Лист про Україну як незалежну державу 1711 року
За документами зі шведських архівів ми можемо детально простежити традицію шведських королів підтримувати боротьбу козаків за незалежність України. Шведські королі вбачали у козаках надійних партнерів, які могли допомогти Швеції гарантувати безпеку в регіоні Балтійського моря і стримати загарбницькі амбіції Московії. Ще в 1623 році шведський король Густав ІІ Адольф розмірковував над можливістю підтримати боротьбу козаків за незалежність
Ця публікація є частиною книги "Скарби шведських архівів" (упорядниця - Марина Траттнер), яка наразі готується до друку
Передісторія
Українські історики досліджували шведсько-українські стосунки і неодноразово описували цю боротьбу. Зокрема, Андрій Котлярчук написав у своїй статті "Дипломатичні відносини Швеції й України в 1654-1660 рр.: шведська історіографія і джерела":
"З часів правління Ґустава II Адольфа Швеція намагалася укласти союз з козаками. У 1626 р. з пруського міста Марієнбурґа (тепер Malbork) "через Білорусь до Запорізьких і Донських козаків" (till Hvita Ryssland samt till de Zaporowke och Donske Kosackerna) був посланий королівський посол росіянин на шведській службі купець Олександр Рубін. Він мав домовитися "про допомогу козаків у війні проти Польщі".
Далі була підтримка Богдана Хмельницького від королеви Христини і пізніше від короля Карла Х Густава. Він визнав незалежність козаків і України від Речі Посполитої і Московії і робив все для того, щоб це визнав Кримський хан і султан Османської імперії.
В параграфі 15 королівських інструкцій до посла Швеції в Османській імперії Клеса Роламба, наданих у вересні 1656 року, написано, що король і його рада одностайно вимагають: 1. Провести переговори з кримським ханом. 2. "Animera och giöra Cosakerna bijståndh till at blifwa och conserveras in statu libero, så at dhe härefter hwarken dependera af Påland eller Muscou." (Riksreg. fol. 1369v) – "Надихнути і отримати підтримку для козаків, щоб вони були і залишалися вільними і не залежали ані від Польщі, ані від Москви".
Той самий наказ повторюється у статті 16 на сторінці 1370, де пишуть, що потрібно переконати султана підтримати козаків і відокремити татар і козаків від Польщі і Москви. Очевидно, вони мали на увазі пропозицію/вимоги у тому вигляді, в якому їх колись зробив Богдан Хмельницький.
В дипломатичних інструкціях (ориг. memorial) від 10 квітня 1657 року до посольства на чолі з Густавом Лілієкроною, яке мало заключити союз з Богданом Хмельницьким шведський король наголошує, що якщо Богдан Хмельницький приєднається до нього у війні проти Московії, то Богдан Хмельницький зможе отримати землі вздовж Дніпра і до Смоленська, щоб козаки стали майже сусідами Швеції.
Якщо Хмельницький погодився б на такі умови, то він мав би надіслати шведському королю декларацію про те, що він і "його офіцери і ті, хто йому служать", перейшли на сторону шведського короля.
В одній зі своїх книг про передісторію шведсько-українських відносин часів Карла ХІІ, надрукованій у 1959 році "Щодо передісторії каролінської політики стосовно України", Богдан Кентржинський цитував В'ячеслава Липинського та Карла Віблінга і писав, що Карл ХІІ, Іван Мазепа і Пилип Орлик наслідували традиції відносин, які започаткували Карл Х і Богдан Хмельницький.
Лист про незалежність України 1711 року є яскравим підтвердженням цього. Він був написаний після битви біля річки Прут в липні 1711 року, коли армія Петра І опинилася в оточенні турків, татар, воєводи київського, козаків і поляків на полі битви. Опис і детальне розташування військ можна побачити на картах битви.
Петро І тричі благав про капітуляцію, дав хабара Великому візиру, обіцяв виплачувати щорічну пенсію Кримському хану, звільнити Польщу від своєї армії і повернути Україні її колишні права і свободи. Коли йому і його армії надали їжу і конвой для охорони і вивезли їх з оточення, він відмовився виконувати умови мирного договору і погрожував піти новою війною на Константинополь, якщо статтю про Україну не інтерпретують на його користь.
