Година папуги. "Фанатики"

Ми продовжуємо публікувати книжку Олександра Зінченка "Година Папуги", яка стала у 2011 році першим томом "Бібліотеки "Історичної правди". Попередній розділ - Операція "День Незалежності".

У квітні 2020 року ми відзначатимемо 80 роковини одного з найкраще задокументованих комуністичних злочинів - Катинського розстрілу. У квітні-травні 1940 року НКВД розстріляла без суду і слідства десятки тисяч ні в чому не винних людей. Польські військовополонені опинилися в радянському полоні, бо Сталін виступив на боці Гітлера у вересні 1939 році, розгромивши на брудершафт незалежну польську республіку.

Розділ 7. "Фанатики"

Справа КПК — Машинописи, які не горять — Матеріальні докази — Еверт, Ритель, Кволєк та інші — Таємничий фортель майора Домоня — Перша директива Берії — Доносна комісара — Кіршин діє

1

Здавалося, історія з хрестом у "Цирку" для табірного керівництва мала неприємний присмак поразки.

Були зроблені всі мислимі зусилля, щоб зірвати антирадянську провокацію. І ось на тобі маєш: все йде намарно через те, що якийсь кволий поручик склепав разом дві дошки.

І як про таке доповідати у Москву?!

"Була спроба організувати молебень на території табору в день польського загальнонаціонального свята.

Силами партапарату ця спроба була не допущена, але в одному з корпусів молебень усе ж таки відбувся протягом 15 хвилин, після чого молебень був припинений.

Були спроби в приміщеннях вивішувати хрести та ікони, ці факти нами були категорично заборонені", — у версії начальника табору Бєрєжкова та комісара Кіршина у таборі все було під контролем.

Так, звичайно, були "окремі випадки". Урешті-решт, у виявленні та знешкодженні антирадянського елементу і полягала робота як особливого відділу, так і політичного.

Бо як нема випадків — то нема роботи, а є бездіяльність. Тому випадки мали бути. Щомісяця. Але такі, що були вчасно викриті.

А ще до особливого відділу прикомандирували з Москви спеціальну опергрупу, і от між політичним і особливим відділами почалося… таке собі змагання.

У листопадовому звіті в Москву підкреслювалося, що факти контрреволюційної роботи серед військовополонених були виявлені саме працівниками політвідділу, а потім уже "терміново передані" до особливого відділу.

І звучало то так, що особливий відділ байдики бив:

"Інструктором політвідділу тов. Каганер було встановлено, що військовополонений, колишній капітан польської армії Еверт Мечислав Іосифович організував групу з офіцерського складу — майора Домєль Людвіга Яновича, Кволєк Станіслава Яновича та інших з метою проведення контрреволюційної роботи під виглядом "культпросвітроботи" (читання лекцій з сангігієни, вивчення іноземних мов, про техніку в іноземних державах тощо), а насправді під час проведення "бесід" з вищеназваних питань велася контрреволюційна діяльність, що була спрямована проти внутрішнього розпорядку в таборі і проти адміністрації табору (…)

У результаті проведеного обшуку був знайдений список осіб, що входили до цієї групи, а також план діяльності групи. Організатори групи в кількості 3-х осіб — Еверт, Домєль, Кволєк — вилучені з табору".

Попри страшне спотворення, прізвища двох з тієї "трійки контрреволюціонерів" видавалися добре знайомими. І справді — ішлося саме про Домоня і Кволєка.

Новий герой цієї історії — Еверт — з невідомих причин був позбавлений авторами звіту власного імені. Насправді його звали не Мечислав, а Владислав.

Правдою було те, що його виступи мали шалену популярність.

"Його лекції, наповнені гарячим оптимізмом, збирали багато слухачів", — згадував потім Чапський.

Уся ця історія могла б загубитися, як епізод, у паперовому морі архівів НКВД. І ніхто ніколи б не дізнався, що "Справа Культурно-просвітницької комісії" мала ще друге, третє і четверте дно.

Якби не одна випадковість.

2

У червні 1940 року, за розпорядженням начальника Управлінння НКВД СРСР у справах військовополонених Петра Сопруненка, у Старобільську спалили всі особисті папери і фотокартки військовополонених.

А восени згоріло те, що не допалили влітку — особисті справи і протоколи допитів.

Тому, коли харківський історик Ігор Шуйський сказав мені, що він працював із кількома протоколами допитів бранців із Старобільська, я був здивований і спочатку подумав про якесь непорозуміння.

Бо ті протоколи, про які говорив Ігор, мали вже 70 років бути попелом десь у приайдарських степах.

