Олеся Островська-Люта: "Ми хочемо розворушити музейне середовище"

П'ять українських музеїв поборються за 10 млн гривень - грант фонду Ріната Ахметова "Розвиток України". Такий результат першого кола проекту "Динамічний музей".

ІП поспілкувалася з куратором "Динамічного музею" - керівником напрямку "Культурне надбання" Олесею ОСТРОВСЬКОЮ-ЛЮТОЮ, щоб дізнатися, навіщо потрібен цей проект нашій музейній спільноті і що буде у другому колі.

----------------------

- Навіщо фонду Ахметова українські музеї?

- Проект "Динамічний музей" з'явився не з нуля. Він реалізовується в рамках напрямку "Культурне надбання". Цей напрямок існує у структурі фонду "Розвиток України" з 2005 року.

Першим проектом "Культурного надбання" була реставрація в будинку митрополита у Софії Київській. Це був великий проект - його бюджет склав близько 40 млн гривень, він тривав близько чотирьох років і завершився успішно. Національний заповідник "Софія Київська" виконував усі зобов'язання, був дуже активний.

Потім ми мали подібний досвід співпраці з музеєм народної архітектури в Пирогові. Це був цікавий досвід, зовсім інший, ніж у Софії Київській і саме тут ми дуже чітко побачили, що не достатньо ремонтувати і купувати обладнання.

Олеся Островська-Люта

Будь-яке гарне обладнання може бути недоречним за відсутності розуміння, як це обладнання сприяє роботі музею. Треба стимулювати нові ідеї і підходи. Треба, щоб музей більше брав до уваги свою аудиторію і не мав ілюзії, що він існує лише сам для себе. Інакше стан такого музею може бути досить сумним.

А пізніше, у 2009 році ми почали аналіз потреб у сфері культури. У процесі цього аналізу було проведено 40 інтерв'ю із профільними експертами - від письменників до менеджерів культури, знаних і з добрим реноме.

- З ким саме?

- В рамках дослідження потреб культури це було багато людей: i Олександра Коваль, яку пізніше запрошено до експертної ради програми, і один із найцікавіших українських режисерів Дмитро Богомазов, також член ради, і Юрій Онух (тоді директор Польського інституту в Києві, а тепер - у Нью-Йорку), і письменник Андрій Бондар.

Ще був літературний критик Ростислав Семків, і редактор часопису "Критика" Андрій Мокроусов, і Марія Задорожна (тоді заступник директора Національного художнього музею), і художник Микита Кадан, і галеристи Євген Карась і Дарина Жодак, режисери Сергій Проскурня і Андрій Приходько, заступник директора Центру Курбаса Олександр Чайка й низка інших гарних фахівців.

А при розробці проекту "Динамічний музей" активними співрозмовниками були Марія Задорожна, у деяких аспектах - Катерина Чуєва (вчений секретар музею Ханенків).

Одним з експертів, з якими ми дуже часто мали справу, стала музейник з США Лінда Норріс. Вона була стипендіатом програми Фулбрайта в Україні, вивчала українські музеї і, напевно, бачила їх усі. Також вона координувала оцінку роботи з музеєм у Пирогові і ми з нею часто обговорювали потреби українських музеїв.

У всіх співрозмовників-музейників ми питали, які у музеїв є виклики і проблеми, і що може зробити така організація, як приватний фонд. Звичайно, фонд не є державною організацією і не може порятувати всіх, але ми можемо взяти певний сегмент і активно співпрацювати з ним.

Ще при оцінці потреб культури в 2009-му майже кожен із 40 експертів казав, що в країні бракує прозорого і відкритого джерела фінансування зі зрозумілими правилами. Щоб у ньому було зрозуміло, хто приймає рішення, і щоб ці рішення приймалися фаховими людьми. Тобто просто бракувало таких грантів, які є всюди в Європі чи Америці.

Другий момент, який обговорювався чи не в кожному інтерв'ю - немодерність і певною мірою архаїчність української культури. Це менше стосується літератури, але доречно, коли йдеться про театр чи музейну справу.

Немодерність, до речі, стосується не тільки української культури, але й суспільства загалом.

