"Безпека" комуністичної Польщі проти українських греко-католиків

Точно сказати, відколи комуністичний апарат безпеки почав "займатися" Греко-Католицькою церквою в повоєнній Польщі, дуже важко.

Мабуть, уже з кінця 1944 р., коли деякі території південно-східної Польщі (в її нових, хоч поки що й неофіційних кордонах) опинилися на схід від лінії фронту й там почали виникати перші місцеві структури Відомства громадської безпеки (з 1 січня 1945 р. – Міністерство громадської безпеки).

Греко-католики. Історичний контекст

Мабуть, попервах головну роль у заходах проти Греко-Католицької церкви відігравали радянські спецслужби, які проводили власні операції по обидва боки кордону10. Польська служба безпеки почала систематично займатися греко-католиками від початку 1945 р., коли відділ контррозвідки (який раніше функціонував у рамках Відомства громадської безпеки) перетворено у Департамент І МГБ (Міністерства громадської безпеки).

Принаймні два його відділи – Відділ ІІ (боротьба з реакційним підпіллям) та Відділ ІІІ (боротьба з політичним бандитизмом) могли цікавитися проблемами, пов’язаними з ГКЦ.

Книга проф. Галагіди, яку презентовано на львівському Форумі видавців у вересні 2017 р.

На рівні воєводства відповідниками Департаменту І були відділи І у воєводських управліннях громадської безпеки; ці відділи ділилися на низку секцій. Їх компетенцію визначав лист керівника Особового відділу МГБ до воєводських органів суспільної безпеки від 16 лютого 1945 р.

Там, серед іншого, говорилося, що Секція 2 "організовує роботу проти всіх антидержавних елементів, які перебувають у різних нелегальних партіях та організаціях, таких як санація, ендеки, антидержавні селянські елементи та національні меншини [виділення моє – І. Г.]. Вона вербує, виховує і підтримує зв’язок з агентурою з метою розробки цих елементів". Секція 3 "організовує роботу проти всіх антидержавних елементів, які проникають у правлячі партії, засмічують їх, а також проти ворожої агентури серед духовенства [виділення моє – І. Г.], інтелігенції та молоді. Вербує агентуру, виховує її і підтримує з нею зв’язок з метою розробки цих елементів".

Як УГКЦ "саморозпустилася" у 1946 році

Через кілька місяців, у вересні 1945 р., частину відділів вилучено з Департаменту І МГБ (який надалі мав займатися контррозвідкою) і перетворено на самостійні департаменти. Таким чином виник Департамент V МГБ (його називали ще суспільно-політичним), який займався наглядом за політичними партіями, суспільними організаціями і товариствами, а також Церквами й релігійними спільнотами (протягом усього періоду існування Департаменту V його очолювала капітан, а згодом полковник Юлія Бристиґер).

У контексті цієї статті найважливіше значення має Відділ V нового департаменту, який відав справами Церков і духовенства. Спочатку він поділявся на три секції: Секція 1 – служителі Римо-Католицької церкви, Секція 2 – служителі Греко-Католицької, Православної, Євангелічно-Лютеранської та інших Церков, Секція 3 – служителі інших релігійних організацій.

Пізніше була утворена ще Секція 4 – "прогресивні католицькі рухи", а в 1952 р. – Секція 5, або "секція жіночих монастирів". Тоді ж, у 1952-му, справи всіх некатолицьких церков та релігійних об’єднань перебрала Секція 4 Відділу ІІІ Департаменту V МГБ, а справами національних меншин та їх організацій почала займатися Секція 3 цього ж відділу.

Розселення українців та інших національних меншин за підсумками останнього передвоєнного перепису населення у Польській республіці

На рівні воєводств релігійними питаннями відали Секції 5 Відділів V воєводських управлінь громадської безпеки. Департамент V МГБ був головним осередком, що провадив діяльність проти Церков і релігійних об’єднань, аж до 6 січня 1953 р., коли створено спеціальний Департамент ХІ, що займався різного роду діяльністю "за релігійною лінією" (протягом усього часу його існування ним керував полковник Кароль Венцьковський).

Він автоматично успадкував структуру й усі справи зліквідованого Відділу V Департаменту V МГБ. Департамент ХІ складався з таких відділів: Відділ І – світський клир, Відділ ІІ – монастирі, Відділ ІІІ – релігійні організації й товариства католиків-мирян, Відділ 4 – інші конфесії.

