Ян Карський. Свідок. Підпільник. Праведник

Попри численні факти особистої мужності та відданості, Ян Карській увійшов до сучасної польської історії як цілком новітній тип героя.

Якщо раніше для того, аби потрапити до пантеону, було цілком достатньо стояти на сторожі свободи країни та незалежності польського народу, цілком підпадаючи під класичний образ, створений романтичною літературою, то з Яном Карським все набагато цікавіше та складніше.

Будучи свідком доби найвищого варварства та знищення мільйонів людей, Карський запровадив цілком нову моральну мірку для тих, хто жив в часі Другої світової війни. Він засвідчив перед світом західних союзників про один з найбільших злочинів проти людства, а саме: про цілеспрямоване знищення єврейського народу нацистами.

"Голокост від куль"

Споглядальне, реактивне спостереження за жахами раціонального знищення представників певного народу, яке тривало довший час в Європі, змінилося під вагою свідчень небагатьох, хто зміг вижити і говорити про це.

Ян Карський був одним з перших, хто наважився побачити концтабори смерті на власні очі і не відвести їх у сум'ятті, але твердо розказати світові про те, що крім величезних жертв польського народу, поруч триває геноцид єврейського народу, який не має собі рівних у світовій історії.

Ян Карський

Ян Козелевський народився 22 квітня 1914 року в родині, у якій були представники, що мали як міщанський, так і шляхетський родовід.

З дитинства родину переслідували нестачі, вона мешкала у бідному передмісті міста Лодзь. Батько тримав невеликий бізнес з обробки шкіри, а мати займалася домогосподарством. Як пригадував Ян, мати була вельми ревною католичкою.

Прикладом слугував його старший брат Мар'ян, який зробив вельми успішну кар'єру в польській поліці. Двоє його рідних братів померли в дитячому віці, а двоє - лишилося в живих, однак з ними Ян Карський не підтримував тісного зв'язку.

У повоєнних спогадах він пригадував також про сестру Лауру, чоловіка якої – Олександра - було забито німцями в часі війни.

Про молоді роки навчання Яна Козелевського у Львові відомо вкрай мало. Він навчався на факультеті права та дипломатії у Львівському університеті. По його успішному закінченні відправився на навчання в училищі артилерії підхорунжих у Володимиру-Волинському.

Закінчивши освіту, Ян Карський стає на дипломатичну службу – це стається у січні 1939 року. Перед тим він перебував на дипломатичній практиці у містах Ополе, Чернівцях (1933), Будапешті (1934) і навіть мав два дипломатичних відрядження до Женеви та Лондону, які тривали практично два роки.

Одна з книг Карського

Складаючи іспит у польському Міністерстві закордонних справ, він отримує розподіл до праці як референт та секретар відділу в справах еміграційної політики.

Як писали його біографи, Ян Карський постає перед нами в двох образах – молодого, амбітного та зацікавленого в пошуках молодого чоловіка, а не тільки представника свого народу, відважного кур'єра та поважного американського професора й свідка подій, які він не тільки бачив на власні очі, а в яких брав безпосередню участь.

На нашу думку, можна говорити про, як мінімум, три образи Яна Карського, оскільки власне "свідків" єврейського Голокосту було чимало, але число Праведників є обмеженим. Тому що його роль у висвітленні трагедії знищення цілого народу є однією з визначальних. Але про це пізніше.

З початком Другої Світової війни Ян Козелевський опиняється у лавах мобілізованих офіцерів польської армії. Вже 23 серпня, в часі попередньої мобілізації, він прибуває до Освенціму в лави V Дивізіону Кінної Артилерії. Романтичні та гіперпатріотичні настрої, які панували в суспільстві, розбиваються вже у перші дні війни. Частина громадян була твердо переконана, що попередня мобілізація, яка розпочалася в Польщі, є виключно "війною нервів" з Німеччиною. Мовляв, Німеччина є надто слабкою, аби Гітлер наказав здійснити наступ. А якщо він все таки наважиться, Польща, разом із Францією та Британією, провчить "безумного клоуна".

Після перших бомбардувань і швидкого наступу німецьких військ на Польщу, батарея, в якій перебував Ян Козелевський, отримала наказ відступати. Вже в часі відступу вони потрапили під обстріл з вікон будинків. Таким чином почали діяти поляки німецького походження, демонструючи лояльність до окупантів. Багато хто серед колег Яна Козелевського був готовий стріляти у відповідь, але старші офіцери суворо заборонили чинити опір.

Козелевський писав:

"Пригадалися чутки, які гуляли декілька днів перед тим, що уряд мав намір давно оголосити загальну мобілізацію перед обличчям німецької загрози, але його стримували британські та французькі дипломати. Нащо "провокувати Гітлера"!

Європа вірила у можливість мирних перемовин. Лише завдяки практично неприхованим військовим приготуванням Німеччини Польщі нарешті дозволили здійснити "приховану" мобілізацію".

Місцем призначення батареї Яна Козелевського був Краків, але швидкий наступ німецьких військ змінював плани майже щодня. Практично весь час перебуваючи під обстрілом та бомбардуваннями німецької авіації, військова колонна, яка рухалася залізницею, опинилася у Тернополі, де отримала звістку про вступ до війни Радянського Союзу.