- Чому ви взялися модернізувати саме музеї, а не, скажімо, театри?

- Спершу були саме театри. Тобто один із перших проектів, які ми підтримали і який виявився дуже вдалим з мистецької точки зору. Це була постановка "Лісової пісні" Андрієм Приходьком у Театрі Курбаса у Львові.

У вересні 2010 року ми запустили проект "i3" - це грантова програма на підтримку сучасної культури (література, візуальне мистецтво, театр і кіно, музейна справа).

Гранти в цій програмі відносно невеликі (максимум - 160 тисяч гривень), однак ми звернули увагу, що такі пропозиції зустрічають дуже жвавий відгук з боку музеїв.

Музейна царина - дуже містка і вимагає значно більшої підтримки, тож ми вирішили, що можемо зробити для музеїв більше. А один із способів зробити більше - створити позитивний прецедент. Коли відбувається щось добре, що є привабливим для інших.

І ми вирішили створити чесні й цивілізовані правила гри. Створити якісне джерело підтримки для інших. І підтримувати те, що є авангардом - в хорошому сенсі цього слова.

Всі фото: Дмитро Ларін

Торік ми спільно з фондом "Відродження" і Українським центром музейної справи проводили конференцію, яка називалася "Громадська реформа музейного маркетингу і менеджменту в Україні". Це дуже цікава тема, до речі, бо наші музеї часто сприймають менеджмент і маркетинг прямо як продаж власної душі.

Ця конференція зібрала близько 100 музейників - і вийшло кілька днів постійних обговорень проблем, викликів і досвіду. І це теж змусило нас подумати про те, який внесок фонд може зробити зі свого боку.

Звідси й з'явився "Динамічний музей" - і було ясно, що проект має відбутися на прозорих засадах, із зрозумілими правилами і певною конкуренцією між проектами й інституціями.

- Чому саме "динамічний"?

- Світ розвивається - а музеї залишаються самі по собі, наче застиглі в часі. Їм не вистачає бажання рухатися вперед. Навіть не стільки бажання, скільки можливостей рухатися вперед. Бо ви можете взяти 50 людей і дати їм чудові знання, але без знарядь весь цей потенціал піде у пісок.

Тому недостатньо розвивати людей. Принципово важливо, щоб почали розвиватися й інституції. А зробити динамічною інституцію значно важче, ніж зробити динамічними кількадесят особистостей. Бо інституція - складна і заплутана структура.

Тож ми вирішили сприяти розвитку саме музеїв. А музейники не відстануть.

5 березня ми оголосили про початок конкурсу. І почали чекати на заявки від потенційних грантоотримувачів.

- Які були вимоги до заявок?

В першу чергу грант звернений на розвиток. Музей має показати, які компоненти і як він хоче розвинути протягом найближчих трьох років.

Ми запропонували певні компоненти, але всюди наголошували, що цей перелік не є вичерпним, і кожен музей може структурувати свій проект відповідно до свого бачення.

- Що це були за компоненти?

- В результаті розмов з експертами ми прийшли до наступних напрямків:

1) розвиток людських ресурсів... Ні, "людські ресурси" звучить страшно. Розвиток умінь і знань фахівців, і то не тільки власне працівників цього конкретного музею, але якомога ширшого кола музейників;

2) розвиток роботи з експозицією. Це можуть бути якісь експериментальні речі. Зробити інші експозиції, ніж є зараз. Інакше працювати з колекціями або хоча б просто подумати: "А що, якби?";

3) розвиток методів просвітницької роботи з різними аудиторіями;

4) адміністративна робота - той таки маркетинг і фандрейзинг. Сьогодні обставини такі, що музеї не можуть обійтися без фандрейзингових секцій, це їм просто необхідно. Закон не забороняє музею мати спонсора, але повинні бути люди, які цим займаються - пишуть різні пропозиції, переконують спонсорів взяти участь...

І треба сказати, що музеї - одні з найбільш привабливих інституцій для потенційних спонсорів, бо музей втілює собою солідність і авторитетність, а багато брендів хочуть продемонструвати авторитетність.

- Як ви інформували музеї про свою ініціативу?

