95 тез Мартіна Лютера, які змінили церкву і світ
За легендою Мартін Лютер прибив ці тези, написані латиною, до дверей Замкової церкви у Віттенбергу. Сучасні вчені ваажають, що він вчинив інакше - розіслав цей текст знайомим теологам, представникам аристократії. Він розійшовся всією Німеччиною, а потім і світом.
11 вересня 2017
- Господь і Учитель наш Ісус Христос, кажучи: "Покайтеся…", заповідав, щоб усе життя віруючих було покаянням.
- Це слово ["покайтеся"] не може бути зрозуміле як таке, що відноситься до таїнства покаяння (тобто до сповіді і відпущення гріхів, що звершується служінням священика).
- Однак відноситься воно не тільки до внутрішнього покаяння; навпаки, внутрішнє покаяння — ніщо, якщо у зовнішньому житті не тягне за собою цілковитого умертвіння плоті.
- Тому покарання залишається до тих пір, поки залишається ненависть людини до нього (це і є справжнє внутрішнє покаяння), іншими словами — аж до входження в Царство Небесне.
- Папа не хоче і не може прощати будь-які покарання, крім тих, що він наклав або своєю владою, або з церковного права.
- Папа не має влади відпустити жодного гріха, не оголошуючи і не підтверджуючи відпущення ім’ям Господа; крім того, він дає відпущення тільки у відведених йому випадках. Якщо він нехтує цим, то гріх перебуває і далі.
- Нікому Бог не прощає гріха, не змусивши в той же час скоритися у всьому священикові, Своєму наміснику.
- Церковні правила покаяння накладалися тільки на живих і, відповідно до них, не повинні накладатися на померлих.
- Тому на благо нам Святий Дух, що діє в папі, в декретах якого завжди виключений пункт про смерть і крайні обставини.
- Неосвічено і несправедливо вчиняють ті священики, які і в Чистилищі залишають на померлих церковні покарання.
- Кукіль цього вчення — про зміну покарання церковного в покарання Чистилищем — безумовно посіяний тоді, коли спали єпископи.
- До того, церковні покарання накладалися не після, але перед відпущенням гріхів, як випробування правдивого покаяння.
- Померлі все спокутують смертю, і вони, будучи вже мертві згідно з церковними канонами, за законом мають від них звільнення.
- Недосконала свідомість, або благодать померлого, неминуче несе з собою великий страх; і він тим більше, чим менше сама благодать.
- Цей страх і жах вже самі по собі достатні (бо про інші речі я промовчу), щоб підготувати до страждання в Чистилищі, адже вони — найближчі до жаху відчаю.
- Звісно ж, що Пекло, Чистилище і Небеса — різні між собою, як різні відчай, близькість відчаю і безтурботність.
- Звісно ж, що як неминуче в душах зменшується страх в Чистилище, так приростає благодать.
- Звісно ж, що не доведене ні розумними підставами, ні Святим Письмом, що вони перебувають поза станом [придбання] заслуг або причащання благодаті.
- Представляється також недоведеним і те, що всі вони впевнені і спокійні про своє блаженство, хоча ми в цьому абсолютно переконані.
- Отже, папа, даючи "повне прощення всіх покарань", не має на увазі виключно всі, але єдино ним самим накладені.
- Тому помиляються ті проповідники індульгенцій, які оголошують, що за допомогою папських індульгенцій людина позбавляється від будь-якого покарання і спасається.
- І навіть душі, які перебувають в Чистилищі, він не звільняє від того покарання, яке їм належало, згідно з церковним правом, спокутувати в земному житті.
- Якщо кому-небудь може бути дане повне прощення всіх покарань, безсумнівно, що воно дається найправеднішим, тобто небагатьом.
- Отже більшу частину народу обманюють цією рівною для всіх і пихатою обіцянкою звільнення від покарання.
- Яку владу папа має над Чистилищем взагалі, таку всякий єпископ або священик має в своєму дієцезії або приході зокрема.
- Папа дуже добре вчиняє, що не владою ключів (якої він зовсім не має), але заступництвом дає душам [в Чистилищі] прощення.
- Людські думки проповідують ті, які вчать, що зараз, як тільки монета задзвенить у ящику, душа вилітає з Чистилища.
- Воістину, дзвін золота в ящику здатний збільшити лише прибуток і користолюбство, церковне ж заступництво — єдино в Божій волі.
- Хто знає, чи всі душі, які перебувають в Чистилищі, бажають бути викупленими, як сталося, розповідають, зі св. Северином і Пасхалієм.
- Ніхто не може бути впевнений в істинності свого каяття і — багато менше — в отриманні повного прощення.
- Наскільки рідкісний той, хто істинно розкаявся, настільки ж рідкісний, хто за правилами купує індульгенції, іншими словами — надзвичайно рідкісний.
