Скільки українців депортували під час операції “Запад”?

У довідці "Про відправлені ешелони зі спецконтингентом західних областей України" за підписом в.о. начальника 1-го відділу 1-го управління Головного управління охорони МГБ СССР на залізничному та водному транспорті М. Бененсона було вказано, що останнім ешелоном депортовано 2290 осіб у складі 841 сім'ї. Серед них: 465 чоловіків, 1149 жінок та 646 дітей. Довідку було датовано 30 жовтня 1947 року.

Проте у довідці "Про перевозку "оунівців" із західних областей УССР" складеній уже за фактом прибуття та передачі до місць примусового виселення кількості депортованих відрізнялися. Згідно з цим документом ешелоном № 20040 до комбінату "Карагандауголь" прибуло 2132 особи у складі 837 сімей. Серед них: 459 чоловіків, 1068 жінок та 605 дітей. Ця довідка була підписана 27 жовтня 1947 року. Прикметно, що дата відправки останнього ешелону у ній вказана з помилкою – 25, а не 26 жовтня.

Розходження у кількісних даних щодо останнього ешелону яскраво ілюструють одну з ключових проблем депортації "Запад" – складність встановлення остаточної кількості депортованих.

Історики, які писали про депортацію - Тамара Вронська, Олег Бажан, Наталія Гірна та Олександр Пагіря - наводять різні кількісні дані. У дослідженнях можна зустріти діапазон примусово виселених від 76 192 до 78 532 осіб або ж від 26 332 до 26 682 сімей. Основними джерелами для визначення кількості депортованих слугують, як правило, різноманітні звітні та довідкові документи підготовані міністерствами внутрішніх справ та державної безпеки як Радянської України, так і Радянського Союзу.

Аналіз документів репресивних органів Радянського Союзу підтвердив твердження згаданих дослідників, що кількісні результати проведення операції "Западˮ постійно уточнювалися. У більшості виявлених архівних джерелах йдеться про понад 26 тисяч сімей та понад 77 тисяч осіб.

Винятком є дані, зафіксовані по лінії Внутрішніх військ МГБ станом на 24:00 23 жовтня. У довідці за підписом начальника штабу військ МГБ Українського округу Є. Ігнатова зазначено 25 299 сімей у складі 75 500 осіб. Водночас те, що ці дані було зафіксовано ще до реального завершення польового етапу проведення операції та те, що в декількох районах до проведення примусового виселення були залучені прикордонники, є підставою для виключення цих показників із подальшого аналізу.

Станом на сьогодні вдалося встановити вісімнадцять різних варіантів показників кількості депортованих сімей та осіб. Із них половина (дев'ять) безпосередньо датуються кінцем 1947 року, ще п'ять датовані 1948 роком, три – 1953 роком та одна – 1950 роком. Цікаво, що всі зазначені варіанти кількості депортованих сімей та всі окрім двох останніх варіантів (датованих 24 квітня 1953 року) примусово виселених осіб були зафіксовані у документах датованих кінцем 1947 року.

Щодо кількості сімей, то зафіксовано сім різних варіантів кількісних показників депортованих сімей:

1) 26 364 сім'ї (МГБ СССР та МГБ УССР);

2) 26 595 (МГБ УССР);

3) 26 682 (МВД СССР);

4) 26 273 (ГУО МГБ СССР);

5) 26 612 (МВД УССР);

6) 26 460 (МВД СССР);

7) 26 332 (МГБ УССР).

Статистичні відомості про кількість депортованих осіб засвідчують шість варіантів показників:

1) 77 806 осіб (МГБ СССР та МГБ УССР);

2) 77 791 (МГБ УССР);

3) 76 192 (МВД СССР);

4) 76 818 (ГУО МГБ СССР);

5) 76 586 (МВД УССР);

6) 77 808 (МВД УССР).

Оскільки варіанти квітня 1953 року відрізняються від попередніх на плюс дві особи, то найімовірніше йдеться про помилку у прочитанні та переписуванні кількісних даних, коли замість 6 було вдруковано 8.

Жодних джерел про уточнення кількості депортованих в межах депортації після початку 1948 року не виявлено і мабуть не буде виявлено. Річ у тому, що всі депортовані під час операції "Запад" проходили по звітності як "сім'ї оунівців". І якщо у загальних документах про депортації примусове виселення жовтня 1947 року ще виокремлювалося, то у статистичних даних, які готувалися на основі даних з так званих "спецпоселень" (тобто місць заслання) ці показники зазначалися сукупно з кінця березня 1944 року.

