Ув'язнена “Ластівка”: як МҐБ репресував Параску Плитку-Горицвіт
Параска Плитка-Горицвіт, передусім, відома як самобутня гуцульська мисткиня з села Криворівня, що на Івано-Франківщині. Зовні її життя було доволі усамітненим та скромним. Втім всередині своєї невеликої хатини, Парасці вдалося створити вражаючий творчий світ, межі якого сягали від магічних Карпат до давньої Індії, від космічних просторів до Небесного Престолу.
Переглядаючи малюнки, ікони, книги, фотографії, поезію мисткині вражаєшся — як, маючи лише чотири класи освіти і не подорожуючи далі Карпат, можна було створити такі унікальні роботи? Втім, одна велика подорож у житті Параски Плитки-Горицвіт таки була — до Сибіру. 1945 року її, 18-річну дівчину, радянська влада відправила у виправно-трудовий табір — за збір продуктів та пошиття одягу для Української повстанської армії.
Майже 10 років ув'язнення стали переломними для мисткині. Ледве не втративши від обмороження ноги і зумівши вижити та повернутися до рідної Криворівні, Параска дала собі обітницю славити Бога. Саме ця обітниця й могла стати джерелом її потужної творчої енергії, яку наразі українці починають пізнавати і переосмислювати заново.
У сховищах Служби безпеки Івано-Франківської області зберігається спільна архівно-слідча справа на Параску Плитку-Горицвіт та ще одну підпільницю — Параску Боцвінок. Завдяки ухваленню декомунізаційних законів, ця справа є вільною для прочитання та ознайомлення.
Я вирішила скористатися цією можливістю і дізнатися у чому саме МҐБ звинуватило 18-річну дівчину, як її допитували та судили.
Можливо, архівні документи допоможуть глибше зрозуміти вплив засудження на характер Параски Плитки-Горицвіт, а також краще усвідомити її погляди та непросту атмосферу, в якій проходило її юнацьке життя.
Обвинувачена "ПлЕтка"
15 квітня 1945 року Управління Міністерства державної безпеки СРСР по Станіславській (нині Івано-Франківській) області завело справу на двох жительок села Криворівня — "Боцвинок Прасковью Петровну" та "ПлЕтку Прасковью Стефановну". Чому так понівечили прізвище Параски Плитки-Горицвіт — невідомо.
Справа має близько 90 сторінок. Серед них — бюрократичні документи радянської каральної машини (різні постанови, довідки etc), анкети арештованих Боцвінок та Плитки, їх допити, записи із судового засідання, вирок, довідки про реабілітацію.
У документах є деякі плутанини з датами. Десь вказано, що дівчата були заарештовані 10 березня 1945 року, десь — 14 березня. Водночас офіційно МҐБ відкрило кримінальне провадження аж за місяць після арештів.
Першою по справі проходить Боцвінок Параска Петрівна, 27-річна мешканка Криворівні. У постанові на арешт йдеться про те, що дівчина "в сентябре 1944 года была завербована станичным руководителем женской ОУН Зеленчук Марией Петровной в члены станичной ОУН под псевдонимом "РОЖА". За период своего пребывания в станичной ОУН занималась вязанием свитр, носков, руковиц для банд УПА, собирала продукты питания для переходящих бандитов через село. По указанию руководства ОУН обучалась военному и санитарному делу" (орфографія збережена).
Постанова на арешт Параски Плитки схожа за формулюванням, але має деякі відмінності. Зокрема, 18-річна дівчина долучилася до визвольного руху раніше за Боцвінок — у квітні 1944 року. Тобто, на момент арешту вона допомагала УПА вже майже як рік, мала псевдо "Ластівка". Також вказано, що "с февраля 1945 года является секретарем станичной ОУН в селе Криворивня".
В анкеті арештованої можемо побачити коротку біографію молодої Параски Плитки-Горицвіт, її походження ( із "крестьян-середняков"), імена рідних. А також — опис її зовнішності.
Допити. Параска Боцвінок
Допитувати дівчину почали 14 березня 1945 року о 10:00, завершили — о 13:00.
На момент арешту Параска Боцвінок займалася сільським господарством, мала два класи освіти, була вдовою. Із родичів мала тільки 68-річну маму.