Далі був радянський полон, під час якого Ян Козелевський потрапляє до табору. Важка фізична праця і морально нестерпне усвідомлення краху польської держави впливали по-різному на полонених польських військових.

З одного боку, була група офіцерів, яка вірила в майбутнє визволення Польщі, а з іншого боку, саме в таборі полонених розпочалися гарячі дискусії про всі задавнені кривди та образи. Цьому сприяла не тільки радянська пропаганда, обернена до військовополонених, а й демонстративний розподіл праці.

Найважча робота, як свідчив Ян Козелевський, діставалася насамперед офіцерам. Рядові почувалися набагато легше в таборі, їм обіцяли звільнення та відправку додому.

Вмовивши своїх побратимів по нещастю, Ян Козелевський обмінявся офіцерською формою з рядовим польської армії, українцем, і таким чином здобув собі право виїхати до батьківщини, зазначивши, що є простим робітником з міста Лодзь.

Ми вже не зможемо дізнатися імені того солдата, завдяки якому Ян Козелевський уникнув жахливої за своїм характером та змістом радянської акції знищення польських офіцерів, яка відбувалася в Харкові, Старобільську та Катині.

Спецпроект "Історичної правди" - КАТИНЬ

Якщо хтось вірить в долю або місію кожної людини, то саме час здивуватися. Адже врятований від наглої смерті офіцер польської армії стане свідком та захисником правди щодо геноциду єврейського народу, не залишаючи ні на хвилину обов'язку члена польського Спротиву нацистській окупації Польщі.

Однак, визволившись з неволі та радянського полону, він потрапив до полонених вже з німецького боку. Здійснивши успішну спробу втечі з ешелону військовополонених в листопаді 1939 року, Ян Козелевський вступає до підпільної організації та їде у таємну подорож у якості доповідача про ситуацію в Польщі до Франції, де на нього чекають речники лондонського уряду Польщі у вигнанні.

Далі був черговий полон, цього разу в Словаччині, з якого його визволять підпільники в 1940 році. Згодом він переходить на службу до відділу пропаганди Головного Штабу Армії Крайової на теренах Польщі і виконує місію емісара до еміграційного уряду в Лондоні. Власне, саме в підпіллі Ян Козелевський отримує нове прізвище Карський, яке подалі вживатиме як офіційне в усіх документах.

Карський з американським пілотом готується до перельоту

У 1942 році, діючи за дорученням голови відділу зовнішніх відносин Армії Крайової, Ян Карський знайомиться з активістом Бунду Леоном Файнером, який переконує його на власні очі подивитися на систематичне та послідовне знищення польських євреїв та доповісти про це польському уряду в Лондоні.

Пригадуючи цю історичну розмову, Ян Карський відзначає відчай, з яким йому розповідали представники єврейського народу:

"Перше, що я тоді усвідомив для себе, це повна безнадія в становищі польських євреїв. Ми, поляки, переживали війну та окупацію. А для них настав кінець світу. Бігти ні ці двоє, ні їхні товариши, нікуди не могли. Хоча це був лише один бік трагедії, одна з причин відчаю. Вони не боялися смерті, приймали її як щось неминуче, але все погіршувала гірка переконаність, що в цій війні для них немає жодної сподіванки на перемогу або відплату – сподіванки, яка б допомогла змиритися з неминучою смертю.

Саме з цього розпочав сіоніст:

- Ви, поляки, щасливі люди. Звичайно, багато з Вас проходять шляхом страждань, багато вмирають, але все таки, ваш народ буде жити.

По війні Польща відновиться. Відбудуються міста, загояться рани. Ця країна, яка була для нас батьківщиною, повстане з океану сліз, страждань та приниження.

Тільки нас, євреїв, у ній вже не буде. Весь наш народ зникне. Гітлер програє війну проти всього людства, добра та справедливості, але нас він переможе. "Переможе" - недоречне слово. Він просто винищить нас".

Ян Карський погодився не тільки передати польському уряду в вигнанні важливу інформацію про стан справ у польському Русі Опору, а й надати докази геноциду польських євреїв перед дипломатичними речниками західних Союзників.

Для цього він пішов на вкрай небезпечну річ - відвідав Варшавське гетто. Згодом він ризикує ще більше, переодягнувшись у форму наглядача та підкупивши охорону, вирушає до Ізбіци Любельської аби на власні очі побачити, яким чином знищуються тисячі осіб, звідки переповнені ешелони везли тисячі людей в табори смерті Белжєц і Собібор.

Вирушивши до Лондона через Німеччину та Францію та діставшись Іспанії, Ян Карський нарешті опиняється перед генералом Владиславом Сікорським, головою уряду Польщі в екзилі.

Доповідь, яку складає Ян Карський, вирішено передати урядам Британії та США. В якості офіційного представника польського уряду в Лондоні Ян у 1943 році відвідує президента США Франкліна Рузвельта, якому особисто розповідає про ситуацію в окупованій Польщі та геноцид польських євреїв.

