Проголошення відновлення Української Держави на Буковині 30 червня 1941 року
За усталеною до цього часу на Буковині історичною традицією, як і загалом в Україні, вважалося, що 30 червня 1941 року відновлення Української держави відбулося тільки у Львові. Крім Буковинського Віче 3 листопада 1918 року, на якому українцями Буковини було проголосило своє прагнення належати до Української держави, нібито до 90-х років ХХ століття інших проявів такого бажання не було. Проте нещодавнє відкриття в Державному архіві Чернівецької області змушує зовсім по-новому подивитись на події далекого червня 1941 року в Чернівцях на навколо.
Пряма згадка про проголошення на Буковині Самостійної України саме 30 червня 1941 року віднайденва водній із довідок румунського інспекторату поліції: "30 червня [1941 р.]Мирослав Кіндзірський проголосив незалежність та відбув до Галичини для вивчення ситуації".
Крім цієї згадки, в матеріалах архіву зберіглося і фото Мирослава Кіндзірського, раніше невідоме дослідникам.
Кіндзірський Мирослав Васильович народився 17 вересня 1919 року в селі Чорний Потік Заставнівського району Чернівецької області. Закінчив Чернівецький університет. Із 1937 року член ОУН (псевдо: "Боєвір", "Степан").
У 1941 році – організаційний референт Буковинського обласного проводу ОУН. У січні 1942 р. заарештований румунською Сигуранцою (з-під варти утік). Скерований на Східноукраїнські землі: з кінця 1942 року по березень 1944 року Кіндзірський – референт пропаганди Одеського обласного проводу ОУН.
У серпні 1944 року переведений на Буковину. У вересні-грудні 1944 року –організаційнийреферент Буковинського обласного проводу ОУН, виконував обов'язки провідника Буковинського обласного проводу ОУН.
Загинув 29 грудня 1944 року під час бою з військами НКВД у с. Васловівці Садгірського (згодом Заставнівського) району Чернівецької області. Похований у с.Чорний ПотікЗаставнівського району Чернівецької області.
Надалі прискіплива увага співробітників архіву була привернута до подій кінця червня та початку липня на Буковині. Знахідки вражають.
У документі, який зберігається в архіві ГДА СБУ в Чернівцях, зазначається, що в самому обласному центрі, в Чернівцях, ще до захоплення міста румунськими військами, українські націоналісти вивісили на будівлі міської ради синьо-жовтий прапор.
Румуни згодом прапор зірвали. Проте українці, згідно документу, були переконані, що вони таки створять Самостійну Україну та Буковина увійде до її складу.
Вже в серпні-вересні румуни, як власне і німці у Львові, українських націоналістів почали відкрито переслідувати.
В іншій довідці, яка також зберігається в архіві СБУ, міститься навіть склад "Українського комітету", сформованого ОУН, який 7 липня 1941 року взяв владу в місті Чернівці в свої руки.
Зокрема до його складу входили професор Костянтин Церкунович, професор Іларій Карбулицький, колишній завідувач відділом охорони здоров'я Іван Красноїльський, колишній студент архітектурного інституту Іван Жуковський та інші
Відступ радянських військ з Буковини на початку липня ще продовжувався, а до 6-7 липня край вже був окупований німецько-румунськими військами. В цей період на Буковині набрав розмаху рух по відновленню української держави, який можна прирівняти до справжнього повстання.
В архівах зберігаються документи щодо кількох десятків випадків захоплення влади в селах краю. Українці захопили владу в районному центрі Садгора, де місцевий уряд очолив Гирюк Дмитро Петрович, на псевдо "Орел", який вже в 1943 році очолить Буковинський провід ОУН.
У районному центрі Вижниця ОУНівці влаштовують великий урочистий мітинг, на який сходяться мешканці кількох навколишніх сіл, де лунають заклики до боротьби за Самостійну Україну.
В селах відбувалися масові сходи селян, на яких проголошували Самостійність України, утворювали місцеву владу, формували місцеві групи самооборони для захисту сіл від залишків радянських військ, які ще переміщувалися Буковиною, вивішували синьо-жовті прапори на сільрадах.
Наприклад, Денис Кривохижа, який очолив український уряд села Чуньків Заставнівського району свідчить:
"В липні 1941 року радянська армія із Заставнівського району вже відступила, а румунські війська ще не приходили. В цей період безвладдя в село Чуньків із села Василів і Дорошівці приїхали озброєні Греул, Ящук, Палагнич, Кадобянський, Греул, з ними ще було декілька чоловік.
