Українські націоналісти в підручниках незалежної України. 1991 — 2012

Розвіюючи туман радянщини

Створення програм, підручників та навчальних посібників з історії та одночасно становлення змісту шкільної історичної освіти відбувалося у чотири періоди: 1) 1991–1995 роки; 2) 1996–2000 роки.; 3) 2001–2005 роки.; 4)  2006–2012 роки.

Кожен з цих періодів мав свої особливості щодо побудови змісту навчального матеріалу, включення замовчуваних у радянські часи сторінок історії українського народу, зміни акцентів у викладанні певних тем, вдосконалення підручників тощо.

Змістовим компонентом курсу історії України у перший період становлення змісту шкільної історичної освіти став український націоналістичний рух. За радянських часів таке явище як "український націоналізм" не мало право входити до змісту курсів з історії.

Лише на початку 90‑х років ХХ століття, вперше у підручниках з історії України з’являється інформація про діяльність Організації українських націоналістів (ОУН), але з притаманними радянській історіографії негативними оцінками.

Так, у пробному навчальному посібнику з історії України для 10–11 класів Миколи Коваля, Станіслава Кульчицького та Юрія Курносова  (Київ, видавництво "Радянська школа", 1991), у параграфі "Возз’єднання західноукраїнських земель з УРСР", Організація українських націоналістів (ОУН) подається як одна з частин націоналістичних угруповань, утворена в 1929 році.

Їхня діяльність подавалася як культурницька й проповідницька: "спільно з представниками української католицької церкви" і зводилася до антипольської боротьби за "утворення самостійної України – незалежної як від Польщі, так і від Радянського Союзу".

У 1992 році матеріал про ОУН було внесено до проекту програми з історії України, але лише в 11 класі. Додалася інформація про справи організації у контексті спроби проголошення у Львові самостійної української держави та подальша діяльність Української повстанської армії (УПА) в 1943 році.

Окрім дати та місця заснування ОУН (Відень), автори ознайомлюють учнів з прізвищами провідних діячів організації такими як: Андрій Мельник, Степан Бандера, Ярослав Стецько та Євген Коновалець.

Організація українських націоналістів у підручнику набуває статусу політичного руху, мета якого – духовне відродження нації та її історичних традицій, утворення суверенної української держави.

Розширюється понятійно-термінологічний апарат шкільних підручників: "організації націоналістичного спрямування"; "офіціоз "Розбудова нації"; оговорюється особливість організації – панування в ній атмосфери "фанатичного патріотизму, готовності жертвувати життям – і своїм, і інших – за національну ідею".

Додається матеріал стосовно міжорганізаційних суперечок: "впродовж суспільно-політичної діяльності в ОУН мали місце конфлікти серед її керівництва, відбувалися розколи організації". Проте, ідеологічні засади організації у даному підручнику ще не розглядаються.

Дівчина, що стоїть, читає підручник  з історії України для 11-го класу Струкевича, Романюка й Дровозюка. 2015 рік, Київський метрополітен. Джерело: www.facebook.com/undegreading

Федір Турченко, автор рекомендованого Міністерством освіти і науки, підручника з новітньої історії України для 10‑х класів 1994 року видання (Київ, видавництво "Генеза", 1994), надав значно більше фактичного матеріалу стосовно діяльності ОУН у порівнянні з попередниками.

Перш за все, історик наголосив на існуванні політичної боротьби серед українських партій, на західноукраїнських землях, що розгорнулася там у 20–30 роках ХХ століття, виділивши окремий підпункт "Формування Організації Українських Націоналістів".

При поясненні причин, чому саме "наростали нетерпіння, схильність до безкомпромісних, крайніх методів боротьби" серед українців, він акцентує увагу саме на тогочасних особливостях європейської системи міжнародних відносин і як результат – виникнення націоналістичних організацій.

Автор чіткіше окреслює мету організації – "утворення самостійної української держави", викладає інформацію про діяльність ОУН і відповідні наслідки: "терор викликав репресії з боку польських властей".

Члени Організації українських націоналістів зображені не "радикальними націоналістами", а освіченими, молодими юнаками й дівчатами, які, маючи за мету здобуття Україною незалежності, – "зобов’язалися працювати в усіх органах і організаціях, проникати в усі сфери життя".

