День, в який звільнили Сімферополь. То коли ж українські війська увійшли до кримської столиці?

У квітні 2018 року виповнюється рівно сто років від знаменної події — звільнення Криму від більшовиків в ході наступу українських та німецьких військ. Цей ювілей активно обговорюють громадськість, журналісти й історики.

На жаль, у присвячених історії тих подій публікаціях досі побутують різноманітні неточності й хронологічна плутанина.

Напередодні ми публікували текст Михайла Ковальчука, де автор на основі документів Генерального штабу збройних сил УНР відстоює думку, що Сімферополь звільнили 23 квітня.

У сьогоднішньому матеріалі Сергій Громенко доводить, що звільнення відбулося все-таки 24 квітня, як це засвідчують німецькі документи.

Зустріч українських та німецьких військ у Джанкої  22  квітня 1918 року важко було назвати безхмарною. Кайзерівські потяги відтиснули ешелони Всеволода Петріва у незручний для вивантаження закуток, заблокували паротяги, а щойно прибулий Роберт Кош прямо заявив, що не допустить подальшого просування Кримської групи на південь.

Чимало шкоди українсько-німецьким стосункам заподіяв перекладач Отто Кірхнер, колишній видавець з Петербургу (до речі, після війни саме він у Берліні видав мемуари Міхаіла Дроздовскоґо – С.Г.), а на той час поручник при штабі Коша, що виявився українофобом.

Джанкой, вокзал, 1910 р.

Щоб прояснити ситуацію, Петрів рушив до Олександра Натієва, що також щойно прибув до Джанкоя. Той розкрив кінцеву мету всієї операції — захоплення Чорноморського флоту всупереч німецькому намаганню "просто окупувати, а може й анексувати Крим".

Після цього на імпровізованому мітингу на вокзалі Петрів мав розмову із рядовими бійцями. Ось як він передає її у своїх спогадах:

"Батьку! а чого ж то ми у татарську землю ліземо? Чи то нас звали? А чи то наша, своя, під доброю охороною? Чи, мабуть, у нас війська забагато, а землі замало?

Відповідаю повагом: "По-перше, хлопче, товаришу, не треба отаманові у поході у тавлинку заглядати, коли не просять і не звуть, по-друге, мабуть, знаєш, що на Крим і Севастополь, а в Севастополі Чорноморська фльота, по-третє, мабуть, скажеш, кому ця фльота належить?

"Українська!", — гудять довкруги гайдамацькі голоси.

— Авжеж! Ну, зрозуміли?!

— Добре, батьку, підемо! Здобудемо!

Хлопці йдуть до возів, і вози гудуть розмовами та піснями". Поки йшло вивантаження, Петрів розшукав одного з членів кримськотатарського Курултаю, що переховувався від більшовицьких репресій під Джанкоєм.

Разом вони склали заклик до кримців братися за шаблі та приставати до кінноти Кримської групи. За спогадами Петра Дяченка, лише до його кінної сотні (у складі 2-го Запорізького пішого полку – С.Г.) прилучилося 50 кримських татар з кіньми та зброєю.

Петро Дяченко, 1930-і рр.

Як писав Петрів,

"За декілька годин вже перша стежа татарська, в своїх червоних, круглих, трохи кудлатих шапках, з червоним дашком та півмісяцем замість кокарди, везе купу гайдамацьких закликів на татарській та українській мові, щоби будити аули та українські села Криму гаслами боротьби за свою землю, за свою волю, за правду".

Паралельно українські та німецькі командири готувалися до подальшого просування у глиб Криму. Кош скерував Баварську кавалерійську дивізію у напрямку Феодосії, а 217-а піхотна та 15-а дивізіяландверу мали наступати на Сімферополь.

Так само Петро Болбочан виділив зі складу Запорізького полку 4-й курінь з бронепоїздом Семена Лощенка та кілька сотень кавалеристів для походу на Феодосію, ще частину кінноти — для наступу на Євпаторію, а головні сили при бронепоїзді Павла Шандрука вирушали на столицю Криму.

Щоправда, у своїх спогадах Петрів стверджував, що кінні гайдамацькі загони на феодосійському напрямку діяли не "всерйоз", а виключно з метою замаскувати рух головних сил у гори.

Микола Письменний, ад’ютант Петра Болбочана з жовтня 1918 р.

Того ж 22 квітня 1918 року німецькі кавалеристи на одному ешелоні з одним бронепоїздом першими розпочали рух на Феодосію, але на станції Колай (нині Азовське – С.Г.) наштовхнулися на добре підготовлену оборону 1-го Чорноморського революційного полку Івана Федька, яку не змогли подолати "з коліс" і були змушені на кілька днів призупинити наступ.

