Суд щодо "скіфського золота". Шанси сторін на тлі міжнародного права

З легкої руки журналістів суперечка, яка виникла навколо ключового питання – куди мають повернутися після виставки експонати з кримських музеїв – увійшла в інформаційний простір та вже, напевне", і в історію як суперечка за "скіфське золото".

Хоч насправді абсолютна більшість відібраних на виставку з кримських музеїв предметів не є виробами з дорогоцінних металів і не належить лише до спадщини скіфів, що безумовно не зменшує їхню наукову та історичну цінність.

Мова йде про виставку, яка успішно демонструвалася в Європі спочатку під назвою "Крим: золотий острів у Чорному морі. Греки-Скіфи-Готи" в столиці ФРН Бонні до 19 січня 2014 р. ("Die Krim: Goldene Insel im Schwarzen Meer. Griechen — Skythen — Goten").

Афіша виставки у Амстердамі

Згодом виставку було перевезено до Королівства Нідерланди, де вона відкрилася під назвою "Крим – золото та таємниці Чорного моря" ("De Krim — Goud en geheimen van de Zwarte Zee") в археологічному Музеї Алларда Пірсона, що діє при Амстердамському університеті і де вона в даний час перебуває.

Експонати для неї були відібрані з п’яти українських музеїв – київського Музею історичних коштовностей Національного музею історії України, а також чотирьох музеїв Криму – Бахчисарайського державного історико-культурного заповідника, Керченського державного історико-культурного заповідника, Центрального музею Тавриди (м. Симферополь), Національного заповідника "Херсонес Таврійський".

Разом на виставці поза межами України перебувало понад 550 унікальних музейних експонатів, серед яких церемоніальний скіфський шолом, артефакти із славнозвісного "скіфського золота", мечі, панцири, предмети домашнього начиння давньогрецького та скіфського походження, предмети готської культури.

З Києва на виставку було відправлено 22 експонати, які належало до найціннішої її частини. Інші предмети надали музеї Криму. Термін перебування виставки за кордоном спливав 28 травня 2014 р.

Пригадаємо хід подій, що мали місце у цьому зв’язку. Ще задовго до цієї дати у зв’язку із дестабілізацією ситуації в Криму й Севастополі, наслідком чого стала їх анексія Росією, розпочалися гострі дискусії навколо питання – куди саме мають повертатися експонати виставки – в Україну, в Росію чи окремо до кожного музею, звідки вони були взяті для експонування, включно з музеями Криму?

Міністерство культури України однозначно висловилося за повернення усіх експонатів виставки з Амстердаму саме в Україну, зокрема, до Києва. Цю ж позицію підтримав тодішній віце-прем’єр-міністр України Олександр Сич.

28 березня 2014 року МЗС України звернулося до Посольства Нідерландів в Україні з офіційною нотою щодо забезпечення повернення експонатів виставки саме до України.

В.о. міністра закордонних справ України Андрій Дещиця в ході консультацій з своїм колегою з Нідерландів додатково наголосив: "Ми черговий раз підтвердили, що ця виставка є надбанням України і вона повинна повернутися в Україну після завершення терміну експонування наприкінці травня цього року". "Скіфське золото" "стосується скарбів України, незважаючи, що воно розміщувалось у кримських музеях", - сказав дипломат.

Безцінні артефакти викликали великий інтерес німецьких і голандських шанувальників історії

Натомість, директори кримських музеїв категорично висловилися за повернення "своїх" експонатів до фондів музеїв Криму. На їхню підтримку виступив директор Державного Ермітажу Михайло Піотровський, який, проте, визнав очевидну складність цього питання: "Куди і як буде повертатися колекція – ціла непроста проблема. За усією логікою вона повинна повернутися в музеї, які надали її. Але є багато юридичних нюансів".

У свою чергу, спікер Державної Думи Росії Сергій Наришкін звернувся до голови МЗС РФ Сергія Лаврова та міністра культури РФ В'ячеслава Мединського з листами, в яких поставив перед ними пряме завдання забезпечити повернення експонатів кримських музеїв до Криму.

