Спецпроект

Робота з відвідувачами з обмеженими можливостями. Досвід музею в Донецьку

Донецький обласний краєзнавчий музей запровадив програму роботи з відвідувачами, які мають особливі потреби. Про нововведення Історичній Правді розповіла завідувачка відділу музею Олена ГЛУБОКА.

Заввідділом науково-просвітницької роботи Донецького обласного краєзнавчого музею Олена ГЛУБОКА. Фото: alldonetsk.com

- Кілька днів тому ми презентували Музейну студію для людей з різними фізичними та соціальними можливостями. Проект реалізовнао протягом 2013 року за підтримки програми і3 Фонду Ріната Ахметова "Розвиток України".

Проект спрямовано на розширення можливостей музею за допомогою особливого рекреаційного простору (спеціальні меблі – столи та стільці для занять, дитячі крісла та диван для дитячої музейної кімнати, де відбуваються майстер-класи), тактильного фонду (речі, які можна чіпати руками, м'які етикетки до експонатів зі шматків хутра тощо) та спеціальних мультимедійних технологій (аудіовізуальних інсталяцій та відеотактильної станції).

- Що це таке?

- Тактильна станція в залі "Рослинний та тваринний світ Донецької області" поруч із опудалами тварин дозволить поєднати враження від різних органів чуття: відчути фактуру хутра тварини на дотик, почути голос тварини та побачити її ж опудало в експозиції музею, прочитати напис шрифтом Брайля.

Така ж станція "Легенди давніх часів" - поряд із кістяком мамонта - також дозволить поєднати тактильні, зорові та слухові враження.

 Кістяк мамонта, де розміщено відеотактильну станцію. Приміром, люди, які не бачать, можуть потримати в руках маленькі фігури мамонта і людини, уявити вигляд і масштаб

На екрані змінної прозорості можна буде побачити відеокомпіляції із сихронним дублюванням зображення на моніторі для осіб з вадами зору, світловим та просторовим звуковим супроводом показу. Для осіб з вадами слуху текст дубльовано за допомогою спеціальної слухавки підвищенної гучності. Всі написи також зроблено шрифтом Брайля.

Співробітники нашого музею мають багаторічний досвід (приблизно десять років тому ми зробили перші кроки у цьому напрямку) соціокультурної адаптації людей із особливими потребами за допомогою музейних засобів.

Наші особливі відвідувачі – вихованці шкіл-інтернатів, діти з порушенням зору, слуху, інтелектуальної та емоційної сфер, наслідками дитячого церебрального паралічу та поліомієліту.

- Чи є спеціальні пропозиції?

- Так, ми пропонуємо ряд заходів спеціально для наших особливих відвідувачів:

- екскурсійні модулі-програми перебування з арт-терапевтичним компонентом (адаптовані музейні ексккурсії з використанням музейної арт-терапії);

- творчі майстерні з декупажу, паперової та глиняної пластики, розпису яєць, виготовлення новорічних прикрас та святкових листівок, шоколадна майстерня (малювання теплим шоколадом);

- майстер-класи на музейних виставках;

- участь у музейних святах (Різдво, Новий рік, Масляна, Великдень).

Варто додати і про те, що ми забезпечуємо особливих відвідувачів відповідними зручностями.

- Вивчали досвід колег з-за кордону?

- Звичайно! У своїй роботі ми орієнтувалися на успішний досвід інших музеїв - зокрема, Російського музею в Санкт-Петербурзі, який є піонером з музейної арт-терапіїї у Росії.

Співробітники нашого музею пройшли стажування "Петербурзька школа музейної педагогіки" та - за підтримки програми і3 Фонду "Розвиток України" - стажування "Арт-терапія в музеї" (теж Санкт-Петербург).

З питань музейного реабілітаційного ресурсу тісно спілкуємося з Національним музеєм мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків.

- Чи багато таких відвідувачів має ваш музей?

- Кількість відвідувань людей з обмеженими можливостями за квартал приблизно 300 осіб, але для нас важливий кожен візит кожної особливої людини.

На жаль, українські музеї ще не облаштовані елементами доступності:

- спеціальними піднімальними пристроями для інвалидів-колясочників;

- табличками з написами шрифтом Брайля;

- контрастним маркуванням на ребрах сходинок.

Але створення умов для особливих відвідувачів завдяки роботі Музейної студіїї для людей з різними фізичними та соціальними можливостями у нашому музеї – позитивний прецедент для музейного простору України. Ми готові поділитися своїм досвідом з колегами.

Спілкувався: Олег КОЦАРЕВ

Дивіться також:

Екскурсія Донецьким краєзнавчим музеєм. ФОТО

Індустріальна ніч у Донецьку. Аналог Ночі Музеїв. ФОТО

"Як виставляють скульптури у Луврі". Лекція Ґілема Шерфа

"Музеї у глобалізованому суспільстві". Лекція Ганса Мартіна Хінца

"Потреби та очікування публіки". Лекція Ксеркса Мазди

"Сучасні тенденції музейної справи". Лекція Давіда Лордкіпанідзе

"Куди прямують європейські музеї?". Лекція Міхаіла Ґнєдовского

Інші матеріали за темою "Суспільство"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.