На відміну від попередніх видань, автор даного підручника не дав оцінку ідеології ОУН, проте стверджує, що "тривав інтенсивний пошук нових ідеологічних орієнтирів, які б могли стати основою подолання міжпартійних чвар, згуртування всіх національних сил навколо мети досягнення самостійності України".

Проте автор обійшов увагою Дмитра Донцова та інших ідеологічних натхненників українського націоналістичного руху.

Варто зазначити, що авторські групи при розробці матеріальної бази підручників цього періоду переважно дотримувались структури і методичного супроводу, які були характерними для підручників радянських часів. Це природно, оскільки шкільна література видавались у стислі терміни. Мало того, вона була не завжди адаптована до навчальних програм.

Таким чином, 1991–1995 роки – це період запровадження історії України як самостійного курсу та випуск перших українських шкільних підручників з історії України.

У полоні радянських стереотипів

Другий період, що розпочався з 1996–2000 роках – це час формування змісту курсу історії України на принципах цивілізаційного підходу, що було новизною для шкільної історичної освіти.

У 1996 році затверджена нова навчальна програма з історії України (5–11 класи), структура якої була значно змінена. Виникла потреба у створенні другого покоління підручників.

Федір  Турченко у новому підручнику "Новітня історія України" (Київ, видавництво "Генеза", 1998) значно розширив матеріал про Організацію українських націоналістів (ОУН) тлумаченням ідеології "інтегрального націоналізму". 

Підручник авторства Федора Турченка, 1998 рік

"Нація оголошувалася Дмитром Донцовим абсолютною цінністю, а досягнення незалежності України – її найвищою метою. Для досягнення цієї мети є прийнятними будь-які методи", – це значно полегшувало усвідомлення розбіжностей поглядів ОУН на подальшу боротьбу.

Автор характеризує зміст ідеології ОУН як тоталітарний і при тому вказує, що великого впливу український націоналістичний рух зазнавав саме від тогочасних європейських соціально-політичних тенденцій.

Чітко окреслено, що український націоналізм "виник у середовищі пригнобленої нації і спрямований на боротьбу за незалежність, та не зазіхає на незалежність інших націй", на відміну від європейських (націонал-соціалізм, фашизм) та інших (комунізм) тоталітарних ідеологій.

Авторський колектив альтернативного підручника з історії України для 10-го класу Станіслава Кульчицького, Юлії Лебедєвої та Максима Коваля (Київ, видавництво "Освіта", 1998) включав до фактичного матеріалу трактування ідеології чинного націоналізму Д. Донцова охарактеризувавши його як "правонаслідника тих рис українського націоналістичного руху, які прищепило попереднє покоління духовних лідерів на чолі з Іваном Франком, Лесею Українкою і Михайлом Грушевським".

Проте інтегральний націоналізм автори не визнають як доктрину, тим самим піддаючи критиці і самих ідеологів націоналістичного руху (Микола Сціборський, Дмитро Андрієвський, Дмитро Донцов).

Їх звинувачували в тому, що вони "мало замислювалися над соціально-економічною структурою майбутньої держави" та "надто багато сил витрачали на обґрунтування права українців на державність", засуджують потяг до побудови держави з націократією.

З тексту даного підручника чітко формулюється думка авторів про симпатії українського націоналістичного руху до націонал-соціалізму.

Становлення україноцентричного підходу

Третій період 2001–2005 років зумовлений оновленням цілей і завдань шкільної історичної освіти у зв’язку з виданням нової редакції програми з історії України.

За основу побудови змісту підручників та посібників з історії України береться ідея державотворення. Проте питання українського націоналістичного руху у навчальній літературі у цей період подавалося по-різному. Одні автори пропонують достатньо розгорнуту характеристику як ідеологічної основи руху, так і його вкладу в історію. Інші, навпаки, майже не включають даного питання у текст підручників.

Підручник Кульчицького — Лебедєвої видання 2010 року. Джерело: knigovo.org.ua

У програмі 2001 року інформація про ОУН подається у 10 класі у Темі 7: "Західноукраїнські землі в 1921—1939 рр.", на вивчення якої відводиться 2 години.

