Міхновський – борець за Православну Церкву України
Більшість активних українців знають Міхновського, як творця ідеї української державності. Хтось цю його сутність звужує до ролі основоположника українського націоналізму. Ті, хто більше заглиблюються в історію української революції знають його як творця-натхненника перших українських військових частин весною 1917 року. Але майже ніхто, до сьогодні, не знав, що Міхновський був ключовим українським політиком, який задовго до революції і в перші її дні публічно артикулював дерусифікацію та автокефалію Православної Церкви в Україні
Більшість активних українців знають Міхновського, як творця ідеї української державності. Хтось цю його сутність звужує до ролі основоположника українського націоналізму. Ті, хто більше заглиблюються в історію української революції знають його як творця-натхненника перших українських військових частин весною 1917 року. Але майже ніхто, до сьогодні, не знав, що Міхновський був ключовим українським політиком, який задовго до революції і в перші її дні публічно артикулював дерусифікацію та автокефалію Православної Церкви в Україні.
Мало хто звертає увагу на те, що батько і дідусь Миколи Міхновського були православними священниками. Батько принципово провадив для селян служби українською мовою. І свою чітку позицію щодо мови передав синові. Більше того, вже пізніше Микола мав задумку оформити скаргу від імені батька щодо повернення прав українській мові. За віком батько вже мав бути неосудним, а Микола би його захищав на судовому процесі. Батько і син Міхновські разом сповідували принцип: "За Бога і Україну!".
Родина Міхновських включала 4-х священників. У центрі глава родини – отець Іван Іванович Міхновський. Микола Міхновський стоїть біля матері Олександри, яка тримає його за руку. 1-й ліворуч – отець Яків Васильович Совачів, поклавши руку на плече своєї дружини Олімпіади Міхновської (рідної сестри М. Міхновського). На руках у Олімпії – майбутній генерал Армії УНР Василь Совачів, ліворуч стоїть Олександра Совачів (племінники М. Міхновського). Вгорі – чотири старші брати М. Міхновського: Юрій, Гаврило та найстарший — отець Володимир (ім'я четвертого брата, який помер до 1908 р., не встановлено). Внизу сидять два сини о. Володимира Івановича Міхновського – Олександр та майбутній отець Володимир, племінники і у подальшому соратники М. Міхновського, члени РУП та Харківської української студентської громади. Кінець 1870-х рр.
Маловідомий факт – ще до того, як Міхновський написав "Самостійну Україну", він виступив з ініціативою написання першої української енциклопедії. У 1898 році він вважав, що там має бути окремий розділ: "Церковний устрій і релігійне життя". А його зміст викладав так: "Історична роля церкви в політичнім, національнім і культурнім розвитку України-Руси. Значіня митрополита Київского і Галицкого. Протестантскі рухи (соцініяньство і і.[нші]). Рік 1596. Рік 1654". І далі:
"Відносини церкви української до церкви россійскої. Митрополит Галицкий і Київский. Митрополит Черновецкий. Колишня організація церковної єрархії і церковного житя. Церковне житє сучасної сільскої парафії. Житло пароха. Єго матеріяльне становище. Відносини духовеньства до мови парафіян на Угорскій Україні (Закарпатті. — Ред.), Буковині, Галичині і Россійскій Україні. Релігійна некультурність маси. Найновійші секти. Значінє реліґійного елементу тепер".
У своєму легендарному маніфесті "Самостійна Україна", в 1900 році, Міхновський писав також і про засилля московщини в церквах України. "На підставі якого права на всіх урядах нашої країни урядовцями призначено виключно росіян (москалів) або змоскалізуваних ренегатів? На ґрунті якого права з наших дітей готують по школах заклятих ворогів і ненависників нашому народові? Через що навіть у церкві панує мова наших гнобителів?"
Козацька церква Різдва Христового в Харкові. У ній – ймовірно – регулярно молився Міхновський, оскільки вона розміщувалась поруч із його домом на вул. Конторській. Ця церква знищена більшовиками
Церковне питання Міхновський включив, навіть, у відкритий лист РУП (Революційної української партії) у все тому ж 1900 році до Міністра внутрішніх справ російської імперії. У одному фрагменті того листай йшлось про призначення українців в московській окупації: "Ваше панованє, Пане Міністер, деморалізує нашу нацию, [примушує] постачати кошти на всякі школи, де чужинці вчителі роблять з наших дітей заклятих ворогів нашій нації; будувати церкви, де продажні попи благають Бога зміцнити над нами панованє чужинців".
У програмі Української Народної Партії (Чернівці, 1906), створеної Міхновським окремий блок присвячувався церковним справам. "Що до релігійних справ, У. Н. П. вважає: 1. Отділити церков од держави; державна власть не має права втручатись до релігійних справ; пануючої релігії на Україні бути не мусить".