Останнім виявленим документом, у якому наводилися широкі статистичні дані про кількісні підсумки операції за різними показниками і який уточнював кількість депортованих була довідка МГБ УССР "Про результати проведеної операції з виселення сімей оунівців і бандитів зі західних областей України" від 26 грудня 1947 року.

Саме ця "Довідка про результати" стала тим джерелом, кількісні показники з якого в основному використовувалися у наступних звітних та діловодних документах органів МГБ та МВД.

На користь того, що саме дані зафіксовані у довідці можуть вважатись потенційно остаточними кількісними показниками внаслідок проведення операції, свідчить також і факт їхнього використання у листі щодо продовження депортаційної кампанії проти "сімей оунівців" міністра державної безпеки УССР Савченка до міністра державної безпеки СССР Абакумова від 6 лютого 1948 року.

На цей момент перипетії зі встановленням кількісних результатів мали бути ще свіжими у пам'яті.

Додатковим вагомим аргументом на користь того, щоб вважати дані, зазначені у "Довідці про результати", потенційно остаточними кількісними результатами проведення депортаційної операції є те, що документ складено внаслідок перевірки облікових справ, персональних та посімейних карток, а також коректності їхнього групування щодо ешелонних списків (після того, як ці документи було отримано від обласних управлінь МГБ та перед тим як пересилати їх на розгляд до Особливої наради МГБ СССР).

На користь використання саме хронологічно останнього документа з органів МГБ, а не МВД, свідчить також і факт, що саме перші були відповідальними за проведення депортаційної операції. Саме вони визначали план, формували переліки та безпосередньо проводили примусове виселення.

Частина мапи зі станціями завантаження на потяги депортованих українців

Порівняльний аналіз обласного розподілу депортованих сімей та осіб підтверджує те, що у пізніших документах МВД використовувалися показники зафіксовані у "Довідці про результати" від 26 грудня 1947 року. Подальше опрацювання фондів МВД повинно допомогти встановити, коли саме і як саме було отримано ці статистичні показники від органів МГБ.

У "Довідці про результати" зафіксовано, що до виселення було затверджено в МГБ УССР 36 036 облікових справ на 103 953 особи. Більшість справ заведено на сім'ї засуджених – 20 208, на другому місці сім'ї убитих повстанців – 9240, на третьому "нелегалів" – 5798.

Окремо зазначені й сім'ї, категорії яких не були передбачені нормативно-розпорядчою базою операції: "бандпособниківˮ – 267 сімей та куркулів – 523 сім'ї.

Майже половину усіх затверджених до виселення становили жінки – 48 046 осіб, наступною за чисельністю групою були діти до 15 років – 31 086 і на останньому місці чоловіки – 24 821 особа (практично вдвічі менше ніж жінок).

Під час проведення депортаційної операції було "відсіяноˮ 926 сімей, з них 230 через наявність у їхньому складі військовослужбовців Радянської армії (найбільше у Львівській області – 136 сімей), 108 – учасників "Великої вітчизняної" (більшість у Дрогобицькій – 87), 60 – з оперативних міркувань (найбільше в Ровенській – 38 сімей). Помилково оформлених виявлено 55 сімей. Ще щодо 431 сім'ї зазначено, що вони відсіяні як "інші" категорії без тематичної деталізації (переважна більшість у Дрогобицькій області – 390).

Під час операції втекла 2101 сім'я (8 % відносно загальної кількості депортованих сімей). Найбільше сімей втекло у Станіславській (602 сім'ї), Львівській (557) та Дрогобицькій (460 сімей) областях.

Усього ухилилось від депортації 12 063 особи (15,5% від кількості усіх виселених), із них жінок – 4851 особа, дітей до 15 років – 4558 та чоловіків – 2654 особи. Найбільше втікачів налічувалось у Станіславській (3132 особи) та Дрогобицькій (3013 осіб) областях.

У Станіславській та Ровенській областях серед втікачів переважали діти до 15 років – 1349 та 1148 осіб відповідно. Втікачі чоловіки переважали лише у Чернівецькій області – 21 особа. Втікачів жінок було більше за інші категорії у Львівській та Дрогобицькій областях – 1290 та 1243 особи відповідно. 258 осіб на момент проведення депортації були хворими, 87 – померло.

Під час операції арештовано 84 та вбито 14 осіб. Найбільше арештованих зафіксовано у Рівненській області (37 осіб), а вбито у Станіславській (9).

