Музей у русі. Лекція віденського музеєзнавця

"Рух як складова частина музейного досвіду" - так називалася чергова лекція, яка відбулась у Києві в рамках програми Фонду Ріната Ахметова "Динамічний музей". Цього разу до нас приїхав Дітер БОГНЕР - австрійський історик мистецтва, куратор виставок, розробник музейних концепцій.

Багато десятиліть неодмінною ознакою музейних експозицій вважалася статичність. Тим часом пан Богнер пропонує застосовувати при плануванні нових музейних площ та переплануванні існуючих музеїв поняття руху - як у абстрактному, так і у прикладному вимірах.

* * * 

Спочатку трохи розповім про свою роботу. Вже двадцять років я розробляю концепції, надаю музеєзнавчу підтримку при облаштуванні музейних приміщень та реорганізації колекцій. Відправною точкою моєї роботи стали 5 років практичного досвіду, коли я працював адміністративним директором найбільшого в Австрії будівельного культурного проекту, Музейного кварталу у Відні.

Музейний квартал у Відні організований так, що відпочивати та гуляти тут можуть не тільки відвідувачі музеїв

Квартал музеїв розташований в центрі Відня, поруч з музеєм історії мистецтва та природознавства. Найпопулярніша частина кварталу - відкрита площа, на яку приходять тисячі людей. Це один зі способів розвитку великих музейних комплексів - облаштувати не лише приміщення музею, а й територію довкола нього. Щоб люди могли гуляти і відпочивати довкола музею, і не тільки відвідувачі музею. Звісно ж, щоб цього досягти, музей має знаходитися в живій частині міста зі жвавим рухом публіки.

В 1994 році я заснував власну компанію з облаштування музеїв, Bogner. Ми виконуємо такі завдання: аналіз доцільності проектів, великі культурні та музейні комплекси, аналіз ділянок, концепції музеїв, розробка конфігурації приміщень, переселення як державних, так і приватних музеїв, розробка центрів для глядачів. А насамперед - кураторство та менеджмент проектів, пов’язаних з переорганізацією колекцій.

Наші проекти - не тільки музеї сучасного мистецтва. Серед них і музей полювання або народного побуту, природознавчий музей, медіа-центр. Згодом я покажу деякі проекти, які розробила наша компанія, і детальніше розповім про них.

Для прикладу згадаю мастер-план центру Зальцбурга, де знаходиться резиденція, скупчення музеїв і історичних пам’яток. Тут простежується нова тенденція - коли ми сполучаємо кілька музеїв і створюємо одну спільну зону, де відвідувачі можуть подивитися різні аспекти культури.

Компанія Bogner розробляла мастер-план для центру Зальцбурга

Ще один приклад - Мистецький арсенал, над яким ми працювали два роки. Зараз я працюю в Брест-Литовську у Білорусі, розробляю план перебудови фортеці таким чином, щоб створити сучасну меморіальну зону. В Ґратці, в Австрії, я розробляв мастер-план 20 років тому. А 8 років тому я був у керівництві переробки музею сучасного мистецтва у Нью-Йорку. Один з останніх проектів - скарбниця Габсбургів у Відні, колекція нараховує близько 500 найцінніших предметів.

А 3 місяці тому у Музеї природничої історії в Ґратці відкрився новий центр для відвідувачів, який ми побудували. На фото - зона для відвідування, як ви бачите тут відкритий простір та екскалатори.

Музей у Ґратці має зручну зону для відвідування з відкритим простором

До речі, в цьому музеї використовується один з підходів, про який я буду говорити в своїй лекції. На нижньому поверсі музею знаходиться постійна експозиція, а другий поверх залишається порожнім. Я виступаю за те, щоб віддавати один поверх під постійні експозиції, а інший використовувати для напівпостійних експозицій, де виставляються предмети з фондів, які раніше не експонувалися. На противагу до тимчасових експозицій, які мають великий успіх, але нетривалі, напівпостійні експозиції можуть змінюватися через 2-3 роки, що більш ґрунтовно.

Почнемо з відділу палеонтології, який знаходиться на початку огляду. У нас передбачені зони для дітей - дорослі можуть залишити їх і гуляти своїми зонами, а потім забрати дітей і обговорювати з ними побачене. У кожній залі ми інтегруємо ігри, інтерактивні інсталяції. Створюючи такий простір, ми мали відповідний досвід: співпрацювали з дитячим музеєм у Ґратці, спеціалісти якого добре обізнані з тим, як залучати дтей до гри та до науки.