Меморандум Міхновського до гетьмана Скоропадського
Далі йшли наступні тези: "Незалежна церков українська. Попівство виборне. Ніхто не має права наставляти попа проти волі громади. Справами церковними на Україні заправляють церковні громади. Попівство утрімується церковними громадами".
"Реліґійними справами на Україні відають періодичні собори. Собор не має жадної адміністративної власти. Тілко такий устрій церкви може забеспечити свободу релігії, переконань, свободу поширення по між людьми усяких знань, усяких здобутків культури і науки". А далі йшло ряд пояснень всіх цих візій. Серед них було й таке: "Коли держава матиме гроші на утріманнє попівства, то певно вимогатиме од іх і послуху, себ-то звязок між державою і попівством буде. Хто хоче от'єднати церков од держави, той мусить стояти за утріманнє попівства громадами".
Про далекосяжність мрій і дій Миколи Міхновського свідчить публікація "До українського громадянства на Україні російській (Українська платформа)" у далекому 1912 році. Це, по суті, політична програма українців від Миколи Міхновського на виборах до IV Думи Російської імперії, опублікована 27 травня того року в газеті "Сніп".
У цьому зверненні до виборців Міхновський порушує питання про обов'язкове створення української школи, української Академії наук, автокефалію церкви, законодавче забезпечення рівних прав української і російської мов в Україні, щоб українець мав "змогу вільно користуватись своєю мовою у суді, церкві та адміністративних закладах" тощо.
Формального редактора "Снопа" Михайла Біленького – адвокатського помічника Міхновського – за цей номер (по суті, за цю публікацію) московська влада кинула на три місяці у в'язницю та оштрафувала на 500 рублів… Міхновський, за твердженням одного його однопартійця, там таки писав: "В релігійно-церковнім відношенню нашою метою є Український Київський Патріярхат". І продовжував: "та українець, як об'єднуючий центр всіх східних християн на Константинопільськім Вселенськім Патріяршім Престолі".
Насправді цих останніх тез в оригінальному тексті "Української платформи" Міхновського – немає. Там є лиш ще теза: "щоб українська церква була автокефальна, як то установлено Переяславським договором з року 1654". Однак однопартійці, сприймали ідею відновлення історичної справедливості в церковних справах, саме як заклик до створення українського Патріархату.
Один із лідерів соціалістів-революціонерів Микола Ковалевський підтверджує, що домагання автокефалії українського церкви Міхновський із завзяттям проповідував і в наступних роках, зокрема на мітингах весною 1917 року. "Кінцеву частину своєї промови він присвятив практичним питанням сучасної хвилі, а серед них на перший плян висунув домагання автокефалії української церкви з патріярхом на чолі".
І далі Ковалевський відзначив особливість цього виступу Міхновського: "Як сьогодні пригадую його громові слова, звернені до багатотисячної юрби, зібраної перед пам'ятником Богдана Хмельницького: "Патріярха українського нам треба!" При цьому він показав рукою на золоті бані прастарої будови Св. Софії. Все це було дуже ефектно". Присутні були явно під враженням почутого.
Виступ Міхновського на площі перед Софіївським собором сильно вразив й соціаліста (фактичного атеїста) Ковалевського, який зауважував у своїх спогадах: "зібрані маси не дуже добре розуміли чому саме тепер, в хвилі такого соціального і політичного напруження, коли справа церкви відограє другорядну ролю, висувається на перший плян і то з таким запалом справа українського патріярхату".
Ковалевський був частиною цих мас, орієнтувався на них. Міхновський, натомість, мислив стратегічно. Та з перших же днів революції пояснював необхідність і популяризував ідею українського Патріархату.
Той факт, що Міхновський під час Української революції 1917 року першим публічно виступив за відновлення незалежності української церкви підтверджують також і церковні джерела. У першому томі Мартирології українських церков (Торонто-Балтимор, 1987), який присвячено Українській православній церкві, зазначається: "Квітень 1917 р. — виступаючи на масових зборах у Києві, ідеолог українського націоналізму Микола Міхновський закликав боротися за автокефалію української Церкви на чолі із своїм власним патріархом".
Один із сподвижників Міхновського отець Микола Маринич докладав чимало й практичних зусиль до справи автокефалії. У ЦДІАК зберігається текст його промови, як члена Української Православної церковної Ради, на зборах братії Києво-Печерської Лаври 1 грудня 1917 року. Про необхідність відокремлення від всеросійської церкви та створення автокефальної української церкви.