- Навіки будуть засуджені зі своїми вчителями ті, хто увірували, що за допомогою відпускних грамот вони знайшли спасіння.
- Особливо слід остерігатися тих, що вчать, що папські індульгенції — це безцінний Божий скарб, за допомогою якого людина примиряється з Богом.
- Бо їх пробачаюча благодать звернена тільки на покарання церковного покаяння, встановлені по-людськи.
- Не по-християнськи проповідують ті, які вчать, що для викупу душ із Чистилища або для отримання сповідальної грамоти не потрібне каяття.
- Всякий християнин, що істинно розкаявся, отримує повне звільнення від покарання і провини, уготовані йому навіть без індульгенцій.
- Кожен справжній християнин, і живий, і мертвий, бере участь у всіх благах Христа і Церкви, даровані йому Богом, навіть без відпускаючих грамот.
- Папським прощенням і участю не слід ні в якому разі нехтувати, бо вони (як я вже сказав) є оголошенням Божого прощення.
- Непосильною працею стало навіть для найбільш вчених богословів одночасно вихваляти перед народом і щедрість індульгенцій, і істинність каяття.
- Істинне каяття шукає і любить покарання, щедрість же індульгенцій послаблює це прагнення і вселяє ненависть до них або принаймні дає привід до цього.
- Обережно слід проповідувати папські відпущення, щоб народ не зрозумів хибно, ніби вони краще всіх інших справ благодіяння.
- Потрібно навчати християн: папа не вважає покупку індульгенцій навіть в малому ступені порівнянною з ділами милосердя.
- Потрібно навчати християн: той, хто подає жебракові або позичає нужденному, вчиняє краще, ніж той, хто купує індульгенції.
- Бо благодійністю примножується благодать, і людина стає кращою; за допомогою ж індульгенцій вона не стає кращою, але лише вільнішою від покарання.
- Потрібно навчати християн: той, хто, бачачи жебрака і нехтуючи їм, купує індульгенції, не папське отримає прощення, але гнів Божий накличе на себе.
- Потрібно навчати християн: якщо вони не володіють статками, їм ставиться в обов’язок залишати необхідне в своєму будинку, і ні в якому разі не витрачати надбання на індульгенції.
- Потрібно навчати християн: покупка індульгенцій — справа добровільна, а не примусова.
- Потрібно навчати християн: папі як більш потрібна, так і більш бажана, — при продажі відпускної — благочестива за нього молитва, ніж виручені гроші.
- Потрібно вчити християн: папські відпущення корисні, якщо вони не покладають на них надії, але вельми шкідливі, якщо через них вони втрачають страх перед Богом.
- Потрібно вчити християн: якби папа дізнався про зловживання проповідників відпущенням, він вважав би за краще спалити дотла храм св. Петра, ніж зводити його зі шкіри, м’яса і кісток своїх овець.
- Потрібно навчати християн: папа, як до того зобов’язує його борг, так і насправді хоче, — навіть якщо необхідно продати храм св. Петра — віддати зі своїх грошей багатьом із тих, у кого гроші виманили деякі проповідники відпущень.
- Марна надія спасіння за допомогою відпускних грамот, навіть якщо комісар, мало того, сам папа віддасть за них у заклад власну душу.
- Вороги Христа і папи суть ті, хто заради проповідування відпущень наказують, щоб слово Боже абсолютно замовкло в інших церквах.
- Шкода завдається слову Божому, якщо в одній проповіді однаково або довше часу витрачається на відпущення, ніж на нього.
- Думка папи, безумовно полягає в тому, що якщо індульгенції — мізерне благо — славлять з одним дзвоном, однією процесією і молебнем, то Євангелія — вище благо — належить проповідувати з сотнею дзвонів, сотнею процесій і сотнею молебень.
- Скарби Церкви, звідки папа роздає індульгенції, — і не названі достатньо, і невідомі християнам.
- Безсумнівно, що цінність їх — і це очевидно — неминуща, бо багато проповідників не так щедро їх роздають, як охоче збирають.
- Також не є вони заслугами Христа і святих, бо вони постійно — без сприяння папи — дарують благодать внутрішній людині, і хрест, смерть і Пекло зовнішній людині.
- Скарби Церкви, — сказав св. Лаврентій, — це бідняки Церкви, але він вжив це слово за звичаєм свого часу.
- Ми по необачності заявляємо, що ключі Церкви, даровані служінням Христа, — ось той скарб.
- Бо виявляється, що для звільнення від покарань і для прощення, в певних йому випадках достатньо влади папи.
- Істинний скарб Церкви — це пресвяте Євангеліє (Благовістя) про славу і благодать Бога.
- Але воно заслужено дуже ненависне, бо перше робить останніми.
