Шкарпетки Шухевича, єврейська газета, мило, сало та хрін. Документ 1935 р.

Концтабір "Береза Картузька" було створено за наказом президента Польщі Ігнаци Мосцицького через два дня після вбивства бойовиком ОУН Григорієм Мацейком міністра внутрішніх справ Пєрацького. А в радянській книзі про цей табір згадано про його в'язнів-оунівців.

 Ця радянська книга містить згадку про Шухевича

У виданій у 1966 році в Мінську, видавництво "Беларусь", книзі "Они не стали на колени" знайшовся цікавий документ, який відсканував автор тематичного блогу про місто Береза та його історію - дуже рекомендую.

Це протокол коменданта караульної роти польської поліції Петра Яженцького про обшук в арештантському блоці концентраційного табору "Береза Картузька".

Навряд чи співробітники Інституту історії партії при ЦК КПБ, які виступили упорядниками цього збірника спогадів і документів, могли думати, що через майже півстоліття ми будемо там вишуковувати зерна історичної правди.

І не про комуністів, а про українських націоналістів.

1935-го року розташували каральну установу в приміщеннях колишнього католицького монастиря в теперішньому містечку Береза (Західна Білорусь). Це місце стало "ізолятором" для кількох тисяг ворогів тодішнього режиму. Здійснювались тут і розстріли.

 Гнівні рядки про "ворогів трудового народу"

В сусідніх камерах сиділи українські націоналісти, члени Компартій Західної України та Білорусі, єврейські діячі, польські опозиціонери - жертви "санаційного режиму" - причому як крайньоправі, так і ліві.

В середині 1930-х опинився в "Березі Картузькій" і майбутній головний командир УПА Роман Шухевич.

"Буржуазні націоналісти": як їх змальовувала радянська пропаганда (ФОТО)

У вказаній книзі немає прізвища Бандери, а Шухевича-"Шукевича", на диво, є. Але в якому контексті!

Під час шмону саме біля його ліжка були знайдені... шкарпетки. Не вказано, правда, чиї ;)

Ілюстрація з книги "Они не стали на колени"

Не стверджуватиму, що це дуже цінне історичне джерело, але хай буде і таке. Історична правда складається не тільки з декларацій і маніфестів, але й з отаких дрібних деталей.

Що знайшли чекісти після останнього бою Шухевича

 Отже, той самий документ, де згадується "Роман Шукевич":

 

 

Серед інших відомих в'язнів "Берези" варто згадати провідника ОУН Степана Бандеру, націоналістичного філософа Дмитра Донцова, письменника-комуніста Олександра Гаврилюка.

 Приміщення концтабору. Фото - http://territoryterror.org.ua

Табір існував до вересня 1939-го, коли після нападу спочатку Гітлера, а потім Сталіна Польська держава перестала існувати. Бандера та інші в'язні покинули це місце і повернулись до визвольної діяльності.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.