- Була розроблена стандартна аплікаційна форма проектної пропозиції (її досі можна подивитися на сайті). Незаповнена аплікаційна форма містить 14 сторінок, в міру заповнення вона значно збільшується.
Питання там нескладні: "Який стан вашого музею?", "Яка цільова аудиторія вашого музею?", "Яким він стане ваш музей у результаті проекту?", що для цього необхідно виконати, які потрібні ресурси тощо

Було сформовано склад експертної ради на перше і другі кола конкурсу. А після цього ми розіслали листи до 674 вітчизняних музеїв - мовляв, є можливість узяти участь у конкурсі й чи не зацікавить вона вас?

Також ми розіслали подібні листи до регіональних управлінь з питань культури. Там було написано, що ми розіслали листи до ваших музеїв, зверніть увагу тощо - щоб ці управління культури там само мотивували свої музеї.

Ідея була розворушити музейне середовище і переконати його подумати не про якусь рутинну щоденну діяльність, а про несподівану перспективу отримати значну суму. І, знову ж таки, суму не на щоденну діяльність, а на найнесподіваніші фантазії.

- Управління культури відгукнулися?

- Вони не відписували нам безпосередньо, але наш відділ аналізу й оцінки провів серед них опитування і стало зрозуміло, що всі поінформовані.

- І коли надійшла перша заявка?

- Не пам'ятаю точно, десь у липні, незадовго до дедлайну.

- Щось довго розкачувалися...

- Це українська традиція. Більша частина заявок надійшли після 17:00 30 липня - в останній день першого кола.

Один із музеїв уже після завершення першого кола дзвонив і казав "Ой, у нас було так мало часу, що ми не встигли з'ясувати деякі бюджетні позиції". Я кажу: "П'ять місяців - це не так мало часу, можна було з'ясувати".

- Що за музеї дійшли таки до дедлайну?

- 25 музеїв. Я не можу їх назвати - це специфіка наших експертних правил, щоб не було ображених і непорозумінь. Скажу тільки, що це музеї майже з усіх регіонів - з Дніпропетровська, Донецька, Кіровограда, Черкас, Сімферополя, Львова, Києва, Житомира, Запоріжжя, Керчі...

Найбільше проектних заявок ми дістали з Києва, на другому місці - Львів. Багато з них - великі центральні музеї.

- Це державні заклади?

- Так, це музеї, які фінансуються з бюджету - державні або комунальні. Приватні музеї не мали доступу до програми, бо ми вирішили в першу чергу зосередитися на тих музеях, чиї колекції належать до державної частини фондів. Тобто до того, що є спільністю всіх в Україні.

Ще одна вимога - щоб річний оборот був більше мільйона гривень. Це важливо, щоб у випадку отримання гранту музейна бухгалтерія могла правильно проводити отримані кошти, мала потрібний для роботи досвід.

- 25 із 600 - це одна двадцять шоста. Це мало чи багато? Невже іншим музеям не потрібно додаткових коштів?

- Ми для себе ставили "планкою успіху" 20 проектних заявок. Треба розуміти, що це величезний грант для музеїв, які раніше лише дуже зрідка оперували грантами. Не кожен зважиться подати заявку, бо фінансування для проекту - це величезна додаткова робота! Тобто, отримавши кошти, музеї водночас повинні більше працювати. Коли грошей немає, то й роботи менше.

Коли ми проводили опитування серед музеїв, одним із питань власне було "Якщо ви не плануєте подаватися, то чому саме?", і більшість відповідали, що не мають фахівців, щоб виконати потрібну роботу, або навичок писання проектних пропозицій.

Хоча, правду кажучи, така проблема якраз легко вирішується: для цього можна залучати сторонніх фахівців, які вже мають досвід писання проектних пропозицій.

І крім того, форма заявки - дуже і дуже проста. Там для заповнення потрібне було знання свого музею, ідея, що цікавого в музеї можна зробити, і здоровий ґлузд.

- Якщо з Києва було так багато учасників, чому ж у друге коло вийшло тільки два київські музеї?

- Бо вони показали найкращі проекти. Дуже добрі були пропозиції зі Львова. Але коли будь-яке експертне зібрання приймає рішення в контексті того, що є. І в іншому проекті може бути якась важливіша компонента.

