Повітряна археологія: як я літав над улюбленим містом святого Володимира

Історична Правда

Мій пілот занепокоєно поглядав на грозовий фронт - один-єдиний шквал міг закрутити наш літачок і кинути його вниз. Від мрії мене відмежовувала імлиста стіна дощу. Завада примарна - тобто вона перетворювала на примару мої дитячі маренння пролетіти на літаку над якимось стародавнім містом. Як Екзюпері. Або Індіана Джонс.

І бажано, щоби місто було забутим та загубленим.

Місто моєї мрії

Але супутник показував, що грозовий фронт ось-ось промине. На сході повільно збільшувалася смуга блакиті. Від гвинта!

Своєю камерою я «пристрілювався» по буржуйських котеджних містечках, адаптуючись до незвичних умов зйомки. За лісом золотаво виблискував вікнами Київ.

Забуте стародавнє місто моєї мрії загубилося у кількох кілометрах від столиці.

***

Десь тут Володимир Святославович, святий рівноапостольний князь-хреститель тримав 300 душ - третину свого гарему. Щоправда, коли за тими валами ховалися його наложниці, князь іще не мав тих пишних титулів. І взагалі мав інші життєві пріоритети - мед-пиво-вино зелене та життя розгульне із ватагою вірних друзів.

...Послухати від Іллі Муромця, як той Святогора ховав, послати на Лукомор'я молодого Михайла Потика гусей-качок для столу княжого настріляти або Добриню - землю уздовж Стугни Змієм зорати. Десь так, якщо вірити билинам.

А коли струни боянам-сказителям увірвалися, їх передзвін тутешні нестори переклали на скрипіння пера і шепіт пергаменту. І у тому шепоті літописному хороводили Всеслав Брячиславович, Ізяслав Мстиславович і Ростислав Рюрикович із молодою княгинею своєю Верхуславою...

Поруч дурним голосом закричав гусак, повернувши мене до дійсності. Сливки-яблуньки, огірочки-капустонька та звичайні сільські хати без усіляких архітектурних надлишків.

Я сидів посеред смт Білогородка Києво-Святошинського району і спостерігав його буденне життя.

Подекуди старовинні вали вищі за сучасні будинки

Розмістився я, щоправда, на дуже вигідному обсерваційному пункті - порослому ковилою валу літописного Білгорода.

З висоти десь третього поверху я подивився услід якомусь паркетному повнопривіднику: його веселий екіпаж під спів Шакіри поспішав на пікнік, не замислюючись,  що їхній шлях проходить через укріплення одного найбільших міст Русі.

І їх можна було зрозуміти: знизу цей вал абсолютно не сприймається як результат людської діяльності. До того ж, Шакіра відволікає.

Князь Володимир засновує Білгород. Мініатюра Радзивиллівського літопису

Складно пояснити, чим князю Володимиру був такий милий краєвид широкої долини тихого Ірпеню. Але літописець спеціально зазначає, що князь особливо любив це місто.

Такої ремарки не заслужили ані Вишгород, ані Васильків, ані чисельні містечка уздовж красуні-Стугни, ані сам Київ.

У 992 році Володимир розпочав тут грандіозне будівництво. Всі ті фортифікації охопили більше 100 гектарів і розтягнулися на 5 кілометрів - потрібно більше години, щоб пішки обійти валами Володимирів Білий град.

Отже, посеред 990-х років основні роботи тут були закінчені. 997 року Володимир іде до Новгорода, як пише літописець, «по верхніх воїв проти печенігів - бо рать велика була без перестану».

Печенізька розвідка спрацювала добре. Володимир пішов по північних воїнів - а Білгород опинився у щільній  облозі.

Далі віддамо голос Радзивиллівському літопису - такому собі середньовічному коміксу. 

Віче. На порядку денному один пункт: "Чи відкривати браму печенігам?"

Ось знатні білогородці зібралися на віче: чи піддаватися печенігам? І з голоду навіть було наважилися те зробити.

Але забули порадитися з одним розумником, що своєю порадою потрапив у останню мить: "А зробіть краще так: візьміть у кого що є по горсті пшона, чи пшениці і замішайте таку бовтанку, з якої кисіль варять. А у інший кадуб - розситьте меду з княжої медуші".

Розумник пропонує хитрощі

Обидва кадуби опустили до колодязів. Лишилося обмінятися заложниками із печенігами, і провести переговори.          

