"Час" – одне з найпомітніших дореволюційних видавництв України

Стаття про видавництво "Час" – це частина спеціального проєкту "До друку! Знакові видавничі осередки України", що спрямований на вивчення 20 знакових видавничих осередків, які працювали на території України з початку зародження книговидавництва й до доби незалежності. Проєкт реалізується культурно-видавничим медіа "Читомо" за підтримки Українського культурного фонду. 

Творення інформаційно-культурного середовища в Україні активно розпочалося після скасування Емського указу 1876 року. На початку це були поодинокі спроби окремих українських інтелігентів дати народові книжку рідною мовою. Утвердження української мови як загальнонаціональної, а української літератури як європейської було особистою ініціативою культурних діячів, які писали літературні твори рідною прабатьківською мовою і сьогодні її найкращі зразки є ознакою національної традиції в українському письменстві.

За умов, коли багатомільйонний народ у складі великої імперії не мав права на власний голос, головним засобом інформування суспільства було друковане слово. Засобом для національно-культурної взаємодії українців наприкінці ХІХ–початку ХХ століття став український національний друк в організаційній формі кооперативних (громадських) видавничих товариств.    

Бурхливі революційні події початку ХХ століття стали поштовхом до активізації українського книгодрукування. У 1905-1907 та 1917–1920 роках воно відіграло важливу роль у суспільно-політичному та культурному житті країни. Після лютневої революції 1917 року в Україні широко розгорнувся національно-визвольний рух, який очолила Центральна Рада. 7 (20) листопада ІІІ Універсалом Центральної Ради була проголошена Українська Народна Республіка (УНР). 

Ці історичні події обумовили бурхливий розвиток українського друкованого слова. Поновлюють діяльність видавництва, що припинили випуск продукції з початком Першої світової війни, з'являються нові кооперативні видавництва, які випускають різноманітну літературу.  1920-ті роки були для української культури часом Відродження. Потужний творчий потенціал народу, який протягом століть не мав можливості себе виявити, розкрився з величезною силою.

Заснування видавничого товариства "Час". Перший період діяльності 1908–1914 роки

Одне з найбільших і найактивніших видавництв України початку ХХ століття – "Час" (1908–1914, 1917–1920) засноване лікарями-українцями, що мешкали в Києві. Перші збори засновників відбулися у січні 1908 року в приміщенні лікарні на вулиці Тарасівській, 9 (вони зібралися, щоб обговорити медичну  термінологію, необхідну для створення ветеринарного "лічебника" так потрібного селу). 

При значній активності присутніх, серед яких були лікар Осип Юркевич, лікар-ветеринар Михайло Орловський, письменник, публіцист, журналіст, ветеринарний лікар за фахом Василь Королів-Старий та Модест Левицький (теж лікар) і Віктор Петрушевський виникло питання про нагальну потребу збільшення в країні кількості недорогих українських видань кращих творів світової літератури, яка доходила б до села. Думка щодо створення видавництва була одностайно підтримана всіма присутніми, міською інтелігенцією, студентами. Після певних дебатів видавництво дістало назву "Час". 

Дирекція київського видавництва "Час". Сидять: Віктор Петрушевський, Василь Королів, Максим Синицький. Стоять: Михайло Пасталак, Олександр Зайченко. 1918

23 березня 1908 року випустили першу серію книжок нового видавництва – 10 назв тиражем по 5 тисяч примірників. До серії входив лише один оригінальний український твір – оповідання "Злочинниця" Модеста Левицького (№ 1), решту переклали з французької (Мопассан Гі де "Батько Милон" (№ 2), російської (Микола Телешов "Скрута" (№ 3), польської (Болеслав Прус "Живий телеграф" (№ 4) та Марія Родзевич "Хлам" (№ 10), угорської (Кальман Міксат "Син чи пасинок?" ( № 5), італійської (Антоніо Фогаццаро "Срібний хрестик" (№ 6), англійської (Радьярд Кіплінг "Бунтарь Моті Гюй" (№ 7), німецької (Ганс Бетге "Марійка" (№ 8), норвезької (Арне Гарборг "Помста" (№ 9). 

Як додаток до серії була видана збірка творів українських авторів "Рідні струни". Вже влітку 1908 року вийшли друком видання другої серії, наприкінці року – третьої. До другого десятка увійшли твори Октава Мірбо, Антона Чехова, Модеста Левицького та інші. 

