Кіносценарні задуми Івана Багряного
На початку 1950-х рр. Іван Багряний серйозно почав розмірковувати над створенням у західному світі українських кінострічок як дієвого засобу ідеологічної боротьби проти СРСР та виховання підростаючого покоління. Багряний наголошував: "Один вдалий кінофільм український вартий в сто раз більше, аніж вся наша еміґраційна політична мишача метушня!"
У ХХ ст. кінематограф перетворився на дієвий засіб масової комунікації і впевнено увійшов у наше життя. У різні історичні періоди уряди багатьох держав розглядали і продовжують розглядати кінематограф як ефективний засіб пропаганди та агітації, конструювання минулого, сьогодення і майбутнього, а також створення національної міфології та образів національних героїв і антигероїв. Тобто кінострічки створюють стійкі макрообрази.
"Холодна війна" і кінематограф
Завершення Другої світової війни і початок війни "холодної" спонукав уряди США та СРСР звернутися до кінематографа як засобу боротьби на ідеологічному фронті. Перший крок у цьому напрямі зробила Америка. У 1948 р. кінокомпанія "ХХ Century Fox" завершила роботу над стрічкою "Залізна завіса" ("The Iron Curtain").
Режисер Вільям А. Веллмен (англ. William A. Wellman) екранізував спогади співробітника посольства СРСР в Оттаві (Канада) Ігоря Гузенка. Останній у 1945 р. звернувся до влади Канади з проханням надати йому політичний притулок, а він натомість – секретні документи про атомне шпигунство на території Канади на користь Радянського Союзу.
У відповідь керівництво СРСР прийняло рішення екранізувати книгу колишньої співробітниці посольства США в Москві, а згодом громадянки СРСР Аннабель Бюкар (англ. Annabelle Bucar) "Правда про американських дипломатів" (за однією з версій книгу від її імені підготували співробітники радянських спецслужб).
Роботу над стрічкою "Прощавай, Америко!" доручили режисерові Олександру Довженку. Вона мала вийти в прокат у 1951-му, проте з невідомих причин її поклали на спецполицю кіностудії і згадали лише в 1990-х роках. Також планувалося зняти стрічку за мотивами творів Максима Горького "Місто жовтого диявола", однак задум не було реалізовано.
Третій гравець
Аналізуючи боротьбу двох "наддержав" засобами кінематографа дослідники переважно звертають увагу на творчі плани двох головних гравців – США та СРСР. Однак у цьому ідеологічному протистоянні була ще одна зацікавлена сторона. Третім гравцем можна назвати українську творчу інтелігенцію – представників третьої політичної хвилі еміграції. Їм теж було, що сказати засобами кінематографа.
На початку 1950-х рр. Іван Багряний серйозно почав розмірковувати над створенням у західному світі українських кінострічок як дієвого засобу ідеологічної боротьби проти СРСР та виховання підростаючого покоління. Діяч наголошував: "Один вдалий кінофільм український вартий в сто раз більше, аніж вся наша еміґраційна політична мишача метушня!". Він інтуїтивно відчув, що кінострічки можуть бути дієвим засобом боротьби на ідеологічному фронті.
Згодом теоретики кіно та вчені-культурологи на широкому фактичному матеріалі обґрунтували роль кінематографа як потужного пропагандистського та маніпулятивного засобу. Так, Юрій Лотман, розмірковуючи над ефективністю кіно, підкреслював, що глядач емоційно вірить у справжність того, що демонструється на екрані. Йдеться про те, що кінострічка (як жоден інший вид мистецтва) в силу своїх технічних особливостей сприймається глядачами як достовірний документ.
За лаштунками Голівуду, або Як написати сценарій
У цей час американська кіноіндустрія перебувала в пошуку свіжих ідей, тем, сюжетів. У такий спосіб планували повернути втрачених у воєнні роки глядачів, а також виконати замовлення уряду зі створення стрічок на антирадянську тематику.
У США продовжували працювати та створювали нові мистецькі агенції, які, зокрема, займалися пошуком цікавих авторів. В одній з них у Голівуді агентом працював українець Роман Цетенко. У першій половині 1950-х років він листувався з українськими митцями, колишніми ДіПі (англ. displaced person, DP), які проживали в США та Європі й запрошував їх до співробітництва.
У 1953 р. агент Роман Цетенко у листах переконував Івана Багряного написати сценарії фільмів для екранізації у США. При цьому згадувалися всесвітньо відомі кінокомпанії "Paramount Pictures Corporation", "XX Century Fox Corporation" та "RKO Pictures".
Детальніше зупинимося на тому, що з технічної точки зору вимагалося від І. Багряного та інших митців, готових до співробітництва з Голівудом. Потрібно було написати англійською мовою "оригінальне оповідання" (англ. original story), тобто невелике оповідання, обсягом п'ять – вісім тисяч слів. Менший за обсягом текст вважався б лише ідеєю й у такому разі гонорар мав бути меншим. Водночас більший за обсягом текст невідомому в Голівуді автору було б вкрай важко продати.
