Король тенорів Олександр Мишуга

Олександр Мішуга в ролі Герцога ("Ріголетто" Верді)

В кінці ХІХ століття українця Олександра Мишугу вважали "королем тенорів" та володарем найкращого ліричного голосу.

На світовій сцені його ставили в один ряд з Карузо та Шаляпіним, на українській – із Соломією Крушельницькою та Модестом Менцинським.

Афіші з його іменем висіли на театрах Риму й Мілану, Парижу та Лондону, Берліну і Відня, Петербургу і Варшави, Кракова та Києва й, очевидно, рідного Львова.

"Історична Правда" розповідає про чотири іпостасі нашого знаменитого земляка.

Співак

Долю 15-літнього сільського юнака Олександра, що виростав без мами та освіти, вирішив випадок. Потрапивши з батьком на храмове свято в Собор св.Юра в Львові, Мишуга підспівував Літургію і його одразу помітив регент Микита Гетман.

Батько повернувся додому сам, а сина влаштували у дяківську бурсу.

Закінчення бурси та вчительської семінарії не гарантували легкого майбутнього і як підтвердження цьому – Олександра не беруть у військо, оскільки його вага не відповідала росту.

Про себе він писав так: "Тілом я представляв із себе цілковите "ничтожество, але душа в мене і мрії на будучність – були "велетня". Я мав таку вироблену вірою силу волі, що нічого не боявся і вірив у те, що мушу добитися ліпшої долі!"

Уже навчаючись закордоном, Мишуга мав багато підстав до розчарувань. В Італії вчителька прямо йому сказала: "Мишуга, покиньте ви спів, у вас немає ні голосу, ні музичного хисту... Швидше у мене на долоні виросте волосся, ніж ви будете співати на сцені…".

Через кілька років та ж учителька спеціально поїде на концерт Мишуги й навіть зайде за куліси, щоб пересвідчитися, що це таки той її учень.

Олександр Мишуга виконує Vorrei Morire ("Хочу померти") Франческо Тості

Проте йому дуже таланило на меценатів, які підтримували його в скрутну хвилину. Так, на навчання за кордоном кошти збиратиме громадськість Львова й Перемишля, в Італії його підтримає багатий росіянин.

І навіть коли Мишуга в зеніті своєї слави під час Першої Світової війни опиниться просто неба, а його вкладені в акції кошти знеціняться – і тоді знайдеться подружжя із Стокгольма, яке запропонує йому проживання у Швеції.

Але це буде пізніше, спершу Мишузі слід буде закріпитися на великій сцені, де він виступав під сценічним ім’ям "Філіппі", що взяв на честь батька.

Український Львів, який збирав кошти на закордонне навчання Олександра, дуже ревниво віднісся до повернення "Філіппі". Тому, коли він мав концерт у Львові, національно активна молодь підготувалася його засвистати, але з першими звуками співу, за свідченням Богдана Лепкого "замість свисту й крику загули такі оплески, яких ще, мабуть, той зал не чув…".

Два враження про спів Мишуги:

"Я не можу розповісти, що зчинилось тоді в театрі. Після хвилинки загальної тиші зчинилося щось, чому не було назви: публіка відповіла артистові таким висловом подяки, що можна було оглухнути". Олександр Кошиць

"Господи! Я не знаю, що зі мною сталося. Я забув, де я і хто я, не знав, чи це спів людський, чи якась музика небесна, дух мені в грудях заперло, серце перестало бити, мене не було… Лиш ураган оплесків стягнув мене на землю, але ще довго-довго, куди я не йшов, летіло за мною оте не от міра сего: "Там на горі явір стоїть". Богдан Лепкий

У майбутньому зі Львовом буде пов’язана й одна конфліктна історія. А саме - непорозуміння із першим диригентом оперного театру чехом Людовиком Челянським.

