Катастрофа царського поїзду під Харковом: знак кінця імперії

Потяг, у якому подорожував імператор Алєксандр ІІІ з родиною, зазнав катастрофи. Імперію поглинула хвиля чуток і найнеймовірніших припущень. Замах?! Хто і у який спосіб організував теракт? Результати слідства були несподіваними - і якби були оприлюднені у повному обсязі, мабуть, спричинили б революцію.

***

17-й рік по Великій реформі. Російська імперська державність є стабільною і непорушною як ніколи. Так здавалося аж до 17 жовтня 1888 року. Саме цього дня під Харковом, у Бірках аварії зазнав імператорський поїзд...

Через півтора десятки років Сєрґєй Вітте посяде найвищу в Росії посаду. Перший в історії імперії прем’єр-міністр. Друга людина в Імперії. Але сьогодні - не його день.

Вітте мав давати свідчення у екстраординарній справі. Він здавався розгубленим. Намагався не дивитися в очі обер-прокурору.

“Я рішуче не можу повідомити всього, що мені відомо, - промовив Вітте. – Я не знаю, що мені робити...” Він усвідомлював, що його відвертість і чесність можуть коштувати йому дуже очікуваного призначення у міністерстві фінансів.

А іще, щоправда, скоріш відчуваючи підсвідомо, Вітте тими свідченнями не хотів кидати тінь на когось дуже впливового...

Замах на життя Його Царської Величності?

17 жовтня 1888 року імператорська родина поверталася з Севастополя до своєї зимової резиденції у Гатчині.

День починався цілком буденно. Посередині довгого столу навпроти одне одного розташувалися Алєксандр ІІІ та імператриця. Навколо них – старші діти, та наближені, серед яких були міністр шляхів сполучення Посьєт, та знаменитий угорський художник Зічі.

Вагон розгойдувався дещо більше ніж звичайно, але на те не звертали уваги. Після гур’євської каші подали каву.

“...Я бачив, як офіціант, що служив з мого боку, попрямував до мене із блюдом. – згадував пізніше Міхай Зічі, - Як раптом – він зробив різкий рух уперед,[…] і виплеснув кашу мені на плечі та коліна. Не встиг я оговтатися, як стався страшний тріск і поштовх. Чи, власне, три поштовхи […]: під час першого викинуло з-під наших ніг підлогу вагону, під час другого – нас круто розвернуло з вагоном убік, під час третього – накрило дахом і ми опинилися ніби у могилі...”

Загальний вигляд місця катастрофи імператорського потягу під Бірками. Фото: Олексій Іваницький

Офіціант Лаутер, який подавав імператору каву, загинув на місці. Сам Алєксандр був затиснутий уламками. Він вибрався з руїни вагону одним з останніх. Мабуть, це і стало підставою для міфу, що весь цей час імператор утримував дах вагону.

Насправді, жодній людській силі не було дано утримати руйнівний вир цієї катастрофи. Кілька вагонів розтрощило на скалки разом із їх пасажирами.

Один із вагонів увійшов у попередній як у футляр. Це був стандартний випадок для тодішніх залізничних катастроф, оскільки виготовлені з дерева вагони не були міцними і амортизуючими удар. Таке явище описується бездушний терміном "телескопіювання".

Імператорський вагон-їдальня перетворився у невпізнанну масу уламків. Здавалося: всі, хто перебували у ньому, не могли вижити.

Загалом у поїзді загинула 21 людина. 37 чоловік були серйозно поранені або скалічені.

Міністр шляхів сполучення Константін Посьєт ледь встиг вибратися з-під руїни імператорського вагону і отерти з обличчя розмазану кашу, як у нього уже була готова версія. “Це – замах на життя Його Величності!” – стверджував літній сановник.

Другий паровоз аж зарився в землю - такою була сила удару. Ця та інші ілюстрації з журналу "Нива" за 1888 рік

А невдовзі до рук слідства потрапив лист десь такого змісту: “Головний інженер залізниці барон Шернваль таємно організував і підготував замах на імператора таким чином, аби все це виглядало як випадкова аварія!” Підписано – “Русскій”. Анонімка.

Версію про замах легко підхопила публіка. Вже наступного дня по всій імперії перешіптувалися: достовірно відомо, що якийсь хлопчик-кухарчук проніс у вагон-кухню форму з морозивом, у якій знаходилася бомба нечуваної сили! Газети приховують правду!

Тим часом обер-прокурор Коні дістався Харкова, де набирало обертів слідство: теракт, змова, нещасний випадок, чи якісь інші обставини?

Шматки облич і гнилі шпали

Козак 121-го піхотного Пензенського полку Кропід Смородін, який опинився найближче до місця катастрофи, про наближення імператорського поїзду дізнався лише за шумом. Адже солдатам охорони було наказано дивитися не на поїзд, а у поле – щоб ніхто не міг і наблизитися до колій.

