Спецпроект

Середньовічне кохання - лицар Завіша і королева Кунгута Галицька

Благородні панове і прекрасні дами! Слухайте романтичну історію про любов, зраду і смерть. У головних ролях - чеська королева Кунгута і лицар Завіша з Фалькенштейну.

Другу половину 13-го століття - часи правління Пржемислава Оттокара ІІ - можна б назвати золотим віком чеської держави. Чехія була поважною європейською потугою, а про авторитет короля свідчило те, що його вельми шанували навіть хрестоносні лицарі і що саме на його честь назване було місто Кролевець, знане нам як Кенігсберг чи Калінінград.

Менше таланило королю в особистому житті.

Його першою дружиною була Маркета (Маргарита) Австрійська, вдова Генріха VII Гогенштауфа. Шлюб уклали винятково з політичних причин: королева, жінка мудра і благородна, була значно старша від чоловіка і не могла вже подарувати йому сина.

Побоюючись залишити державу без спадкоємця, король добивався від папи визнання таким свого позашлюбного сина Миколая, пізнішого князя Опавського. Однак, після довгих вагань, папа не згодився.

Король Пржемислав Другий

Тоді великодушна Маргарита, чи то під тиском ззовні, чи з власної волі пішла в монастир, що вважалося достатнім приводом для розірвання шлюбу і дало змогу королю одружитися вдруге.

Він поїхав в Угорщину до свого давнього союзника, короля Бели, з наміром просити руки його дочки, яку звали теж Маргаритою. Однак побачив іншу - внучку короля від його дочки Анни і князя Ростислава Михайловича, невдалого конкурента князя Данила в боротьбі за галицький стіл. 

Так Пржемислав знайшов для Чехії ідеальну королеву.

Князівна була внучкою Михайла Чернігівського. Думаю, багато хто чув зворушливу історію про відважного князя, котрий їздив у Батиєву ставку, відмовився виконувати якісь антихристиянські обряди, претерпів великі муки за віру і був канонізований як мученик.

Звичайно, це версія "для дитячого вжитку", бо князь чернігівський вніс чимало сум'яття в нашу власну історію. Одружений він був з княжною Оленою, рідною сестрою Данила Галицького, що дало змогу йому і його синові Ростиславові (батьку нашої героїні) претендувати на Галич.

На якийсь час Ростиславу навіть вдалося зайняти частину князівства, але добрі галичани підтримали Данила. Ростиславове військо було розбите, сам він втік аж в Угорщину, там опинився при дворі короля Бели і одружився з його донькою Анною, здобувши заодно гідність бана (магнатський титул) Славонії і Мачви.

Під час монгольського вторгнення на Русь у 1239 році Михайло Чернігівський покинув київський стіл і утік аж в Угорщину, де намагався шукати притулку в Ростислава. Але син прийняв його холодно і розгніваний князь зрештою волів монголів, ніж таку гостинність. Він повернувся і княжив у Києві і Чернігові до своєї смерті біля берегів Волги.

Князь Михайло Чернігівський - дід нашої героїні

Питання про причини загибелі князя Михайла залишається доволі суперечливим.

При тому, що монголи для завойованих ними народів були нещастям, гіршим від мору,  землетрусу і потопу разом взятих, віротерпимість була чи не єдиною їх позитивною рисою. Що ж такого неуявного вимагали вони від чернігівського князя?

Зрештою, в ханську ставку їздило чимало достойних людей, хоч би й Данило Галицький - і нічого з ними не сталося. Схоже, що князь став жертвою власного надмірного гонору (або все ж таки віри), відмовившись виконати штатну для монгольського "протоколу" процедуру - проходження між двома вогнищами з метою знешкодження злих духів.

Канонізація князя відбулася за активного сприяння його доньки, Марії. Вона ж допомогла скласти "Житіє Михайла Чернігівського і боярина Федора ". У 1572 році мощі Михайла були вивезені з Чернігова (який на ті часи перейшов зі складу Великого князівства Литовського до Великого князівства Московського) до Москви.

Юна угорська королівна народилася в рік смерті свого діда, 1246, і при хресті їй дісталося досить тяжкувате ім'я "Кунегунда". Однак рідні ласкаво називали її Кункою, що, мабуть, мало нагадувати про куманів-половців, степових братів мадярів.

Кунгута Галицька - малюнок із угорської хроніки

Що стосується її зовнішності, то тут маємо лише найзагальніші описи: надзвичайна врода і гаряча вдача, струнка постать, овальні очі, ніжні руки, пишне волосся.

Майже єдине, що достовірно відомо – Кунгута найбільше любила одяг блакитного й зеленого кольору. Чи можна припустити, що була вона світловолосою?

