Код воїна: захисники українського неба
Під час оборони Києва від більшовицьких військ Муравйова на початку лютого 1918 року авіація УНР чи не вперше взяла участь у бойових діях. Нальоти українських авіаторів завдали чималої шкоди ворогу. Минуло сто років, а "привиди Києва" досі захищають небо столиці. Про бригади, які найменовані на честь творців українського летунства — 12-ту окрему бригаду армійської авіації імені генерал-хорунжого Віктора Павленка та 7-му бригаду тактичної авіації імені Петра Франка, розповідаємо у новому матеріалі проєкту "Код воїна".
Ця стаття – продовження проєкту Українського ветеранського фонду та "Історичної правди", де йдеться про історичні традиції найменувань бригад Збройних Сил України.
Під час оборони Києва від більшовицьких військ Муравйова на початку лютого 1918 року авіація Української Народної Республіки чи не вперше взяла участь у бойових діях. Нальоти українських авіаторів завдали чималої шкоди ворогу.
Командир полку Червоного козацтва Віталій Примаков згадував, що у кількаденних боях за столицю брала участь "петлюрівська ескадрилья" з 12 літаків, яка щодня бомбардувала артилерію Муравйова і станцію Дарниця, де стояли більшовицькі бронепоїзди.
Минуло сто років, а "привиди Києва" досі захищають небо столиці. Нині українська авіація значно потужніша, чисельніша та обороняє повітряні кордони України на всіх напрямках активних бойових дій. Про бригади, які найменовані на честь творців українського летунства — 12-ту окрему бригаду армійської авіації імені генерал-хорунжого Віктора Павленка та 7-му бригаду тактичної авіації імені Петра Франка, розповідаємо у новому матеріалі проєкту "Код воїна".
Код воїна: традиції хоробрості від 1917 до сьогодні
12 окрема бригада армійської авіації ім. генерал-хорунжого Віктора Павленка
12 окрема бригада армійської авіації імені генерал-хорунжого Віктора Павленка підпорядковується безпосередньо командуванню Сухопутних військ ЗСУ.
До 2016 року бригада була 7-м окремим полком армійської авіації й з березня 2014 року його частина вела бойове чергування на аеродромі "Чорнобаївка", а зведений авіаційний загін полку — на аеродромах "Чернігів" та "Миргород".
У травні 2014-го три вертольоти Мі-24 полку громили ворога у першому бою за Донецький аеропорт. У серпні чотири Мі-24 вилетіли на завдання, коли українські війська вели прямий бій з підрозділами російської армії під Георгієвкою Луганської області. Зведений авіаційний загін ніс бойові чергування на летовищах Харківської, Луганської та Донецької областей. Полкові екіпажі вели бойові дії, евакуйовували поранених та загиблих, безперебійно доставляли боєприпаси та продукти харчування.
5 грудня 2020 року бригаді присвоєно почесне звання в честь Віктора Павленка — генерал-хорунжого армії УНР, військового і політичного діяча, авіатора.
Віктор Павленко, окрім базової військової освіти, закінчив авіаційну школу товариства "Авіата" у Варшаві та Севастопольську офіцерську школу авіації Відділу Повітряного флоту, де отримав звання військового льотчика і диплом пілота-авіатора. Під час Першої світової війни командував Спеціальним авіаційним загоном. У 1915 році нагороджений за успішні повітряні розвідки під час оборонних операцій у Польщі. З кінця 1916-го Віктор Павленко отримав ранг підполковника.
У 1917 році Павленко став активним учасником українського військового руху. На І-му військовому з'їзді його обрали членом Українського Генерального військового комітету (УГВК). З кінця липня 1917 року він представляв УГВК при Ставці Верховного Головнокомандувача. З листопада був командувачем Київської військової округи.
13 грудня 1917 року Віктор Павленко став завідувати авіаційною справою у військах Центральної ради. У грудні 1918-го його призначили командувачем управління повітряного флоту Дієвої армії УНР та одночасно начальником Тилу Дієвої армії УНР. Повітряний флот УНР під командуванням полковника Павленка вважався самостійним видом збройних сил та прирівнювався до окремого корпусу, а авіація і повітроплавання — до дивізій.