Зроблено наголос на розгортанні українського націоналістичного руху, утворенні УВО та ОУН. Поряд з тим зорієнтовано учнів на самостійне формулювання оцінки цих подій та власного ставлення до них.

В 11 класі у Темі 1: "Україна в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.). Велика Вітчизняна Війна (1941–1945 рр.)" мова йде про український націоналістичний рух, який представлений ОУН та УПА, в контексті окремої підтеми "Рух Опору та його течії. Розгортання радянського партизанського руху. Діяльність ОУН та УПА".

У державних вимогах закладено, що  учень повинен порівняти різні точки зору щодо діяльності ОУН і УПА за часів війни та дати цим подіям власнуї оцінку.

У темі 2: "Україна в перші повоєнні роки (1945 – початок 50‑х рр.)" наголошувалося на "відновленні політики радянізації в західних областях України. Становищі церкви. Ліквідації Української греко-католицької церкви".

У контексті цього матеріалу приділялася увага боротьбі ОУН та УПА проти насадження на західноукраїнських землях радянської влади та операція "Вісла". Цим інформація про український націоналістичний рух обмежується.

Авторський колектив найпопулярніших свого часу підручників з "історії України" для 10‑го та 11‑го класів Федір Турченко, Петро Панченко та Сергій Тимченко запропонували до вивчення відносно новий фактичний матеріал стосовно діяльності українського націоналістичного руху.

Радянських підпільників, партизанів та український націоналістичний рух автори визначають як дві течії антинацистського руху опору.

Пояснюється, що ворожнечу між течіями руху опору свідомо підігрівала радянська пропаганда, відрізаючи усі шляхи до взаєморозуміння:

"Радянське керівництво, спрямовуючи дії партизанів з-за лінії фронту, свідомо підтримувало конфронтацію обох течій антигітлерівського руху опору в Україні. В цих умовах ОУН та УПА були змушені вести боротьбу на двох фронтах без жодної зовнішньої підтримки, що врешті-решт визначило результат боротьби". 

"Новітня історія України" Федора Турченка, Петра Панченка і Сергія Тимченка, 2001 року. Джерело:  padabum.com

Співробітництво тієї частини ОУН, яку очолив Андрій Мельник, з нацистськими збройними формуваннями автори характеризують як тимчасовий епізод у широкому спектрі проблеми пошуку союзників.

Причому автори констатують, що на цей вибір вплинули як обставини воєнного часу, так і місця (розмежованість українських територій зіткненням ідеологій нацизму та комунізму):

"В перші дні війни ОУН сподівалася за допомогою нацистської Німеччини розпочати відродження національної незалежності України. Проте ці ілюзії швидко розвіялися, змусивши оунівців перейти до підпільної діяльності з підготовки масового антинацистського повстання під гаслами незалежності".

З підручника можна дізнатися про широку підтримку та зростання авторитету серед населення західноукраїнських земель, не тільки українського націоналістичного руху, а й національної ідеї, носіями якої були оунівці:

"Якщо в роки Першої світової війни під національними знаменами воював лише невеликий корпус Українських січових стрільців…, то в роки Другої світової війни в лавах УПА й у національному підпіллі воювало понад 400 тис. чоловік".

Виокремлюють автори і значення Української повстанської армії: після визвольної боротьби 1917–1920 років у Другій світовій війні вже остаточно було обрано подальший шлях боротьби за незалежність.

Окремий пункт параграфа 6 "Рух Опору в Україні в 1943 році" розповідає про особливості взаємин між українським націоналістичним рухом (ОУН та УПА) з польськими та радянськими партизанами.

Зауважувалося, що на відміну від європейського руху опору, якому цілком надавалася підтримка еміграційних урядів та від держав антигітлерівської коаліції, український націоналістичний рух такої підтримки не мав.

Більше того, автори наголошують, що керівництво УПА наполегливо шукало союзників серед радянських партизанів Сидора Ковпака під час його Карпатського рейду. Проте ці намагання не принесли успіху.