В мінерологічному відділі розташовані вісім інтерактивних вітрин. Можна аналізувати мінерали у різні способи. Є також мікроскопи, комп’ютерні станції та матеріали, які можна спробувати на дотик. Ми маємо багато медіа-інсталяцій, які стосуються розвитку геології, біологічних наук. Є також зала з фільмами, і ще одна зала - навчальна, у якій немає комп’ютерів, лише книги.

Є також історична частина з вітринами XIX ст., ми вирішили, що залишимо ці вітрини так, як є.

Після першого відділу про історію планети і мінерологію ми переходимо до відділу, де йдеться про тварин. На комп’ютерах є база даних, де можна аналізувати історичні і зниклі види тварин. Інше рішення (в якому, до речі, важко було переконати колектив) - стосується еволюції видів. Ми розробили своєрідний "острів" - стенд, на якому розташована більшість експонатів, а уся інформація розміщена на стінах.

Кожна зала Музею природничої історії має власну тему. Але експозиції - не постійні. Через кожні 3-5 років можна змінювати тему і, відповідно, експонати. Гнучкість - це один з принципів музею у русі.

Дітер Богнер вважає, що поняття руху заслуговує на значну увагу в сучасному музеї

Це був вступ, у якому я показав, якими проектами ми займаємося. У компанії нас лише восьмеро. На кожен проект ми набираємо команду нових людей - архітекторів, дизайнерів та інших фахівців. Кожен новий проект розробляється з використанням нових, свіжих ідей - а отже, не схожий на інші.

Перейдемо до нашої теми - "Музей у русі". Фахове музейне планування передбачає цілісний підхід. Передбачаються такі його аспекти:

- зміст

- функціональність

- суспільство

- організація

- логістика

- технологія

- зберігання

- фінанси

Кожен фахівець у колективі займається власною чітко окресленою ділянкою, вони лише побіжно знайомі з комплексними вимогами. Зокрема, музейні працівники рідко стикаються з такою специфічною діяльністю, як будівництво та планування, тому покаладаються на думки та переконання професіоналів у цій сфері.

Музеї досі здаються чимось статичним і незмінним. Це відчуття залишають насамперед постійні експозиції. При цьому, недостатньо уваги приділяється поняттю руху. Він характеризує музей у плані місця й часу, але не тільки. Йдеться про комплексне поєднання мисленнєвих, психологічних, інтелектуальних, фізичних, логістичних та технічних видів руху. Усі ці чинники, пов’язані між собою, впливають на нас, викликають позитивні та негативні емоції, формують поведінку та визначають процеси спілкування.

"Багатьом музейникам хотілось би керувати рухом часу і простору у музеї- одним натисканням на кнопку"

Один з видатних архітекторів ХХ століття так підсумував бажання директорів музеїв: "Їм хочеться мати все більше і більше простору за межами експозиційних стін, вони хочуть вільно змінювати висоту та обсяг музейних зал, за можливості - автоматично... Вони вимагають стільки обладнання, щоб музей заіграшки можна було перетворити на ядерну електростанцію".

Цей вислів належить австрійсько-американському архітектору та художнику Фредеріку Кішлеру - він написав це в Чикаго в 1957 році після музейної конференції, у якій брали участь числені директори американських музеїв. На конференції вони піднімали питання про так званий "еластичний" музей, який дозволив би необмежено керувати рухом часу та простору за допомогою одного натискання на кнопку. Питання залишається актуальним і до сьогодні - і хоч робилося чимало спроб знайти цей "філософський камінь", досі це нікому не вдалося.

Утім, явище руху складніше за цей перелік побажань. Створення якомога кращих умов для фізичного, емоційного та інтелектуального руху відвідувачів - серйозне завдання для тих, хто займається музейним плануванням. Детектори руху, відеонагляд, датчики диму теж є аспектами руху при плануванні. Усі ці аспекти взаємопов’язані, і це також призводить до числених дискусій щодо функціональності експозицій.

Отже, складові руху у музеї.

Повітря. Рух повітря - від непомітного повітряного обміну до протягів - впливає і на експонування, і на комфорт відвідувачів. Питання про те, скільки повітря циркулює в залі протягом години, впливає на планування зали, бо вентиляційні шахти займають величезні обсяги. Між тим, в заявках на планування музейного простору це рідко позначають, і потім виникає потреба витрачати на вентиляцію цінний експозиційний простір.

Розробка цього аспекту може спричинити суперечки між архітекторами, інженерами, реставраторами та кураторами. Система кондиціонування повинна забезпечити захист експонатів від псування, але не кожен інженер знається на таких системах. Тим часом, термоактивні будівельні елементи псують вигляд зал і скорочують можливості кураторів.