Тим часом кінні сотні Петріва вийшли у напрямку Султан-Базару (нині не існує – С.Г.), до якого наступного дня зранку мав бути перекинутий весь гайдамацький полк.

Передові ж роз’їзди мали розвідати шлях на Зую. Вже у темряві останні українські частини покинули Джанкой, окрім екіпажів гайдамацьких бронеавтомобілів, які так і не вдалося розвантажити.

Ранком 23 квітня 1918 року через Курман (тимчасово Красногвардійське – С.Г.) Петрів дістався Султан-Базару і розмістив свої підрозділи навколо села.

Там він зібрав також більшовицьких полонених, яких захопили вночі його роз’їзди на шляхах та в окрузі, і передав варті з кримців.

Головні ж сили Болбочана рухалися безпосередньо на Сімферополь. Авангард на вантажівках під прикриттям бронеавтомобілів з причепленими гарматами просувався шосейною дорогою, головні сили їхали ешелонами слідом за бронепоїздом Шандрука.

За наказом останнього на кілометр попереду паротяга рухалася залізнична дрезина, щоб убезпечити ешелони від засідок чи мінування. Ще на Чонгарі Шандрук отримав від Болбочана два великих синьо-жовтих прапора, якими при красив свій бронепоїзд.

Сарабуз, вокзал, кін. ХІХ ст.

За словами Бориса Монкевича, "Це був майже тріумфальний похід. Учасники цього походу на ціле життя не забудуть його. Ешелони з Запоріжцями помалу посувалися вгору. Козаки співали пісні, а дута оркестра вигравала марші.

Коли б задивитися з боку на ці ешелони, то вони скоріш були б подібні на якийсь весільний поїзд. Ніхто не думав про ті бої і ту небезпеку, яка жде їх у майбутньому.

Відродження природи, а разом з тим і відродження власної батьківщини, вносили в душу кожного старшини і козака такий запал і таку безпечність, що для нього все інше вже не грало ролі. Ворог не робив майже жадного спротиву та і не мав він великих сил в цьому напрямку".

Надвечір того ж таки 23 квітня Кримська група, вибивши "червону" залогу, зайняла Сарабуз (нині Гвардійське – С.Г.). Тут отримано відомості, що з Сімферополя на північ рушив загін матросів з 500 осіб на трьох бронепоїздах.

Болбочан вишикував свої сили у бойові порядки та подався назустріч ворогові. Більшовики спробували атакувати "у лоба", але зустрічним вогнем були зупинені. А побачивши, що українські частини беруть їх у кліщі, відступили назад до Сімферополя, розібравши за собою колію.

Тим часом з тилу наблизилася "червона" кавалерія, але й вона після короткої перестрілки відійшла ні з чим.

Зуя, Свято-Нікольський храм, поч. ХХ ст.

За основними силами з кількагодинним інтервалом просувалися частини Петріва. Поблизу Кара-Кіяту (нині Грушеве – С.Г.) його гайдамаки повернули вбік і удосвіта 24 квітня 1918 року прибули в Зую.

Кінно-гірський гарматний дивізіон рушив на Карасу-Базар (нині Білогірськ – С.Г.) на з’єднання з тими частинами, що вже йшли на Феодосію з Джанкоя, але невдовзі повернувся та долучився до гордієнківського полку.

Увечері все того ж 23 квітня із Сак до Сімферополя евакуювався поїзд із євпаторійськими революціонерами. Зв’язавшись телефоном із Сарабузом, вони дізналися, що через станцію йде відступ червоногвардійців, тому проїхати важко, але можливо.

Насправді містечко вже було зайнято українськими військами, тому пасажири поїзда потрапили у полон до Болбочана.

Іларіон Сесь, 1920-і рр.

Ранком 24 квітня 1918 року Кримська група перейшла у новий наступ на Сімферополь двома шляхами: шосе та залізницею. О 10-й ранку запорізька піхота на автомобілях увірвалася у місто, першим загоном командував сотник Іларіон Сесь.

Нечисленна червоногвардійська залога розпорошилася без спротиву, населення поховалося, міський штаб оборони потрапив у полон.

До рук українського війська потрапила скарбниця з чималою сумою грошей та великою кількістю срібних виробів, все листування, документи, проекти, мапи.

Паралельно вокзал був захоплений бронепоїздом Шандрука. Ось як він сам описував ті події:

"Коли наш бронепоїзд наблизився до Сімферополя, мешканці прилеглих до станції будинків кричали нам, що міст через Салгир заміновано. Будинки закривали дорогу, що вела до станції, більш ніж на два кілометри.