Невтішними, вказують історики, були й відносини УПА з польськими загонами різних політичних поглядів, які розгорнули діяльність у Західній Україні:

"УПА декларувала необхідність ліквідації другорядних фронтів, за винятком більшовицького і нацистського. Але досягти порозуміння з польськими військовими силами не вдалося".

Завершенням третього етапу становлення змісту шкільної історичної освіти стало ухвалення Державного стандарту базової і повної середньої освіти (14 січня 2004 року) та відповідно нової програми з історії України.

Тема українського націоналістичного руху  в новій програмі для 12‑річної школи  розкривається  лише в 11 класі. Це бентежить, адже програма доволі розширено подає матеріал, проте спірні теми все ж не висвітлюються на достатньому рівні. Змістовних відмінностей з програмою 2001 року практично не існує.

Структура програми з новітньої історії України (1939 – кінець 50‑х років) у 11 класі залишилася без змін. Питань українського націоналістичного руху торкаються у Темі 3: "Західноукраїнські землі 1921–1939 рр." при вивченні політичної ситуації та "пацифікації". Також  відводиться увага утворенню УВО та ОУН.

Наступна Тема 4: "Україна в роки другої світової війни (1939–1945 рр.)" теж нічого відмінного від програми 2001 року не пропонує.

У Темі 5: "Україна в перші повоєнні роки (1945–початок 50‑х років)" було відведено увагу придушенню визвольного руху в 1944–1954 роках, додано сюжети життя населення в умовах протистояння радянської влади та ОУН і УПА, якого не було у попередніх програмах.

Проте далі націоналістичний рух більше не згадується. У загальному, на вивчення та "побудови власного ставлення" учня до такого явища як український націоналістичний рух, відводиться десь три-чотири години на 10–11 класи. Що не може в достатній мірі сприяти побудові ставлення до цього руху без залучення додаткової навчальної літератури.

Перший після зміни програми вийшов оновлений підручник "Новітня історія України" для 10‑х класів Станіслава Кульчицького та Юрія Шаповала (Київ, видавництво "Генеза", 2003). Наступним підручником затвердженим Міністерством освіти і науки стала "Новітня історія України" для 10‑х класів авторства Нестора Гупана та Олени Пометун (Київ, видавництво "А.С.К.", 2004).

Автори другого підручника коротко зупиняються на головних доктринах вчення Дмитра Донцова: "…головним було положення про національну революцію українського народу за створення самостійної держави та прийнятність  будь-яких  методів для її досягнення…".

У підручнику Кульчицького та Шаповала зазначається, що чинний націоналізм Донцова не був повноцінною доктриною, а  "набором емоційних закликів", який підготував ґрунт до сприйняття ідеології ОУН.

Такими фотожабами відреагував український Інтернет на зміни в програмі історії України, ініційовані міністром освіти й науки Дмитром Табачником з 2010 р.

Автори наголошують, що інтегральний націоналізм ввібрав у себе "певні європейські течії політичної думки", та обґрунтовують думку про нетотожність українського націоналізму відносно ідеологічних течій фашизму та нацизму.

Надалі в підручнику  з "Історії України" для 11‑го класу зазначених вище авторів, інформація про український націоналістичний рух зустрічається у темі "Течії руху опору в Україні" у часи радянсько-німецької війни як найголовнішої частини Другої світової війни.

У порівнянні з попередніми підручниками Федора Турченка авторське трактування подій даного вирізняється перш за все тим, що утворення течій руху опору нацистським окупантам бере свої корені в "розколотості" українського суспільства через соціальну та ідеологічну базу.

За словами авторів, основною метою українського націоналістичного руху є "створення незалежної від нацистів і комуністів Української держави", проте історики представляють і іншу точку зору, згадуючи про міжусобиці та розкол на дві самостійні організації в середині націоналістичного руху (фракції – Степана Бандери та Андрія Мельника).

Не обділено увагою й найсуперечливіші сторони діяльності українського націоналістичного руху, пов’язаного із заснуванням військових формувань: "Нахтігаль", "Роланд" та дивізії СС "Галичина".

Назад до безбарвності

Наступний етап становлення змісту освіти з 2006 і до 2012 року, характерний тим, що поряд з існуючими підручниками видавались і нові, альтернативні посібники з більшим висвітленням тем, яким було приділено недостатньо уваги  у попередні роки. На сьогодні у 10–11‑х класах чинною є скоригована програма 2004 року (аналог програми 2001 року) і розроблені відповідно до неї шкільні підручники.