У цій ситуації спочатку було домовлено про продовження роботи виставки до 31 серпня 2014 р. з метою пошуку за цей час якихось компромісних рішень. В даній ситуації Україна розраховувала на можливе залучення ЮНЕСКО до здійснення контролю за станом культурної спадщини в Криму, а також у вирішенні спірного питання долі виставки про скарби Криму.

Проте жодних прийнятних для сторін рішень не було знайдено, а компетенція ЮНЕСКО виявилася недостатньою, щоб вирішальним чином вплинути на ухвалення обов’язкового для кожної з них рішення до виконання.

Цілком очевидно, що не бажаючи можливого прямого конфлікту ні з Україною, ні з Росією, ні з кримськими музеями, як Музей Алларда Пірсона, так і уряд Нідерландів не взяли на себе відповідальність за фізичну передачу спірної частини експонатів жодній із сторін. На початку вересня 2014 р. до Києва повернулися лише 22 експонати Музею історичних коштовностей Національного музею історії України, які 9-10 вересня вже були представлені для публічного огляду в столиці України.

Щодо інших експонатів, то Музей Алларда Пірсона повідомив на своєму сайті, що передасть їх тому, кого визначить кваліфікований суддя чи арбітр, або за кого буде визначено взаємною згодою сторін. Очевидно, що це була реакція на повідомлення, що російський уряд звернувся по юридичні консультації щодо подання судового позову до однієї з міжнародних юридичних компаній.

Як стало відомо згодом, 19 листопада 2014 р. позов до голландського суду подали кримські музеї. Перший попередній судовий розгляд по справі відбувся 21 січня 2015 р.

Про зміст судового позову поки що перевіреної і доступної інформації не має. Але відомо, що раніше кримські музеї та представники Росії наголошували на "цілісності музейних колекцій та фондів", називали кримські музеї власниками переданих на виставку експонатів, апелювали до умов укладених контрактів в частині їх повернення до музеїв після її завершення.

Безумовно, з юридичного боку ситуація є в усіх відношеннях неординарною і надзвичайно складною. Колись такі контракти йшли винятково через міністерство культури, яке від імені держави виступало співорганізатором і безпосередньо як сторона, що надає на них експонати. Ясно, що при такому варіанті оформлення документів жодних питань не виникало б ні в кого. Але часи змінилися, музеї дістали більшу автономію і в даному конкретному випадку є сторонами контракту.

Наразі невідомо, чи контролюючи його підготовку Міністерство культури подбало, щоб у його тексті були однозначні формулювання щодо того, куди мають повертатися експонати в разі форс-мажорних обставин. Це, до речі, має бути уроком та темою для висновків щодо порядку оформлення договорів на передачу українських культурних цінностей на виставки за кордон загалом!

Договори про передачу експонатів на виставку укладали з організаторами кожен музей окремо, проте оформлення дозволів на їх тимчасове вивезення з території України з цією метою оформляли відповідні державні органи, які підпорядковуються Мінкульту, і які відповідають за вчасне та повне повернення в належному стані саме в Україну усіх вивезених предметів.

Фрагмент виставки

Чинна нормативна база та практика дозволяли окремим музеям самостійно вирішувати низку питань, пов’язаних з виставковою діяльністю поза межами України. Але вже під час конфлікту Міністерство культури ініціювало внесення змін, які передбачають, що виключно міністерство повинно остаточно визначати, коли і куди експоновані предмети мають повертатися з поза меж України, що пояснюється питанням "національної безпеки культурного надбання України".

З іншого боку, одночасно існує як поняття цілісності музейних колекцій окремих музеїв та їх доволі високий захист щодо відчуження без згоди музеїв, що передбачено Законом України "Про музеї та музейну справу" (ст. 15-2, ст. 29), так і визначене цим законом поняття Музейного фонду України, який згідно з цим же законом "є національним багатством, невід’ємною складовою культурної спадщини України, що охороняється законом.