Львівська опера, відома громадянам переважно з купюри у 20 гривень. Відкриття театру відбулося 4 жовтня 1900 року прем’єрою опери “Янек” В. Желенського – про життя карпатських верховинців. Провідну партію співав Мишуга. Фото: photo-lviv.in.ua

Диригент мав за правило грати оперу від початку до кінця. Натомість у ті часи публіка так гаряче реагувала на ті чи інші арії, що Мишуга одразу розкланювався в різні боки й інколи по кілька разів підряд змушений був на "біс" виконувати партію, а вже тоді продовжувати подальшу оперу.

І хоча керівництво театру стало на бік диригента, публіка не дала можливість йому надалі працювати, і Челянський звільнився. Але й ображений Мишуга теж в подальшому більше в’язав себе із закордонними сценами, аніж з рідною львівською.    

Він став відомим й дорогим європейським оперним співаком. Якось мистецтвознавцю Вадиму Щербаківському Мишуга признався, що коли його будинок пограбували, то лише золотих та срібних вінків, які йому дарувала вдячна публіка, було вкрадено на суму 300 тисяч рублів.

Фауст в однойменній опері Гуно. Близько 1904 року. Санкт-Петербург. Фото: slovari.yandex.ru

Черги за квитками на виступи Мишуги люди займали за 2 доби до відкриття кас, а після вистав його на руках несли прямо до екіпажу, кидаючи під ноги квіти. У Києві його фото продавали на вулиці й одна з кондитерських навіть випускали іменний торт в честь співака.

Сцена для нього була важливіша за оточуючу дійсність. Одна із учениць пригадувала, як прогулюючись із Мишугою при заході сонця по Володимирській гірці, він вражений вигукнув: "Дивись, як красиво, зовсім як на сцені".

Життя особисте й національне

Одруження з полькою Марією Гловацькою, яке тривало дуже коротко, не залишило особливого сліду в житті Мишуги. А от кохання до артистки Марії Вісновської мало вплив на все його життя.  

Їхні стосунки були надзвичайно драматичні. Лишень перші слова в листах до неї багато про що промовляють: "Пекельна моя Мучителько!", "Манно Божа!", "Манно, Жалю! Благаю Милосердя!", "Моя Ти бідо!".

В 1890 році на балі-прийнятті на очах Мишуги Вісновську застрілив російський офіцер. У день її поховання у Варшаві [яка тоді належала до Російської імперії - ІП] мала відбутися опера "Фаворитка" Гаетано Доніцетті за участю Мишуги. Дирекція опери навіть відмінила виставу, проте Мишуга наполіг, що співатиме.

В зал набилося стільки людей, що виламано двері, проте усіх охочих годі було вмістити. Лише через те, що на оперу приїхав генерал-губернатор, вона все ж відбулася.

Мишуга виконував у виставі роль "Фернандо", який втратив кохану "Леонору", - і настільки віддався ролі, що з самого початку опери в залі було чути поодинокі схлипування. А коли в кінці арії Мишуга зі спазматичним плачем впав на "гріб Леонори", то як записали його біографи: "разом з ним ридав увесь зал, ридали артисти, хор, оркестр і диригент, який так і не зміг уже довести до кінця спектакль".

Мишуга - Фернандо з "Фаворитки". Фото: infoukes.com

Hа процесі над вбивцею Вісновської Мишуга відмовився присягати за православним обрядом і свідчити російською мовою. Ба, більше – коли запитали якої він національності, Олександр відповів: "Я вихований поляками, отже - поляк".

Це зробило його політично підозрілим в очах російської влади, відтак його контракт із Варшавською оперою, що гарантував 12 000 рублів щорічної платні, через наказ генерал-губернатора не було продовжено. Коли ж в 1911 році Мишуга, проживаючи у Києві, попросить російського громадянства, то отримає відмову.

Проте він був надзвичайно популярним у польських колах. Щоправда, до часу. Знаючи, скільки коштів він жертвує на українську справу, Мишугу звинуватять у тому, що "польські гроші" він витрачає на "гайдамацькі цілі".

Окрім згаданого інциденту на суді, де Мишуга на хвилі емоцій визнав себе поляком, в подальшому він підкреслював своє українство.