Дівчина, із зрозумілих причин, намагалася применшити свою участь у визвольному русі — мовляв, багато хворіла і не була надто активною. Розповіла, що зв`язала повстанцям два шерстяних светри, три пари шкарпеток, тричі була присутня на ОУНівській нараді.
На питання чи збирала вона харчі для повстанців, Параска Боцвінок спершу заперечила. Та, вочевидь, допити супроводжувалися фізичним насиллям, адже вона швидко зізнається і в цьому "злочині".
"Вопрос: Вы неправду говорите! Следствию известно что вы собирали продукты питания для переходящей банды!
Ответ Да, я хотела от следствия скрыть этот факт сбора продуктов для бандитов УПА, теперь я уверена, что следствию известно про мое действие и даю правдивые показания: …."
Під час обшуку, у Параски Боцвінок знайшли також штафети, адресовані на псевдо "Бистра" "Рута" "Аісса". Штафети — це маленькі записки, якими користувалися українські повстанці, щоб передати через зв`язкових таємну інформацію. Цікаво, що у документах МҐБ вони називаються на спортивний лад — "эстафетами".
Параска Боцвінок спершу казала, що знайдені штафети належать дівчині із іншого села, яка прийшла до Криворівні погодувати корову і зупинялася в її домі. Втім на подальших допитах, очевидно, не без тортур, Боцвінок зізнається, що штафети та псевдо "Бистра" належать насправді їй. Схоже, вигадана історія про дівчину була спробою приховати хоч щось у своїй підпільній діяльності.
Загалом Параску Боцвінок допитували впродовж чотирьох місяців — з березня до кінця червня. Змучена та залякана, вона зізнається у всіх "гріхах" проти радянської влади і називає відомі їй прізвища учасниць місцевої жіночої ОУН, серед яких і Параска Плитка-Горицвіт. Молода мисткиня на той момент вже кілька місяців перебувала у в`язниці МҐБ.
Водночас Боцвінок переконує, що не знає прізвища жодного повстанця і не має уявлення хто сигналізував керівникам підпілля про прибуття в Криворівню радянських військ.
Допити. Параска Плитка
За словами Параски Плитки, радянська влада прийшла до неї в дім 4 березня 1945 року. Це були три прикордонники, які відвели дівчину на заставу і затримали на місці. "Я ни от кого не скрывалась", - засвідчить вона на допиті.
8 березня під час обшуку у неї вилучили один альбом із фотокартками, чоловічий гребінець, ручку-автомат та особисту переписку на 10 сторінок. В одному із допитів 18-річна Параска розповідає, що захоплюєтся малюванням.
"Вопрос: Расскажите где Вы взяли фотобумагу, на которой рисовали изъятые у Вас при обыске портреты и чье изображение Вы хотели отобразить на портрете?
Ответ: Изъятые у меня при обыске на фотобумаге рисунки рисовала я. На портрете я никого из определенных лиц не хотела отобразить, а лишь рисовала на свободную тему. Фотобумагу мне дал восьмилетний мальчик Юрий, который живет недалеко от моего дома. Фамилию его не знаю, он сын Марии. Юрий сказал мне что он эту бумагу нашел в поле, где, якобы, при отступлении останавливались немцы и оставили эту бумагу. Всего Юрий дал мне три или четыре карточки размером примерно 5 х 7 ".
Параска Плитка одразу зізналася, що належить до станичної ОУН в селі Криворівня. До підпілля у квітні 1944 року її завербувала Зеленчук Марія Петрівна, яка прийшла до неї додому на розмову:
"Я ее спросила что это за организация, на это она мне ничего не сказала, добавила лишь что украинскому народу строить самостийную державу помогает Англия и Америка. Кроме того она сказала, что девушки обязаны помогать строить свою власть. После такого разговора я дала согласие работать в организации, в это время она дала мне псевдоним "Ласточка".
Дівчина розповіла, що головним завданням жіночої ОУН було пошиття одягу та збір продуктів для УПА. Параска, зокрема, плела светри, шкарпетки, рукавиці, зібрала півкілограма лікувальних трав. Для потреб УПА передала 2 кг масла, 50 кг картоплі, 3 метра полотна, 2 кг шерсті, кілограм сала та лляну олію.
Вперше на нараду ОУН Параска Плитка потрапила у червні 1944 року. "Зеленчук говорила, что наша организация плохо работает и угрожала нам тем, что соберет нас на совещание и призовет таких лиц, которые будут избивать тех, кто плохо работает.
