Феномен Польської Підпільної держави

72 роки тому Третій рейх напав на Польщу, а через два тижні похід на Захід розпочала й Червона армія. Польська держава припинила своє існування де-юре, але продовжила де-факто - у підпіллі. "Історична Правда" поцікавилася, як бачать цю державу сучасні історики з польського Інституту національної пам'яті. 

У вересні 1998 року парламент Польщі проголосив День Польської підпільної держави, заявляючи в постанові, що "вона була феноменом не лише в історії Другої Світової війни".

Насправді важко уникнути слова "феномен" - яке означає щось незвичайне, неповторне, унікальне - коли йдеться про таке явище, яким була величезна конспіративна структура, котра підпорядковувалася уряду РП в екзилі і котру будували в умовах подвійної окупації.

Коли було створено перші структури підпільної Польщі, оборону тримали ще не тільки Хель (прибережне укріплення на Балтійському морі - ІП), а й Варшава!

Якір - символ Підпільної польської держави і Армії Крайової. Сплетіння літер P i W - "Польща, яка бореться"

Різні частини окупованої країни мали різний політичний статус, що змінився разом з пізнішим нападом німців на совєтів. Різні кордони розтинали країну, що ускладнювало конспірацію та становило значно більшу небезпеку, наприклад, на територіях, приєднаних до ІІІ Рейху за наказом Гітлера від жовтня 1939 року. Однак структури підпільної держави охопили весь цей поділений простір, не зважаючи на кордони.

Депутати обрали дату 27 вересня - в пам'ять про день, коли було утворено цю військово-політичну організацію в 1939 році.

Служба Перемоги Польщі

СПП утворила група офіцерів, уповноважених верховним головнокомандувачем, маршалом Едвардом Ридз-Шмігли. Варшава ще тримала оборону, тому мер столиці Стефан Стажинський також приєднався до підпілля.

Однією зі стратегічних цілей СПП (пізніше "Союз Збройної Боротьби" - СЗБ) була вимога - нездійснена до завершення війни - підпорядкування одному осередкові всієї польської політичної та збройної діяльності на окупованій території країни. Зважаючи на воєнну ситуацію, це радше мало бути військове командування, ніж політичне порозуміння.

Оскільки цілковитого об'єднання не відбулося до самого кінця війни, сьогодні постає питання, чи лише СПП-СЗБ-АК (Армія Крайова), безпосередньо підлегла польському урядові в екзилі, була збройною силою Польської підпільної держави?

АК і УПА. Не треба їх ані возвеличувати, ані принижувати

Формально, певно, так, але у зв'язку з існуванням на території Польщі конспіративних організацій, підпорядкованих Радянському Союзу, як-от: "Народна гвардія", "Народна армія" і так званий "Польський партизанський штаб" (котрі реалізовували радянські політичні цілі на теренах окупованої Польщі, здійснювали напади на легітимну владу Республіки Польща в умовах війни, що було державним злочином), треба зарахувати до Польської підпільної держави - у широкому розумінні цього поняття - також ті збройні та політичні організації, що не належали до структур СПП-СЗБ-АК, але реалізовували схожі завдання.

Територіальний поділ Армії Крайової

Вони керувалися польським національним і державним інтересом, стратегічною метою, як і АК, вважали визволення країни з-під обох окупацій шляхом усезагального повстання, яке мало відбутися у вирішальний момент війни.

Прикладом такої організації, котра формально лишалася поза структурами, підлеглими уряду РП, пізніше частково поєднаної з АК, були "Національні Збройні Сили", що вирізнялися велетенським потенціалом.

Для АК вирішальний період настав після 3 січня 1944 року, коли перші радянські частини, переслідуючи німців, перетнули в районі Олевська і Рокитного східний кордон Польщі, легальний, визнаваний усім демократичним світом - він там проходив ще до радянсько-німецьких перемовин.

Незабаром розпочалася операція "Буря", яку планували впродовж усієї війни. Її апогеєм стало Варшавське повстання.

Поляки дискутують, чи треба було повставати проти німців

Повстанці були армією, яка вийшла з підпілля, викрила себе. Уже не законспірованою Армією Крайовою, а явним польським військом, яке мало на меті усунення чужих військ зі своєї країни та створення умов для повної реституції легальних структур незалежної польської держави.