Третій десяток так само містив твори українських і зарубіжних письменників, серед яких варто відзначити книги Льва Толстого "Гаси вогонь, поки не розгорівся" та Івана Тургенєва "Бірюк", якими "Час" відізвався на ювілей Льва Толстого і 25-річчя смерті Івана Тургенєва. У той час в Росії (а Україна була складовою частиною Російської імперії) суворо заборонялося перекладати та видавати українською мовою твори класичної російської літератури. 

Цю заборону скасували лише після Першої російської революції 1905 року, і художні твори російських письменників, що побачили світ у видавництві "Час", стали одними з перших перекладів на українську. Загалом впродовж 1908 року видали 30 брошур-метеликів по 5 тисяч накладу кожна, всього 150 тисяч примірників.

 Невдовзі до товариства "Час" долучилися студенти Максим Синицький та Віктор Дубровський, його сестра учителька співів Ніна Дубровська, професор медицини Ф. Лук'янов та його дружина Наталя Каковська. Усі вони були національно свідомі, а тому неблагонадійні і з невеликими заробітками, тож видавниче товариство "Час" було безгонорарним, існувало переважно на кошти своїх небагатих фундаторів. 

Надзвичайно важливим виданням "Часу" став календар 1909 року. За ініціативою та фактично на власний ризик його здійснили Василь Королів, який у той час очолював видавництво, та М.Синицький. Вони уклали календар і надрукували його у борг накладом 5000 примірників. Успіх видання був надзвичайним. Він розійшовся вже до Нового року і дав значний прибуток – близько 550 карбованців, що стало стимулом для розширення діяльності видавництва. Подібні ілюстровані відривні календарі видавалися до 1914 року. 

1910 року за ініціативою Михайла Орловського видавництво випускає плакат-біографію – портрет Тараса Шевченка – величезним тиражем (100 тисяч примірників), написаний художниками Фотієм Красицьким та Іваном Їжакевичем. Текст склали Борис Грінченко, Сергій Єфремов та Федір Матушевський. Прибуток з видання призначався у фонд пам'ятника Тарасові Шевченку у Києві. 

Окрім того, 5% коштів, вилучених від продажу книжок "Часу", також призначалися на будівництво пам'ятника. На цей час справи видавництва настільки покращились, що з юридичних міркувань його перетворили на видавниче товариство, основний капітал якого перевищував 11 тисяч карбованців. Того ж року на Театральній площі, 48 також за ініціативою Михайла Орловського відкрили книгарню під назвою "Крамниця "Час".   

Переважна більшість видань "Часу" – серії популярних книжок для читача з народу. Кожна серія складалась з десяти назв, середній  наклад кожного видання – 5000 примірників. Це були окремі оповідання популярних українських письменників і перекладені твори класичної літератури. Загалом до 1914 року видали 7 серій таких видань із наскрізною нумерацією. 1911 року становище "Часу" настільки зміцніло, що його члени змогли ухвалити перший план з видання "серйозної історичної белетристики". 

Тож в "Історичній серії" вийшли: історична повість за Францішкем Равітою "При битій дорозі" (переказала Зінаїда Левицька) (1912); історичне оповідання Андріана Кащенка "Над Кодацьким порогом (про гетьмана Івана Сулиму)" (1913 рік); повість Євгена Гребінки "Чайковський" (1914 рік). У 1914 році почала виходити серія життєписів "Життєписи українських діячів", у якій вийшли спогади і думки Олени Пчілки "Микола Лисенко".

Видавничий знак товариства "Час" виконав художник Амвросій Ждаха. Ілюстрували видання талановиті українські художники Амвросій Ждаха, Іван Їжакевич, Опанас Сластьон, Охрім Судомора, Петро Холодний та інші. 

Особливу увагу видавництво приділяло випуску і популяризації літературної спадщини Тараса Шевченка. Так 1914 року вийшла біографія Кобзаря (наклад – 50000 примірників), до 50-ї річниці смерті поета (1911 рік) – ювілейна серія видань, присвячена його творчості. До ілюстрування цієї серії були запрошені відомі українські художники – Фотій Красицький, Іван Їжакевич, Іван Северин, Петро Холодний та інші. 

