«Тройка» чи «Сєвєр»? – депортаційна операція початку квітня 1951 року

Примусові виселення були одними з найпоширеніших інструментів комуністичних репресій у Совєтському Союзі. За підрахунками дослідника Павла Поляна, загалом від 1919–1920 років і до 1952–1953 років було депортовано щонайменше 6 мільйонів 15 тисяч осіб. Це не рахуючи тих, хто зазнав примусового переселення чи переміщення поза межі, чи навпаки на територію Союзу, а таких було встановлено дослідником ще 8 мільйонів 960 тисяч осіб.

Попри те, що в загальних рисах від моменту першого відкриття "архівів КҐБ" наприкінці 1980-х на початку 1990-х років вдалося з'ясувати характер сталінських депортацій, говорити про завершення дослідження проблеми примусових виселень зарано. Поступове закриття доступу до архівів у Москві від середини 1990-х років не давало можливості продовжувати активне вивчення сталінських депортацій. Відкриття архівів совєтських спецслужб в Україні після декомунізації 2015 року дає можливості заповнити лакуни.

Однією з таких недостатньо досліджених сторінок совєтських депортацій є операція, проведена на початку квітня 1951 року. На сьогодні це примусове виселення увійшло в історію під кодовою назвою "Сєвєр" (російською – "Север"). У вітчизняній історіографії дослідники вживають українізовану назву "Північ", попри те, що вживання українського еквіваленту назви не було поки виявлено в історичних документах. Ця депортаційна операція асоціюється винятково з депортацією сімей свідків Єгови.

Кодова назва депортаційної операції стала відомою завдяки дослідженню документів МҐБ з молдовських архівів, де зберігаються справи про проведення 1–2 квітня 1951 року операції "Сєвєр", під час якої було виселено 723 сім'ї у складі 2619 осіб до Томської області.

Отже, кодова назва "Сєвєр" або ж українською мовою "Північ" стала вживатися істориками як власна назва для всіх виселених на почату квітня 1951 року під час одномоментної депортаційної операції. Як відомо ця операція відбувалася на території Молдови, Західної України, Західної Білорусі та країн Балтії. Попри те, що депортація мала переважно регіональні особливості, більшість узагальнень, які побутують в інформаційному просторі, були сформовані завдяки публікаціям архівних документів із молдовських архівів.

Збережені справи про цю операцію з "архівів КҐБ", які зберігаються в Галузевому державному архіві Служби безпеки України, засвідчують, що сама операція була набагато ширшою, аніж тільки депортація сімей свідків Єгови, та й принаймні щодо Совєтської України мала іншу кодову назву.

"Тройка" – саме під такою кодовою назвою відбувалась остання депортаційна операція на території Совєтської України. Географічні межі, за незначним винятком, обмежувалися західноукраїнськими областями. Операцію було розпочато о 4 ранку 8 квітня. "Підняття" сімей закінчено до 18 години того ж дня, а завантаження у вагони практично завершено станом на 3 годину ночі 9 квітня 1951 року.

ГДА СБУ

Найімовірніше назва операції походить від кількості цільових груп, які були депортовані – (1) сім'ї куркулів, (2) свідки Єгови або як їх називали у чекістських документах – єговісти та (3) андерсівці (вояків Армії Андерса, які повернулися жити в Совєтську Україну).

Попередньо на території України депортація мала охопити всі західні області: Волинську, Дрогобицьку, Закарпатську, Львівську, Рівненську, Станіславську, Тернопільську та Чернівецьку. У межах цієї операції планувалося виселяти сім'ї куркулів (1 200), єговістів (2 020) та андерсівців (275). Загалом належало депортувати 3 495 сімей. Оскільки (з невстановлених причин) було прийнято рішення не проводити виселення із Закарпатської області, то врешті-решт під депортації мали потрапити 2 507 сімей, із них  455 сімей "куркулів", 1 766 – єговістів та 286 – андерсівців.

Оперативно-агентурну діяльність совєтських спецслужб проти так званого "сектантського формування єговістів" на території України було активізовано від серпня 1945 року і з того часу вони постійно перебували у фокусі НКҐБ–МҐБ. Органи звинувачували їх у проведенні "активної антирадянської підпільної роботи".

Питання депортації сімей єговістів на союзному рівні було порушене 30 травня 1950 року, коли міністр МҐБ СССР В. Абакумов надіслав на ім'я Сталіна доповідну із пропозицією здійснити примусове виселення, а також додав до неї проект постанови Політбюро ЦК ВКП(б). Повторний запит на проведення депортації єговістів був надісланий Сталіну 19 лютого 1951 р.

"З метою припинення подальшої антирадянської діяльності єговістського підпілля, МҐБ СССР вважає за необхідне, разом з арештами керівних учасників єговістської секти, виселити за межі України, Білорусі, Молдавії, Латвії, Литви і Естонії виявлених єговістів в Іркутську і Томську області", – писав Абакумов у записці, яка цього разу була підтримана.