Це дещо нагадувало Давній Єгипет, де підданим було заборонено дивитися на царя. Але після серії терактів і загибелі імператора Алєксандра ІІ вервечка сірих шинелей на усьому шляху поїзду від Севастополя до Петербурга - то були звичайні заходи безпеки.

Тож спочатку Смородін почув страшенний тріск і гуркіт. Він обернувся і від переляку навіть не міг зрозуміти, що трапилось: передня частина поїзду зупинилась, а задні вагони налітали один на інший і розліталися на скалки.

Лунав нестямний і несамовитий крик.

Тогочасна схема катастрофи

Машиністи теж нічого не могли пояснити. Під час катастрофи їх просто викинуло з паровозу на насип, від чого вони відчули затьмарення свідомості і довго іще не могли дати собі ради. Отже, свідків не було.

Аби знайти хоч якісь натяки на причину катастрофи, експерти мусили перебрати купу уламків, перемішаних із залишками тіл.

Навіть через багато років Коні згадував, як на його очах знайшли шмат обличчя із смолянисто-чорним, довгим вусом. Серед уламків поблизу паровозів хіба не на колінах повзало кілька чоловік у мундирах інженерів.

- Щось цікаве? - запитався Коні.

- Ось, дивіться, Ваше високопревосходительство, - відповів інженер — тут, на торці рейки є слід від удару круглим тілом. А тут — на гальмівному валу переднього паровозу — ніби його дзеркальне відображення. Впевнений, якщо зробити зліпки, вони пасуватимуть одне до одного! А ось тут — лежить уламок головки мотиля того ж першого паровозу... Ви у механіці розбираєтеся?

- В літературі краще. А взагалі-то я юрист.

Фото 28 вересня 1890 року:  імператриця, спадкоємець Ніколай (потім убитий більшовиками), велика княгиня Ксенія, великий князь Міхаїл, Імператор, в.к. Георгій, в.к. Ольга. Через два років після того, як сторія ледь не пішла зовсім іншим шляхом

 - А... Всі ці деталі вказують на місце, де паровоз зійшов із рейок.

- Вже зрозуміло чому?

- Самописець Графтіо показує перевищення швидкості майже у два рази за дозволену! Воно, либонь, і не сталося б нічого... Але подивіться на шпали — вони розсипаються! Я у півсотні метрів бачив кілька шпал, які треба буде лопатою виймати — тирса та й годі! Від великої швидкості перший паровоз почав розгойдуватися, і просто видрав рейки разом із костилями.

- Інших слідів навмисного пошкодження колій, чи паровозу ви не помітили? Може, терористи?

- Якщо тут і була якась терористична діяльність — то це діяльність правління залізниці!

Корупційне ноу-хау залізничних чиновників

Про діяльність Правління Курсько-Харківсько-Азовської залізниці у Харкові ходили легенди. Вона спричиняла скандал за скандалом.

Спочатку на шпали вирубали майже всі навколишні ліси — 90 відсотків у Харківському повіті!

Потім вибухнула “Вугільна справа”. З членів правління залізниці було сформовано “Товариство Південно-Російської вугільної промисловості”. Залізниця купувала у “Товариства” дешеве вугілля по завищеній ціні, покриваючи ці витрати за рахунок державної дотації. Така собі форма “відкату”.

Гроші просто перекладалися з державної скарбниці до цілком конкретних приватних кишень.

Вагон імператорських дітей був найважчим і без гальм - після аварії він ще їхав і трощив передні вагони

Коні з'ясував, що залізниця економила на всьому. Витрати урізалися. Звітна доходність штучно завищувалися. Адже через два місяці, у грудні 1888 року держава мала викупити залізницю з концесії.

Протягом наступних 60-ти років уряд за угодою мав вносити концесіонерам щорічну плату, яка відповідала середній річній дохідності 5-ти найбільш дохідних років експлуатації залізниці. То ж для баласту замість гравію використовували шлак.

Робочий день працівників залізниці часто тривав по 18 годин на добу. Шпали гнили швидше, ніж їх замінювали. З 1880 по 1886 рік правління умудрилося скоротити витрати на мільйон карбованців.

Акціонери залізниці мали разом із урядом стежити за зловживаннями Правління. Але Правління перехитрило всіх. Воно випускало додаткові емісії, роздаючи акції фіктивним акціонерам-”потрібним людям”: чиновникам центральних міністерств і губернського правління.

“Фіктивні” акціонери “голосували” за звіти Правління, не читаючи. Обшук у конторі залізничного Правління з'ясував, що у ці махінації із акціями був долучений навіть редактор “Урядового вісника” і відомий романіст Григорій Данилевський.

Каста недоторканих - безсилий навіть імператор

Наприкінці листопада Коні раптово викликають до імператора. Oбер-прокурор вже знав відповіді на всі головні запитання.

Справа про катастрофу cкладалася з чотирьох томів. Протоколи допитів і висновки експертів зафіксували незлічиму кількість порушень, і повністю відтворили перебіг катастрофи і її причини.