До 100-ліття від дня народження поета (1914 рік) вийшла з друку п'ята та ювілейна шоста серії видавництва "Час", які складалися з  творів Шевченка. До п'ятої серії увійшли найвідоміші твори поета: "Посланіє", "Варнак", "Чернець". "Тополя", "Причинна", "Перебендя" та інші. Книжки прикрашалися малюнками Івана Їжакевича, Петра Холодного, інших українських художників і коштували недорого – 2 копійки.  

Бетге Г. Марійка. – 1908 рік

І.Франко. До Світла! – 1914 рік

Діяльність видавництва у постреволюційний період: 1917–1920 роки

Діяльність українських видавництв впродовж 1915–1916 років була неможливою через Першу світову війну, і лише після лютневої революції 1917 року розпочалося стрімке відновлення видавництв, а також збільшення загальної кількості видань. Фактично вже з лютого 1917 року значно розширюється діяльність українських видавництв, серед яких "Час" займає активну позицію. У цей час попит на українську книжку значно перевищував можливості видавництв, адже випуск літератури залежав не лише від активної та сумлінної праці співробітників, а й від матеріальної бази – паперу, фарби, технічного обладнання, підприємств друку тощо. 

Цікавою є історія виникнення в Києві друкарні товариства "Час". 5 березня 1917 року за розпорядженням міської Ради робітничих депутатів опечатали друкарню київських чорносотенців "Двуглавий орел" та виставили варту з метою недопущення друкування прокламацій.  Саме в цей час, 9 березня, "ризикуючи останнім карбованцем", видавництво "Час" зуміло викупити її, заснувавши тим "Першу українську друкарню" в Києві. Саме тут побачила світ значна частина українських видань.

Видавництво "Час" активно співпрацювало з тогочасною владою в Україні. Так Міністерство преси і пропаганди (доба Директорії) 18 вересня 1919 року надало видавництву довгострокову допомогу в сумі 2 мільйони гривень, а у січні 1920 року згідно з розпорядженням Міністерства народної освіти й Міністерства ісповідань на чолі з Іваном Огієнком знову надана позика в сумі 800 тисяч гривень.

 Література, що випускалася українськими видавництвами 1917 року, зіграла винятково важливу роль у наступних подіях в Україні. Велике значення для сучасного і майбутнього України мали твори літератури, автори яких, відгукуючись на докорінні проблеми того часу, правдиво і талановито описували життя народу.      

У цих умовах видавництво "Час" починає випускати в Києві критико-бібліографічний місячник "Книгарь", який видавався з вересня 1917 року до березня 1920 року. Це була перша спроба видавати літопис українського письменства. Всього вийшов 31 номер. Редактором журналу від вересня 1917 року до лютого 1919 року (№ 18) був Василь Старий (Василь Королів), який перед від'їздом до Чехо-Словаччини (від № 19) передав редакцію українському поетові, перекладачеві, літературознавцеві Миколі Зерову. 

Співробітниками були Дмитро Багалій, Павло Зайцев, Микола Бурачек, Сергій Єфремов, Олександр Кошиць, Агатангел Кримський, Микола Леонтович, Кость Лоський, Вадим Модзалевський, Андрій Ніковський, Олександр Олесь. Симон Петлюра, Іларіон Свенціцький, Юрій Тищенко (Сірий),  Людмила Старицька-Черняхівська, Кирило Стеценко, Павло Филипович та інші. Вже сам цей перелік може дати уявлення про інтелектуальні сили, що згрупувалися навколо журналу. 

Перший редактор "Книгаря" Василь Королів-Старий розповідав, що "Революція  1917-го року розчинила наростіж усі двері, так довго замкнені для нашого слова, й на ринок впали рясним дощем найрізноманітніші нові видання. …Населення, особливо провінціяльне, несподівано поставлене перед силою нових питань, - шукало відповіді в книзі й газеті". [1, с. 56]. 

Потреба єдиного реєстратора

Громадська свідомість стрімко зростала, а з нею й бажання читати українську книжку. Тогочасні видавництва мали дуже обмежений літературний доробок попередніх часів і часто видавали одні й ті самі книжки одночасно, бо не мали уяви, що де вийшло, а "спритні підприємці" почали спекулювати друками, плодити макулатуру. Ці явища поставили перед київським видавництвом "Час" питання про періодичного реєстратора і порадника в літературно-видавничих справах. 