У складних військово-політичних умовах 1919 року Віктор Павленко спрямував усі зусилля на підтримку боєздатності Повітряного флоту УНР, його стійкості у війні проти російських більшовиків і білогвардійців. Також він організовував допомогу Галицькій армії передачею літаків, авіаційного спорядження, озброєння, запчастин, амуніції та фінансів.
У серпні 1919 року, під час походу українських військ на Київ та Одесу, Повітряний флот УНР складався з шести авіазагонів (22 літаки) і одного повітроплавного дивізіону (4 прив'язних аеростати). Особовий склад налічував 627 військовослужбовців, на той момент це було менш ніж 1% від бойового складу Дієвої Армії УНР і Галицької армії (близько 85 тис. осіб).
Літаки-винищувачі "Н'юпор" були найбільш поширеними в українській авіації
Тоді ж Віктор Павленко очолив групу військовослужбовців авіації УНР, які утворили "Ініціативний гурток по улаштуванню повітряних шляхів України". Вони планували приєднати українські повітряні шляхи до міжнародної мережі повітряних сполучень. Через несприятливі обставини проект не вдалося втілити, проте робота ініціативного гуртка свідчить про те, що навіть у найважчі часи українські авіатори працювали на перспективу задля своєї держави.
У листопаді 1919 року Повітряний флот УНР втратив усю матеріальну базу під час боїв з білогвардійцями. Армія УНР опинилась на території Польщі. Управління повітряного флоту на чолі з Павленком продовжило роботу в Ченстохові.
У 1920 році Віктор Павленко почав спроби відновлення повітряного флоту та домігся заснування в Познані на аеродромі Бидгощ авіаційної школи. Інструкторами в ній служили близько 30 українських пілотів та механіків, керівні посади займали французи і поляки.
Польські та українські авіатори в Нижчій школі пілотів у Бидгощі
З березня 1920 року Павленко тимчасово виконував обов'язки. начальника Управи авіації та повітроплавання армії УНР. У Варшаві він домовився про перепідготовку українських пілотів. Біля 60 осіб пройшли вишкіл на летовищі Мокотув та отримали у розпорядження вісім бойових аеропланів. Українські авіатори з цією технікою взяли участь у боях проти Червоної Армії на Поділлі.
З липня по листопад 1921 року Віктор Павленко був виконуючим обов'язки Військового міністра УНР та отримав у цей час звання генерал-хорунжого. У кінці 20-х років Павленко повернувся на окуповані території України, в СРСР. Помер на Кубані, ймовірно у 1932 році, під час Голодомору. Але його справа жива у нових поколіннях українських авіаторів, які самовіддано боронять нашу державність в лавах Збройних Сил України.
Віктор Павленко був першим начальником Повітряного флоту Української Народної Республіки. Він доклав великих зусиль для підтримання його боєздатності в умовах збройного протистояння із "білими" та "червоними" росіянами. Павленко — єдиний авіатор, який мав генеральський ранг в українській армії періоду 1917-1921 років.
Код воїна: покровителі механізованих військ
7-ма бригада тактичної авіації імені Петра Франка
7-ма бригада тактичної авіації імені Петра Франка
7-ма Бригада Тактичної Авіації імені Петра Франка — авіаз'єднання Повітряних Сил Збройних Сил України. Засноване 1992 року і є майже ровесником Незалежності. Належить до частин безпосереднього підпорядкування командуванню Повітряних Сил ЗСУ.
Суворим бойовим хрещенням для льотчиків авіаційного з'єднання стала участь у відбитті російської збройної агресії у 2014-му. Тоді особливу мужність та відвагу виявили екіпажі літаків-розвідників бригади. Загалом авіатори здійснили понад 150 вильотів у Луганській області, протидіючи ворогу.
7-ма бригада тактичної авіації імені Петра Франка 2
"Найцінніше надбання нашої бригади — це наші військовослужбовці. Вірою і правдою наші авіатори стоять на сторожі небесних рубежів Батьківщини. Виконують завдання за призначенням не тільки у пункті постійної дислокації, а й у складі інших військових підрозділів Збройних Сил України. Хочемо запевнити кожного громадянина держави, що наш незримий авіаційний щит — надійний". — відзначає командир бригади.
28 березня 2008 року 7-й бригаді тактичної авіації присвоїли ім'я Петра Франка – видатного військового діяча, одного із засновників військової авіації часів Української революції 1917-1921 рр.