Відповідні збори, під головуванням архімандрита Климентія (Жеретієнка) та секретарюванням монаха Тертія підтримали Українську православну раду, визнали Центральну раду (УНР) і вирішили спрямувати на українізацію церкви стільки коштів Лаври, скільки буде можливо. Це середовище і після ліквідації більшовиками лаврського монастиря стало основою катакомбної православної церкви в Україні, яка зберігала справжню сутність православ'я до відновлення незалежності України у 1991 році. Попри масу сталінських репресій та перслідувань.
Україна терористична: "Оборона України" та Микола Міхновський
Збереглись також записи лаврських ченців про військові дії у Києві 15–25 січня 1918 року. Зокрема збереглись документи, що під час і після цих боїв з більшовиками в Лаврі рятували вояків військ Центральної Ради. У подальшому Маринич став Головним військовим священником військ Центральної Ради, капеланом Запорожців Болбочана під час походу на Крим. І був одним з визначніших українських армійських капеланів до участі в Другому зимовому поході в листопаді 1921 року включно.
Міхновського обурювало ставлення гетьмана Пала Скоропадського до церковних справ в Україні. Тут потрібно додати, що автор "Самостійної України" кілька перших місяців існування гетьманської Держави був головним кандидатом від українського руху на пост прем'єр-міністра уряду. У травні 1918 року в Меморандумі, який підписали усі українські праві політичні партій та дві найбільші українські профспілки (залізничників та поштовиків) Міхновський зазначав:
"Рядом з освітою треба звернути увагу на церкву, яка об'явлена п. Гетьманом державною. А проте за час гетьманства войовничий настрій московської церкви набрав особливої сили: іде похід проти українського собору, заводяться нові митрополії, нагінка на українців духовних збільшується до крайности, державність наша в церкві замовчується або проти неї робляться отверті виступи, і взагалі робиться все можливе, аби за всяку ціну не допустити утворення автокефальности нашої церкви".
У 1919 році Міхновський вимушено переїхав на Кубань. І там, під більшовицькою окупацією, продовжує напівлегально провадити свою самостійницьку працю. Михайло Садиленко згадував, що "його робота мала великі наслідки". А далі, писав Садиленко: "Коли мені прийшлося провадити курси учителів українських шкіл в ст. Полтавській у 1925 р., то серед слухачів було багато учнів Миколи Івановича (Міхновського. – Ред.), які із захопленням розповідали про його працю в технікумі. (Він навіть місцеву церкву українізував за допомогою своїх учнів)".
Аналогічно про кубанський період життя Міхновського згадував й інший очевидець Іван Марченко: "Міхновський викладав українську літературу й історію (на старших курсах педагогічного технікуму. – Ред.). Блискучий промовець і лектор, він перетворював свої лекції в національну пропаганду. На цих лекціях він говорив навіть про необхідність української церкви на Україні". І далі: "Не було в технікумі осередку комсомолу, натомість Міхновський присвячував цілі лекції, з'ясовуючи необхідність створення окремої української церкви".
Саме популяризація української Церкви призвела до того, що Міхновському врешті-решт довелось залишити Кубань, де панувала влада більшовиків. "На Великдень Міхновський намовив наших двох кращих студентів прочитати в церкві "Апостола" українською мовою. – згадував І. Марченко. – Враження на людність це справило колосальне. Але в той же день наші приятелі повідомили нас, що це питання ставиться на засіданні [місцевого] парткому".
Коли на початку 1924 р. Міхновський повернувся до Києва з Кубані (де місцеві більшовики почали полювання на нього), то почував себе вкрай перетомленим і прагнув тільки відпочинку. В лютому того року Сергій Шемет отримав від нього коротеньку записку з Києва. Міхновський писав: "Ви цікавитесь становищем української церкви. Я був на службі Божій у Софії (останнім настоятелем цього храму був його родич – отець Юрій Міхновський. – Ред.). Це чудово! Можу тільки сказати, як ті посли Володимирові, повернувшись з Царгороду: я не знав, де я, чи на землі, чи на небі. В цих журливо-побожних співах, можна сказати, виявляється душа цілої нації".
Тобто мрії і чини Міхновського про українських Патріархат, навіть попри більшовицьку окупацію України, були таки сприйняті народними масами. Церква самоорганізувалась і мужніла. Єдине, що непокоїло правника Міхновського: "Українська церква самосвятна, в цім її слабість. Хто зна, що з неї вийде". Він був правий, бо десятки наступних років УАПЦ мала реальні проблеми в православному світі із своїм визнанням.
Справжню автокефалію, санкціоновану Константинопольським Патріархом, ми отримали лиш недавно. Коли у січні 2019 року – через сотню років після подій української революції – Україна отримала врешті Томос, то – впевнений – дух Міхновського був тоді присутній в Софіївському соборі Києва. Думки і чини Міхновського з кожним роком, а тепер – навіть – з кожним місяцем наближають нас до Самостійної України про яку він мріяв. Де українська Церква важливий елемент нашої незалежності.