Він відчайдушно благає про надання допомоги і наголошує на неможливості спостерігати за знищенням цілого народу. Таких зустрічей Ян Карський провів чимало, однак жоден з політичних лідерів тогочасного світу не захотів повірити його свідченням.

Паспорт Яна Карського часів війни, виданий еміграційним урядом

В останньому, передсмертному інтерв`ю, наданому Яном Карським для медіа, він так окреслить ситуацію, яка склалася в суспільно-політичному баченню щодо трагедії єврейського народу в часі війни:

"Євреї жили в жахливих умовах.

У них не було власної держави, не було регулярних збройних сил, не було міжнародного представництва. Вони були вимушені шукати третіх осіб, а ті були їм симпатичні або ж навпаки. Карський, напевно, був симпатичним, а інші – ні. І якби офіційно було оголошено, що військова доктрина мусить містити таку мету, як порятунок євреїв, то Сталін напевно би збожеволів: "От вилупки, всі ці черчілі, рузвельти та інша наволоч! Ми тут воюємо, мільйони людей кидаємо до бою, а ці нероби навіть другого фронту не відкривають! Ще й нахабно роблять заяви, що захищають євреїв, а про російський народ жодного слова не вимовлять!"

Робити що-небудь на захист євреїв було просто неможливо. Британська та американська розвідки чудово знали, що відбувалося з євреями. Напевно, вони мали співчуття до них, можливо, навіть мали жаль до них, але це була другорядна проблема, що не мала жодного військового значення.

Це була війна, де гинули мільйони людей і потрібно було дбати про порятунок всього людства. А якісь там євреї? Кому до цього був клопіт?"

Однак Ян Карський не залишив своєї спроби повідомити про окупацію польської держави та геноцид польського народу. Вже у 1944 році він напише книгу "Емісар з Польщі: історія підпільної держави", яка вийде накладом у 360 тисяч примірників.

Варшавське гетто

Найбільш відомою частиною цієї книги є розділ "Гетто", де Ян Карський оповідає про смерть від холоду та голоду численних представників польських євреїв у Варшаві, про полювання на ледве живих людей та інші свідчення злочинів нацистів, від яких у автора відбирало мову.

По війні Ян Карський лишається в США, де стає професором Джорджтаунського університету. Він успішно захищає докторську дисертацію з політології і майже 40 років викладає у цьому виші.

Навіть після багатьох років по війні Карський бере активну участь у висвітленні правди про Голокост та визнання його геноцидом єврейського народу. Так, він виступав як свідок у документальному фільмі "Шоа", в якому розповідає про власні зусилля донести політичним колам правду про Голокост та реакцію тодішньої адміністрації Білого Дому та найвищих кіл Британії.

Це розповідь, яку неможливо слухати спокійно, адже він по багатьох роках по трагедії відчував власну приналежність до того, що вона не була належним чином зупинена, зрозуміла та осягнена в категоріях масштабного винищення, а не одного з трагічних епізодів Світової війни.

Пам'ятник Карському у Тель-Авівському університеті

Ізраїльський інститут Яд Ва-Шем нагородив Яна Карського званням "Праведника миру" у 1982 році. Пізніше він буде нагороджений найвищою державною нагородою Польщі "Білий орел" та ордену США "Медаль свободи". Його було номіновано на Нобелівську премію миру в 1998 році.

На жаль, поки не відбулося перекладу книг Яна Карського українською мовою. Хоча українським історикам та суспільству Ян Карський може стати в гострій нагоді не тільки для кращого розуміння Голокосту та Другої Світової війни.

Насамперед, його приклад може бути в нагоді для української історичної пам'яті, яка помалу позбавляється від тенет тенденційності та небезпечних узагальнень.

Звичайно, важливо пам'ятати про тих, хто збройно протистояв окупаційним режимам, однак не менш важливо шукати інформацію про те, що відбувалося з людьми, яких сором'язливо називають цілком нейтральним та амбівалентним "мирним населенням", що потерпає в однаковій мірі від війни і мусить щодня боротися за життя.

77-річний волинянин знайшов 800 праведників світу

Політика замовчування Голокосту і її поборення є важливим історичним досвідом не лише для єврейського народу. Адже відновлення історичної справедливості для одного народу неминуче призведе до спонукання інших невільних народів до чесної розповіді про власні трагедії, які мали місце.

Постать Яна Карського, на долю якого випала нелегка ноша бути свідком геноциду цілого народу, її добровільним емісаром правди перед обличчям цинічних і жорстоких урядів, виглядає постаттю з майбутнього, а не минулого. Адже досвід, який він намагався передати до останнього, полягав у необхідності уважного ставлення не тільки до трагедії, яка відбувається з твоїм власним народом, а й до відповідальності за тих, хто не може засвідчити про себе, перебуваючи в умовах геноциду.

Попри всі намагання Яна Карського переконати нас в тому, що він був лише "платівкою для грамофону", тобто виключно безпристрасним свідком, не мають за собою твердості, бо в кожному його свідченні, дипломатичних та персональних зустрічах, була щира спроба зупинити геноцид єврейського народу.

Текст підготовлено за сприяння Польського інституту в Києві