Музейні предмети Музейного фонду України є культурними цінностями, що постійно зберігаються на території України та за її межами або згідно з міжнародними договорами підлягають поверненню в Україну… Музейні предмети, музейні колекції та музейні зібрання державної частини Музейного фонду України закріплюються за музеями на праві оперативного управління" (ст. 15).

З наведеного випливає один дуже важливий момент: власником музейних цінностей, які входять до державної частини Музейного фонду однозначно є держава. Музеї, які володіють ними, лише розпоряджаються ними на правах оперативного управління і несуть відповідальність за їх збереження перед державою.

Певні відповіді на правомірність тих чи інших дій може дати додаткове звернення до міжнародного права та законодавства України.

Конвенція ЮНЕСКО 1970 р. "Про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності", доволі чітко визначила, що культурна спадщина кожної держави" включає такі категорії культурних цінностей (ст. 4):

а) культурні цінності, створені окремими особами або колективами осіб, які є громадянами даної держави, та культурні цінності, що мають важливе значення для даної держави і створені на території цієї держави іноземними громадянами або особами без громадянства, які проживають на території даної держави;

b) культурні цінності, знайдені на національній території;

c) культурні цінності, набуті археологічними, етнологічними і природничо-науковими експедиціями за згодою компетентних властей країни, звідки походять ці цінності;

d) культурні цінності, набуті внаслідок добровільного обміну;

e) культурні цінності, отримані як дар або законно куплені за згодою компетентних властей країни, звідки вони походять.

Важливо підкреслити, що згідно з нормами міжнародного права поняття "країна походження культурних цінностей" своїм змістом окрім контексту країни, на території якої було створено або знайдено той чи інший предмет культури, охоплює також й усі інші культурні цінності, які перебувають в її територіальних межах на законних підставах.

Коли готувалася виставка скіфських та інших раритетів у Німеччині та Нідерландах, надані для неї предмети складали національну культурну спадщину України, входили до національного Музейного фонду. Таким чином, Україна на момент відправки експонатів на виставку була єдиним законним власником даних культурних цінностей, за міжнародною термінологією "країною походження" цих культурних цінностей.

27 березня 2014 р. Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію "Територіальна цілісність України", в якій наголосила, що територія держави не повинна бути об'єктом надбання іншою державою в результаті погрози силою або її застосування і що будь-яка спроба, спрямована на часткове або повне порушення національної єдності і територіальної цілісності держави або країни, або їхньої політичної незалежності, несумісна з цілями і принципами Статуту ООН.

В документі констатується, що референдум, проведений в АРК та місті Севастополі 16 березня 2014 , "не був санкціонований Україною", і, відповідно, "не маючи законної сили, не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або міста Севастополя". Генеральна асамблея ООН закликала "всі держави , міжнародні організації та спеціалізовані установи не визнавати будь-які зміна статусу АРК та Севастополя".

Ситуація в Україні та питання її територіальної цілісності були розглянуті також Парламентською Асамблеєю Ради Європи. В ухваленій 9 квітня 2014 р. підсумковій резолюції зазначається: "Асамблея підтверджує свою рішучу підтримку незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України".

Таким чином, в цих та інших ухвалених документах авторитетні міжнародні інституції кваліфікували дії Російської Федерації щодо України як акт агресії, що призвела до анексії нею Криму, заявили про невизнання такої анексії та однозначно висловилися за підтвердження територіальної цілісності України у міжнародно-визнаних кордонах. І це дає підстави звернутися до тих принципів та зобов’язань, які визначені міжнародним правом стосовно захисту культурних цінностей за таких умов та виявляє вирішальний вплив на всі юридичні оцінки будь-яких ситуацій, які виникають і можуть виникати навколо них.

Враховуючи, що жодних міжнародних чи двосторонніх українсько-російських угод щодо зміни політико-територіального статусу АР Крим та державних кордонів немає, а резолюція Генеральної асамблеї ООН підтвердила територіальну цілісність України включно з територією АРК, з позицій міжнародного права статус України як країни походження цих культурних цінностей не зазнав жодних змін. Вона була і є законним власником переданих на виставку всіх археологічних предметів, які є культурними цінностями України та невід’ємною частиною її Музейного фонду, зокрема, його державної частини.