Загалом під час операції "Западˮ депортовано 26 332 сім'ї. Найбільше сімей виселено із Львівської (5223) та Тернопільської (5001) областей. Порядковий розподіл кількості сімей за кожною із трьох категорій, передбачених нормативно-розпорядчою базою операції, у всіх регіонах та загалом був аналогічним.

Найбільше депортовано сімей засуджених учасників українського визвольного руху, загалом їх виселено 14 558 одиниць (55%). На другому місці за кількістю сім'ї убитих – 6965 одиниць (26%), а на третьому "нелегалівˮ – 4138 (16%).

Водночас у "Довідці про результатиˮ зафіксовано й виселення категорій сімей, які були не передбачені актами МГБ – куркулів (орієнтовно 0,1%) та "бандпособниківˮ (3%). Сім'ї куркулів депортовано з Ровенської (2 сім'ї) та Волинської (одна сім'я) областей. Сім'ї "бандпособниківˮ примусово виселено із трьох областей: Дрогобицької (265), Львівської (400) та Волинської (3 сім'ї).

Показово, що зазначені дані по останній категорії розходяться з кількістю справ, затверджених на виселення МГБ УССР щодо двох областей: у Волинській затверджено 2 справи, а у Львівській жодної.

За соціальним статусом, визначеним радянською владою, 73% виселених сімей становили "середнякиˮ, на другому місці сім'ї бідняків – 18 %, а сім'ї куркулів, які автоматично вважалися класовими ворогами та за замовчуванням, розглядалися як "бандпособникиˮ, становили лише 7 %.

Найбільша частка сімей селян "середняківˮ була серед виселених сімей із Львівської області – 4592 одиниці, сімей селян бідняків зі Станіславської області – 1535 одиниць, а куркульських сімей з Дрогобицької та Львівської областей – 401 та 400 відповідно.

Під час депортації "Западˮ було виселено 77 791 особу, що становило 1,27 % від населення Західної України станом на 1 липня 1946 року. Тобто під виселення потрапив більш ніж кожен сотий мешканець семи західних областей УССР.

Практично половину усіх виселених – 37 865 осіб або 49 % становили жінки. Діти до 15 років являли собою наступну за чисельністю групу – 20 856 осіб (27 %). Найменше серед депортованих було дорослих чоловіків – 19 070 осіб (24 %).

В обласному розрізі найбільший відсоток від населення області депортовано з Дрогобиччини – 1,82 %, найменший з Буковини – 0,23%.

Найбільшу кількість жінок, як у відсотковому (56 %), так і у кількісному показниках (8894 осіб), було депортовано зі Львівської області. З тієї ж області депортовано найбільше чоловіків, порівняно з іншими областями (29 % або 4647 осіб) та найменше дітей у відсотковому значенні (15 %).

Найбільшу кількість дітей до 15 років у відсотковому параметрі виселено з Чернівецької області – 38 % (615 осіб). З тієї ж області депортовано найменшу кількість чоловіків – 17 %.

Прикметно, що попри те, що більшість депортованих становили виселені зі сільської місцевості – 97% від усіх сімей, практично усіх відправили для роботи на промислових підприємствах, що ймовірно мало посилити репресивний характер чекістської операції.

З міст виселили 823 сім'ї, що становило 3 % від усіх депортованих сімей. Найбільшу кількість виселених міських сімей вивезли зі Львівської області – 340 одиниць, це 6 % від усіх депортованих з області сімей. Стільки ж сімей, принаймні у відсотках, щодо всіх депортованих з області, примусово виселили із Дрогобицької області – 6 % або ж 274 сім'ї.

Отже, до моменту коли стануть доступні протоколи Особливої наради МГБ СССР (які зберігаються у московських архівах) і буде здійснено кількісно-порівняльний аналіз ешелонних списків та облікових справ депортованих, дані з довідки МГБ, яка зберігається в архіві СБУ у справі з промовистою назвою "Справа зі статвідомостями на виселені сім'ї оунівців" слугуватимуть основним джерелом для встановлення кількісних результатів депортації "Запад".

p.s. З більш докладним аналізом підсумків та результатів операції "Запад" можна ознайомитися зі статті в журналі "З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ".

p.p.s. Після публікації наукової статті автору вдалося попрацювати з копіями московських архівів в Архіві Гувера Стенфордського університету та виявити там довідку про результати прийому та розміщення депортованих у Сибіру та Казахстані, згадану на початку цієї статті.