Карл ХІІ визнав незалежність усієї України і Пилипа Орлика - гетьманом України. Він підтвердив Конституцію України від 5 квітня 1710 року і став протектором України. В цьому листі від 14 вересня 1711 року він вимагав, щоб Екстраординарний посланець Швеції у Константинополі Томас Функ під час переговорів з султаном захищав інтереси України як незалежної держави. Екстраординарний посланець і султан мали наполягати на тому, щоб петро І визнав незалежність України, як він це обіцяв після своєї капітуляції в 1711 році.
Від перекладача
На початку вересня 2021 року, я надіслала запит до історика і архівіста Державного архіву Швеції Яна Міспелаере з проханням знайти документи, в яких йдеться про те, що Карл ХІІ підтримує Україну у боротьбі за свою незалежність. Після інтенсивних пошуків Ян знайшов лист з важливим змістом і запросив мене до Держархіву, щоб дослідити його.
8 вересня 2021 року я вперше побачила цей лист і зробила про нього допис у своєму профілі на Facebook. Наступного дня я зняла цей лист на відео і теж поділилися ним на Facebook. Лист заслуговував на те, щоб описати його історію і контекст.
Я попросила Яна написати статтю про походження цього документа для книги "Скарби шведських архівів", яку ми написали разом з ним, його колегами і українськими істориками (вона незабаром буде надрукована). Ян люб'язно погодився це зробити. Після цього Ян сфотографував цей лист і надіслав якісні зображення мені і послу України у Швеції пану Андрію Плахотнюку.
Світлини листа були передані до Софії Київської як подарунок від Швеції, після завершення виставки з Конституцією Орлика і булавою. Прем'єр-міністерка Швеції Єва Магдалена Андерссон днями передала копію цього листа президенту України Володимиру Зеленському.
В цій публікації ми знайомимо вас з історією цього важливого документа, його змістом та історичним контекстом. Хочу зазначити, що в шведських документах цього періоду московитів називають "muscoviterne" або "ryssarna". Я переклала дослівно використання цих термінів саме так, як вони надаються у листі. Термін "ryssarna" означає "русини" або "росіяни", під ним у цьому листі автори мають на увазі московитів.
Хочу висловити особисту подяку кожній людині, яка брала участь у боротьбі за незалежність України і відстоюванні її інтересів як незалежної держави. Ця боротьба триває і зараз. Низький уклін кожному з воїнів на всіх фронтах, які і сьогодні захищають нашу державу від варварської навали московитів.
Дякую друзям і партнерам України. Ви всі - неймовірні молодці. Так тримати до нашої спільної перемоги. Історія наглядно демонструє, що ми неодноразово розбивали вщент ворогів і повставали з полум'я і руїн, відновлювали свої сили і знову розквітали. Так буде і зараз. Наша неймовірна країна все витримає і стане ще більш прекрасною і успішною.
З повагою,
Марина Траттнер
5 липня 2022 року
З Військової канцелярії у Бендерах до Державного архіву у Стокгольмі. 300-річна подорож у часі і просторі
"№ 1. Подовжена валіза, обтягнута чорною шкірою, оснащена залізною фурнітурою. На передній панелі встановлені два навісні замки, які запечатані печаткою Керівника Військової канцелярії, радника Вельмишановного пана барона фон Мюллерна.
№ 2. Кругла турецька валіза, також обтягнута чорною шкірою, оснащена навісним замком і, як вище, запечатана печаткою…"
Так починається детальний перелік, складений у липні 1716 року, стосовно архівних документів, які після довгої подорожі прибули з Бендер до Істада – міста, розташованого на півдні Швеції. Згодом документи будуть перевезені звідти до Стокгольма, де вони стануть частиною архіву старої королівської канцелярії. Частина цих документів нині зберігається у колекції "Дипломатика", яка тоді відповідала тому, що ми сьогодні назвали б архівом Міністерства закордонних справ.
Наведений вище перелік охоплює лише невелику частину всіх документів, які відправляються на північ. У ньому йдеться про чотири скрині, що містять пакети з документами, які належать новоствореному Міністерству закордонних справ, одному з відділів Військової канцелярії Карла XII.