Далі варто цитувати: "І прийшли в город, і сказали їм люди: "Пощо ви губите себе, коли ви не можете перестояти нас? Стійте хоч десять літ, що ви зробите нам? Адже ми маємо споживок від землі. Як не вірите - то подивіться своїми очима!"

Печенігів ведуть до одного колодязя, зачерпують бовтушки і варять з того кисіль. Ведуть до іншого, і напувають медовою ситою.

Маю певні сумніви, чи смакувало то ошелешеним печенігам, але, думаю, що їх ошелешили не так дива землі руської, як перспектива все це потім доповідати своєму військовому і політичному керівництву.

Печенізькі посли шоковано лізуть ложкою в кадуб

Бо на місці печенізьких вождів я б радше повірив, що їх годували мухоморами і поїли чимсь міцнішим за воду з медом. Печенізькі парламентери також це розуміли.

І поки не отримали по повній корчазі контрольних взірців білгородських натурпродуктів ("не повірять нам князі наші, як не поїдять самі"), назад повертатися відмовилися.

Літописний анекдот є хіба відгомоном реальності.

Печенізьких парламентерів вели якнайдовшим шляхом уздовж найвищих валів і найглибших ровів. Завели до княжих медуниць та комор із збіжжям. А княжий двір мав великі запаси: як для того, щоб спорядити похід, так і для того, щоб витримати багатомісячну облогу.

Стіни Білгорода мали в конструкції потужні мури з сирцевої цегли.Саме тому вони збереглися так добре. Реконструкція Б. Рибакова

Далі лишилося показати криниці.

У легенді криниці викопали бутафорські - спеціально для акції дезінформації. Проте Білгород був прекрасно забезпечений справжніми, і спрага його людям не загрожувала.

Таке місто було складно «перестояти»... а з півночі швидко наближався з новгородцями Володимир.

Що лишалося печенігам?

Лабіринт валів

Отже, печенігів тими валами вразили і дезорієнтували. І мене заразом. У перший раз вони видалися мені лабіринтом.

Отут я і згадав про давню мрію і сучасні засоби пересування в повітрі. А ідея - страшна річ: вона стає матеріальною силою, коли оволодіває масами! Або силою підйомною.

***

Згори все має інший вигляд. Тому Білогородка з'явилася несподівано.

Я попросив пілота зробити коло. За ті кілька хвилин книжне знання, спостереження перших наземних екскурсій та побачене згори змішалося до купи, і... раптом все стало на свої місця.

Я б міг водити екскурсії середньовічним Білгородом - від гридниці «рицарів круглого столу» із вірним Муромцем на чолі до «печенізьких криниць» і гуртожитка імені 300 спокусниць.   

З чого б почати?!

Головним орієнтиром у Білогородці є нова церква при виїзді на Вишневе.

За кількадесят метрів від неї ближче до околиці, прямо за водяною вежею починається найдовший відрізок валу.

Він утворював першу лінію оборони, яка захищала ремісничий посад. Спочатку вал ішов на майже на південь, а потім красивою дугою повертав на захід.

Саме тут археолог Галина Мєзєнцева наприкінці 1960-х знайшла залишки кварталів гончарів і ковалів. Забудова була досить щільна: на неповних 400 квадратах знаходилося цілих 7 будинків!

Тобто між обійстями ремісників було хіба по 4-6 метрів. На тих вільних майданчиках стояли гончарні і залізоробні горни. Ближче до валів знаходилися кузні. Уздовж самого валу жодних будівель не було.

У таких горнах білгородські ремісники виробляли не тільки посуд, але й керамічні жорна для млинів. Розкопки Г.Мєзєнцевої

Проте уся моя увага була спрямована до іншої частини городища - чіткого прямокутника найпотужніших валів. То був дитинець. 

Величезний, прямий як стріла, вал обороняв дитинець з півдня. Другий, ще потужніший, примикав до першого під прямим кутом. Посередині цього валу, поруч з теперішнім пам'ятником визволителям, був розрив, де, скоріш за все, і знаходилися брама княжого міста.

З літака я зауважив, що одна з сучасних вуличок іде від «воріт» просто уздовж якогось меншого валу, який розділяв дитинець на дві нерівні частини.