Але Шуйський — прекрасний архівіст і помилка виключалася.

Треба було їхати в Харків.

Номер справи нагадував старий шестизначний телефонний. Справа № 148597. 373 аркуші поганої якості.

Різні постанови, протоколи, обірвані клаптики старих шпалер, списаних вицвілим хімічним олівцем.

І прізвища: Домонь, Кволєк, Еверт і Ритель на кожній сторінці.

Питання про батьків і близьких, чим займалися до 1917 року, чи брали участь у війні з більшовиками 1920 року і ще багато інших.

Чотирьом чоловікам ті жовті сторінки врятували життя. У найнесподіваніший спосіб.

"ВІДПОВІДЬ: 20-го жовтня цього року за ініціативою майора колишньої польської армії Домоня і майора Зєманек, з числа офіцерського складу Старобільського табору військовополонених була створена так звана культурна комісія, яка мала на меті підняти упадницькі настрої військовополонених, а по суті це була антирадянська організація, що була створена нелегально і замаскована назвою "культурна комісія" (…)

Коли я зайшов на квартиру майора Домонь, то там уже відбувалося засідання офіцерського складу, до того ж представники були від кожного бараку.

ЗАПИТАННЯ: Хто увійшов до складу антирадянської організації?

ВІДПОВІДЬ: Майор Домонь — організатор і керівник антирадянської організації. (…) Майор Скішван… майор Кєнцвок, капитанНєкраш, поручик Шпаковський… Майор Зєманек… та інші".

З протоколу допиту Юзефа Рителя 25 листопада 1939 року.

Юзеф Ритель був секретарем цієї комісії і знав усіх.

Але він не був зрадником, так легко називаючи прізвища колег. У його розумінні слово "антирадянський" було звичайною констатацією: мовляв, так, ми були проти радянської влади, а що тут такого: маємо право бути "за", маємо право бути незгодними.

3

У середині жовтня 1939 року ідея самоорганізації заволоділа офіцерськими масами.

Власне, причин було дві: перша — відсутність лазні та нормальних умов для життя, а другою був, скажімо так, дисонанс між тим, що читали в доступних газетах, чули по радіо та на "політзаняттях", і тим, що хотіли б чути.

Чули про "імперіалістичне опудало" Англію та "старіючу повію" Францію. Щодо Польщі також не соромилися у висловах. Для багатьох слухати таке було якщо не огидно, то соромно. Треба було щось із тим усім робити.

Наприкінці жовтня до "майорського" блоку № 13, "на квартиру майора Домоня" зійшлось із півтора десятка офіцерів — зібрання, можливо, не зовсім репрезентативне.

Але вибори до Культурно-просвітницької комісії — то не вибори до парламенту. Прийшли ті, хто хотів, урешті-решт.

До створення КПК підійшли із штабною сумлінністю: вибрали голову, заступників, референтів та їх заступників і помічників, визначили всім функції.

Лишилося повідомити про це решту колег.

"Оголошення № 1.

Оголошуємо колегам, що із сьогоднішнього дня почала діяти Культ. Просвіт. Комісія для табору, що склалася з делегатів вибраних усіма офіцерами, які знаходяться у цьому таборі.

Комісія ця обіймає усю культурно-просвітницьку роботу табору і складається для цієї мети з наступних рефератів (осередків):

1. Курс мов, стенографії, бухгалтерії і т. п. 2. Інформаційно-пресовий. 3. Реферат театру, хору і оркестрів. 3а. Реферати звітів і різних питань. 4. Спортивний. 5. Санітарний. 6. Клубний. 7. Господарчий.

Окрім того, буде у найближчі дні створений товариській суд".

Здавалося б, яка антирадянщина може бути у піснях "співочого реферату"?

Тисячам чоловіків у таборі не було чим зайняти час, де помитися та випрати білизну.

Натомість були непевність щодо долі рідних "там" і своєї власної "тут", різні політичні погляди, відчуття несвободи і брак самотності, урешті-решт фізіологія, гормональні буревії молодих чоловіків, які надовго залишилися без пестощів своїх коханих — усе це створювало поживне середовище для збурення, сварок, нервових зривів, а подекуди і бійок.

Були і зовсім трагічні ситуації. Один з новоприбулих військових лікарів спробував було накласти на себе руки. Його врятували. Рядовий Юзеф Августин намагався втекти з табірного раю і був застрелений вартою.

Отже, старші офіцери розуміли, що всіх цих озлоблених чоловіків треба було чимсь зайняти, організувати їхній час, а з іншого боку, хтось мав по-товариськи напоумити особливо затятих забіяк та сперечальників.