Ще одна важлива річ - музей має бути осередком для своїх громад, і є міста, де вони можуть бути більш важливими осередками, ніж музеї в Києві.

- Розкажіть коротко про особливості кожного з п'яти учасників другого кола.

- Донецький обласний краєзнавчий музей дуже гарно сфокусувався на своїй цільовій аудиторії - на дітях. Привабливо, коли люди знають, з ким вони хочуть працювати, проаналізували це і сформували свій проект відповідним чином.

Дніпропетровський історичний музей імені Яворницького теж розробив досить гарну дитячу програму, називається "Дитячий острів". Це дуже важливо, бо діти в принципі повинні ходити в музей. Не тільки шкільними екскурсіями, а просто приходити з батьками - через те, що люблять туди приходити.

Дніпропетровці також подумали про музейну спільноту всієї країни - що буде робитися, щоб залучити до взаємонавчання й інші музеї.

Київський музей Івана Гончара взагалі дуже гарно розвинув свою аплікацію в різних аспектах. Зокрема, вони дуже добре продумали, яким чином будуть використовувати нові технології для презентації своєї колекції, для показу її з різних боків.

Плюс у них іще була чудова ідея - організувати в музеї окремий простір, у якому будуть показані проекти з інших музеїв. Така міжмузейна співпраця - її не те, що бракує, але її не завадило б пожвавити.

І запрошення в гості до музею Гончара колег із якимось експериментальними проектами, які вони не можуть показати в себе, це було б добре. Або показати свою колекцію, або побачити, як таку експозицію робить музей Гончара. Учитися один в одного.

Київський музей книги і друкарства дуже детально обґрунтував використання нових технологій і розробив цілий блок предметних семінарів для колег-музейників. Крім цього, вони хочуть створити відділи, де відвідувач не стикається з артефактом, а отримує якийсь досвід - скажімо, друкує книжку.

Львівський природничий музей Національної академії наук дуже добре сформував кінцеву мету діяльності, що взагалі мало хто робить. Йдеться про виховання екологічної свідомості. Бо музей - не тільки для наукових пошуків, але й для освітньої місії.

Також львів'яни планують створити абсолютно нову експозицію.  Всі експерти також зійшлися на тому, що технічні музеї зараз мають гігантський потенціал (особливо освітній), і вони зараз недостатньо представлені в українському музейному контексті. І добре, якби з'явився такий позитивний зразок живого природничного музею, де постійно щось відбувається.

- Ви затверджували ідею "Динамічного музею" у Ахметова?

- Так.

- Як це виглядало?

- Ти презентуєш ідею, робиш її детальний аналіз, ви обговорюєте -- і тоді затверджується або ні. Я не затверджувала проект "Динамічний музей", це робив директор фонду, я затверджувала програму "i3". Стандартне запитання: яку користь це принесе кінцевому споживачу і як цю користь поміряти? Тобто як ми будемо знати, що робимо щось корисне.

Ще одне запитання: чи ми досягнемо того, про що заявляємо. От, мовляв, ви кажете, що створите це і це, а яким чином ви до цього дійдете? Так було у випадку з "i3". А буває, що ти пишеш аналіз і по пунктах описуєш плюси й мінуси. Але обговорюються не деталі процесу, а великі компоненти.

- Хто входить у експертну раду? Чи не боїтеся ви звинувачення в заангажованості?

- Такі звинувачення можуть бути в будь-якому випадку. Експертну раду ми формували за певними критеріями. Це мали бути люди, котрі: а) мають не один рік практичного досвіду роботи з музеями, б) мають гарне реноме в цій сфері і в) не мають конфлікту інтересів (тобто не працюють в інституціях, які подаються на грант, і не є родичами працівників цих інституцій).

Остання вимога ускладнювала роботу експертної ради, бо означала, що музей, в якому працює експерт, не може брати участь у програмі. Тому ми намагалися добирати експертів так, щоб не заблокувати нікому з музеїв доступ.