Польське видання книги Ігоря Галагіди "Між Москвою, Варшавою та Ватиканом. Історія Греко-католицької церкви в Польщі 1944–1970"

Як уже згадувалося, на початку 1945 р. в Департаменті І МГБ існували два відділи (ІІ і ІІІ), що займалися збройним підпіллям. У квітні того самого року в МГБ була створена нова структура – Відділ боротьби з бандитизмом, що на рівні воєводських управлінь мав функціонувати як відділ, а на рівні повітових управлінь – як секція.

В січні 1946 р. Відділ боротьби з бандитизмом об’єднано з Відділом ІІ Департаменту І і виокремлено в окремий Департамент VII, який уже в березні того самого року змінив номер і став Департаментом III МГБ.

Агентурна справа "Ходячие". НКВД проти УГКЦ

...У червні 1954 р. структури Департаменту ІІІ, що займалися "націоналізмами" (в тому числі й українською меншиною) були переведені до Департаменту І, в якому створено окремий Відділ Х.

Декретом голови Державної Ради Александра Завадського від 7 грудня 1954 р. МГБ було зліквідоване, а замість нього утворено два окремі відомства: Міністерство внутрішніх справ (МВС) та Комітет у справах громадської безпеки (КГБ).

Ця зміна була наслідком тих перетворень, що почалися після смерті Сталіна в найвищих ешелонах влади в СРСР (в тому числі в органах безпеки), та розголошення на хвилях Радіо "Вільна Європа" тої інформації про масштабні злочини та зловживання в польських органах безпеки, яку оприлюднив заступник директора Департаменту Х МГБ полковник Юзеф Святло, що 1953 р. втік на Захід.

Офіцер польської "безпеки" Юзеф Святло (справжнє ім'я - Ізаак Флейшфарб) вже у вільному світі

Перетворення охопили й "релігійну вертикаль", хоча тут вони мали більше формальний характер. Спочатку в рамках КГБ і далі функціонував Департамент ХІ і тільки 11 березня 1955 р. змінено його номер (він став Департаментом VI), хоча коло його завдань залишилося те саме.

В наступні місяці "на клерикальній ділянці" роботи органів безпеки спостерігався явний спад активності, який усвідомлювало й саме керівництво апарату безпеки. Ця криза пояснюється насамперед тим сум’яттям, яке викликала втеча Святла та її наслідки.

Також треба зазначити, що з весни 1955 р. проблематику національних меншин знову передано у відання Департаменту ІІІ, а конкретно – його Відділу ІІІ. Подальші зміни приніс жовтень 1956 р. Найсуттєвішою з них була ліквідація окремої вертикалі безпеки (КГБ) і включення її – як Служби безпеки – до структури МВС.

Проблемами віровизнань на центральному рівні мав займатися Відділ V Департаменту ІІІ, а на рівні воєводств – групи V відділів ІІІ. Проте, як видається, питання, пов’язані з Греко-Католицькою Церк вою, були передані у Відділ V доволі пізно, тільки на початку грудня 1958 р. (принаймні тоді про це повідомлено відповідні місцеві структури).

В 1962 р. проблеми віровизнань виділено в сферу компетенції новоутвореного Департаменту IV МВС, у віданн і якого знову (аж до 1990 р.) опинилися виключно релігійні справи.

Прометеї двох народів: люди, які приміряли Польщу і Україну

Незважаючи на це, проблеми Греко-Католицької церкви час від часу порушувалися й у діяльності Департаментів ІІ і ІІІ МВС, які розробляли українську громадськість у Польщі. Ясна річ, що до оперативної роботи проти священиків, монахів та монахинь східного обряду були залучені не тільки названі вище структури органів безпеки, які працювали "по лінії" ГКЦ.

Слід пам’ятати також про відділи "W", які здійснювали перлюстрацію кореспонденції, про відділи нагляду різного рівня, які займалися стеженням та спостереженням, про Слідчий департамент, що провадив слідство, про технічні відділи, а також про своєрідну еліту спецслужб, власне розвідувальний відділ, який постачав до Варшави інформацію про Ватикан та про Греко-Католицьку церкву в країнах Заходу.