видно на попередній фотці. Музей окупації - праворуч від фотографа

Чорна будівля ділить площу на дві частини: між Даугавою і музеєм - площа Стрільців, за музеєм - Ратушна площа із відбудованими у 1990-их Ратушею (там міститься ризьке самоврядування) і купецьким Будинком Чорноголових.

Мапа центру Риги. Чорна споруда музею позначена червоною стрілкою і цифрою "10". "9" - будинок Чорноголових, навпроти нього "7" - Ратуша. Ліворуч видно церкву святого Петра з характерним шпилем

До 1990 року у чорній будівлі теж був музей, присвячений Латиським стрільцям - створеній у 1915 році добровольчій військовій формації для захисту Латвії від німців.


У сучасній Латвії до стрільців ставляться з повагою - ось, приміром, широко відомий у вузьких колах блек-метал-гурт Skyforger оспівує бойову звитягу предків у альбомі "Латиські стрільці" 

Потім стрільці перейшли на сторону більшовиків, ставши їхнім найбільш крупним національним формуванням і одним із найбоєздатніших підрозділів.

Пам'ятник трьом стрільцям, які символічно представляють захист Риги (за їхніми спинами - музей і Старе місто) від загарбників. Зроблено з житомирського граніту, між іншим

Латиши не стали руйнувати монумент. Фактично він і зараз є частиною музею - тільки вже іншого, відкритого в 1993 році.

Вивіска: Музей окупації Латвії (1940-1991)

Називати його "музеєм радянської окупації" не дуже вірно. Експозиція поділяється на три частини - перший рік радянської окупації (1940-1941), німецька окупація (1941-1944) і післявоєнна радянська окупація (1944-1991).

При вході відвідувачів зустрічає Сталін. 

Сталін ніби наближається до тих, які піднімається сходами до початку експозиції

 Піднявшись на другий поверх, ми виявляємо біля Сталіна і Гітлера. 

Гітлер, Сталін і карта розподілу впливу між ними, разом із підписами міністрів закордонних справ Молотова і Ріббентропа від 23 серпня 1939 року. До початку Другої світової залишається тиждень

На сусідній стіні - карта Радянського Союзу із сіткою таборів ГУЛАГу.

Карта СРСР, вкрита таборами і тюрмами

Анкета одного з делегатів з'їзду національної компартії Латвії:

17 грудня 1940 року - через півроку після вторгнення радянських військ у Ригу

Обкладинки журналів, які виходили в Латвії у 1924-1940 роках, дивіться у розділі "Артефакти"

Ще одна карта. Як влучно звернув увагу жж-юзер periskop, автори карти позначили як окуповані тільки три балтійські республіки. Україна, скажімо, так не позначена:

Українська СРСР уже з Кримом і Закарпаттям

 Кілька агітплакатів початку 1940-их років:

"22 червня розпочалося визволення від радянського терору. Всі сили на боротьбу з більшовизмом!"

Плакат (наскільки я зрозумів, нацистський), який висміює країни Заходу, котрі так і не допомогли трьом балтійським країнам, анексованим СРСР у 1940-му:

"Казочки від Черчілля: "Англія бореться за кожну вільну країну..." Латиші, пам'ятайте про це!"

Окремий відділ експозиції про нацистську окупацію присвячено Голокосту.

"Євреї не належать до вашого народу. Женіть їх геть!"

Стенд із латишами, які стали праведниками світу:

Про те, скільки праведників світу в Україні, читайте у розділі "Дайджест"

Далі переходимо до "другої радянської окупації".

Кінець 1940-их. Це не УПА, це "національні партизани" Латвії, більш відомі у нас, як "лісові брати"

Партизанська зброя:

Дещо вже ніколи не стрілятиме, а дещо ще в нормальному стані

Зразок підпису під експонатами


Десятки тисяч латиських родин зазнали депортації і побували в таборах. В музеї представлено багато особистих речей в'язнів і висланих. Як завжди, коли історія показана через людську долю, вони зворушують особливо.

Провокаційний естонський ролик "Депортація" дивіться у розділі "Відео" 

Якби Віктор Янукович відвідав музей, він міг би побачити зразки саморобних витворів в'язнів:

Саморобна лялька, надіслана Емлією Ліґере (заслання в Красноярському краї, 1949-1956) в подарунок доньці

Шахи й валіза з накресленою дошкою. Виготовив ув'язнений П.Цаунітіс (1945-1946)

Серветка з вишитим автографами "співтабірниць" (1950-1955). Належить Мерії Стакле, висланій 14 червня 1941 року з донькою Гільдеґардою в Томську область, заарештованій 13 травня 1950 і засудженій на 10 років ув'язнення

Маска від холоду. Належала ув'язненому Карлісу Аргалісу. Амурська область, 1950-ті

Невідомий художник. Жінки з табору Кенгір (відомим своїм повстанням за участю УПА) у Джезказгані (Казахстан). 1951. Папір, вугілля. Листівка, подарована Б.Блумі на день народження

Телеграма Оскара Петерсена з Інти (Комі АРСР) в Єлгаву (Латвія) про те, що він звільнився з табору. 1950-ті

Квитки Оскара Петерсена, за якими він повертався додому після звільнення. 1950-ті

Номери ув'язнених каторжних таборів: Джезказган (Казахстан), Абезь (Комі АРСР), Колима (Магаданська область РФ), Чукотка. 1950-ті

В музеї часто влаштовуються окремі заходи на кшталт вечорів радянського анекдоту або тимчасових експозицій. 

Художня творчість на тему репресій

 Напевно, найвідоміший експонат музею - реконструйовані нари:

Тут любить сфоткатися більшість відвідувачів

Ближчий до наших часів період окупації Латвії - стенди, присвячені радянським дитячим організаціям:

У багатьох українців, народжених у 1970-их, ця шкільна форма асоціюється з дитинством і викликає ностальгію

Піонери й жовтенята

Ще один експонат із тих часів:

Розподільльчі коробки системи прослуховування, встановленій КГБ в готелі "Рига", 1970-1980-ті роки. Знайдені під час ремонту в 1999-му

 Загальний вигляд стендів постійної експозиції:

Інтер'єр витримано в темних червоно-чорних тонах

Фото: Історична Правда, Віртуальний музей ГУЛАГу , жж-юзер periskop, блог botinok

Експонати зі стендів Музею радянської окупації в Києві можна побачити у розділі "Артефакти"

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.