На батьківщині чоловіка королева дістала ім'я Кунгута (Kunhuta). Вона швидко здобула славу як незрівнянна красуня і жінка сильної вдачі. І увійшла у чеську історія як Кунгута Галицька або Кунгута Угорська.

При спільному правлінні королівської пари Чехія процвітала - до її складу в той час входили Штірія, Карінтія, Країна. Королева, фактична співправителька чоловіка, народила довгожданого сина - Вацлава, а пізніше й кількох дочок.

Мало того, Кунгута стала першою в чеській історії жінкою-поетесою. Свій вірш, відомий як «Молитва Кунгути», вона присвятила чоловікові, виряджаючи його на чергову війну.

Ось переклад уривку з цього передвоєнного вірша:

...Краще нам і не родитись,
Як не наша перемога.
Боже, ради мук Твоїх
Нас прости і надихни,
Ти-бо знаєш:
Оттокар не переможе-
Загинемо ми всі.

Печать королеви Кунгути

Причиною війни стала боротьба за престол Священної Римської імперії - найбільшого державного утворення Центральної Європи.

Після тривалого безкоролів'я імператором був обраний Рудольф Габсбург. Однак багато хто волів бачити імператором Пржемислава, а сам Пржемислав вимагав від папи визнати обрання Рудольфа незаконним, оскільки представник Чехії не брав участі у виборах.

Звичайно, стосунки між претендентами-суперниками були вельми неприязними. Раптово від руки вбивці загинув найвідданіший союзник Пржемислава - брат Кунгути.

Король виступив з військом в Угорщину, щоб відомстити за смерть друга і родича - і тут до нього дійшла звістка про бунт в самій Чехії. Повстали наймогутніші магнати під доволі звичним приводом: мовляв, король не нагороджує своїх вірних слуг, що проливали за нього кров, не ділиться здобиччю, воліє іноземців і безрідних городян.

Бунтівники підтримали Рудольфа - і військове щастя було на боці Габсбурга. Король Пржемислав боровся зі всіх сил, однак перевага була за ворогами, особливо після того, як на бік Рудольфа перейшов останній союзник Пржемислава, Генріх Баварський. Влада в регіоні від чехів перетікла до Габсбургів  - на сотні років.

Після облоги, вимучений голодом, здався прихисток Пржемислава - Відень.

Рішуча битва відбулася на Сухих Крутах - вона також відома як битва на Моравському полі. Важкоозброєна кіннота Пржемислава спершу потіснила імперців - під Рудольфом навіть убили коня, і він ледве втік.

Але за три години чеські лицарі у важких обладунках стомилися ганятися за легкою половецькою кіннотою, яка була у Рудольфа. А ще в нього був свіжий резерв закутих у лати австрійців, захований за пагорбами.

Якщо вірити статті про битву на "Вікіпедії", то це були такі часи, коли атаки у фланг вважалися негідною лицаря справою. Однак важка кіннота імперців ударила з боків - і перемогла. Короля Пржемислава знайшли посеред трупів, теж мертвим.

Лицарство з обох боків вшановує короля Пржемислава. Лати з нього хтось уже зняв як трофеї, очевидно

В осиротілій країні почалися кровопролитні усобиці, мор і голод - звичайні супутники воєн, в котрих, однак, побачили Божу кару за зраду магнатами свого короля.

Королева і юний принц Вацлав фактично стали в'язнями маркграфа бранденбурзького Оттона V Довгого, а владу в Чехії переможець-Рудольф віддав своєму наміснику, єпископу Празькому.

В такий гіркий час у гру втрутився новий гравець. Його звали Завішою з Фалькенштейну, його гербом була троянда - квітка кохання.

(Не плутайте цього Завішу з оспіваним Анджеєм Сапковським поляком Завішою Чорним, що жив півторастами років пізніше. Троянда - "ружа" - в якості герба була взята Завішею на честь одного з його володінь, Ружемберку).

За народженням Завіша належав до молодшої вітки могутнього клану Вітковців, однак, хоч був дуже молодим і порівняно небагатим, швидко став фактичним вождем своїх численних родичів.

Такого положення він добився винятково завдяки своїм особистим рисам - був безмірно талановитим, володів невичерпною енергією і таким же честолюбством,  зневажав щастя без сили і добро без слави, визнавав тільки такі ігри, ставкою в яких є власне життя чи смерть, вірив, що зрадниками називають тільки переможених.

З початком магнатського бунту проти короля Пржемислава Завіша не тільки перейшов на бік повстанців, а й став їх вождем, натхненником і організатором.