Наприклад, це стосується підлогових розсіювачів, або систем для виведення диму. Якщо ви хочете облаштувати входи до зал із якомога нижчим порогом - це може викликати заперечення інженерів, оскільки "шкідливе" вуличне повітря повинне максимально виводитися назовні. Не завжди легко вирішити такі питання, щоб досягти рівноваги між відвідувачами і експонатами.

Вода. Вода рухається по всій будівлі по трубах, які не повинні бути прокладені вгорі, щоб не залити експонати, щоб зі стелі ніколи нічого не капало. Система охолодження у вигляді спіралі прокладається під підлогою.

Рухомі стіни. Готуючи документи на будь-який архітектурний конкурс, ми ставимо собі питання, що краще: великі зали з рухомими стінами, чи зі статичними, чи поєднання обох варіантів? Чи, можливо, нехай це вирішують архітектори? Інше запитання: наскільки рухомими є рухомі стіни в повсякденній практиці?

Їхня мобільність залежить від облаштування стелі та підлоги, підсвітки на стелі, зазору між стіною та рейками для освітлення, розташування динаміків тощо. Усі ці складові не завжди бувають чітко позначені у планах. Однак усі вони - перешкоди для пересування стін. Але навіть якщо їх подолано, не можна забувати про рух повітря. Хто буде рухати ці стіни? Чи вистачить місця, щоб зберігати усі деталі? Чи помістяться рухомі стіни у ліфт? Такі проблеми можуть привести до заперечень щодо мобільних стін.

Люди та експонати у русі. Для музею важливі два різновиди руху: рух експонатів від місця доставки через різні зони аж до місця закріплення, та рух відвідувачів від входу до експонату, кафе, музейного магазину і аж до виходу. Цей рух - не тільки послідовність зал та коридорів, а кількісне та якісне поєднання руху в часі та просторі.

Великий вантажний ліфт з малими дверима створить стільки ж проблем у транспортуванні, як і нестача робочих приміщень у музеї. Одна труба, яка низько висить, унеможливить пересування габаритних експонатів. Дуже високі стандарти безпеки можуть настільки ускладнити транспортування, що подібні проблеми стануть хронічними.

Рух людей у музеї пов’язаний із загальноприйнятими правилами поведінки. Навіть якби всі ходили голими, можна було б відрізнити директора, куратора, реставратора та туриста. Адже те, як вони ходять - сильно відрізняється. Швидке ходіння привертає увагу, а біганина може викликати тривогу.

Маршрути, за якими рухаються відвідувачі, визначаються розташуванням експонатів, інтересом, але також і втомою. Ці дані можна проаналізувати завдяки статистиці використання мультимедійних екскурсій. Вибір між так званою "примусовою екскурсією" та вільним рухом по залах - це варіанти, які розглядають планувальники. Наміри куратора часто розбігаються з намірами архітектора. Рух відвідувачів - як фізичний, так і емоційний та інтелектуальний - є підставою для багатьох досліджень.

Відпочинок. Рух у музеї має свою протилежність - споглядання експонатів, можливість просто сидіти і дивитись. У Віденському музеї історії мистецтва, наприклад, дуже зручні м’які крісла.

Але, коли розробляють план приміщення, розмови про місця для сидіння зазвичай виникають тоді, коли вже пізно.

У 1970 році вийшла книга "Музеї майбутнього", яка перевернула уявлення про рух і відпочинок у музеях. Пропонувалося, щоб відвідувачі зручно сиділи у залі, а на рейках перед ними пропливали експонати. Музей, як театр, а експонати - як актори.

Потік даних. Текучість даних в електронному просторі - нова сторона руху. Щоб задіяти його у плануванні залів, потрібна концепція комунікацій та медіа, яка буває ще не розробленою на етапі планування.

Безперешкодний рух. Зростає кількість юридичних вимог щодо пересування людей з особливими потребами, і ці вимоги впливають на музейне планування. Наприклад, вимагається, щоб вітрини були доступними для огляду людям на інвалідних візках, а бирки з інформацією про експонати висіли на певній висоті.

Рух при евакуації. Обов’язкові шляхи для евакуації спотворили чимало виграшних проектів, бо ці шляхи рідко беруть до уваги на етапі подання на конкурс.

"Існує багато чинників, які слід врахувати під час планування музейного простору"

Рух колекції. Колекція - це капітал музею. Експозиція зазвичай займає до 80% музейного простору. У різних музеях вона переважно буває статичною. Тим часом розвивається сучасний динамізм, динамічні виставки - це швидше ознака тимчасових експозицій.