В цей день була неділя. Вказані особи біля сільської ради зібрали чоловіче населення села Чуньків і оголосили, що вони є представниками Українського війська, прибули в село для того, щоб проголосити "Українську державу".
Чи, як свідчила місцева жителька Євдокія Білик, "в селі Чуньків ці українські націоналісти заявили, що Буковина буде самостійною українською державою, на будівлі, де при радянській владі була сільрада українські націоналісти повісили свій прапор, прапор був синьо-жовтий. В селі Чуньків українські націоналісти створили свою владу, на чолі якої поставили Кривохижу Діонізія Георгійовича".
Мешканець села Слободзія-Банилів Вашківського району Чернівецької області Микола Іванчук свідчить:
"… коли Червона Армія відійшла на Схід, а румунські війська ще не прийшли, в селі Слободзія-Банила впродовж 3-4 днів було повне безвладдя. В цей час із села Бережниця прийшли українські націоналісти в кількості 5-6 чоловік, зайшли в церкву.
Вийшовши з церкви, вони організували мітинг, на якому один з них виступив з промовою і заявив: "Люди! Ми є українці і прийшли до Вас оголосити, що віднині в селі Слободзія-Банилів буде українська влада. Не буде більше ні совєтів, ні румунів. Україна буде Самостійною державою і ви повинні об'єднатись на боротьбу проти всіх за Україну і підкорятись голові української влади, який буде призначений тут-же".
На мітингу був призначений керівником української влади на селі мій брат Іванчук Василь. Після мітингу з моїм братом разом пішли вони до будівлі колишньої сільради, вивісили на цій будівлі український прапор жовто-синього кольору і видали зброю…"
Подібних свідчень є чимало, насправді десятки, проте дослідницька робота власне лише починається.
Згодом НКВД та НКҐБ докладуть максимальних зусиль, щоб з людської пам'яті стерти будь-які згадки про ті події. Усіх її учасників виявили та відправили до таборів, а чимало під різними приводами і розстріляли.
Отже, наприкінці червня та в перші дні липня 1941 року на Буковині відбулося насправді повстання: в селах краю, а також в районних центрах та навіть в самих Чернівцях збираються урочисті мітинги, відбувається проголошення Самостійної України, обирається український уряд.
На сільрадах, і навіть на приміщенні Чернівецької міської ради вивішують синьо-жовті прапори, а український комітет із шанованих професорів бере владу в Чернівцях.
Наразі науковців краю чекає ще велика робота по виявленню документів із згадками про проголошення Самостійної України в червні-липні 1941 року, встановлення усіх учасників, які брали участь у тих подіях.
Приємно, що нині зусилля науковців підтримує обласна влада. Зокрема, 28 червня 2021 р. під час урочистостей з нагоди Дня Конституції голова Чернівецької ОДА Сергій Осачук зазначив:
"Може здаватися, що після Буковинського віче 1918 року та ЗУНР аж до проголошення незалежності України у 1991 році буковинські українці не прагнули так сильно своєї держави, а проголошення Української держави у червні 1941 року відбулося лише у Львові.
Але ми маємо сенсанційну знахідку керівника державного архіву Чернівецької області Миколи Рубанця, який цими днями вперше оприлюднив архівні документи, що засвідчують: 30 червня 1941 року і у нас, у Чернівецькій області, українці вустами Мирослава Кіндзірського проголосили Українську Державу.
Ця наукова сенсація має велике значення для нашої з вами державної історії. Це були ті цеглини, на яких трималися український державницький дух і воля, протиборство та віра у відродження України аж до 1991 року".
Державний архів Чернівецької області та управління Служби безпеки України в Чернівецькій області підготували виставку документальних матеріалів, які стосуються цієї історичної події.
З нею вже ознайомились учасники урочистих зборів до Дня Конституції України, а нині, 30 червня, її матимуть змогу оглянути депутати Чернівецької обласної ради. Азгодом і широка громадськість. Зрештою, з електронним її варіантом можна ознайомитись на сайті архіву.
30 червня 1941 року в історії Буковини – подія, яка стоїть на рівні із подіями часів Буковинського Віче, відтак потребує – і вже отримує – належне пошанування. Це вселяє надію, що та боротьба за українську Буковину, яку вели наші діди і прадіди, була не марною.