На шляху до реалізації цих планів стали порозуміння західних союзників із СРСР, за яким визнавали як радянські загарбання територій на землях РП, здійсненими у співпраці з гітлерівцям, так і фактично неофіційно політичне підпорядкування Польщі Союзу.          

 Кольорова кінохроніка початку Другої світової. Вересень 1939-го

Багато хто переконаний, що Польська підпільна держава - це збройні сили. Під час війни вони, безумовно, виконували найважливішу роль, були засобом реалізації політичних цілей. Уже в рамках СПП виникли найважливіші військові структури: головнокомандування, партизанські, розвідувальні підрозділи, відділи контррозвідки, зв'язку та вишколу.

Все ж від самого початку підпілля прагнуло до єдиної структури, до створення конспіративної держави, яка би мала цивільну адміністрацію та судову владу.  

Протягом перших трьох місяців діяльності до СПП вступило близько 200 тисяч людей, що найкраще засвідчило єдність цілей цієї конспірації із загальними очікуваннями поляків. Невдовзі польський уряд в екзилі переформував СПП в "Союз Збройної Боротьби". Під такою назвою польські збройні сили діятимуть на землях окупованої країни до лютого 1942 року, коли на підставі наказу головнокомандувача будуть перейменовані на Армію Крайову.

Делегатура

У грудні 1940 року прем'єр уряду РП в екзилі призначив уповноваженого уряду РП на Батьківщині із завданням побудувати підпільну державну адміністрацію - не лише військову, а й цивільну.

"Делегатура Уряду РП на Батьківщині" мала підготувати умови для прийняття урядом повної влади в країні, якщо - як передбачали - її повністю визволять внаслідок загальнонаціонального повстання.

Спочатку, з практичних міркувань, планували призначати окремих делегатів для т. зв. Генерального Губернаторства (ГГ) і для обох окупаційних зон - німецької і радянської.

"Прокляті солдати" підпілля: настав час бачити героїв такими, якими вони були

Першим делегатом уряду на важливому й водночас проблемному терені ГГ - за словами німців, "рештками Польщі" (Restpolen), де конспіративна діяльність була вельми розвинена - став Цирил Ратайський ("Вартський"), який до війни посідав крісло міністра внутрішніх справ, тому він досконало орієнтувався в хитросплетіннях адміністрації.

Згодом, аби підкреслити єдність польських земель незалежно від адміністративних кордонів, накреслених окупантами, ухвалили, що призначатимуть одного делегата на всю окуповану країну. В історію увійде Ян Станіслав Янковський ("Соболь"), який був делегатом найдовше, упродовж 1943-1945 рр.

Ян Станіслав Янковський

На підставі наказу президента РП від квітня 1944 р. він був віце-прем'єром польського уряду і разом з міністрами складав Крайову Раду міністрів, тобто де-факто польський уряд на батьківщині, радше частину уряду, керівництво якого через очевидні причини залишалося в екзилі. Таким чином підкреслювалася значущість місцевої адміністрації.

Радянська влада це оцінила. Сталінський план передбачав цілковите знищення польської адміністрації та її заміщення радянським зразком. Радянські командири, а згодом служба безпеки, мали наглядати за такою адміністрацією, а підпорядковувалась вона створеним ними же структурам по всій Польщі.

Декагебізація. Як чиновникам комуністичної Польщі зменшили пенсії

Віце-прем'єр Янковський після засудження московським судовим процесом уже ніколи не повернеться батьківщину, помре в радянській в'язниці за кілька тижнів до закінчення "вироку".   

Бюро Делегатa Уряду (підрозділ регіональної адміністрації - ІП) своєю структурою віддзеркалювало всі основні установи державної адміністрації. До нього входили такі департаменти: внутрішніх справ з Державним корпусом безпеки, інформації та преси, праці та соціальної допомоги, також освіти й культури, промисловості й торгівлі, сільського господарства, правосуддя, національної оборони, державної скарбниці, закордонних справ, пошти і транспорту.

З думкою про найважливіші завдання в зруйнованій країні після війни відкрито також департаменти ліквідації наслідків війни, громадських робіт і відбудови та Бюро нових земель, яке мало зайнятися ситуацією на здобутих Польщею північних і західних землях.