Для того щоб зрозуміти походження цих документів, потрібно пам'ятати, що, з одного боку, Карл ХІІ у певному сенсі одноосібно керував країною. Він зосередив владу у своїх руках – юридично і у питаннях прийняття важливих рішень. З іншого боку, у Швеції, як на свій час, був дуже добре розвинений адміністративний апарат для управління державою.
У такій системі керування країною створювалася і отримувалася величезна кількість документів. Через те що король під час Великої Північної війни, протягом 15 років, знаходився на полі бою, то разом з ним, за межами Швеції, перебували і працювали вся його адміністрація і вищі посадові особи.
Державні радники і певні чиновники, які залишилися в Швеції, мали обмежені повноваження і займалися звичайними адміністративними питаннями. Все керування країни здійснювалося королем і його штабом з того місця, де він знаходився. Особливо це стосувалося питання закордонної політики.
Очевидно, що під час війни високий пріоритет надавався адміністрації закордонних питань. Не дивно, що документи, які стосувалися договорів, підготовки переговорів та подібних зустрічей, ретельно зберігалися. Але все одно це не могло робитися ідеально для збереження паперу, на якому були написані документи.
Все, що писалося, – копіювалося і утримувалося; все, що у звичайних випадках зберігалося в архівних залах палацу в Стокгольмі, – опинялося у наметах, скринях, возах і тимчасових приміщеннях, а також постійно пересувалося в залежності від військових дій.
Найбільш конфіденційна і таємна інформація могла бути записана шифром, але частина інформації, зі зрозумілих причин, не записувалася взагалі. Мобільна військова канцелярія могла потрапити до рук ворогів, листи могли перехопити.
Через це зберіглася не вся інформація, яка могла б описати історію України, – саме тому, що не все записувалося. Те, що існує пробіл в тих документах, які залишилися до наших часів, пов'язано ще і з тим, що у 1709 році було вирішено знищити документи до того, як вони б потрапили до рук ворога.
Потім документи з Військової канцелярії були загублені після Полтавської битви. Лише частину документації відправили до Швеції раніше, у попередні роки. Через те не всі документи з Військової канцелярії були збережені.
Проте ті документи, які підписувалися після липня 1709 року і реєструвалися у новій Військовій канцелярії у Бендерах, принаймні частково дійшли до нашого часу. Те саме стосується, наприклад, тих документів, які зберегли ті два шведські посли, яких Карл ХІІ відправив до Османської Імперії.
Ці рукописи мають дуже велике значення для України, незважаючи на те, що вони стосуються більш пізнього періоду війни. Це саме ті джерела, що описуються в переліку на початку статті, серед того, що перевозилося на Північ у 1714 році.
У зв'язку з цим, для сучасного історичного контексту слід пояснити значення вищезгаданих документів, важливо встановити їх походження і верифікувати їх у часі і просторі. Українська Конституція, власноручно написана Орликом, та інші документи, які є найважливішими для політичної історії України, опиняються завдяки цьому в новому світлі.
Можна вважати дивом те, що взагалі хоч якісь документи з Військової канцелярії були збережені. Навіть документи більш раннього періоду могли загубитися. Подорож, яку здійснили акти Військової канцелярії, коротко подана в промеморії, яку написав один із двох людей, що відповідали за транспортування документації, – канцелярист Улоф Естенберг.
Він і регістратор Густав Цельсінг розділили відповідальність під час подорожі в жовтні 1714 року. Вони обидва отримали паспорти капітанів. Якщо б один із них захворів, інший був зобов'язаний перевести весь вантаж до Штральзунда. Два охоронці канцелярії і посланець, а також п'ять працівників канцелярії повинні були допомогти їм зі збереженням вантажу і перенесенням скринь і валіз під час подорожі.
Схоже на те, що на початку подорожі у них було більше десяти возів, запряжених конями. Естенберг розповідає, що у Відні вони змогли купити значно стабільніший артилерійський віз, призначений для перевезення зброї або іншого обладнання під час подорожей. Це дозволило їм зменшити загальну кількість возів до дев'яти.