Кваліфікувати такі цілі, як антирадянські було б важко будь-якому слідчому. Радше навпаки — табірна адміністрація мала б бути вдячна цій спробі самоорганізуватися і навести порядок.

Але згадане оголошення мало ще другу частину, яка перетиналася за змістом із так званим "Циркуляром", а радше пам'яткою "Як повинні себе поводити польські солдати у полоні":

"Ми залишаємося громадянами і солдатами польськими і, як таких, нас усіх зобов'язує польський статут.

Ми не можемо, нам не можна приймати жодних пропозицій стосовно роботи, або працювати інакше, аніж під керівництвом польської влади.

Якщо хтось запитає, або скаже, що нема Польщі, що нема польської влади, то наша відповідь має бути: нас, польських солдатів, зобов'язує присяга, а поки що польська влада нас від неї не звільнила. (…)

Прийняття громадянства іншої держави суперечить обов'язку польського солдата.

Будь-який результат голосування (плебісциту) на зайнятих землях нашої батьківщини для нас не має жодного значення.

Наше ставлення тут у таборі  до радянської влади є ставленням полонених до інтернуючої влади.

Ми висуваємо вимоги у межах наших життєвих потреб і виконуємо їхню волю з примусу. Наше ставлення до представників радянської влади холодно-сухо офіційне. (…)"

А ось це все вже було махровою антирадянщиною.

Адже від 17 вересня офіційна позиція СРСР мовою тодішньої пропаганди звучала дослівно так: "Штучна польська держава — потворний виплодок Версальської угоди — перестала існувати".

Та були й інші провини.

Культурно-просвітницька комісія у своїх оголошеннях та циркулярах радила з жодних питань не звертатися безпосередньо до працівників табору з жодних питань, а тільки за посередництва офіцерів зі складу КПК, між собою говорити тільки польською.

Саме ці заклики найбільше роздратували Бєрєжкова і Кіршина:

"Контрреволюційна діяльність, що була спрямована проти внутрішнього розпорядку в таборі і проти адміністрації табору", — ось як табірне керівництво визначило ті кілька сотень польських слів, записаних на клаптиках поганого радянського паперу.

4

"ЗАПИТАННЯ: Слідство пред'являє вам оголошення № 1, яке було написано особисто вами і потребує від вас показів по суті? (…)

ВІДПОВІДЬ: Пред'явлене мені оголошення, що написане олівцем, — дійсно написане мною під диктовку майора Домоня. (…)"

З протоколу допиту Юзефа Рителя 16 січня 1940 року.

5

"ЗАПИТАННЯ: Хто був ініціатором створення "Культурно-просвітницької комісії"?

ВІДПОВІДЬ: Майор Домонь. Він мені сказав, що виникла ініціатива організації "культурно-просвітницької комісії" (…).

ЗАПИТАННЯ: На що ви спиралися, коли агітували за відродження нової Польщі?

ВІДПОВІДЬ: А ні на що я не спирався! Я розраховував, що внаслідок війни виникне нова Польща, яка буде у нових кордонах. У своїх лекціях я вказував на помилки, які зробила Польща. Я мислив так: якщо переможе коаліція, тобто Англія і Франція — то буде така Польща, яку забажає народ, а якщо переможе Німеччина, тоді Польща буде під протекторатом Німеччини…"

З протоколу допиту Владислава Еверта 2 грудня 1939 року.

6

"ЗАПИТАННЯ: Розкажіть про ваші виступи серед офіцерів польської армії в день святкування незалежності Польщі

ВІДПОВІДЬ: 10 листопада 1939 року (…) по прибутті до майора Домоня, останній мені заявив, що командир і комісар табору дозволили святкувати 11 листопада день незалежності Польщі (…).

Тоді Домонь мені заявив, що завтра, 11 листопада 1939 року з 10 години ранку треба молитися і відразу мені запропонував як коменданту гуртожитка виступити і сказати кілька слів до польських офіцерів мого гуртожитка.

А також попередив, що виступ треба вибудувати так, щоб він був не проти Радянської влади, а вибудувати його проти німців — вічних ворогів слов'янства.

11 листопада, о 8-й ранку до 3-ї години дня, за розпорядженням коменданта табору відбувалася перевірка, після обіду о 5-й годині дня ми розпочали святкувати.

Святкування почалося відправою релігійного обряду (молилися, співали молитви), після чого я виголосив промову до польських полонених офіцерів. (…)

Після мого виступу співали пісні "Єще Польська нє зґінела", декламували (…)".