Керівництво КеДиву (диверсійного підрозділу АК) в часи Варшавського повстання

Бачимо, що польські урядовці нічим не нехтували і всупереч війні, котра була далекою від розв'язання, незламно вірили у відродження незалежної, суверенної, сильнішої від довоєнної Речі Посполитої.

Делегатура Уряду після перебудови, необхідної через ув'язнення органами НКВС шістнадцяти керівників, продовжувала діяльність до 1 липня 1945 року. Кілька днів по тому союзники визнали створений Сталіним для Польщі "тимчасовий уряд".

Стратегічних цілей Польської підпільної держави не було досягнуто - не через відмову чи то недостатні зусилля, а через зовнішньополітичні умови, на які уряд РП уже не мав впливу.

Парламент

Від початку підпільної діяльності польська держава формувала не лише цивільну адміністрацію, а й парламент у зародку. Уже в лютому 1940 р. було створено Політичний Комітет Порозуміння, який складали представники політичних партій і головного коменданта СЗБ.

Навесні 1943 р. Комітет перетворили на Крайову Політичну Репрезентацію, а в січні 1944 р. - на Раду Національної Єдності, до якої входили представники Польської соціалістичної партії - Свобода, Рівність, Незалежність, Народної партії, Партії праці, Національної партії, Демократичного об'єднання, Селянської організації свободи "Рацлавіце", "Батьківщини", Католицької Церкви, також представники кооперативів.

Українці і Варшавське повстання. Російські СС на боці фашистів

Указ президента РП від 26 квітня 1944 р. "Про тимчасову організацію влади на території Речі Посполитої" регулював структуру влади РП на теренах окупованого країни в Підпільній польській державі.

Тадеуш Бор-Коморовський, командир АК, прем'єр-міністр Уряду в екзилі (1947-49). Його родичем є нинішній президент Польщі Броніслав Коморовський

15 березня 1944 року Рада Національної Єдності як заступниця майбутнього парламенту проголосила важливу програмну декларацію "За що воює польська нація". Головними цілями поневоленого народу Рада визнала відбудову суверенної Речі Посполитої та досягнення тривалого миру між націями, умовою чого була цілковита перемога над Німеччиною, її роззброєння та покарання винних у воєнних злочинах.

Польська підпільна держава декларувала, що у закордонній політиці Польща спирається на союз із Великобританією, Сполученими Штатами та Францією. Також вона заявляла про врегулювання дружніх стосунків із СРСР за умови визнання ними цілісності території РП в межах, визначених на Сході Ризьким договором.

1921: Пілсудський вибачається перед петлюрівцями за Ризький договір (ВІДЕО)

За природний наслідок війни та збитки, завдані Польщі Німеччиною, Рада визнавала необхідність приєднання до Польщі Східної Пруссії, Опольської Сілезії та значної частини Помор'я.     

Ці основні цілі Рада Національної Єдності ще раз визначила під час Варшавського повстання у "Відозві до Польської Нації". У лютому 1945 р. Рада запротестувала проти рішень Ялтинської конференції щодо польської справи.

Наш підпільний парламент до кінця тримався гідно, і хоча цілей, які визначав, тоді неможливо було досягти через договір Заходу із Союзом, Рада залишила після себе заповіт, який містив умови, що без них польський народ не міг би прийняти післявоєнних порядків у Європі.

У маніфесті "До Польської нації та Об'єднаних націй" було згадано перебіг війни та воєнні цілі Польщі, зраду Радянським Союзом Речі Посполитої.

Післявоєнний комуністичний плакат. "Гігант (Армія Людова) і запльований карлик реакції (АК)"

"Заповіт Польщі в боротьбі" був свого роду програмою мінімум для суверенної Польщі. Вимагалося виведення радянських військ із Польщі, справжньої, а не позірної демократії та припинення переслідувань тих, хто в структурах Польської підпільної держави, не вагаючись, був готовий накласти головою.     

Сьогодні можна стверджувати, що цілі Польської підпільної держави, визначені підпільним парламентом, виявилися здійсненними - лиш не в тодішній політичній ситуації. Будь-яка "realpolitik" не мала жодних шансів на успіх в умовах держави радянського кшталту. Це підтверджує повне фіаско політичної місії Станіслава Міколайчика (голова польського Уряду в екзилі у 1943-44 рр. - ІП).