Тим дивнішими і неймовірнішими були чутки, які одна за одною пролітали по змученій країні:

"Завіша проголосив себе захисником королеви і визволив її з ув'язнення. - Ці двоє уклали політичний союз. - Їх союз не тільки політичний, вони люблять одне одного і таємно обвінчалися. - Їх зв'язок більше не таємний, вони ні від кого не ховаються, королева народила Завіші сина, Яна".

Завіша розважає королеву музикою

Якщо і в таких обставинах авторитет королеви залишився непохитним, то вона справді була винятковою особистістю.

Завіша, опираючись на авторитет дружини, хоч і не назвався королем, але діяв як правитель. І, треба визнати, як мудрий правитель. Йому вдалося обмежити сваволю непокірних панів та повернути в країну мир і правосуддя.

Він спершу дуже обмежив вплив Рудольфа Габсбурга, а потім змусив імператорського намісника забратися з Праги, а самого імператора - з Морави.

І от - вінець діянь Завіші: він урочисто вводить у Празький Град молодого короля Вацлава (в майбутньому він стане ще й королем Польщі) і на весь світ оголошує про свій шлюб з королевою і побратимство з її сином.

Король чеський і польський Вацлав, син Кунгути Галицької

Присмирнілий імператор Рудольф відразу ж пропонує Вацлаву шлюб зі своєю донькою, принцесою Гутою, запланований ще за життя Пржемислава.

Здавалося б, мир і спокій нарешті повернулися в Чехію. Однак міра Господнього гніву ще не вичерпалась: втілена надія королівства, жива гарантія Божого благословення, прекрасна королева раптово померла, хоча їй не було ще й 40 років.

Судячи з опису, Кунгута страждала на хворобу легенів - ймовірно, туберкульоз. Трагічні наслідки її передчасної смерті не змусили на себе чекати.

Двір монастиря Святої Агнеси у Празі на вулиці Гастальській. Тут поховано нашу землячку

Якийсь час видавалося, що положення Завіші залишається непохитним - король Вацлав усіляко підкреслює свою вдячність і відданість рятівнику вітчизни, навіть допомагає йому у новому сватанні до Альшбети Угорської, прозваної Куманкою.

Але насправді Завіша вже не потрібний, час його минає.

Підозріливого Вацлава, який виріс в ув'язненні, неважко було переконати в тому, що вітчим намагається узурпувати королівську владу, а самого короля убити.

Так званий "празький гріш" короля Вацлава II - з написом Wenzlaus Segundus. Одна з найпопулярніших монет Середньовіччя. Саме від неї ми маємо в українській слово "гроші"

До цього додалася ворожнеча між Завішею і дружиною Вацлава Гутою.

Після королівського весілля Фалькенштейн взявся вимагати, щоб королева відправила додому свій почет, небезпідставно припускаючи, що імператор Рудольф оточив дочку своїми шпигунами.

Королева обурилася, а король став на її бік.

Намагаючись помиритися, Завіша запросив короля на хрестини свого новонародженого сина. Король згодився, але запропонував вітчиму спершу приїхати в Прагу, щоб потім разом вирушити у володіння Завіші.

Тільки-но Завіша з'явився у столиці, як його звинуватили в зраді, схопили і ув'язнили.

Але в колишнього правителя ще залишалися могутні друзі і вірні союзники. І лише після того, як помер Генріх Братиславський, що підтримував Фалькенштейна, і був убитий його родич, угорський король Ласло IV (половецька кіннота якого зробила Рудольфа імператором на Моравському полі), лише тоді Завішу видобули з тюрми і почали з великою неславою возити від твердині до твердині.

Всюди, де ще трималися прихильники Завіші, з'являлися королівські війська, а разом з ними - кат і зв'язаний Фалькенштейн, і проголошувалося: або ви відкриваєте ворота, або Завішу негайно стратять.

Нарешті, біля фортеці Глибокої біля Чеських Будейовиць Завіші вдалося перекричати глашатая і звернутися до свого родича Вітека:

- Не віддавай їм фортеці і нехай я краще загину від твоєї руки!

Фортеця не здалася, а Завішу стратили.

Страта Завіши з Фалькенштейна

Так загинув Фалькенштейн, який скоїв зраду і був погублений через зраду, залишивши нам історію про любов між королевою Кунгутою Галицькою і лицарем, чиїм гербом була троянда - квітка кохання.

Якщо хтось із читачів планує відвідати Прагу, то згадайте цю історію на Карловому мості: він названий на честь правнука Кунгути, імператора Карла IV.

Подробиці історії про лицаря і королеву читайте на блозі автора

 

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.