В такому артилерійському возі можна було перевозити значно більшу кількість вантажу, ніж у звичайному. Окрім нього, коли вони виїжджали з Відня, у них було ще вісім звичайних повозок. Через що вони були змушені регулярно змінювати коней. Естенберг описує, що спочатку подорож проходила добре, навіть якщо вони були змушені їхати зиґзаґами крізь усі військові загони, що маршували різними шляхами.
Вони часто опинялися на сільських дорогах, якими було складно пересуватися. Протягом всього листопада і грудня була дуже погана погода. Вже в Угорщині почалися сильні дощі. Заливало все так, що вози постійно застрягали на затоплених ділянках доріг. Незважаючи на те що було холодно, тріскалася крига.
Коні швидко виснажувалися і їх було потрібно періодично замінювати на биків, щоб витягнути застряглі у багнюці вози. Проте й їх необхідно було регулярно замінювати або лагодити. Під час Різдва 1714 року вантаж дістався Відня, де канцеляристи зустріли керівника канцелярії Фейфа. Там вони отримали більше грошей на подальші витрати під час подорожі.
Для того щоб цінні документи не потрапили до рук ворога, було вирішено зупинятися на ніч у найбезпечніших гостьових дворах і місцях для нічлігу, які були найдорожчими. Мандрівка з Відня на північ через Саксонію і Пруссію пройшла значно швидше, незважаючи на шалену дорожнечу, постійну заміну коней і проблеми з транспортом.
Пригоди під час перевезення Військової канцелярії були далекі від завершення у момент, коли вантаж прибув до шведського Поммерна. На кордоні між Поммерном і Брандебургом перегорнувся артилерійський віз і Цельсінг вибив руку із суглоба. Настав час Естенберга одному взяти відповідальність на себе і продовжити подорож до Штральзунда.
Туди вони доїхали в середині січня 1715 року. У місті він отримав можливість особисто розповісти Карлу ХІІ про свої пригоди. В листі каммарколегії від 1756 року, в якому описана промеморія Естенберга, автор розповідає про те, що всі документи, які вони доправили, були розфасовані у відповідних розділах королівської канцелярії.
Військова канцелярія і король перебували у Штральзунді до кінця грудня 1715 року. Місто опинилося в облозі і в листопаді почалися обстріли зі сторони данської артилерії. Кораблі, які були зарезервовані для евакуації і чекали у гавані, опинилися під артилерійським вогнем.
А той корабель, який був призначений для транспортування Військової канцелярії морем до Істада, зі своїм цінним вантажем застряг у кризі. Його необхідно було вирубати з льоду навколо нього під час обстрілів. Згідно зі свідченнями людей, які перебували там під час цих подій, в процесі вирубки корабля, у нього влучили гарматним ядром і він почав тонути.
На щастя, поруч з ним знаходилося інше військове судно. З нього відправили шлюпку, щоб врятувати канцеляристів і їх персонал, а також всі документи Військової канцелярії. Все перевозилося кілька разів і таким чином було врятоване від того, щоб опинитися на дні моря.
Коли я отримав запит стосовно пошуків матеріалів, які стосувалися історії України і Пилипа Орлика, я подумав, що було б правильним почати пошуки у найменш відомих розділах Державного архіву.
Один з можливих шляхів для пошуку документів з архіву, який протягом сторіч розділився на кілька відділів і підрозділів, серій і збірок, – це почати з дослідження того, хто і кому писав листи, визначити всю мережу осіб. Після цього можна було простежити, куди відправлялися листи тими людьми, які брали участь у різних подіях.
Карл ХІІ і його оточення разом з гетьманом Мазепою і його армією перетнули Дніпро і відправилися до міста Бендери, яке у той час належало Османській Імперії. Було очевидним, що стосунки з володарем цієї країни мали особливо важливий вплив на майбутні події.
Якщо б переговори з Османською Імперією були б неуспішними, це могло призвести до катастрофічних наслідків. Якщо ж вдалося б умовити султана приєднатися до альянсу проти Росії, то з'явилася б можливість повернути військовий успіх після того, що було втрачено у Полтаві. Через це Карл ХІІ і Мазепа перебували у безперервному контакті з султаном, його заступниками і двором. Вони писали листи і відправляли посланців і контактних осіб.