Експерт Світлана Остапова шанована в музейному середовищі, її добре знають, вона новатор. Так, вона працює в музеї, але цей заклад (Одеський муніципальний музей особистих колекцій імені Блещунова) занадто маленький, щоб подаватися на грант.

Зеновій Мазурик так само знаний, він свого часу працював в управлінні культури Львівської області, а зараз є віце президентом Українського комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM), тобто розуміється на світових тенденціях. І він не працює в жодному з музеїв.

Також ми запросили Юлію Литвинець (виконавчого секретаря Українського комітету ICOM). Вона є зберігачем Національного художнього музею, а нам дуже важливо було мати в експертній раді  зберігача-практика, який би розумів, що там із фондами відбувається. І ми від колег з НХМ знали, що вони не подаватимуться на грант, тобто конфлікту інтересів не було.

Я була експертом у першому колі як представник фонду і розробник програми, голова правління Українського центру розвитку музейної справ Владислав Піоро - як представник авторитетної профільної громадської організації.

- Чому у другому колі відбулася ротація експертів?

- Бо остаточне рішення мають приймати абсолютно незалежні від фонду фахівці. Тобто я не матиму права голосу в другому колі.

Плюс ми хотіли, щоб на ці проекти подивилися люди ззовні, з зовсім іншим досвідом і перспективою. Люди, які б змогли подивитися на нашу ситуацію збоку. Міжнародні фахівці, яких знають і до яких має бути довіра.

А до кого буде більша довіра, ніж до голови ICOM Ханца Мартіна-Хінца і голови Європейського музейного форуму Міхаіла Ґнєдовского? До того ж вони добре знають ситуацію в нашому регіоні. Це не те, що приїздить світило з Нью-Йорку, яке зовсім не розуміє, що тут, як і чому.

Ми провели додаткове жеребкування. Жереб випав на Юлію Литвинець - тож вона теж не голосуватиме у другому колі. Замість неї і мене будуть Хінц і Ґнєдовскій.

- Які будуть вимоги до п'ятірки музеїв, які вийшли у друге коло?

- Вони мають подати ще одну аплікацію, яка б пояснювала, яку користь від їхнього проекту можуть отримати інші і які можуть бути складнощі під час реалізації. Вони мають глянути критичним оком на свій бюджет і його доопрацювати.

Крім цього, ми поїдемо з моніторинговими візитами до цих музеїв і подивимося, наскільки люди віддані своїм проектам. Плюс були коментарі експертної ради, переважно технічні зауваження. Їх можна усувати, можна ні - справа музею.

- На що учасники першого кола планували витрачати отримані кошти?

- Майже всі хотіли сучасне мультимедійне обладнання. Але не всі, на жаль, мали, чим це обладнання наповнити.

Були музеї, котрі пропонували ігрову подачу матеріалу. Були музеї з великими екстенсивними програмами модернізації роботи з волонтерами, адміністративної роботи (йдеться про стратегічне планування хоча би на три роки з визначенням місії музею), з розробкою комунікації музею та аудиторії.

- Чи передбачали заявки зміни в кадровій роботі - нові посади, відділи тощо?

- Так, були такі заявки, і вони якраз стосувалися створення посад і відділів з комунікації, фандрейзингу тощо. Пропонувалося переформатування існуючого штатного розпису. І це добре. Бо спеціаліст із комунікацій зараз називається молодшим науковим співробітником, хоча мав би називатися спеціалістом із комунікацій.

Багато з музеїв хочуть по-новому працювати з експозиціями. Йдеться про редизайн експозицій або про нові елементи, новий спосіб розповідати історію. Щоб було кілька наративів - розповідати не прямолінійно, а в кількох вимірах.

- У читачів ІП існує уявлення про наші музеї, як про такі собі зашкарублі рештки Радянського Союзу. Наскільки таке уявлення відповідає дійсності?

- Томас Манн визначав ретроградність як "минуле під тонкою шкоринкою сучасності". Світ змінився, але в музеях імейли досі роздруковуються і несуться в течці до директора.

Дуже часто музеї на бачать цінності у своїй аудиторії. Деякі музеї орієнтуються на думку якогось там заступника заступника заступника, аніж на думку всіх своїх відвідувачів за 5 років. Тому що ці чиновники мають вплив, і вплив абсолютно непрозорий. Нам треба зробити так, щоб музеї звітували і перед своєю громадою.