Співаку не раз доведеться вирішувати складні національно-політичні питання. Так, хоча у донесенні Варшавського губернського жандармського управління згадувалося, що Мишуга прилюдно розказував, що в Києві не співатиме російською, йому доведеться підписати зобов’язання не лише на виконання чотирьох російських опер, але й з однією з них дебютуватиме на київській сцені.

Йонтек із опери Монюшка "Галька". Варшава, 1885 рік

Іншого разу в листі до Варвари Літинської він писав, що виконуватиме арію з опери "Онєгін" Чайковського, яка, між іншим, була однією із його улюблених, й при цьому зауважив: "цікавий єсмь, чи мене не висвистають за це "патріоти".

Туга за Батьківщиною постійно супроводжувала Мишугу. Він згадував, що коли повертався з Італії, обіймав першого стрічного. Але на пропозиції вернутися в Україну, він казав: "Нащо я вам там здався? Зате ж, коли я на чужині заробляю гроші й вам посилаю, то все-таки маєте з мене якусь користь".

Педагог

Мишуга був дорогим співаком, який цінував свої виступи. Коли його запросили у Віденську цісарську оперу із гонораром в 150 гульденів за виступ, то він зажадав вдвічі більше й отримав їх. Більше того, у Відні "Філіппі" дозволяють співати не німецькою, а італійською і зал на 3 000 місць постійно був заповнений.

Яке ж було загальне здивування, коли Олександр Мишуга покидає Європу, сплачує високі суми за зірвані гастрольні контракти й переїздить до Києва за символічні кошти працювати у музичній школі Лисенка.

Безперечно, сама ідея такої школи для українців (до того ж вона була єдиною україномовною на увесь Київ) була зваблива. Але ще більше на вибір співака вплинула постать Миколи Лисенка, який не словом, а власним прикладом свідчив, як слід підтримувати українську справу.

Коли громада у 1903 році на ювілей славетного композитора зібрала поважну суму, щоб він міг придбати собі будинок, Лисенко сказав: "Прожив я 60 років без власної хати і ще проживу, а ось без школи нам не обійтися". І за ті кошти відкрив школу – мрію свого життя.   

Хор запорожців із опери Лисенка "Тарас Бульба" виконує неполіткоректну пісню про "вражих ляхів"

Через два роки, в якості професора співу у київській школі Лисенка з’явиться Мишуга. При цьому він сам фінансував відкриття Музичного інституту ім. М.Лисенка у Львові, а в заповіті записав усе своє майно на утримання закладу.

Олександр Мишуга мав доволі специфічний власний досвід пізнання голосу. Для цього він працював в анатомічних музеях і вивчав по анатомічних атласах будову горла. Відтак, на заняття в музичну школу завжди приносив малюнки, графіки та діаграми.

Його учень Андрій Чехівський ділився враженням про навчання: "Професор Мишуга часом цілими місяцями тримав учня на 3-ох, 4-ох тонах, не дозволяв співакові ні однієї ноти вище і забороняв учневі навіть думати про арії та романси й увесь час удосконалював правильність емісії голосу на найлегшім для співака регістрі…".

Знавці відзначали, що Мишуга не мав сильного голосу, але завдяки доброму його пізнанню був не перевершеним ліриком, "другим королем тенорів" (першим – героїчним – називали Енріко Карузо, другим – ліричним - Мишугу). 

Коли він був задоволений з результатів навчання, запрошував студентів в кав’ярню, нужденніших підтримував матеріально, таємно вкладаючи в кишені гроші.

На запитання, що треба для того, щоб бути добрим співаком, він казав: "Італійці, найліпші у світі сольові співаки, кажуть, що для цього треба мати голос, голос та й ще голос; а я вам скажу, що перш за все треба мати розум, потім гаряче серце та залізну волю і аж потім голос".

Меценат

Відомий композитор Станіслав Людкевич відніс Мишугу до виняткового типу артиста "скромного в житті, простого проповідника ощадності, що… не вагався ніколи увесь свій матеріальний доробок ще за життя роздавати щедрим, справді княжим жестом "безіменного жертводавця"…".