Оповідання мало містити тему, ідею, короткий опис осіб і місця дії та короткий зміст майбутньої кінострічки. Воно мало становити матеріал для справжнього сценарію (англ. continuity).
Писати одразу сценарій не радили, оскільки для цього потрібно бути фахівцем: "Хто не обізнаний з чистою технікою Голлівуду, для того майже неможливо написати сценарій, який попав би зразу в руки режисера. Для писання т.зв. continuity на підставі закуплених творів кожна студія має своїх контрактових писак, які тільки те роблять, що пристосовують поданий матеріал для фільму", – наголошував агент Роман Цетенко.
За жанром "фабрику мрій" цікавили драматичні або комедійні фільми. У першому разі оповідання мало містити напружений сюжет, у другому – комічні ситуації та обов'язково щасливий кінець.
Окремо обговорювалося питання гонорарів. За коротке оповідання в Голівуді готові були заплатити від однієї до десяти тисяч доларів, за сценарій – від п'яти до ста тисяч. Водночас Роман Цетенко повідомляв, що мистецька агенція планувала залишити собі 25% та ще певну суму заплатити посередникам в Голівуді. Авторам "золотих гір" не обіцяли, але гарантували не менше 50% від вказаних сум.
Повертаючись до І. Багряного, зазначимо, що письменник з недовірою ставився до пропозицій Р. Цетенка. Про вказані мистецьким агентом кіностудії Багряний відрефлектував у листі до свого соратника із США Миколи Степаненка наступним чином: ""ПАРАМОНТ, РКО, 20 Сенчері". Я не знаю, що то таке й з чим його їдять. Чи то одна студія, чи аж цілих три".
"Слава людська росте з єдности та відваги"
Водночас ідея створення українських кінострічок надихнула Івана Багряного, надала новий імпульс до творчості. Незабаром письменник робив перші начерки кіносценарних задумів.
Найперше він планував зняти стрічку про боротьбу українського народу за створення незалежної Української держави. Невипадково така ідея виникла у рік смерті тирана. Мабуть, інтелігенція сподівалася, що відхід Сталіна у вічність зможе стати каталізатором змін у самій державі й спонукає народи, які її населяли до рішучих кроків. Водночас І. Багряний хотів застерегти українців від внутрішньої небезпеки, що таїлася в самому українському суспільстві – відсутність єдності.
Це у свою чергу позначилося на виборі сюжету світової історії, який митець планував творчо переосмислити й адаптувати до радянської дійсності. Йдеться про найбільше у стародавньому світі повстання рабів проти Римської республіки, яке у І ст. до н.е. очолив Спартак.
Іван Багряний планував зняти стрічку "про майбутню революцію в СССР […] Фільм утопійний ніби, але збудований на конкретному матеріалі сучасного СССР. Повстання рабів, новий Спартак". Сценарист прагнув, щоб стрічка сподобалась англомовним глядачам, тому планував звернутися до актуальних в американській кіноіндустрії тих часів жанрів – пригодницького чи детективного фільму.
За епіграф сценарист невипадково планував взяти слова із забороненого радянською цензурою роману Юрія Яновського "Чотири шаблі": "Слава людська росте з єдности та відваги". Як відомо, повстання Спартака зазнало поразки. На думку І. Багряного, лідер повсталих рабів "загинув головним чином через свавілля своїх салдат. Через плебейську анархію народжених повзати… Дух дрібних амбітників, малих шкурників і егоїстів не хотів іти за орлиним летом їхнього вождя, і вони згубили себе й його".
Далекоглядний політичний діяч, апелюючи до історичного минулого, хотів попередити небезпеку, яку може своєю діяльністю спровокувати відсутність єдності, зокрема, серед українських політичних сил в еміграції. Без сумніву, лідери українських партій, які власні амбіції ставили вище великої спільної справи, могли б упізнати себе в ролі згаданих "дрібних амбітників", "малих шкурників", "егоїстів". Тож Багряний порушував не лише проблему повстання українського народу проти СРСР, а й закликав до консолідації як запоруки успіху у вирішенні "українського питання".
Амбітний Іван Багряний планував запропонувати сценарій "Спартака" найбільшому центру кіноіндустрії Північної Америки – Голівуду. В успіху свого задуму діяч не мав сумнівів. "Тільки безголовий дурень з кінорежисерів не зацікавиться такою темою", – безапеляційно заявляв письменник у листі до соратника Миколи Степаненка.
Найперше він планував продати Голівуду тему твору, а згодом і сам сценарій. За останній Багряний розраховував отримати 100 тис. доларів, хоча міг погодитися і на суму вдвічі меншу. У разі успішної реалізації проєкту, на думку письменника, це був би не його особистий, а "загальний політичний і моральний, і матеріальний капітал".
Цікаво, що ідея створення фільму про повстання рабів виявилася продуктивною. У 1960 р. в США у прокат вийшов історичний фільм у жанрі пенлум "Спартак", знятий американським режисером Стенлі Кубриком. Вдала екранізація історичних подій, що відбувалися в Римській республіці понад тисячу років тому, не пройшла повз увагу Американської академії кіномистецтв. Стрічка отримала чотири премії "Оскар".