Зокрема пропонувалося виселити зі західної частини СРСР 8 576 осіб (3 048 сімей), серед них із УССР 6 140 осіб (2 020 сімей). Примусове виселення сімей свідків Єгови було санкціоновано постановою Ради міністрів СРСР № 667-339 сс від 3 березня 1951 року.

Щодо сімей андерсівців поки не виявлено листування з обґрунтуванням мети їхнього виселення. Після повернення до Совєтського Союзу колишні вояки Армії Андерса, зазвичай українці та білоруси, швидко потрапляли у фокус совєтських спецслужб як імовірні шпигуни "капіталістичних" держав.

Від грудня 1948 року робота проти андерсівців набула планового та системного характеру. Тож, найімовірніше, мотивацією депортації сімей колишніх військовослужбовців Армії Андерса з території західних областей України, Білорусі та Литви, яка була санкціонована постановою Ради міністрів СРСР № 377-190 сс від 13 лютого 1951 року, була боротьба з групою населення, яка розглядалася як ворожа щодо совєтського ладу.

Депортація куркулів, проведена в межах збірної операції, була санкціонована постановою Ради міністрів СРСР № 189-88 сс від 23 січня 1951 року. На відміну від інших двох постанов вона стосувалася винятково депортування тих, кого совєтські комуністи відносили до заможного селянства лише із восьми областей Західної України.

Поки документів, які б передбачали виселення "куркулів" і з інших регіонів Союзу не виявлено, та це аж ніяк не означає, що їх не існувало. Примусове виселення "куркулів" почалося в СРСР у 1930 році і тривало перманентно до 1952 року.

У двох вищезгаданих постановах, які вже були опубліковані в збірниках архівних документів (куркулів та єговістів), передбачалось провести депортаційну операцію в березні 1951 року. Мабуть, "органи", за вказівкою зверху, або ж самостійно вирішили "оптимізувати" свою роботу та провести депортацію усіх категорій одночасно. Наказ МҐБ СССР № 00193 від 5 березня 1951 року, ймовірно, регламентував проведення депортаційної операції, під час якої мали примусово виселити всі три цільові групи.

План проведення операції "у справі Тройка" в Совєтській Україні було затверджено міністром державної безпеки Української РСР М. Ковальчуком вже 7 березня 1951 року. Окрім виселення зі західних областей планувалося також депортувати 12 сімей андерсівців, а зі східних областей України: по дві сім'ї з Харківської, Дніпропетровської, Київської, Кам'янець-Подільської, та по одній з Ворошиловградської, Запорізької, Миколаївської та Сталінської.

Для підготовки та проведення операції у Львові було створено спеціальну оперативну групу під керівництвом начальника відділу 5-го управління МҐБ УРСР підполковника Сухоніна. Для керівництва операцією до західноукраїнських областей було відряджено уповноважених МҐБ УССР.

До складу останніх увійшли чекісти, які вже мали досвід проведення не однієї депортації, як, наприклад, генерал-лейтенант Вадіс. Окрім уповноважених, до керівного складу операцією входили також і начальники регіональних управлінь, заступники по військах та начальники автоперевезень "органів".

Перші зведені цифрові відомості про перебіг оформлення справ на депортованих, збережені в справі операції "Тройка", подають кількісні дані станом на 12 березня. На цей момент із 1200 необхідних для виселення куркульських сімей було оформлено 586 справ (2481 особа), на єговістів, сімей яких необхідно було виселити згідно з планом 2020, було оформлено 299 справ (1044 осіб), та із планованих на виселення 275 сімей андерсівців – 94 справи (324 особи).

17 березня керівник оперативної групи підполковник Сухонін дав вказівку приступити до складання списків у трьох екземплярах за окремими формами для кожної категорії депортованих. У цих формах для "куркулів" мала бути зазначена "економічна база" сім'ї та подано компрометуючий матеріал на її членів.

У списку, складеному на сім'ї єговістів, обов'язково мало зазначатись "місце в секті глави і дорослих членів сім'ї", а для андерсівців мали коротко зазначати "суть компрометуючих матеріалів". Списки мали бути подані у Львів до 21 березня.

21 березня датовані останні кількісні відомості щодо оформлення справ за операцією "Тройка" – оформлено 2535 справ на сім'ї куркулів, 2038 – на сім'ї свідків Єгови та 298 справ на сім'ї андерсівців. Так загалом було оформлено 4871 справу, з яких за планом мали депортувати 3495 сімей.

Про завершення підготовчої роботи по операції доповідали міністру державної безпеки СРСР Абакумову 24 березня 1951 року. Було відправлено два рапорти. У першому доповідалося, що на "куркулів" оформлено справи на виселення 1989 сімей замість попередньо планованих 1200 сімей.