Тож йому як редакторові видавництва "Час" доручили підготовку такого журналу. Прикладу подібного видання не було,  письменники, до яких зверталися за порадою, приходили в захоплення, нічого не радили, а  просили зарахувати в співробітники. Довелося "творити з нічого". Було запропоновано кілька назв і всім сподобалася назва "Книгарь". 

В редакційному кабінеті по вул. Володимирській, 42, прикрашеному старовинними килимами, картинами Амвросія Ждахи, Миколи Бурачека творився журнал. З надзвичайними труднощами знайшли папір, придбали вузькі черенки, щоб вмістилось якнайбільше слів. 

В інформаційно-рекламному тексті зазначалось: "Часопис "Книгарь" при участі відомих українських письменників і знавців з різних спеціальностей дає оцінку кожного видання, оповідає про його зміст, зазначає його якості і хиби. "Книгарь" подає повні відомості про діяльність всіх українських видавництв, оповіщає про всі наміри і плани кожного видавництва, про всі книжки, що вийшли або мають вийти. … 

"Книгарь" є необхідним справочником і порадником для усіх особ та інституцій, що купують або цікавляться книгами, особливо він потрібний для бібліотек, книгозбірень, земств, "Просвіт", учительства" [2, с. 3]. За час свого існування журнал не змінював свого вигляду: стилізована обкладинка, на якій зображений Києво-Могилянський спудей, роботи  художника Григорія  Золотова, друк у дві колонки, наскрізна нумерація колонок.    

Книгарь, 1918, ч. 5, січень

В усіх номерах на сторінці  2, 3 обкладинки розміщені рекламні тексти, що найчастіше стосувались українських періодичних видань. Сторінка 4 обкладинки кожного номеру призначалась для інформаційного тексту про роботу журналу, який майже не змінювався і для списку співробітників "Книгаря". 

У журналах іноді зустрічаються заставки і кінцівки (використовувались народні орнаменти). У кожному журналі перед переліком видань, що надійшли до "Книгаря" зображена видавнича марка товариства "Час". Перше число підготували за неповний місяць, воно містило рецензії на 55 творів. Всього було надруковано 3500 примірників, які розіслали в усі кінці України, за тиждень весь наклад розпродали, передплата стрімко зростала.  

Побудова часопису виявилася вдалою, упродовж всього часу його існування кардинальних змін не відбулося. Окремі щомісячні номери розпочиналися статтями, що нерідко були дороговказом у світі української культури, пов'язуючи події минулого із сьогоденням. Окремі номери присвячувалися видатним діячам української культури, відзначали ювілеї, приверталась увага до нових імен в літературі. 

Попри намаганню редакції залишатися виключно спеціалізованим виданням, матеріали журналу так чи інакше несуть відгук реального життя, подій великої боротьби, що розгорталася в країні. Часопис став трибуною для патріотичної української інтелігенції. Журнал припинив своє існування навесні 1920 року, коли вийшло останнє потроєне число № 29–31 за січень-березень 1920 року. 

В Україні була встановлена радянська влада, яка почала ліквідовувати і націоналізовувати усі приватні і кооперативні видавництва, книгарні, друкарні. У наступні роки абсолютна більшість української інтелігенції, яка співпрацювала з журналом, була репресована або врятувалась вимушеною еміграцією.  

У 1918 році  затвердили статут акційного товариства "Час" у Києві. Фундатори видавництва – Віктор Петрушевський, Максим Синицький, Василь Королів,  Омелян Зайченко, Михайло Пасталак, Сергій Паночін, Петро Синицький. Товариству надалося право видавати книги, брошури, газети, журнали, мапи, листівки, утворювати друкарні, літографічні палітурні, книжкові комори, книгарні… Дирекція складається з трьох-п'яти директорів, яких обирають загальні збори акціонерів терміном на 3 роки. 

"Час" видавав твори української класичної літератури, переклади видань зарубіжних авторів, історичні повісті, мемуарну літературу, підручники для шкіл, книжки для дітей, календарі, періодичні видання. У 1917–1920 роках книжки виходили у 8-й та 9-й серіях, серед яких – дитяча, драматична, популярна.  Книги виходили без зазначення тиражу. Майже на всіх виданнях зображена марка видавництва. Видавництво мало власну друкарню і книгарню.       