Сповідь ката. Як від рук підпілля гинули українці і поляки

Програма Польської підпільної держави, її заповіт залишилися незмінними впродовж наступних десятиліть аж до 1990 р. Познанські робітники, які писали на стінах лозунг "Хліба й свободи", ґданські суднобудівники, котрі штурмували будинок ВК ПОРП (Воєводський комітет Польської Об'єднаної Робітничої партії) в Ґданську як символ поневолення, учасники великого Серпневого страйку, які вимагали відміни цензури та свободи для політв'язнів - по суті, усі вони звертатимуться до цілей, визначених Польською підпільною державою ще восени 1939 року. Найважливішою метою було незалежне існування польської держави.

Що таке Польська підпільна держава?

Таке засадниче питання колись поставив світлої пам'яті професор Томаш Стшембош у праці "Підпільна Річ Посполита. Польське суспільство і підпільна держава в 1939-1945 рр.". Таке питання без упину ставить кожен польський історик, який займається воєнною історією Польщі і намагається запропонувати власні відповіді.

Професор Стшембош у своїх роздумах про підпільну державу підкреслив спільність національних цілей. Віддаючи належне створеним структурам, він визнав, що найважливішим у функціонування великої польської конспірації було щире порозуміння між поляками й тими громадянами Речі Посполитої, які не були поляками, але вповні ідентифікували себе з долею поневоленої Нації, з долею своєї держави:

"Усупереч переконанням, які систематично прищеплювала історична наука, що спиралася на філософські засади марксизму-ленінзму, я вважаю, що держава - це не лише „політична організація, що сферою своєї діяльності охоплює сукупність усіх членів суспільства, що мешкає на певній території, що забезпечує панівному з економічної точки зору класу політичне й ідеологічне панування та оснащена організованим апаратом примусу". (...)

Я вважаю, що держава - це щось більше, значно більше. Я омину показаний тут з ідеологічних і світоглядних поглядів елемент служби держави окресленому „панівному класу". (...) Омину також представлений елемент державного примусу.

Пам'ятний Польській підпільній державі у Познані

Натомість я хотів би підкреслити, що держава - це перш за все складна система, в якій державні структури входять у різноманітні зв'язки із суспільством. Держава не повинна бути - як дехто хотів би - монополістом, який привласнює кожну царину людської діяльності, навіть найінтимнішу; не повинна вона диригувати громадською діяльністю в цілому, хоча для тоталітарних і авторитарних держав це - ідеальна ситуація.

Вона може обмежуватися визначеними царинами, як-от: захист від зовнішнього ворога й турбота про порядок і правосуддя у внутрішньому житті країни; як-от: творення меж, в яких вільно розвивається індивідуальне й суспільне життя, економічне й культурне. (...) І власне такою, обмеженою найважливішими функціями та самообмежувальною державою була підпільна держава поляків покоління ІІ Світової війни.

Бундестаг хоче вшанувати німців, висланих з Польщі після Другої світової

Водночас їй притаманний був той тонкий зв'язок між політичною структурою та іншими суспільними інституціями, що виконували освітні, виховні, економічні, інтелектуальні, культурні, релігійні  та інші завдання, здійснювали взаємодопомогу.

Без такого тонкого, але в той же час реального зв'язку між громадянином, певним чином також зорганізованим, та державними інституціями важко собі уявити діяльність держави - якщо тільки ця держава не є чужою, загарбницькою, накинутою".

І в цьому вся суть справи. Для того, щоб зрозуміти феномен ППД воєнного часу, не можна послуговуватися примітивними визначеннями держави марксистського зразка. Держава - це той "тонкий зв'язок", моральний імператив, внутрішній примус діяльності Найяснішої Речі Посполитої, вимоленої поколіннями поляків, вибореної в незліченних кривавих піднесеннях.

Без такого усвідомлення участі в батьківській справі, без почуття, що "боротьба за свободу, якщо розпочалася, з кров'ю батька переходить у спадок синові", не допомогли би навіть найкращі структури. Польську підпільну державу створила передусім воля боротьби за свободу, яка невпинно тече в поляках з діда-прадіда.   

Переклад: Ірина Ковальчук