Змінні виставки збирають більше людей, їхня мета - задовольнити цікавість, прагнення відвідувачів до нового. Як виставляти експонати на постійних експозиціях, щоб задовольнити це прагнення?

Люди ходять у театри не для того, щоб дивитися ту саму виставу, а для того, щоб побачити її інтерпретацію - щоб була можливість поміркувати та посперечатися. Інтерес публіки до інтерпретації музейних колекцій зазвичай обмежений, оскільки зустрічається мало цікавих радикальних ідей, які залишать можливість для дискусій. Однак інтерес зростає, коли завдання переекспозиції віддають митцям.

У дрібних та середніх музеях варто частіше міняти вигляд постійних експозицій. Заради чого прагнуть розширення експозиційного простору? Щоб створити додаткові зони і залишити постійні колекції у тиші і спокої, а тимчасові виставки зробити більш динамічними. Різне ставлення музейників до постійних та тимчасових експозицій можна помітити у рекламі: рідко коли постійні експозиції рекламують так потужно і вигадливо, як тимчасові виставки.

Між тим, якщо більш динамічно ставитися до постійних колекцій - можливо, це відкриє шлях до нових підходів у музейній роботі та до творчості у маркетингу. Стратегія, яка замість закритого простору пропонує динамічну концепцію, передбачає дотримання певних умов в плані простору, функціональності, транспортування та кадрової політики.

Наприклад, знадобляться порожні або напівпорожні зали для тимчасових колекцій або презентацій довкола постійних експонатів. У двох моїх проектах - музеї міста Зальцбург та музеї природи Ґратца - лише один з двох поверхів використовувався під постійні експозиції. Інший використовувався під тематичні виставки на напівпостійній основі.

У Зальцбурзі відбувається серія виставок "Зальцбурзькі персоналії", присвячена більш чи менш відомим особистостям. Щоразу кілька залів мінялися - відбувалося постійне м’яке оновлення. У результаті - з фондів виринули експонати, яких би не дістали при традиційному хронологічному експонуванні. Їх, звісно, потім заховали, але пам’ять про них лишилася. На поверхню вийшли раритети, були зроблені пожертви. І хоча "Зальцбурзькі персоналії" не зібрали масову публіку, кожна виставка залучала свою зацікавлену аудиторію, і таким чином зросла вага музею в житті місцевих людей.  

Такі маленькі виставки створюють велике навантаження для колективу музею. Від працівників вимагається створення концепції, пошук, реставрація експонатів, які роками - можливо, навіть від заснування музею - були заховані у фондах. Щоб здійснити таку напівпостійну програму, вирішили виставляти важливі частини постійних колекцій - наприклад, Середньовіччя - як напівпостійні. Були скарги від відвідувачів музею, які не могли знайти свої улюблені експонати - але цим скаргам можна запобігти, пояснюючи, що експозиція має оновлюватися.

Традиційні категорії постійної та змінної експозиції розмиваються. Зараз образ музею – це образ різних швидкостей. Різні експозиційні формати у цій складній динаміці – зовсім не нове явище. Але їхнє планування, а саме координація програми, концепції, простору, транспортування, - ще не стала щоденною музейною практикою.

Порожні зони. Зони, призначені для інтерактивних проектів додають ще один аспект у диференційований спектр руху. Це - третя зона.

Порожнім зонам, які були б відкритими до можливостей нетрадиційної роботи з постійними колекціями, ще немає місця в традиційному плануванні залів. Це простір, у якому під час спілкування з різними верствами населення можуть карбуватися нові ідеї. Тут може здійснюватися відбір, налагоджуватися стосунки з публікою, з метою отримання зворотної реакції.

Ці процеси не можна вважати маргінальними і ставити на периферію. Третя зона - каталізатор,  де проявляються різні ідеї та форми самовираження від різних суспільних груп, які не належать до музейного істеблішменту. Як створити такі зони мислення та дії, щоб було можливим і традиційне пасивне сприйняття, і активна участь у творенні - у рамках рівноправної співпраці? Відповідь – музей у русі!

Запитання та відповіді

1. Ви згадали про порожні зони у музеях, які використовуються для інтеграції публіки в роботу музею - покажіть детальніше, бажано на прикладах, як це працює.

Участь публіки означає її інтеграцію, залучення у музейну творчість, у роботу. Це не нове явище - за це боролися у 70-ті роки.

У тих музеях, де я працював, деякі зони - наприклад, унизу, під сходами - віддають під освітні заходи. Однак, це не та участь, про яку ми говоримо. З іншого боку, куратори кажуть, що неможливо розвивати музеї спільно з жителями - адже не можна залучити всіх одночасно, і не можна почути думку усіх верств.