- Але ж проект "Динамічний музей" не може вплинути на ситуацію з чиновниками.

- Не може. Але він може дати певні імпульси. На лекції в "Мистецькому арсеналі" британський соціолог Зигмунт Бауман казав, що в сучасному світі реалізовувати владу можна тільки через спокушання.
Це те, що називається soft power - створювати щось привабливе, чого б прагнули люди, споживачі і фахівці. Створювати отакі острівки досконалості, отакі прецеденти - це те, що може зробити проект "Динамічнй музей". Хоча, звичайно, фонд не може виступити замінником держави.

- 10 млн - це мало чи багато?

- З одного боку, для такої великої інституції як музей 10 млн - дуже навіть небагато, бюджети багатьох українських музеїв є більшими. Хтось із учасників казав, що це мало, хтось - що надзвичайно багато. Багато учасників зробили заявки не на 10 млн, а на 5-7 млн, була навіть одна заявка на 2 млн.

Річ у тім, що річний бюджет музею може складати ті ж самі 10 млн, але абсолютна більшість цих грошей призначена на виплату зарплат. А грант пропонує кошти, які музей може витратити на цілі, про які раніше міг хіба що мріяти.

- Навіть на зарплату і ремонт?

- Вони можуть витрачатись і на зарплату, і на ремонт. Платити фахівцям гонорари - це нормально, вкладатися в ремонт галерей, щоб розширити експозицію - теж нормально. Але це не має бути ремонт для ремонту. Це має бути ремонт, який забезпечить розвиток музею.

- Що ще робив напрямок "Культурне надбання"?

- В нас є ще такий - невеликий, але дуже важливий - компонент. Йдеться про міжнародну репрезентацію української культури.  В його рамках ми можемо підтримати до трьох репрезентацій нашої культури за межами країни.

Зокрема, цього року ми підтримали українську участь у книжковому ярмарку в Лейпцігу, те ж саме буде й наступного. Плюс підтримаємо візит української делегації на літературний ярмарок у французькому Коньяку. Але міжнародний напрямок не дуже великий, оскільки від початку фонд був зосереджений на внутрішній ситуації.

Ще один напрямок із програми "i3" - можна отримати грант на професійну подорож. Скажімо, поет Андрій Бондар їздив на літературний форум у Колумбію, а художник Микита Кадан їздив із виставкою в Штати.

- Які бюджети культурних проектів фонду?

- Бюджет "i3" складає 4,5 млн гривень на рік, "Динамічний музей" - 10 млн гривень на три роки, вартість однієї репрезентації за кордоном - не більше 200 тисяч.

У фонду є й інші проекти, не тільки культурні. Надзвичайно великим є напрямок "Здоров'я нації", в якому реалізуються системні програми - "Зупинимо туберкульоз в Україні" та "Рак виліковний".

Ще в нас є напрям "Сім'я", у рамках якого реалізуються проекти з популяризації сімейних форм виховання для дітей без батьківської опіки. Зокрема, завдяки нашому порталу більш ніж 4000 дітей зараз виховуються у сім'ях. Меншою за обсягом, але не менш важливою є освітня програма фонду для журналістів "Журналістика цифрового майбутнього".

- В наш час чергового бою за спасіння країни ваша ініціатива видається дещо маргінальною. Тут на кону існування держави, а вони музеями займаються, ще й на гроші олігархів...

- Тут я твердо не погоджуся. Музеї - це дуже важливо. Як інколи кажуть, всі ми помремо, а музеї залишаться.

Музеї є такими собі контейнерами знання. Питання тільки в тому, щоб ці контейнери перетворити із запечатаних скринь на приязні доступні центри пізнання. В інформаційному суспільстві просто не можна втрачати такий фантастичний ресурс усього на світі.

Дивіться також:

10 мільйонів на розвиток музею. Як проходив перший етап конкурсу

Для чого нам музеї? Зеновій Мазурик про галузь

Музейний заколот. Чому влада змінила керівництво провідних музеїв країни?