Перша причина – надмірна швидкість імператорського поїзду. По-друге, два вагони – імператорський та вагон спадкоємця-цесаревича – були найбільш важкими, проте саме з них були зняті гальма (їх виск заважав спокою імператора)!

Саме тому ці два вагони спричинили найбільші руйнування.

Розтрощений і розкиданий уздовж насипу міністерський вагон

Кондуктори, які мали вручну пригальмовувати поїзд на спуску, цього не робили. Машиністи, які мали дотримуватися правил, перевищили швидкість.

Начальник охорони поїзду барон Таубе та інспектор Кронеберг, замість контролю за дотриманням правил - наказали машиністам наздоганяти відхилення від розкладу.

Міністр шляхів сполучення Посьєт мав контролювати діяльність правління залізниці, а він вперто не помічав жодних зловживань.

- Не буду приховувати від Вашої Величності, якщо покласти відповідальність на Правління, то це викличе гарячі заперечення. Адже досі вважали, що за залізничні нещастя відповідальність мають нести лише нижчі чини, на зразок стрілочників, сторожів. А тим часом ті, хто отримує зиск від крайнього виснаження службовців і від допущення погибельного безладдя, залишаються завжди у тіні, отримуючи величезні оклади і часто насміхаючись над правосуддям.

- Всі, хто винен, мають нести відповідальність, незалежно від їхніх посад! – звелів самодержець.

Однак чиновники так і не були покарані.

Їхнє притягнення до відповідальності вимагало дуже складної процедури. Висновки щодо винуватості мала зробити спеціальна комісія із царських вельмож і передати їх на розгляд Державної Ради. По суті це створювало касту недоторканих.

В результаті міністр Посьєт отримав догану навіть без занесення до службового формуляру... 5 травня 1889 року імператор затвердив це рішення Державної Ради. Ціна життя 21-ї людини – догана і кілька почесних відставок.

Це вдавалося дещо загадковим: чого б це імператор всім все раптово вибачив?!

Дах, стінка і підлога імператорського вагону-їдальні

Відповідь на це випадково дав у своїх свідченнях Вітте. Він був у розпачі від можливого охолодження стосунків із міністром шляхів сполучення. Саме Посьєт забезпечував подальше кар'єрне просування Вітте. Ховаючи почервонілі очі від Коні, Вітте голосив: “Адже про мене можуть сказати, що я став донощиком на Посьєта!”

За кілька тижнів до катастрофи Вітте заборонив імператорському поїзду рухатися Південно-Західними залізницями із надмірною швидкістю. Посьєт з обуренням переповів Вітте претензію імператора: “А на інших дорогах ми їздимо з такою ж швидкістю, і жоден не насмілювався вимагати, щоб государя везли з меншою швидкістю! А на вашій дорозі не можна їхати просто тому, що ваша дорога – жидівська!”

Вітте не втримався: “Знаєте, ваше високопревосходительство, нехай роблять інші як хочуть, а я государю голову ламати не хочу!”

Любов імператора до швидкої їзди була відома всім без виключення. Прямого наказу перевищувати швидкість від нього ніби і не було, але свита інколи ловить навіть невисловлені бажання....

Імператор розумів свою долю вини у катастрофі. Але не визнав. На зауваження Коні, що створюється легенда про те, що саме цар дав наказ про пришвидшення руху поїзду до позамежної швидкості, Алєксандр відповів гарячим запереченням.

"Суцільне невиконання свого обов'язку всіма"

“Самодержавство – то фікція” - десь так через багато років запише у своїх спогадах Коні: імперією керують столоначальники, а імператор не може їх стримати. І далі – сумна констатація причини: “Суцільне невиконання свого обов’язку усіма!”

“Промисл Божий зберіг нам життя, яке присвячене благу возлюбленої Вітчизни, хай ниспошле Нам силу вірно завершити до кінця велике служіння, до якого Ми волею Його призвані.”

Так було написано у Маніфесті. Але ані Алєксандр ІІІ, ані його син Ніколай ІІ, так і не побачили у тих подіях знаку, що імперія прогнила і їй потрібні зміни. Через 30 років сама імперія піде під укіс.

Храм Христа Спасителя, побудований на місці катастрофи. Зруйнований більшовиками у 1919-ому Фото: Вікіпедія

"Суцільне невиконання свого обов’язку усіма!", кругова порука і корупція знищили спочатку Російську імперію, а потім – і Радянський Союз. Ця трійця народжує безвідповідальність та підточує й сучасну Росію, і незалежну Україну. Правда, в Україні хоча б про проблеми можна говорити вільно і політиків поки що вільно змінювати.

Українцям лишилося навчитися вправно користуватися інструментами, які нищать безвідповідальність. Їх три: свобода слова, свобода вибору, справедливий і швидкий суд.

А іще треба пам’ятати про уроки історії - про те, що символом кінця великої держави може бути звичайна гнила дерев’яна колода.

Джерело: ZaUA.org