Якось після одного з концертів племінник Лука зауважив, що зникло його дороге пальто, яке, між іншим, купив за дядькові гроші. Через якийсь час прийшов задоволений "Філіппі" у пальто й похвалився, що вирішив у ньому пройтися по Варшаві, щоб й інші бачили, що він "має щось гарного".

Цього ж дня Мишуга поінформував племінника, що продав будинок у Варшаві й хоче через нього передати усі 100 000 крон на різні благодійні цілі в Україні.

Іншого разу, дізнавшись, що Іван Франко не має коштів для видання книги "Зів’яле листя", змушений заробляти працею в польській газеті, Мишуга прийшов до нього та поклав на стіл 500 золотих.

Як згадував той день Тарас Франко: "Одного вечора батько не ввійшов, а вбіг в дім. Він був чимось особливо схвильований і збуджений. Йому хотілося сказати все разом, а слова застрявали в горлі. Він сів і через сльози промовив: "Боже! Які є люди на землі!".

Олександр Мишуга

Після цього випадку Мишуга неодноразово надсилав різні суми Франку, а коли не зміг прибути у 1913 році на його ювілей, то замість себе прислав улюбленого учня Микишу.

Мишуга фінансував І-ий том збірника "Українське мистецтво", щорічно давав стипендії на навчання бідних українців та утримання Ремісничо-промислової бурси, театру Старицького, Музичного товариства, української гімназії та ряду інших установ. В архіві його кореспонденції є листи від багатьох українців, які отримували величезні суми на різні проекти.

В одному з листів до племінника Луки Мишуга писав: "І коли б я ще раз мав прийти на світ, то не хотів би вродитися дитиною з багатого й знатного роду, з чужою славою і з чужим маєтком, а з сильними м’язами і зі здоровою головою".

До слова, племінник співака Лука Мишуга, через якого іменитий дядько пересилав великі суми пожертв, пізніше зробив непогану громадську кар’єру в США. І коли у 1920-1930-х роках вже сам організовував пожертви для українського революційного руху – УВО та ОУН, то в звітах цих організацій долари надіслані з Америки значилися не інакше як "мишуги".

Не в останню чергу в пам'ять й про щедрі пожертви Олександра Мишуги, який був одним із найбільших українських меценатів. 

На станціях київського метро прізвище легендарного тенора (на його честь названа вулиця на столичних Позняках) написане з помилкою - через "і". Фото: Альвіна Ільченко

БІОГРАФІЯ Олександра Мишуги:

20 червня 1853 р. – народився у c. Новий Витків, Радехівського повіту на Львівщині
З 1968 р. – навчається в дяківській бурсі, пізніше в учительській семінарії, працює вчителем в школі св. Анни
1978 р. – починає навчання співу у професора консерваторії Валерія Висоцького
1880 р. – дебют на сцені, в опері Станіслава Монюшка "Страшний двір"
1881 р. – після завершення Львівської консерваторії, розпочинає навчання в Італії, Мілані
1883 р.- відбувся дебют молодого співака в театрі м.Форлі в ліричній опері німецького композитора Ф.Флотова "Марта"
1883-1884 рр. – по контракту виступає в Львівському театрі
З 1884 року виступає у Великому театрі у Варшаві, з яким буде пов’язано найбільше його виступів
1885 р. – одруження з полькою Марією Прус-Гловацькою
1885-1905 рр. – гастролі у Віденському цісарському театрі, театрах Праги, Києва, Львова та багатьох іншого міст Європи
1905-1911 рр. - (з перервами) викладав у Музично-драматичній школі М. Лисенка в Києві
З 1911 р. – професор сольного співу у Вищому музичному інституті ім. Фридерика Шопена у Варшаві
1914 р. – на лікуванні в Італії, тут в скруті перебуває Світову війну
1919 р. – переїздить у Стокгольм (Швеція), де викладатиме основи співу
2 листопада 1921 р. – останній виступ на великій сцені
9 березня 1922 р. – помирає під час лікування в Німеччині, Фрайбурзі

Могила Олександра Мишуги у Новому Виткові. Фото: explorer.lviv.ua

29 вересня 1922 р. – прах співака, відповідно до заповіту, перепоховують на Батьківщині, в рідному селі Новий Витків.