Рекомендації ЮНЕСКО 1964 р. про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності містять норму, що будь-яке ввезення культурних цінностей на територію країни дозволяється лише за відсутності заперечень щодо вивезення цих культурних цінностей з боку компетентних органів країни, звідки вони вивозяться (Розділ ІІ, п. 4).

Згідно з ст. 6 Конвенції 1970 р., така вимога набула обов’язкового характеру і держави-учасниці конвенції затверджують спеціальне свідоцтво на право вивезення культурних цінностей, яке видають спеціальні уповноважені державні органи і яке "посвідчує, що держава дала дозвіл на вивіз однієї або кількох культурних цінностей".

Відповідно до вимог даної конвенції саме держава Україна надавала дозвіл на вивезення на тимчасову виставку музейних експонатів з Криму, що було оформлено відповідними свідоцтвами на право їх тимчасового вивезення за межі її території.

Конвенції ЮНІДРУА про міжнародне повернення викрадених чи нелегально вивезених культурних цінностей від 24 червня 1995 р. поміж іншого регулює питання вивезення культурних цінностей з метою виставки, дослідження чи реставрації (Глава ІІІ "Повернення незаконно вивезених культурних цінностей"). Так, ст. 5 цього міжнародного документа зазначає, що "культурна цінність, тимчасово вивезена з території держави-позивача з метою виставки, дослідження чи реставрації, згідно з дозволом, … і не повернута відповідно до умов цього дозволу, вважається нелегально вивезеною".

Це положення має особливу вагу, адже художньо-історичне та культурно-політичне значення обміну культурними цінностями у формі міжнародного обігу експонатів, переданих для участі у тимчасовій виставці, можна оцінити, відвідуючи музейні зали чи галереї, де зібрані експонати з музеїв різних країн світу.

Зазначимо, що Україна поки що не є учасником даної конвенції, а Росія та Нідерланди являються країнами-підписантами конвенції з 1996 року, але станом на даний час не ратифікували її. Проте положення конвенції мають важливе методологічне значення для правового трактування ситуації, що склалася навколо музейних раритетів.

Звернемо увагу також на такий важливий документ ЄС, як Директива Ради 93/7/ЄЕС від 15 березня 1993 року про повернення предметів культури, незаконно переміщених з території держави-члена європейського співтовариства. Її метою є забезпечення повернення культурних об'єктів, які в рамках національного законодавства класифікуються як "національне надбання" (national treasures) і мають художню, історичну або археологічну цінність, за умови, що вони є невід'ємною частиною суспільної колекції, що внесена до інвентарних описів музеїв, архівів, бібліотек.

Незаконним переміщенням предметів культури директива визначає дії, коли вони були вивезені з території держави-члена незаконно, тобто в порушення чинного законодавства або якщо вони не були повернуті після закінчення строку, на який їх було тимчасово вивезено на законних підставах, чи відбулися порушення умов такого вивезення (ст. 1, п. 2).

Закон України "Про вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей" чітко окреслює коло об’ктів, які підлягають безумовному поверненню в Україну, окремо зазначаючи поміж них культурні цінності, "тимчасово вивезені з території України і не повернуті в Україну" (ст. 4).

"Культурні цінності,  тимчасово   вивезені з України і не повернуті в обумовлений угодою термін, вважаються   незаконно вивезеними", - зазначається у статті 23 даного закону. Порядок видачі свідоцтва на право тимчасового вивезення культурних цінностей передбачає обов’язкове долучення до клопотання про його надання нотаріально завіреної копії угоди з приймаючою стороною про мету, гарантії надійного зберігання та повернення культурних цінностей в обумовлений угодою термін, а також документ про страхування культурних цінностей, що тимчасово вивозяться, із забезпеченням усіх випадків страхового ризику або документ про державні гарантії фінансового покриття будь-якого ризику, виданий країною, яка приймає культурні цінності (ст. 24).

Згідно з нормами закону, умови угоди щодо тимчасового вивезення культурних цінностей не можуть бути змінені після видачі свідоцтва на право тимчасового вивезення культурних цінностей (ст. 26).