На этом совещании она давала практические задания по изготовлению одежды, плетению свитеров, носков и сбору продуктов. Кроме того на этом совещании мы изучали историю Украины. Изучение проходило групповое — одна кто-либо из девушек читает, а остальные слушают. На таких совещаниях я присутствовала три или четыре раза".
Були й інші типи зустрічей. На них дівчата навчалися медичній та військовій справам і вивчали 10 заповідей українських націоналістів. Так само як і Боцвінок, Параска Плитка говорить, що не хотіла йти на заняття, бо дуже хворіла, але її зобов`язали.
У лютому 1945 року дівчину підвищили до секретаря станичної ОУН у селі Криворівня, але вона ніякої практичної роботи виконати не встигла через арешт радянською владою.
Навіть після цих зізнань, Параску, після тривалої перерви, продовжували допитувати до кінця червня 1945-го. Зокрема, розпитували про чоловічу "сітку" ОУН, про те, як часто до неї додому приходили повстанці і Параска Боцвінок. 18-річна дівчина дала схожі свідчення, що й її затримана колега про ОУН і сказала що, крім Боцвінок, не знає місце перебування жодного підпільника чи підпільниці.
Суд та вирок
Можна лише уявити собі відчуття та страх, який пережили під час радянського слідства й допитів Параска Боцвінок та Параска Плитка. Варто нагадати, що до цього їм довелося пережити німецьку окупацію, повернення радянської окупації, на додачу — таємно допомагати українським націоналістам, що могло покаратися і нацистами, і "совєтами".
Очевидно, щоб зменшити міру покарання і вберегти від репресій свої родини, дівчатам довелося одразу визнавати свою провину, розповідати відому інформацію і применшувати свою роль у підпіллі. Невідомо які погрози лунали від радянських слідчих, а смертельний вирок не хочеться отримати нікому, особливо в молодості.
Суд над Параскою Боцвінок та Параскою Плиткою відбувся 20 липня 1945 року у закритому режимі, без свідків. Дівчата просили пом`якшити їм міру покарання, але вирок все одно був жорстоким — 10 років виправно-трудових таборів, конфіскація майна і позбавлення громадянських та політичних прав на 5 років. Рішення касації не підлягало.
Дівчатам навіть видали спеціальні довідки, що вони здорові і готові до фізичної праці. Тож, у сирих, холодних товарних вагонах, разом із тисячами інших засуджених із Західної України, вони вирушають до Сибіру. "Замість теплого одягу видавали закривавлені шинелі з розстріляних", — з болем згадувала Параска Степанівна.
У березні 1947-го двадцятирічна Параска Плитка намагалася пом`якшити свій вирок, мотивуючи своє звернення до прокуратури тим, що вона повністю визнала свою провину та "... вступила в "ОУН" и работала для бандитов по день ареста боясь угроз бандитов". Але покарання залишили в силі. Мало того, після відбуття покарання, дівчат залишили жити на спецпоселенні.
Неодноразово до прокуратури зверталася і Параска Боцвінок. Емоційні прохання про помилування доньки писала також її старенька мама. Але навіть у 1955 році, після смерті Сталіна, вирок залишили у силі.
Повернення у Криворівню
На щастя, дівчата, після 9 років у Сибіру, таки змогли повернутися до рідних Карпат. Згідно з документами архівно-слідчої справи, Параска Плитка була звільнена 14 червня 1954 року, Параска Боцвінок опинилася вдома пізніше — 1956-го. На початку 1990-х, коли Україна стала незалежною, підпільниці були реабілітовані.
Параска Плитка-Горицвіт не любила обговорювати табірне життя, адже вважала, що крім болі та ненависті ці розповіді нічого не дадуть. Втім, попри складні випробування, вона знайшла всередині себе безмежну любов та віру в Бога. А разом з тим — сили для неймовірної творчості, якій присвятила все життя.
Сірість радянського життя, болючі спогади про допити, слідство й табірні роки могли зламати Параску Плитку-Горицвіт. Але вона розфарбувала свій маленький світ у яскраві кольори і наповнила його радістю та добротою. Саме тому мисткиня стала справжньою переможницею своєї долі — загадковою для односельців, але такою, що змогла увійти в історію своєї країни.