Моя пропозиція полягає в тому, щоб одну частину порожнього простору віддати для кураторів та дискусій, а іншу - для роботи з різними групами населення. Але не просто зібрати людей та сказати: "Гаразд, ми повісимо те, що ви пропонуєте". В роботі з людьми слід застосовувати професійний підхід. А саме - залучати різні соціальні середовища, людей з різних районів, досліджувати та порівнювати прагнення різних груп - і разом з ними розвивати те, що їм хотілося б бачити.

Переваги цього процесу - ми вивчаємо інтереси публіки, з якою раніше не були знайомі. Ці потреби бувають дуже сучасними, люди ставлять нагальні запитання, яких у нас могло б і не виникнути.

2. Перед тим, як створювати великий проект - чи вивчаєте ви потреби мешканців, і якщо так - то у який спосіб? Чи впливає їхня думка на ваші ідеї?

Свій перший великий проект я розробив 17 років тому, і 16 наступних років він реалізувався. У 90-х ми ще не думали про взаємодію з публікою, у першу чергу працювали з музейними дослідниками, і вся структура трималася на закритості музейних процесів. Та й досі стратегія розвитку музею, концептуальне вирішення мають дуже традиційний підхід. Ми шкодуємо про те, що раніше не було взаємодії з публікою. Сподіваємося, що на порожньому поверху музею у Відні куратори почнуть працювати з людьми.

3. Чи проводились дослідження суспільної думки при створенні музейного кварталу у Відні?

Музейний квартал - це інша історія. Раніше це були конюшні для 800 коней Габсбургів. Спочатку їх хотіли перетворити на центр комерції, але потім таки вирішили зробити музейний квартал.

Шість чи вісім директорів музеїв мали створити концепції і подати на розгляд державі. Ці концепції дуже довго розглядались, встигли змінитись два міністри. Потім мене попросили зробити концепцію, я зробив - і було вирішено діяти згідно з нею. Ця концепція потім уточнювалась протягом 10 років.

У своїй роботі я спираюсь на сучасну культуру. Навіть розуміючи, що у Відні багато історії, я пропонував у центр помістити сучасну культуру - туди мали увійти кіно, музика, так звана електрична авеню. Якби ми запитали у публіки - вони б сказали робити те, що пропонували директори музеїв. Але ми повинні рухатися вперед, бути новаторами. Мій партнер створив урбаністичну концепцію, і вона несподівано спрацювала.

4. Ви згадали, що у Вашій компанії працює восьмеро осіб. Чим вони займаються, і як ви налагоджуєте стосунки з працівниками, яких залучаєте на окремі проекти?

Моє професійне становлення почалося в 60-х - тоді я займався продажем сталі. У 70-х вивчав історію мистецтва, у 80-х був фріланс-куратором, у 90-х почав розробляти концепції музеїв, і зараз маю свою компанію. Мій партнер - 40-річна жінка, вона скоріше підприємець, а не куратор чи дослідник. Також у нас є троє істориків культури, вони працюють над проектами, проводять дослідження, організовують зустрічі. І також з нами працює офіс-менеджер, вона організовує наші графіки, займається фінансовими питаннями.

Ми залучаємо до роботи колективи архітекторів - зараз є 6 таких колективів. Ми проводимо з ними переговори, співбесіду перед роботою. Після затвердження, вони приводять художників, інженерів, дизайнерів і так далі. Наша робота - здійснювати контроль за виконанням, стежити за дотриманням цілісного підходу.

5. Команда кожного проекту складається з архітектора і дизайнера, причому, дизайнера часто вважають додатковим. Чому для вас графічний дизайн відіграє таку значну роль?

Архітектор і графічний дизайнер працюють в межах визначеної концепції. Графічний дизайнер має візуалізувати текстову лінію, драматургію, зробити її читабельною. Він, наприклад, встановлює, якої величини мають бути надписи, на якій висоті розміщені експонати та позначки тощо - але я завжди наголошую, що дизайнери мають дотримуватися загальної концепції. Розробник музейної концепції повинен насамперед чітко усвідомлювати свій меседж.

Дивіться інші лекції в рамках проекту "Динамічний музей":

"Як виставляють скульптури у Луврі". Лекція Ґілема Шерфа

"Музеї у глобалізованому суспільстві". Лекція Ганса Мартіна Хінца

"Потреби та очікування публіки". Лекція Ксеркса Мазди

"Сучасні тенденції музейної справи". Лекція Давіда Лордкіпанідзе

"Куди прямують європейські музеї?". Лекція Міхаіла Ґнєдовского

Всі матеріали за темою "Скульптура"