Д.Загул. З зелених гір. – 1918 рік

У 1919 році керівник товариства "Час" і одночасно головний редактор  журналу "Книгарь" Василь Королів-Старий емігрує до Чехо-Словаччини. У Празі засновує відділення видавництва "Час" (Сміхов, вул. Карлова, 13) і впродовж 1919-1920  років випускає серію брошур чеською мовою про Україну і українську справу. У вихідних даних місце видання значилось двома містами – Київ-Прага. 

Зокрема видавались підручники, наприклад читанка В.Доги "Наше село" у 2-х книгах з ілюстраціями Івана Їжакевича, Охріма Судомори, українські народні казки ("Дід та баба", "Лисичка, котик і півник", "Мати-коза" (усі з ілюстраціями Петра Лапина), віршована казка "Війна грибів з жуками" з малюнками  Охріма Судомори; книги німецьких і чеських авторів: (словацька казка Божени Нємцової "Про 12 місяців" у перекладі Василя Короліва-Старого), Зденека Неєдлого "Українська республіканська капела" (обидві 1920 рік). 

А також твори українських письменників, зокрема Тараса Шевченка "Іван Гус" паралельно українською і чеською мовами під редакцією Степана Смаль-Стоцького, праці українських вчених і дослідників: Василь Королів-Старий "Український народний герой Симон Петлюра" чеською, англійською, французькою, німецькою  та італійською мовами; Михайло Грушевський "Росія та Україна", Дмитро Дорошенко "Міжнародна орієнтація українців під час війни і революції", Степан Смаль-Стоцький "Львів – серце Західної України" та його ж "Перспективи взаємовідносин між Чехословаччиною та Україною" (усі 1919 рік), які видавались у серії "Пізнаймо Україну" і сприяли поширенню відомостей про Україну. Всього в ЧСР вийшло майже 50 назв видань видавничого товариства "Час".  

Діяльність кооперативного видавництва "Час" у 1922–1930 роках (період НЕПу)

Постановою Кооперативного комітету УРСР "Про об'єднання кооперативно-видавничої справи в республіці" від 6 вересня 1920 року "Час" влили в загальний кооперативно-видавничий апарат "Книгоспілки". Таким чином, видавництво "Час" перестало існувати, ліквідували і книгарню видавництва, дорадянська книготоргівля розгромлена, книжкові магазини націоналізовані, приватна торгівля заборонена. Друкарське обладнання також конфісковане і передане новій владі. 

Але за два роки більшовикам не те що не вдалося контролювати друк видань, а навіть просто забезпечити господарську ефективність підприємств. Усі кооперативні видавництва були зібрані в одну "Вукоопспілку", а всі українські видавничі структури об'єднані в єдине "Державне видавництво України", або ДВУ. Довівши своєю неефективною політикою і господарською діяльністю повну неспроможність організувати життя суспільства, провідники "нового життя" не стали чекати остаточного краху, залишивши державний контроль лише на лояльність до влади рад, а господарські стосунки повернули у звичайне для них русло і назвали це "нова економічна політика (НЕП)".     

Щоб утримати в Україні політичний контроль над суспільством, більшовикам небезпечно було конфронтувати з національно-свідомим українством, тому вони вирішили переспрямувати ідею національного відродження під гаслами українізації, "культурного фронту", ліквідації неписьменності. Для цього були потрібні підручники, наукова і художня література. ДВУ не змогло подолати проблему забезпечення потрібною літературою і її розповсюдження самостійно. 

Тому в середині 1922 року влада вимушена була дозволити відновлення приватних і кооперативних видавничих структур, які вже мали попередній досвід подібної роботи. Тож видавниче товариство "Час" перереєструвалося у 1922 році як видавничий кооператив. У цьому статусі "Час" проіснував до 1930 року – до своєї остаточної ліквідації радянською владою. Наклади видань відновлених на період НЕПу приватних і кооперативних видавництв вже не були такими великими як раніше. Зруйновано створену ними раніше мережу поширення книг у глибоку провінцію. 