Та інформація, яку передавали різними каналами і яка стосувалася України, безумовно залишила свій слід в документальних джерелах. Це очевидно не є чимось новим, але я подумав, що можливо, дослідники пропустили щось або не зрозуміли цінність певних документів.
Тому я проаналізував ще раз певні накази послам, які проводили переговори з султаном і його урядом. Було зрозуміло, що там могли бути відомості, які не обговорювалися в більш формальних документах. Те, що король наказує посланцеві, призначалося виключно для його вух.
Стиль формулювання думок короля у таких листах може бути абсолютно іншим, ніж в офіційних документах, які можуть прочитати інші люди, в трактатах, підготовчих документах для угод і в листах до великого візира. Зважаючи на створення Конституції Орлика, Прутський мир і переговори запорозьких послів з султаном (1710–1711 роки), я шукав кореспонденцію представників Швеції у цей період.
Дипломатичні документи цього періоду містяться у двох розділах шведських послів. Посол Томас Функ почав свою місію в квітні 1711 року, після свого попередника Мартіна фон Неугебауера. Томас Функ не залишив після себе великої кількості документів у своєму невеликому за обсягом архіві, але я вважаю, що те, що він зберіг, має таке велике значення для європейської історії і особливо для історії України, що це заслуговує на особливу увагу.
Я не очікував знайти в одному з листів короля до його посла Томаса Функа той зміст, який там був. Я також не думав, що такий зміст взагалі б записали і що король використав би саме такі слова і поняття, які він і його права рука в канцелярії фон Мюллерн написали і затвердили своєю печаткою.
Я скоріше вважав, що такі накази передали б на словах або у менш формальному тексті, який посли вирішили б не зберігати під час сортування своєї документації. Цей документ описаний в цій статті. Це лист, написаний 14 вересня 1711 року і підписаний Карлом ХІІ.
Зміст документа підтверджує, що Карл ХІІ пильнував дотримання інтересів України під час переговорів з Османською Імперією. В документі наголошується, що посол повинен зробити все, що в його силах, щоб включити до опрацювання "ту Статтю", яка гарантує "Україні і всім Запорожцям свободу" таким чином, щоб вона негайно набула чинності (параграф 5 в листі). Вражаючим є використання терміна "незалежна Країна", який під час прочитання здається дуже сучасним.
"5: Водночас він має наполягати на тому, щоб ця Стаття, яка затверджує свободу України і всіх Запорожців, негайно ж і повністю стала чинною, щоб таким чином вся Україна і Військо Запорозьке в повному обсязі отримали давні свободи і вольності, а також отримали власність територією у своїх давніх кордонах під керівництвом теперішнього гетьмана Пилипа Орлика; таким чином, щоб народ, який описаний вище, одразу ж отримав статус незалежної Держави, і більше ніколи жодним чином не був під послухом Царя і не перебував під його протекцією".
Листи, які король надіслав Томасу Функу, перев'язали разом в 1736 році. На внутрішній стороні стрічки був напис з цікавим додатком: "Оригінальні накази Його Королівської Величності, Листи і Накази надзвичайно уповноваженому посланцю Томасу Функу протягом цих років: 1711, 1712 і 1713, [і на рядку внизу] Листи, які посол сам вирішив зберегти з тих листів, що були спалені".
Завдяки тому, що є два переліки документів з тих скринь, про які я згадував раніше, можна скласти уявлення про те, які документи і в яких пакетах перевозилися в 1714–1716 роках, в яких скринях вони були, а також зрозуміти, кому вони належали. Ці переліки були написані на двох аркушах, що були додані до опису з 1716 року. В них описуються 150 пронумерованих документів.
В тій подовженій першій скрині і у другій круглій "турецькій скрині" були належним чином перев'язані і упаковані трактати, договори з іншими державами, підготовчі документи для переговорів, інформація про завдання послів і посланців, листування з іноземними правителями, міністрами і союзниками, переписи листів, які надсилалися, та інша важлива інформація для контактів з людьми в інших країнах.