З 2007 року школи активно використовують посібник для 11‑го класу Н. Гупана, О. Пометун та Г. Фреймана (Київ, видавництво "А.С.К.", 2007), що дістав назву "підручник нового покоління".

Методичний апарат підручника дозволяє учням засвоїти факти у вигляді таблиць і схем стосовно трьох причини розгортання руху Опору в Україні: "окупація земель загарбниками"; "жорстокість окупаційного режиму"; "організаційна діяльність радянського керівництва" і як наслідок розгортання діяльності ОУН.

На початку 2011–2012 навчального року, Міністерство освіти і науки України, видало рекомендації щодо використання підручників з Історії України для 10‑х та 11‑х класів:

• "Історія України. 1900–1921 рр." С. Кульчицького та Ю. Лебедєвої (2010);
• "Історія України 1900–1921 рр." В. Власова та С. Кульчицького; "Історія України" О. Пометун, Н. Гупан (2011);
• "Історія України" для 11 класу О. Струкевича, І. Романюка, С. Дровозюка (2011).

Проте маємо на даний момент парадокс, коли події у підручниках 10‑го класу закінчуються 1921 роком, а у наступному 11‑му класі починаються 1939 роком. Втрачений практично цілий міжвоєнний період. Тому проаналізуємо лише підручники 11-го класу.

Аналіз підручника "Історія України" для 11 класу авторства Олени Пометун та Нестора Гупана (Київ, видавництво "Освіта",  2011) дозволяє зробити невтішні висновки. За викладом інформаційної складової прослідковується певна "обережність" у твердженнях стосовно розділів присвячених Другій світовій війні.

Підручник Олени Пометун та Нестора Гупана видання 2012 року. Джерело: mirsmartbook.ru

Разом із тим, у тексті підручника кількаразово вжито термін "Велика Вітчизняна війна", що має більше відношення до радянського трактування.

На сторінці 24 міститься коротка критика радянського командування: "Ставленням до людей як до витратного матеріалу були вражені навіть німецькі вояки".

Історія націоналістичного підпілля викладена максимально безбарвно і невиразно. Зроблено акцент на "інтернаціональності" українського націоналістичного руху, чим пояснено зміну гасла "Україна для українців" на "Воля народу – воля людині".

Вміщено світлин Степана Бандери та Андрія Мельника, як ілюстрації до схеми порівняння політичних орієнтирів двох фракцій ОУН.

Інші автори підручника історії України для 11 класу (2011) О. Струкевич, І. Романюк, С. Дровозюк (Київ, видавництво "Грамота", 2011) торкаються теми українського націоналістичного руху у параграфі 4 "Антинациський рух опору".

У цьому підручнику приділено найбільше уваги ОУН, УПА та націоналістичним рухам. З усього матеріалу параграфа виділяється чотири підпункти на розгляд матеріалу про українських націоналістів "Форми і течії руху опору. Колабораціонізм".

Тут подаються основні дані про розкол ОУН та співпрацю націоналістичних рухів із німецькими загарбниками: "Українські націоналісти прагнули використати співпрацю з німецьким вермахтом для створення українських збройних сил. Наслідком цього стало формування батальйонів "Нахтігаль", "Роланд", дивізії "Галичина".

Тобто автори показали, що співпраця націоналістів з окупаційною владою була всього лише вимушеним вчинком, а не зрадою інтересів України.

Наступний пункт параграфа "Радянський партизанський і підпільний рух", де розгорнута інформація про партизанів (вміщено портрети Сидора Ковпака та Тимофія Строкача, але портрети основних діячів українського націоналістичного руху відсутні).

У наступному розділі "Діяльність ОУН та УПА" йдеться про методи боротьби з окупантами як німецькими, так і радянськими, розгортання боротьби в середині руху (між ОУН (М) та ОУН (Б)) і її наслідками.