Смужка асфальту іде уздовж ледь помітного найстаршого валу, що розділяв стару і нову частини дитинця. Вулиці Білогородки досі «пам’ятають» топографію давнього міста

Так я збагнув, що то були залишки найстаршого укріплення, побудованого іще до Володимира.

Там, де вуличка закінчувалася незвичним W-подібним перехрестям, до річки спадала стежка. Тут мала б стояти вежа, яка захищала другий вхід до городища - від моста через Ірпінь.

Але де тут був княжий палац?

Літописець згадував княжий «гарем» у Білгороді під 980 роком. Тобто укріплення південного Нового двору іще 12 років, як не були збудовані. А отже, терем Володимира мав знаходитися саме у старій, північній частині дитинця.

Але Старий двір - то більше восьми гектарів! Очевидно, що весь цей простір княжі хороми не могли займати.

Навіть якщо бути аж настільки довірливим, щоби повірити, що кожна княжа невільниця мала стандартні для того часу персональні апартаменти у 16-20 м², то доведеться визнатии, що тут був збудований терем гуртожиткового типу загальною площею 6000 метрів.

Я колись жив у такому будинку. Він мав два парадних і 150 квартир на 12 поверхах. І, боюся, історію з чисельними наложницями варто віднести до художніх перебільшень нашого літописця.

Щоб остаточно позбутися обвинувачень у заздрісності, попрошу співвіднести кількість днів у році та можливості здорового чоловічого організму із загальною кількістю тих панн числом 800 душ!

Постає закономірне питання: коли б Володимир устигав провадити розмови з філософами, переговори з послами, війни з ворогами, учти з дружиною і активну будівельну діяльність у Києві і навколо?

Укріплення старого Білгорода дещо нагадують лабіринт. "а" - старий двір дитинця, "б" - новий двір дитинця, "в","г" - посад. План Г.Мєзєнцевої

Окрім княжих палат, на Старому дворі мали знаходиться тереми бояр та дружинників, будинки княжої адміністрації - всіх тих митників, ємців та мечників, а також вотчинних (тобто залежних від князя) ремісників.

Залишки тих ремісничих майстерень археологи знайшли на дитинцю поблизу головної брами.

І це значило тільки одне: княжа резиденція скоріш за все була у протилежному боці, ближче до ріки.  

Старе дворище. З точки зору науки це цілина - більшість території міста археологічно недосліджена

Літак робив коло за колом. Мешканці Білогородки закидали голову до гори, діти махали руками, а мій пілот від тієї уваги тільки нервував: раптом хтось поскаржиться куди не треба, і пояснюй потім, що ти насправді літав у належному ешелоні!

У мене був інший клопіт: плексигласовий кокон кабіни виблискував у сонячному промінні і весь час «сліпив» мій фотоапарат. Тільки спіймаєш ракурс, позбудешся усіх тих відблисків, і... найменший рух літака всі ті старання робив марними.

Я «полював» за невеличким вільним майданчиком у центрі Старого дворища. Під травою проступав фундамент великої будівлі.

Там колись стояла єпископська кафедра - і її залишки категорично відмовлялися фотографуватися.

Храм Святих Апостолів. Реконструкція Ю.Асєєва

Мурований храм Святих Апостолів був освячений 6 грудня 1197 року.

"Споруджена була вона благовірним і христолюбивим князем Рюриком Ростиславовичем, висотою ж і величиною [значна], і всякою іншою окрасою дивовижно оздоблена" - написав про ту церкву літописець і додав трохи з пісень Соломона: "Вся прегарна ти, улюблена моя, і плями нема на тобі".

Що викликало такий захват нашого хронікера? Можливо те, що у ХІІ столітті до Русі докотилося загальноєвропейське захоплення готикою. Принаймні, у тій формі, що силуети церков стали стрункішими, а самі вони - вищими.

Те, що кам'яний храм постав у Білгороді лише наприкінці ХІІ століття - дуже дивно. Багате княже місто на торговому шляху з Києва до чехів та угорців, та ще й центр єпископства могло б собі це дозволити і раніше.

Але за часів Володимира тут була лише невеличка церква з дубових колод, а потім, у 1144 році була збудована більша. Церква дивом уціліла під час тотальної пожежі в 1161 році.

Святий з німбом і княжим тризубцем - перше зображення святого Володимира? Графіті з храму Святих Апостолів. Зібрання Національного музею історії України

Те, що Білгород мав єпископську кафедру, було іще одним подарунком князя Володимира улюбленому місту.