- Скарб же індульгенцій заслужено дуже любимий, бо останніх робить першими.
- Отже, скарби Євангелія — це сіті, якими перш уловлювалися люди від багатств.
- Скарби ж індульгенцій — це сіті, якими нині уловлюються багатства людей.
- Індульгенції, які, як виголошують проповідники, мають "вищу благодать" істинно такі, оскільки приносять прибуток.
- Насправді ж вони в найменшій мірі можуть бути порівнянні з Божою благодаттю і милосердям Хреста.
- Єпископам і священикам ставиться в обов’язок приймати комісарів папських відпущень з усіляким благоговінням.
- Але ще більше їм ставиться в обов’язок дивитися в усі очі, слухати, аж рота роззявивши, щоб замість папського доручення вони не проповідували власні вигадки.
- Хто говорить проти істини папських відпущень — нехай буде той підданий анафемі і проклятий.
- Але хто стоїть на сторожі проти розгнузданої і нахабної мови проповідника — нехай буде той благословенний.
- Як справедливо папа вражає відлученням тих, хто на шкоду торгівлі відпущеннями замишляє всілякі хитрощі.
- Так набагато страшніше він має намір вразити відлученням тих, хто під приводом відпущень замишляє завдати шкоди святій благодаті й істині.
- Сподіватися, що папські відпущення такі, що можуть пробачити гріх людині, навіть якщо вона — припускаючи неможливе — збезчестить Матір Божу — означає втратити розум.
- Ми говоримо проти цього, що папські відпущення не можуть усунути ані найменшого пробачного гріха, що стосується провини.
- Стверджувати, що св. Петро, якби був папою, не міг би дарувати більше благодіянь, — є хула на св. Петра і папу.
- Ми говоримо проти цього, що цей і взагалі всякий папа дарує більше благодіянь, а саме: Євангеліє, сили чудодійні, дари зцілень та інше, як сказано в Першому посланні до коринтян, 12 розділ.
- Стверджувати, що пишно піднятий хрест із папським гербом рівнозначний хресту Христовому, значить зневажати Бога.
- Єпископи, священики і богослови, що дозволяють вести такі розмови перед народом, відповідатимуть за це.
- Це зухвале проповідування відпущень призводить до того, що повагу до папи навіть ученим людям нелегко захищати від наклепів і, більш того, підступних запитань мирян.
- Наприклад: Чому папа не звільнить Чистилище заради пресвятої любові до ближнього і вкрай тяжкого становища душ — тобто через найголовніше, — якщо він в той же час незліченну кількість душ рятує заради знехтуваних грошей на будівництво храму — тобто через найнезначніше?
- Або: Чому панахиди та щорічні поминання померлих продовжують відбуватися, і чому папа не повертає або не дозволяє вилучити пожертвувані на них кошти, в той час як грішно молитися за вже викуплених із Чистилища?
- Або: В чому полягає ця нова благодать Бога і папи, що за гроші безбожнику і ворогові Божому вони дозволяють придбати душу благочестиву і Богу люб’язну, однак за страждання таку ж благочестиву і улюблену душу вони не спасають безкорисливо, з милосердя?
- Або: Чому церковні правила покаяння, насправді що вже давно через незастосування себе скасували і мертві, до сих пір ще оплачуються грошима за надані індульгенції, немов вони ще в силі і живі?
- Або: Чому папа, який нині багатший, ніж найбагатший Крез, зводить цей єдиний храм св. Петра охочіше не на свої гроші, але на гроші жебраків віруючих?
- Або: Що папа прощає або відпускає тим, хто за допомогою істинного покаяння має право на повне прощення і відпущення?
- Або: Що могло додати Церкві більшого блага, якщо папа те, що він робить тепер раз, здійснював сто разів на день, наділяючи кожному, хто вірує, цим прощенням і відпущенням?
- Якщо папа прагне врятувати душі швидше відпущеннями, ніж грошима, чому він скасовує даровані раніше булли і відпущення, між тим як вони однаково дієві?
- Придушувати тільки силою ці вельми лукаві доводи мирян, а не вирішувати на розумній підставі, значить, виставляти Церкву і папу на осміяння ворогам і робити нещасними християн.
- Отже, якщо індульгенції проповідуються в дусі і по думці папи, всі ці доводи легко знищуються, більше того, просто не існують.
- Отож, розсіються всі пророки, що проповідують народу Христовому: "Мир, мир!" — а миру немає.
- Благо несуть усі пророки, що проповідують народу Христовому: "Хрест, хрест!" — а хреста немає.
- Слід закликати християн, аби вони з радістю прагнули слідувати за своїм главою Христом через покарання, смерть і пекло.
- І більше уповали через великі утиски увійти на небо, ніж безтурботним спокоєм.
Переклад Юлії Долматової для www.r500.ua