Ми уважніше придивилися до моста і переконалися, що — як не дивно — ніхто його не захищає, також немає ніяких слідів мінування.

Оглянувши станцію позаду будинків, ми побачили справжній бронепоїзд під парою та людей, що бігали поруч. Моя артилерія та команда кулеметників були готові відкрити вогонь без наказу, оскільки більшовики були готові стріляти, і тоді доля нашого бронепоїзда могла бути вирішена за частку секунди.

Коли наш бронепоїзд перетнув криву, так що наш кулемет був у зоні досягання, ми зробили декілька черг пострілів, але бронепоїзд червоних не відповів. Ми продовжували просуватися вперед, і тоді "червоний" поїзд залишив станцію на повній швидкості, а моряки почали вскакувати на ходу.

Ми зупинилися на станції на декілька хвилин, і я залишив там взвод козаків з двома кулеметами".

Німецьке повідомлення про звільнення Сімферополя 24-го квітня

За дві години до кримської столиці прибули головні українські сили. Місто було обложене щільним кордоном, всередині почалося буквально полювання на більшовиків.

Захоплення Сімферополя сталося настільки несподівано, що у Севастополі про це нічого не знали і підтримували зі столицею телеграфний зв’язок ще чотири години.

З перехоплених повідомлень було видно, що тамтешні керівники втратили надію на успішну оборону. У самому Севастополі більшовикам довелося ділитися владою із меншовикам та есерам.

Ті, у свою чергу, не бажали виводити в море Чорноморський флот і навіть розглядали можливість окремої капітуляції перед українцями. Нарешті, для оборони уже захопленого Болбочаном Сімферополя був направлений спеціальний комісар, якого українці взяли у полон під містом.

За Монкевичем, "Він ніяк не міг зрозуміти, що сталося. Спочатку вважав, що з ним жартують, а потім рішив, що залога Сімферополя збунтувалась проти радянської влади і тому став погрожувати репресіями; все одразу зрозумів тоді аж, коли його привели в штаб групи".

Сімферополь, міст через Салгір, поч. ХХ ст.

Після підходу головних українських сил до Сімферополя бронепоїзд Шандрука поїхав на південь до станції Булганак (нині Чистенька – С.Г.), по дорозі його здалеку безуспішно обстріляла артилерія "червоних".

На тамтешніх пагорбах Шандрук звелів команді облаштувати військовий табір, а сам на дрезині повернувся до Сімферополя.

Тим часом Петрів у Зуї сформував з 200 охочих кримських татар два кінних підрозділи:

"Призначую Андрієнка з 10 кадровими гайдамаками і зі старшинами взяти татарський загін під оруду. Андрієнко радо одягає на чубату голову татарську баранячу шапку, порядкує татарів і просить дати йому "смертників" як опору татарському кримському чамбулові імені Тугай Бея, як він хоче його охрестити "для історичного реваншу".

Але татари все себе називають "ескадронцями", так що "історична назва" так і не прийнялася. Коло одинадцятої години чамбул був готовий — дві сотні та наші скоростріли "Максима", попереду наші старшини, коло кожного татарин-перекладач, у Андрієнка готов уже і штаб і зв’язкові, ну словом маленька копія Гордієнківців, коли їх було ще мало".

Боссолі К. Сімферополь, 1856 р.

Всі разом після надзвичайно важкого денного переходу (іноді гармати доводилося спускати на руках) дісталися Мамут-Султана (нині Добре – С.Г.), де до полку приєдналися дві сотні турків, полонених росіянами під час Першої світової війни.

Передовий українсько-кримськотатарський загін ("чамбул") сотника Андрієнка рушив далі — до витоку річки Кача. Завдяки напливу місцевих добровольців він вже нараховував 350 осіб і готувався до взяття Бахчисарая.

Ще одну сотню гайдамаків з двома гарматами і двома кулеметами Петрів поставив заслоном на шляху до Алушти під Козьмо-Даміанівським монастирем.

Українські війська міцно утримували Крим.

Читайте також:

Кримський похід Армії УНР увічнили меморіальною дошкою. ФОТО

Що сказав Президлент з приводу 100-річчя звільнення Криму

Книгу про звільнення Криму від більшовиків  виклали онлайн

Війна з Раднаркомом. Чи дійсно Центральна Рада провалила оборону України?

З’явилася науково-популярна книга про українську історію Криму

То коли ж Болбочан визволив Крим? Хроніка українського походу на півострів

Бій під Крутами: відомі й невідомі сторінки