Петро Франко в однострої Української галицької армії
Петро Франко був військовим льотчиком Української галицької армії. Під час Першої світової війни вступив до підрозділу Українських січових стрільців, де служив четарем сотні Романа Сушка. У 1916 році, вже маючи фах інженера, Франко навчався в авіашколі поблизу Сараєва, здобуваючи кваліфікацію технічного старшини.
У 1918 році нещодавно проголошена Західно-Українська Народна Республіка почала формувати власну авіацію — Летунський відділ. На той час Петро Франко вже мав досвід військової служби у авіаційній частині на Італійському фронті, тож був призначений командантом новоствореного "летунського" підрозділу. Він особисто брав участь у бойових операціях як розвідник і винищувач. За спогадами о. Петра Білона, льотчики "подавали інформації, де купчиться ворожа армія, і кидали бомби". На той час аеророзвідка була чи не єдиним джерелом інформації про рух ворожих військ, тож закономірно, що переважну більшість авіації УНР становили розвідники. Серед них домінували "Вуазени" та "Фармани".
Члени летунського відділу мали окремий знак розрізнення — пропелер на кінці коміра й нашивки на рукавах. На крилах літаків відзнакою були круги: жовтий та блакитний навколо нього. Сучасні українські літаки мають той же розпізнавальний знак, лишень з кольорами у зворотному порядку.
За час служби Петро Франко здійснив понад 50 вильотів за лінію фронту. Завдяки зусиллям Франка до 1919 року авіазагін УГА налічував 35 старшин, 300 вояків і складався з 3 авіаційних сотень, авіашколи, технічної сотні й сотні обслуги. Петро Франко особисто стежив за будівництвом аеродромів та навчанням молоді.
Зокрема, саме завдяки Франку було облаштовано першу авіаційну базу в Красному під Львовом. До того там дислокувалася авіаційна рота австро-угорської армії. Про цей військовий об'єкт Франко писав так: "Там були: по перше, чудовий летунський майдан, знамениті ганґари на літаки, бараки для старшин та стрільців і багаті варстати, в яких були добірні станки для точення, стругання, кування, відливання…".
Літаки авіації Галицької армії на аеродромі Красне, весна 1919 р.
За віддану військову службу Голова Директорії Симон Петлюра присвоїв Петрові Франку звання полковника Армії УНР. У квітні 1919 року уряд ЗУНР ухвалив рішення делегувати Франка до Белграду. Там він у складі Міжнародного Червоного Хреста займався процесом звільнення військовополонених.
Після повернення у 1922 році він осів у Коломиї та став до вчителювання та наукової праці. Адже, окрім військового фаху, він був письменником, хіміком та винахідником. І так, сином Івана Франка. Петро Франко був першим директором Львівського музею Івана Франка та автором ідеї створення першого заповідника в Нагуєвичах у 1940 році. Він також організовував "Пласт" у Львові і був членом Наукового товариства ім. Шевченка, адже займав позицію активного громадського діяча. Його багата біографія та праця в ім'я України вписані в історію міжвоєнної доби хоч як не намагався це змінити комуністичний режим.
Колаж світлин Петра Франка. Презентований Міжнародним фондом Івана Франка
У липні 1941 року Петро Франко був "розстріляний за націоналістичну діяльність". Наказ було видано за особистим підписом Микити Хрущова. Дотепер Франко реабілітований виключно у науковій літературі та офіційній позиції української держави. Та його справу продовжують, а ім'я Петра Франка живе у десятиліттях боротьби за свободу України.
"Расстрелян за националистическую деятельность…": таємниця смерті Петра Франка
Під тиском ворожих масованих атак ми залишаємось спокійні, бо знаємо, що на сторожі українського неба нескорено стоять сучасні авіатори. Під опікою засновників українського летунства, вони впевнено нищать ворога і не поступаються ні на метр як у повітрі, так на землі. У Збройних Силах України так б'ється кожен. Вітаємо зі святом українських військових, безмірно пишаємося кожним/кожною і беззастережно довіряємо вам щодень нашої історії. Перемога все ближче, адже за вашими плечима — покоління борців за волю України. Впевнені, наше військо — це сила, загартована в століттях боїв, яку не зламати.