Все важливе листування, яке здійснювалося між серпнем 1709 року, коли відбулася подорож до Бендер, і жовтнем 1714-го, коли шведська армія залишила Османську імперію, зберігалося в цих скринях. Вони потім доповнювалися тими документами, які написали в 1715 році. В переліку ми знаходимо такий опис:
"25. Пакет з козацькими листами з 1713 і 1714 років".
"26. Пакет з проєктами рішень і листів до деяких козаків з 1709, 1710, 1711, 1712, 1713, 1714 і 1715 років".
"46. Оригінали листів турецького цезаря".
"49. Листи Великого Візира, Сулімана Пагі та Ібрагіма Паші, а також Татарського хана".
"54. Два пакети перехоплених листів."
Я не думав, що листування посла Функа і документи з Константинополя вирішили б перевезти до Стокгольма вже в 1714 році. Багато пакетів з документами, які транспортувалися через Угорщину і Штральзунд до Істада і пізніше до Стокгольма і які є у переліку з "круглої турецької скрині", належали Томасу Функу.
"10. П'ять пакетів з листами пана Функа з 1711, 1712, 1713 років".
"11. Один пакет проєктів рішень для нього з 1711, 1712, 1713 років".
І так далі.
Ви можете уявити собі мою радість, коли я побачив, що всі томи, які зараз зберігаються на поличках в Держархіві в розділі "Дипломатичне листування Туреччини", стоять один за одним саме так, як це було описано в переліку з 1716 року, стосовно тих пакетів, які були в "турецькій скрині".
Томас Функ не повернувся з війни, він помер в Едірне, Адріанополісі, після того як захворів влітку 1713 року, після закінчення своєї місії.
Роль Томаса Функа як людини, що проводила переговори з Османським двором, мала величезне значення як для шведської корони, так і для Запорожців та їх майбутнього. Як посол, він мав зробити все, що було в його силах, щоб підтримати дружні і вигідні стосунки з Османською імперією.
Його вважали дуже здібним дипломатом. У своїх розмовах з великим візиром і султаном він мав повідомляти, про що домовилися Карл ХІІ і Пилип Орлик, стосовно майбутнього українців і запорожців. Лист від 14 вересня 1711 року дає можливість побачити походження конституції та її зміст з іншої перспективи.
І саме цей лист посол Функ вирішив врятувати, коли він палив інші листи в Константинополі. Цей лист проїхав через всю Угорщину – під дощем, через багнюку і болота. Можливо він перевернувся в артилерійському возі, коли Цельсінг вибив руку із суглоба.
Цей лист врятували разом з іншими документами в останню мить, коли корабель постраждав від артилерійського вогню і почав тонути в Померзькій гавані. Сьогодні цей лист зберігається у більш сприятливих умовах. Безпечно і на звичайній полиці у темряві.
Стокгольм, 23 листопада 2021 р.
Ян Міспелаере
Доктор філософії, архівіст і історик Державного архіву Стокгольма
(переклад - Марини Траттнер)
Лист шведського короля до посла Швеції у Константинополі Томаса Функа від 14 вересня 1711 року
Королівська Величність має зараз на меті надіслати свою Довірену Особу, Полковника і Надзвичайного Представника, Шляхетного і Заможного Томаса Функа, до Великого Візира для того, щоб заключити з ним договір, який стосується наступних пунктів:
1: Королівська Величність прослухав ті пропозиції, які Мехмет Паша і Хассан Паша зробили від імені Великого Візира щодо того повідомлення, яке надіслав відправлений візирем до Польщі Ага, стосовно відповіді так званих Уповноважених Республіки про марш [durch=marche] Королівської Величності через Польщу.
А саме, якщо Королівська Величність прямуватиме разом зі своїми людьми, то Республіка не зможе відразу ж гарантувати Королівській Величності безперешкодний і безпечний перехід, щоб його у Республіці з почестями зустріли і супроводили під час подорожі країною.