З протоколу допиту Станіслава Кволєка 25 листопада 1939 року.

7

Усе це було дуже дивно. Історія, яку розповів слідчому Кволєк, дуже відрізнялася від тієї версії, яку доповіли у Москву начальник табору Бєрєжков та комісар Кіршин. Вони стверджували, що несанкціонована "спроба молебню" тривала лише 15 хвилин, а Кволєк описав програму святкування хвилин на сорок.

І що все відбулося нібито зі згоди табірного керівництва. А Кволєку про ту дивну згоду розповів підозріло добре поінформований голова Культурно-просвітницької комісії ЛюдвікДомонь.

Гортаючи сторінки справи, я проглядав протоколи допитів Рителя, Еверта, Кволєка, Чеха, Зєманека, Некраша, Скшивана, Шпаковського, цих і інших — усіх, хто проходив у тій справі як свідок чи обвинувачуваний.

Зі сторінок час від часу лунало ім'я ЛюдвікаДомоня. Домонь сказав те, Домонь зробив се… Домонь, Домонь, Домонь…

Але протоколів допиту майора Домоня у справі не було. Не було навіть їхніх слідів.

Це інтригувало.

НКВД не міг не допитати головного заводія всієї тієї веремії.

Аж нарешті на одній із останніх сторінок я вичитав:

"Ураховуючи, що Домонь, який проходить у цій справі, з оперативних міркувань до слідства залучений бути не може…"

А далі щось про проблеми подальшої документації слідчих дій.

Я був заскочений: що то за оперативні міркування?! Що мусив сказати чи вдіяти Домонь, щоб НКВД вирішило не тільки припинити щодо нього слідчі дії, а й відпра - вити назад, у табір?

Одна з перших директив Лаврентія Берії щодо облаштування таборів для військовополонених поляків стосувалося створення агентурної мережі.

Першим параграфом вона передбачала створення двох типів агентури: звичайних стукачів-інформаторів, які б "повідомляли про настрої" серед однополчан, і агентів впливу:

"…Агентури, яка, зовнішньо залишаючись на позиціях боротьби за "відновлення" Польщі, повинна проникати у всі антирадянські угрупування, що складаються серед військовополонених, головним чином зі складу колишніх членів польських контреволюційних політичних партій, офіцерства і воєнного чиновництва".

І ще трохи далі: "(…) оперативні працівники Особливих відділів повинні всебічно знайомитися із військовополоненими, яких реєструють, і намічати серед них найбільш відповідні кандидатури для вербування".

Ситуація з Домонем, в контексті як згаданої директиви Берії, так і документів "Справи Культпросвіткомісії", мала вигляд не досить прозорий.

Прихильники версії його співпраці із НКВД могли б пригадати майору підозрілі контакти з табірною адміністрацією, які пояснили б і пригоду з фальшивим приїздом американського амбасадора.

Невже Домонь пішов на таку співпрацю?

З іншого боку, начтабору Бєрєжков та комісар Кіршин повідомляють, що співробітники схопили членів КПК просто на гарячому: зокрема, сам Домонь долучився ще й до створення каси взаємодопомоги — у декого зі старших офіцерів були великі суми польської валюти, а дехто не мав їх взагалі. Саме під час зачитування відомості Домоня і затримали.

Отже, чи все ж таки за Домонєм нема гріха?

У цій ситуації був іще один дивний момент. Але вже у поведінці табірного керівництва. Для чого Бєрєжков та Кіршин так сором'язливо повідомляли Москву і про викриття антирадянської КПК, і святкування 11 листопада, очевидно, приховуючи деталі?

Адже цілком могли повідомити про те, що згідно з "Директивою наркома Берії щодо оперативно-чекистського обслуговування військовополонених у таборах НКВД СРСР" проводилася агентурна розробка групи контрреволюційно налаштованих колишніх офіцерів колишньої польської армії — і були б "у дамках"!

Здається, на цю історію також вплинула невидима сила "табірної гравітації" — діяльність особливого відділу.

8

Трофімов, Єфімов, Єгоров. Прізвища членів опергрупи НКВД поруч одне з одним мали дещо анекдотичний вигляд — як Іванов, Петров, Сидоров.

Вони були відкомандировані до Старобільська нібито для допомоги табірній адміністрації в оперативній роботі. Насправді то була ще й форма контролю за нею.

Ця трійця доповідатиме безпосередньо Берії:

"… До того ж, т. Кіршин не має авторитету серед співробітників табору і з перших днів скомпрометував себе фактом полюбовництва з однією із медичних співробітниць табору".