Окремо ще раз акцентуємо увагу на тому, що згідно з Законом України "Про музеї та музейну справу", державні музеї не є власниками наявних у їх фондах музейних предметів на правах приватної власності, а ці предмети з державної частини Музейного фонду України "закріплюються за музеями на праві оперативного управління" (ст. 15). І ця норма дозволяє державі як власнику цих культурних цінностей в разі потреби ухвалювати рішення, спрямовані на їх захист як державного майна.

Отже, підбиваючи підсумки, можливо стверджувати наступне.

По-перше, не викликає сумнівів, що відповідно до міжнародно-правових норм та законодавства України, музейні предмети, передані з її території на тимчасову виставку за межі її території, мали статус культурних цінностей України.

По-друге, саме держава Україна у відповідності з тими ж нормами надала дозвіл на тимчасове вивезення цих культурних цінностей за межі своєї території. Відповідно, вони перш за все мають бути повернуті на території України.

Так виглядала евакуація музейних експонатів у роки Другої світової війни

Статус тимчасово окупованих територій для них, визначений Україною на рівні норм законодавства, означає, що держава Україна на даному етапі не може забезпечити контроль з боку національних уповноважених органів за збереженням культурних цінностей на них. Отже, визначні музейні цінності, які як державна частина Музейного фонду України були тимчасово вивезені з дозволу відповідних державних органів за межі території України повинні перш за все на виконання умов тимчасового вивезення повернутися на територію України, яка перебуває під юрисдикцією та контролем державних органів України і на якій діє законодавство України, де їм буде гарантовано відповідний рівень безпеки та умови зберігання.

Саме держава Україна уповноважена визначити музейний заклад-депозитарій, де експонати з музеїв Криму можуть зберігатися до того часу, коли їх можливо буде повернути в кримські музеї. До речі, поняття депозитарію культурних цінностей на час війни чи збройного конфліку, окупації передбачено Першим Протоколом до Конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту від 14 травня 1954 року (п. 5 розділу ІІ).

Інакше, згідно з нормами не лише законодавства України, але й міжнародного права, неповернуті в Україну предмети культури можуть бути проголошені нею незаконно вивезеними та оголошеними в міжнародний розшук, що потягне за собою відповідальність організаторів виставки та Нідерландів як країни – гаранта повернення експонатів в Україну, а також санкції щодо накладання на них арешту та примусового повернення до України.

Для прикладу приведемо досвід радянської евакуації найцінніших експонатів музеїв України в глибокий тил до віддалених районів СРСР на території РРФСР та Казахстану, здійсненої у 1941 р. урядами СРСР та УРСР перед загрозою німецької окупації. Завдяки цьому були врятовані десятки тисяч унікальних пам’яток культури, які після завершення бойових дій на території України повернулися до своїх музеїв. І тоді ні в кого не викликало сумнівів, що такий захід був потрібен для порятунку та збереження національної культурної спадщини.

Хоча Москва у роки Другої світової війни не була окупована - частина безцінних експонатів її музеїв були евакуйовані углиб країни. Вони повернулись до своїх музеїв відразу після деокупації території держави від іноземних військ.

То чому в сучасних умовах тимчасової окупації частини територій, Україна не може подбати про безпеку своїх культурних цінностей і не повинна вжити заходів, аби вони повернулися з поза меж держави в такі місця на її території, де їм не будуть загрожувати жодні ризики? І до цих заходів повинні з розумінням поставитися як організатори виставки та держави-гаранти її повернення в Україну, так і музеї Криму, експонати яких стали, на жаль, заручниками ситуації. 

Безумовно, це лише загальні міркування щодо ситуації навколо суду за визначення статусу експонатів кримських музеїв, що залишаються в Амстердамі після виставки. У кожної сторони є своя правда і свої аргументи, які вони подадуть в ході судового розгляду. Не можна виключити, що одні і ті ж норми українського законодавства й міжнародного права сторонами будуть трактуватися по різному. А останнє слово залишиться за суддею. Яким воно буде?