Але якщо Королівська Величність прямуватиме у супроводі кількох Турків і Татарів, йому б допомогли усіма силами. Чому Великий Візир розуміючи, які складнощі можуть бути пов'язані з маршем, обговорив з уповноваженими там особами через вищезгаданих Паш, яким чином можливо б було організувати безпечну подорож через Польщу: вони теж переконалися у тому, що для Королівської Величності безпечнішим було б залишитися на зимування тут у країні, тому що сприятлива пора року для довгого маршу, здається, вже минула.
Королівська Величність надав Пашам повноцінну відповідь на все це; але все одно бажає, щоб Полковник і Екстраординарний Посланець по приїзді до Великого Візира пояснив наступне:
1. Що ті особи, з якими відправлений Ага провів переговори, не можуть вважатися Уповноваженими Республіки, а ще менше - представниками, тому що вони лише кілька офіцерів з армії Короля Августа, яких підтримує ворог південної Республіки Цар; і [вони] скоріше за все мають називатися Повстанцями ніж депутатами Республіки.
2: Що вже давно було очевидним, що такі складнощі були б створені, і що це вже давно продемонстрували Великому Візирю; але він ніколи не хотів роздумувати над цим і лише довіряв пустим словам і вказівкам Московитів: чиє шахрайство зараз стає все більш очевидним, зважаючи на те, як вони всупереч підписаному договору відмовляються повертатися додому у свою країну і лише розповсюджуються у Польщі, і планують залишатися там протягом зими.
3. Стосовно пропозиції, що Його Величність міг би дещо довше залишатися у цьому місті, Полковник і Екстраординарний Посланець має пояснити, що це не в інтересах Королівської Величності, і що він за першої ліпшої можливості планує виїхати звідси і прямувати до своєї Країни.
Креатур Короля Августа, яких у Польщі підтримує цар, не так багато, і їх легко буде втримати на відстані, якщо Великий Візир, після часто повторюваних наказів Високої Порти, швидко надасть Достатній Ескорт. Королівська Величність запевняє, що ця частина і правильні патріоти з Республіки, тільки-но Королівська Величність приїде, приєднаються до нього і відженуть цю огидну компанію.
Якщо будуть заперечення стосовно того, що значний за кількістю і сильний Конвой з Турків і Татарів не зможе безпроблемно знайти все необхідне для свого перебування у Польщі; то Полковник і Екстраординарний Посланець має запевнити, що такі побоювання абсолютно марні і безпідставні.
Королівська Величність знає з власного попереднього досвіду, що саме там є доступним з провіанту як для людей, так і для коней: і якщо чогось буде недостатньо, то це краще можна буде придбати за гроші у Польщі, ніж тут, війську потрібно буде надати гроші і провіант на кілька тижнів, тому що московити спожили все, що було на кордоні.
Те, що Московити знайшли там для себе все необхідне у великих кількостях, загальновідомо: і Турецький і Татарський Ескорт, коли прийде зима, зможе знайти для себе такі самі зручні квартири, як і тут вдома.
2: Королівська Величність попросив для цього у Високої Порти позику Дванадцять сотень золотих монет [Pungar] для наступного марша; і бажає, щоб Полковник і Екстраординарний Посланець з цього приводу зробив наступне прохання; щоб Королівська Величність отримав всю необхідну підтримку для того, щоб Він зміг розпочати марш.
Королівська Величність не вимагає цього як виконання обов'язку, а лише як підтвердження дружніх стосунків, які Королівська Величність завжди визнає і у майбутньому справді поверне оплату за все.
3: Якщо Великий Візир заявить про бажання домовитися з Царем, то Полковник і Екстраординарний Посланець має відповісти, що він ні про що не може торгуватися з Російськими [Rijske] Міністрами до того, як Королівська Величність підписав би якийсь договір і домовився з Високою Портою про спосіб, яким можна було б примусити Московитів виконати бажані умови договору, і якщо б вони не погодилися домовитися з Королівською Величністю на тих умовах, які Королівська Величність вже раніше описав у договорі і узгодив з Високою Портою, і які були визнані Царем як прийнятні.