Створюючи Київську митрополію, Константинопольський патріархат усвідомлював, що нова ієрархія має самовідтворюватися. Для висвячення нового єпископа потрібна участь трьох старих. З Чернігова для цього можна було б швидко приїхати, а от з Новгорода чи Ростова - вже складніше.

Тому заклали іще дві кафедри якнайближче до митрополичого престолу - і князь Володимир визначив їм резиденції у Переяславі і Білгороді. Білгородські єпископи уже тому були приречені на додаткову історичну активність, і літопис доніс до наших часів імена п'яти з них.

Новий мурований храм у 1197 році освятив єпископ Адріян. Раніше, у 1188 році тут відбувається дуже приємна урочистість. Блаженний Максим вінчав Ростислава, сина князя Рюрика Ростиславовича, і княжну Верхуславу.

Весільної учти нам годі уявити, бо серед запрошених лише князів було більше 20!

Перед тим єпископ Феодор брав участь у славнозвісному соборі 1147 року, коли Київським митрополитом був проголошений русич Клим Смолятич.

Велика кількість згадок білгородської кафедри свідчить, що церква Святих Апостолів була не тільки географічним центром міста. Йдеться не тільки про значення церкви у житті середньовічного міста: для мене то була іще й прикмета у пошуках.

У Києві княжі палаци творили єдиний ансамбль із Десятинною церквою, у Галичі - палац Осмомисла був поруч із Успенським собором. Можливо, і у Білгороді було так само?

Ізяслав входить до Білгорода

Певний натяк на місце розташування княжих хором надає літописання. 1151 року загострилося протистояння за панування Києвом між Юрієм Долгоруким і Ізяславом-Пантелеймоном Мстиславовичем.

Син першого, Борис Юрійович, сидів "на сінцях" - відкритій галереї княжого терему - і "пив з дружиною своєю і попами білгородськими". Раптово до міста підступило військо Ізяслава.

"Коли б митник не встеріг і моста не підняв, то вони [Бориса] захопили б", - констатує літописець. І далі розповідає, що Борис почув, як війська супротивника за мостом зчинили галас і у труби затрубили. Навряд чи це було можливо почути, якби сінці не виходили на захід, і з них не відкривався краєвид на Ірпінь.

Звичайно, такий аргумент небагато вартий, але на місті князя я б нікому не поступився правом милуватися з вікон терему, як за пагорби сідає сонце.

Наш літачок кружляв над дитинцем, я дивився на залиту вечірнім світлом західну частину Старого двору, і мені ця ідея подобалася все більше.   

Наприкінці ХІІ століття дитинець літописного Білгорода міг виглядати приблизно таким чином. Оскільки територія міста досліджена менш ніж на 1%, ручатися можна тільки за розташування Храму Святих Апостолів і периметру укріплень. Реконструкція автора

Борис втік. А білогородці помостили моста і кинулися кланятися, запрошуючи його супротивників до міста.

Несподівано з'ясувалося, що Білгород - то ключ-місто. Хто оволодіває Білгородом, той буде княжити у Києві.

А зараз ці місця виглядають отак...

За кілька тижнів по втечі сина вже сам Юрій Долгорукий стукатиме мечем до воріт Білгорода: «Ви - люди мої! Одчиніть-но мені город!».

Білогородці не відкрили брами, зустрівши князя глузливим: «А Київ тобі як одчинився?» Здається, це місто таки було за що любити - принаймні, за дотепність його мешканців.

***

Вечір оповивався тінями, деталі танули, з імлистих віків та моєї уяви поставали вежі і заборола стін, ремісничі квартали, мури стрункої церкви, різьблення княжого терему і велике червоне сонце - єдина незмінна деталь у цій історії.

Піді мною з майбутнього у минуле утікав Ірпінь. Літак зробив останнє коло над сивими валами. Ми пролетіли над некрополем. Колись він височів курганами, під якими спочивали у поховальних човнах Володимирові богатирі...

Їх укладали на поховальне вогнище і накривали човном, як віком. У іскряному стовпі соратникам ввижалася постать повсталого у вогняному човні витязя.

Над заростями вічної ковили вітер здіймав маленькі вогники - все вище... туди, де зараз летів я, трохи сумуючи через те, що зі списку треба було викреслити іще одну мрію.