Поряд з тим автори зауважують, що ніби ОУН "скористались" на свою користь німецькою "допомогою": "Бандерівці були проти створення дивізії "Галичина"…Не маючи змоги протистояти створенню дивізії, ОУН(б) вирішила скористатися її тренувальними центрами для бойового вишколу бійців і старшин УПА, які після навчання поверталися до її лав".

У параграфі 8 "Західна Україна у повоєнні роки" авторами наводяться дані жертв, постраждалих від рук радянські влади, як оунівців, так і просто мирного населення, що не сприйняло радянізації. Окремим пунктом висвітлюється "Операція Вісла". Приділено увагу і порівнянню становища українців під окупацією польських військ та те, як визволяли їх українські націоналісти.

З-поміж інших, раніше проаналізованих нами, підручників саме у підручнику О. Струкевича, І. Романюка, С. Дровозюка вперше вміщений пункт про ідеологію націоналістів "Еволюція світогляду ОУН".

Російська версія підручника  О. Струкевича, І. Романюка, С. Дровозюка. Джерело: portfel.at.ua

Надалі український націоналістичний рух у підручнику не згадується. Проте варто зазначити, що саме цей підручник дозволяє учню сформувати уявлення про націоналістичний рух як явище, самостійно визначитись у своєму ставленні до нього та його представників, дати власну оцінку.

На жаль, у сучасних підручниках для 10 класу втрачено цілий міжвоєнний період з 1921 по 1939 рік, що дає розуміння передумов, причин, особливостей, ідеалів формування українського націоналістичного руху, його сутності.

На цю ситуацію звертають увагу не лише освітяни, а і науковці, видаючи альтернативні навчальні посібники.

2012 року вийшов посібник "Історія України" для 10‑11 класів за ініціативи львівської місцевої влади [Галайко Б. Історія України: [посіб. для 10–11 кл.] / [Б. Галайко, В. Голубко, А. Козицький та ін.]. – Л.: ЛА "Піраміда", 2012.].

Навчальний посібник мав за мету глибше ознайомити учнів з темами періоду 1914–2012 років, які були вилучені, або замовчані шкільними програмами.

Усі вміщені у виданні теми передбачені у затвердженій як Рівень стандарту Програмі для загальноосвітніх навчальних закладів "Історія України 10–11 класи".

У кінці підручника є список документів, які не були вміщені до шкільних підручників. Деякі з них були розсекречені лише кілька років тому. Як зазначають автори, вони ставили за мету викласти матеріал під таким ракурсом, щоб кожен хто ознайомився з ним міг сформулювати власне ставлення до того чи іншого факту.

Український націоналістичний рух лише на початку 90‑х років стає складовою змісту курсу історія України, еволюціонуючи від невеликої згадки про існування даного явища до більш широкого представлення руху як повноцінної складової історії України, з означенням його вагомої ролі для сучасності.

Упродовж 1991–2012 років зміни політичних векторів зумовили випадки, коли на зміст підручників впливали не досягнення історіографії, а політичні погляди очільника освітнього відомства. Проте загалом українська шкільна історична література поступово позбавляється радянських кліше і формує власний погляд на історію націоналістичного руху.

Матеріал увійшов до трійки переможців на конкурсі студентських наукових робіт "Український визвольний рух 1920-х — 1950-х років".

Конкурс був організований Центром досліджень визвольного руху, Інститутом суспільних досліджень, Центром історії державотворення України в ХХ столітті НаУКМА та Національним музеєм-меморіалом "Тюрма на Лонцького"за підтримки Міністерства освіти і науки України та Українського інституту національної пам’яті. З повним варіантом тексту можна ознайомитися на сайті ЦДВР.

Читайте також:

Останній бій УПА. 1960 рік

Яким був бойовий стяг УПА?

Листування командирів УПА в 1944 р. СКАНИ

Знімки повстанців, зроблені ними самими. ФОТО

"Наше ставлення до російського народу". Брошура УПА

 "Кто такие бандеровцы и за что они борются". Брошура УПА

Скільки солдатів було в УПА? Підрахунки Клима Савура

Робітничого-селянська армія. Повстанська СОЦІОЛОГІЯ

Що знайшли в Шухевича після смерті. ФОТО

Інші матеріали за темою "УПА"

Інші матеріали за темою "Освіта"