Але його найбільша провина полягала у тому, що він проґавив створення Культпросвіткомісії:

"…комісар табору бездіяльністю надав можливість антирадянському активу військовополонених взяти ініціативу в свої руки.

Популярна справа створення культпросвітительських гуртків серед нічим не зайнятих військовополонених була успішно використана для створення підпільної організації.

Перед тим як розпочати ліквідацію цього підпілля, ми поінформували комісара і рекомендували йому низку заходів з розгортання політичної і культурнопросвітницької роботи серед військовополонених.

Не встигли ми почати вилучення намічених до арешту учасників організації, — йдеться у записці — як комісар Кіршин, діючи на власний розсуд, пішов до бараків військовополонених і у розмовах з окремими активістами підпілля почав "викривати" їх діяльність, доводячи нелегальний, антирадянський характер їхньої роботи і т. п., тим самим вибовкнув нашу поінформованість про наявність організації і надав можливість учасникам організації приготуватися".

З доповідної записки опергрупи НКВД СРСР 25 листопада 1939 року.

Саме зі змісту цієї доповідної записки слідує, що органи відреагували на створення КПК майже через місяць після початку її роботи.

До того ж комісар Кіршин поставився до всієї цієї історії досить поблажливо і, замість покарання, вів з учасниками КПК "виховні бесіди".

Отже, виходило, що байдикував не особливий відділ, а політичний. І проґавив утворення потужного антирадянського підпілля.

Трофімов, Єфімов та Єгоров повідомляють неприємні для Кіршина вісті особисто товаришу Берії. Того ж дня у Харкові Кволєк, посилаючись на слова Домоня, повідомляє слідчому, що всі їхні дії були санкціоновані саме комісаром Кіршиним та начальником табору Бєрєжковим. Запахло смаженим уже для керівництва табору.

У результаті Бєрєжков видає Особливому відділу Старобільського табору "чарівну" за змістом довідку, яку згодом також підшиють до "справи КПК", мовляв, жодних дозволів на читання якихось лекцій не давав. Про 11 листопада у тій довідці ані слова.

Щоб убезпечити себе від звинувачень, Бєрєжков із Кіршиним пишуть докладний звіт, в якому стверджують, що саме Політвідділ викрив контрреволюційну організацію, а також докладно розписують усі мислимі культурні і політичні заходи у таборі: від політбесід і роз'яснення внутрішнього розпорядку до демонстрації кінофільмів і організації шахового турніру.

Насправді, сказати, що Кіршин "розпустив" табір, було б дуже великим перебільшенням: тут діяли найбільш суворі правила внутрішнього розпорядку порівняно із Козельським чи Осташковським.

У Старобільську було заборонено співати польських пісень, відправляти релігійні обряди, читати лекції або книжки польською та іншими іноземними мовами, не можна було писати щоденників і навіть ходити подвір'ям групами, більше аніж по дві особи.

Репресій щодо Кіршина і Бєрєжкова не було. Очевидно, їм повірили.

Отже, навколо тієї історії утворився дивний багатокутник.

Домонь стверджував Кволєку, що мав санкцію Кіршина та Бєрєжкова.

Звіт Кіршина і Бєрєжкова свідчить, що вони таких санкцій не давали, а доповідна опергрупи — що Кіршин з Бєрєжковим взагалі всю цю ситуацію проґавили.

Чи означало це, що Домоня вже згадана опергрупа спробувала використати для агентурної розробки… самих начальника табору і комісара?

Щоправда, для того не обов'язково було вербувати саме Домоня.

З матеріалів допитів Кволєка відомо, що інформацію про те, що Бєрєжков і Кіршин санкціонують святкування Дня Незалежності, Домоню приніс інший майор — Залєвський.

Чи не означало це, що цей Залєвський насправді був у Кіршина чи Бєрєжкова, а не, наприклад, довірливо поспілкувався з Трофімовим, Єфімовим або Єгоровим і потім діяв за їхніми вказівками?

Але відповідь і на це питання не пояснює, чому у справі КПК нема жодного протоколу допитів її голови. Що за таємничий фортель утнув майор Людвік Домонь?

Ключ до цього ребуса досі лежить на якійсь із архівних полиць, захований серед сторінок агентурної розробки "Фанатики" — іще одного свідчення чиєїсь слабкості, захованого у сховищі колись спокутих гріхів.

Саме так — фанатиками — назвали у НКВД організаторів Культурно-просвітницької комісії. І, окрім того загубленого документа, усі інші тільки заплутували цю історію.