"Тигролови"
Протягом 1953 – 1957 рр. І. Багряний виношував ідею екранізувати свій роман "Тигролови", що отримав нове життя у 1946 р. у видавництві "Прометей" (м. Новий Ульм, Західна Німеччина). Кінострічка мислилася передовсім як дієвий інструмент виховання підростаючого покоління. Адже в образі головного героя Дем'яна Многогрішного письменник втілив свій ідеал – волелюбну людину, яка протистоїть тоталітарній системі. У ширшому розумінні цей образ уособлює волелюбну й нескорену Україну, кращі сини якої виборюють її незалежність. Письменник створив образ національного героя, приклад для наслідування молодшими поколіннями українців.
Водночас англомовна кінострічка могла ознайомити іноземних глядачів, про (не)дотримання конституційних прав і свобод в СРСР. Вона могла стати джерелом інформації для західного світу про порушення прав і свобод людини в тоталітарному СРСР та бути дієвим засобом контрпропаганди. До слова, з цією метою у 1954 р. І. Багряний видав свої "Тигролови" англійською мовою в торонтському видавництві "Burn & MacEachern".
Письменник планував написати для Голівуду за "Тигроловами" сценарій пригодницького фільму. Владислав Біберович через товариша Багряного Івана Дубинця (який на той час уже перебрався з Німеччини до США) пропонував письменнику продати Голівуду "Тигролови". У разі успішної реалізації задуманого Іван Павлович планував заплатити посередникові Біберовичу третину гонорару. Однак подальші переговори успіху не мали.
Однак "Тигроловам" довелося чекати на екранізацію півстоліття. Зі здобуттям Україною незалежності кінорежисери звернули увагу на творчий доробок І. Багряного. На початку 1990-х рр. його мрії здійснилися й український глядач отримав змогу побачити кінострічки "Сад Гетсиманський" та "Тигролови", зняті Ростиславом Синьком ("Укртелефільм", 1993 р., 1994 р.).
Фільм про безпритульних дітей
У 1957 р. І. Багряний отримав пропозицію від Олександра Миколайського, посередника американського кінопідприємця, взяти участь у створенні фільму про долю безпритульних дітей в СРСР. Йому запропонували підготувати текст обсягом 30-40 сторінок машинопису, висвітливши питання "стану безпритульництва, злодійства, проституції, методи соввлади в боротьбі з безпритульництвом, наслідки тієї боротьби".
На сьогодні відомий лише один лист Івана Багряного, написаний у відповідь на звернення Олександра Миколайського, в якому обговорювалася можливість участі письменника у створенні такого фільму. Найперше Іван Павлович хотів з'ясувати жанр планованої кінострічки – художній чи агітаційно-пропагандистський фільм. Далі – що саме від нього вимагають: написати сценарій, лібрето чи нарис про стан безпритульних дітей в СРСР.
Тема Багряному була близька. До неї він звертався ще в юності. У поемі "Ave Maria" (1929 р.) письменник розкрив трагедію покритки. Тому пропозиція Миколайського його зацікавила. Письменник був переконаний в актуальності саме художнього фільму.
"Якщо ми поставимо завдання боротьби з большевизмом саме в цій ділянці й цією тематикою, то треба змагати до створення художнього, мистецького кінофільму, розрахованого на широкі маси світового глядача, з міцним і оригінальним, захоплюючим сюжетом, збудованого за всіма правилами кіноштуки", – переконував Іван Багряний. Діяч наголошував, що справа вимагає серйозного ставлення, адже планований фільм мав перевершити радянський "Путівка в життя" (реж. Микола Єкк, "Межрабпомфільм", 1931 р.).
Замість післямови
Попри чималі плани щодо розгортання ідеологічної боротьби проти СРСР засобами кінемистецтва та підкорення Голівуду за життя І. Багряного жодний фільм за його творами не було створено. Письменникові не вдалося реалізувати свої амбітні кіносценарні плани через комплекс причин. Передовсім – необізнаність у справі кіноіндустрії. У розглядуваний період лише кілька українських митців Північної Америки змогли долучитися до створення українських кінострічок. Це передовсім Василь Авраменко та Богдан Солук.
У 1950-ті рр. українці в Північній Америці ще не брали участі в програмах державного радіо, телебачення чи кінематографа. Лише у 1962 р. представники "етнічних груп" Канади звернулися до уряду з відповідним меморандумом. Доти створення українських кінострічок залишалося приватною справою окремих ентузіастів.
Окрім того, проблеми зі здоров'ям не давали можливість І. Багряному працювати на повну силу. Також багато сил й енергії в діяча забирала заангажованість в українське політичне життя.
Водночас нотатки кіносценарних задумів Івана Багряного, його листування з представниками кіноіндустрії США становлять цінне джерело. Вони не лише можуть розповісти про методи боротьби представників третьої хвилі еміграції за відновлення незалежності України, а й привідкрити таємниці "кухні" Голівуду.