Керівники операції в Совєтській Україні Селівановський та Ковальчук просили згоди на депортацію усіх сімей, на які оформлено справи, навіть попри те, що під операцію на мали потрапити сім'ї, у складі яких були колгоспники, а таки було 517. Аргументували своє прохання тим, що не зважаючи на те, що вони колгоспники, всі вони виробляють мінімум трудоднів та "характеризуються як дезорганізатори".

ГДА СБУ

У другій доповідній на ім'я Абакумова подавалися загальні підсумки проведеної підготовки та зазначалося, що на виселення оформлено справ на 2161 сім'ю єговістів та 286 сімей андерсівців.

Про готовність провести операцію доповіли Абакумову 27 березня 1951 року. Крім кількісних даних про склад контингенту, планованого до виселення, також доповідалось, що для депортації планується залучити 4476 оперативників, 6889 солдатів, 3100 міліціонерів та 8864 осіб партактиву. Депортувати мали за допомогою 3190 автомашин та завантажити вимушених переселенців на 59 станціях у 750 вагонів у 15 ешелонах.

Станціями призначення ешелонів було визначено по Красноярській залізниці станції: Абакан (532 сім'ї), Решети (326 сімей) та Суєтіха (299 сімей). По Томській залізниці були визначені станції: Асіно (305 сімей), Томськ (595 сімей) та по Східно-Сибірській залізниці станції: Зима (305 сімей), Тулун (284 сімей), Заларі (303 сім'ї), Ангара (302 сімей) та Тайшет (1186 сімей).

Керівники операції "Тройка" Селівановський та Ковальчук просили міністра державної безпеки СССР Абакумова розпочати проведення операції в ніч з 31 березня на 1 квітня. Тобто саме у ті терміни, в які й розпочалася операція "Сєвєр" на території Молдавської РСР.

Деякі дослідники (як наприклад, Наталія Аблажей та Лариса Салахова) вважають, що виселення відбувалося почергово, спершу в ніч з 31 березня на 1 квітня – андерсівців, а з 1 на 2 квітня – єговістів. Та принаймні на території Совєтської України депортація усіх трьох категорій була проведена одночасно, проте пізніше – 8 квітня.

Вказівку про дату та час початку операції було розіслано начальникам західноукраїнських обласних управлінь 6 березня. У ній наказувалося розпочати депортацію 8 квітня о 4 годині ранку (ніч з суботи на неділю).

Операція "Тройка" розпочалася о 4 годині ранку та була завершена до 18 години 8 квітня 1951 р. Унаслідок із території західних областей України було виселено 2 487 сімей – 8 984 особи: 2 704 чоловіків, 3 664 жінок та 2 616 дітей. Розподіл за трьома групами контингенту такий:

Звіт про проведення операції "Тройка" Абакумову було подано 9 квітня 1951 року. У ньому окрім кількісних результатів депортації зазначалося також, що кількість виселених сімей єговістів та андерсівців збільшилася відповідно на 10 та 12 одиниць. Це відбулося завдяки виявленню додаткового контингенту. На місці було залишено 42 сім'ї куркулів, які були членами колгоспів та не підпадали під виселення відповідно до інструкцій щодо депортування.

Попри попередні плани виселення було здійснене 9 ешелонами, що складалися з 450 вагонів, до яких депортованих доставляли 2 640 автомашин "народного господарства". Участь у проведенні операції брало 2 560 осіб оперативного складу, 2 600 міліціонерів та 5 294 особи так званого совпартактиву.

10 квітня 1951 року було також подано окреме спеціальне повідомлення "Про реагування населення західних областей УРСР у зв'язку з виселенням куркулів, єговістів і андерсівців". Її текст достатньо типовий для таких документів. Спершу подано узагальнене твердження, що мовляв "виселення […] викликало серед трудящих одноголосне схвалення та численні позитивні відгуки".

Прикладів схвалення депортації було подано на одинадцяти сторінках повідомлення і лише на двох сторінках було наведено "негативну" (для чекістів) реакцію. Прикметно, що у цьому повідомленні зафіксовано й те, що головний конструктор потягу, призначеного для проведення виселення планував відмовитися від виконання завдання та не вести потяг далі Тернополя.

Відкритим залишається питання: яким же було початкове кодове ім'я операції? З опублікованих репринтних копій документів операції "Сєвєр" можна зробити припущення, що базовою кодовою назвою була все ж таки "Тройка". Так в опублікованому плані по Молдавській РСР зі забезпечення вагонами спецперевезень новий криптонім операції, "Сєвєр", був написаний від руки, зверху вдрукованої назви "Тройка". Нез'ясованим також залишається питання, під яким криптонімом та коли саме проходили операції в Білорусі та країнах Балтії.