Було б необхідним у цьому випадку, щоб Королівська Величність і Висока Порта спочатку домовилися і підписали б договір про те, яку заставу і яких заручників потрібно було б отримати від Московитів для гарантування того, що вони виконають все, що обіцяють, і щоб вони погодилися виконати все, що від них вимагають: і якщо Московити вирішили б після цього порушити те, що вони вже одного разу пообіцяли виконати, то необхідно було б вже зараз вирішити, що вимагатимуть від обох сторін і як можна буде помститися.
4: Якщо станеться так, що Полковник і Екстраординарний Посланець не зможе узгодити попередній пункт між Королівською Величністю і Високою Портою, щоб змусити Царя прийняти умови і дотримуватися домовленостей: і якщо Турки пояснять, що хотіли б дотримуватися умов нещодавно підписаного з Москвою миру, потрібно буде домовлятися про те, щоб певні зміни відбулися: або швидким звільненням Великого Візира, тому що з новим Візирем можна краще домовитися, у такому разі потрібно переконатися, що все з того, що не вдалося зробити правильно попередньому Візирю, буде виправлено: або потрібно буде зачекати, поки сплине той час, який виділили для того, щоб звільнили фортеці: таким чином зіткнення безпомилково відбудеться: у той час як Росіяни ніколи не виконують того, що зобов'язуються робити у договорах, можна отримати кращу нагоду і повернутися до попередніх домовленостей, і знову налаштувати Турків на те, щоб усіма силами напасти на спільного ворога: що є правильним спільним з Турками наміром, у той самий час Полковник і Екстраординарний Посланець не повинен показувати великої зацікавленості у цьому, поки вони самі не продемонструють готовність діяти.
Але він має весь час працювати для досягнення того, що описано у договорі, про те, що потрібно зробити у Польській справі, а саме, що Цар не буде вмішуватися у неї, а виведе звідти своє військо, і Король Станіслав буде у майбутньому визнаний як повноправний Король Польщі, і отримає повноваження у всіх сенсах: не тільки в інтересах Високої Порти, а і в інтересах Королівської Величності є те, щоб Республіка Польща надалі перебувала у своїх колишніх правах і свободах під час правління короля Станіслава.
І що фальшиві і необґрутновані твердження, які роблять Росіяни, щодо того, що їх викликали і утримують в країні депутати Республіки; коли відомо[,] що це лише кілька Повстанців, які все ще підтримують скинутого Короля Августа, з такими шкідливим наступом: які жодним чином не мають права називатися депутатами Республіки.
Полковник і Екстраординарний Посланець повинен зробити так, щоб Великий Візир швидко це зрозумів. І якщо Республіка вирішила б терпіти там Царя і надалі, на що Республіка жодним чином не погодиться.
То це було б повністю проти інтересів Високої Порти і Швеції, щоб йому дозволили там перебувати і отримати перевагу; і він взагалі не має права там перебувати, виходячи з умов того договору, який нещодавно був підписаний з Високою Портою; що повністю забороняється, і там немає жодного положення, яке дозволяло б якомусь представнику шляхти запросити його армію всупереч вимогам цього договору, залишити її у Польщі, і щоб таким чином у Московитської армії було більше прав на те, щоб залишитися там і таким чином зруйнувати всю Польщу і примусити її опинитися під своїм гнітом.
5: Водночас він має наполягати на тому, щоб ця Стаття, яка затверджує свободу України і всіх Запорожців, негайно ж і повністю стала чинною, щоб таким чином вся Україна і Військо Запорозьке в повному обсязі отримали давні свободи і вольності, а також отримали власність землею у своїх давніх кордонах під керівництвом теперішнього гетьмана Пилипа Орлика; так, щоб народ, який описаний вище, одразу ж отримав статус незалежної Держави, і більше ніколи і жодним чином не був під послухом Царя чи його протекцією.
6: Якщо Полковник і Екстраординарний Посланець домовлятиметься з Великим Візирем щодо витрат на Польське військо, то йому варто було надати щоденну підтримку, поки воно тут перебуває, щоб воно одразу ж, протягом трьох днів почало отримувати допомогу. Щодо решти, то Його Величність запевняє, що його Довірена Особа, Полковник і Екстраординарний Посланець отримає невщухаюче схвалення Його Величності. Надано у Бендерах 14 вересня 1711.
Карл