У цей час видавництво "Час" розташовувалося за адресою: вулиця Короленка, 38, там же була і його книгарня, у якій продавали підручники, книги з різних галузей знань, канцелярське приладдя. У цей час з видавництвом співпрацювали (редактори, автори передмов, упорядники): письменник, перекладач, літературознавець Михайло Івченко, книгознавець Юрій Меженко, письменник, публіцист, критик Михайло Могилянський (псевдо Валер'ян Чубинський), член правління Юрій Мицюк.     

Шевченко Т. Кобзар. – 1926 рік

За період 1922–1930 років видали понад 150 назв книжок, більшість яких вийшла у серіях: "Б-ка малописьменного" (Тарас Шевченко  "Кобзар", Леонід Глібов  "Байки та вірші", Іван Котляревський "Енеїда" (усі 1926 рік); "Б-ка "Хата-читальня" (Марко Вовчок "Козачка. Панська воля"; Іван Франко "До світла" (обидві 1926 рік), Панас Мирний. "Лихо давнє й сьогочасне"; "Морозенко";  Іван Франко "Муляр. Мій злочин" (усі 1927 рік); "Б-ка "Час" (серія книжок вибраних творів українських письменників): (Архип Тесленко  "Вибрані оповідання" (1924 рік), Іван Франко "Вибрані оповідання" (1925 рік), Марко Вовчок "Вибрані твори" (1926 рік). 

Загалом за весь час існування видавництва було видрукувано 1 мільйон 580 тисяч примірників книг і брошур. У 1922 році видали лише одну книжку – "Белетристичні писання" Агатангела Кримського. У 1924 році "Час" підготував і видав два вельми вдалих словника: "Практичний російсько-український словник" та "Українсько-російський словник" за редакцією Л.Савченка. 

Державне видавництво України дало дозвіл на друк словників, але коли вони почали успішно продаватися, вирішило скористатися доробком конкурента на власну користь, уклавши договір між ДВУ і "Часом", який був зобов'язаний випускати вищезгадані словники під маркою ДВУ, з позначенням на звороті титулу, що словники підготовлені видавництвом "Час" на замовлення ДВУ і передати Державному видавництву України по 15 тисяч примірників кожної назви.

У зв'язку з гострою потребою радянських службовців на систематизовану фразеологію української ділової мови "Час" у 1926 році видає "Фразеологію ділової мови", укладену Валеріаном Підмогильним і Євгеном Плужником. 

Фразеологія ділової мови. – 1926 рік

Видання товариства "Час" зберігаються у багатьох бібліотеках України, майже всі видання, і не по одному примірнику є у Національній бібліотеці АН України імені В.Вернадського, Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого. У фондовій колекції Музею книги і друкарства України зберігається 63 одиниці видань "Часу", у тому числі і критико-бібліографічний місячник "Книгарь" за 1917–1918  роки. 

Перспективи Української справи після 1917 року, на жаль, виявилися недовготривалими. Але 12 років "передрозстрільного відродження" дали Україні все розмаїття форм культурного розвитку в зразках, наслідувати які не завадить і сьогодні. Книжкова справа не є тут винятком. 

Після остаточного утвердження радянської влади в Україні видавництво "Час", яке було орієнтоване на служіння українському народові і популяризацію української культури, припинило своє існування. Більшість його видань опинилась у спецфондах Книжкової палати України та державних бібліотек. Діячі українського культурного відродження, на жаль, не втримали оборони супроти наступу московського комуністичного імперського світу в усі сфери людського життя. 

          Література: 

1. Королів-Старий Василь. Перша спроба.  Українська книга. 1937. № 2.             С. 56–58. 

2. Редакційна стаття. Книгарь: літопис українського друку. 1917. № 1. С. 1–4.  

3. Ківшар Таїсія. Український книжковий рух як історичне явище (1917-1923). К., 1996. 339 с.

4. Левчук Олена. Книгоспілка: становлення кооперативного книговидання в Україні. К.: Наукова думка, 2000. 160 с.

5. Петров Сергій. Книжкова справа в Києві 1861–1917. К.: ТОВ "УВПК "ЕксОб", 2002. 376 с.

6. Práce ruské, ukrajinské a běloruské emigrace vydané v Cheskoslovensku 1918-1945. Díl I, svazek 3. Praha: Narodní knihovna České republiky, S.