Готові до бактеріологічної війни. Польські націоналісти в Україні

Розміщене на "Історичній правді" повідомлення про намір Сейму Республіки Польща ухвалити рішення "Про встановлення Дня пам'яті мучеництва кресов'яків", в якій засуджується "злочин з ознаками геноциду так званої УПА", змушує не тільки ледве не фізично відчути вже дещо призабуту тривогу за майбутнє стосунків двох сусідніх слов'янських народів часів сумнозвісної "війни пам'ятників на Волині" та конфронтації навколо львівського "меморіалу Орлят".

Професійна свідомість дослідника історії спецслужб підказує - у таких ситуаціях нема нічого більш несправедливого й невірного з погляду фактичного стану справ, як пошуки одного "крайнього" й потрібного з якихось сучасних міркувань винуватця.

Надто складною виявилася історична ситуація, що обернулася величезними жертвами польсько-українського протистояння 1940- х років. Певне уявлення про те, що собою являли сили і засоби польського великодержавно-націоналістичного табору у Західній Україні, може дати ця стаття.

Спеціальна діяльність польського націоналістичного підпілля у Західній Україні та оперативні заходи радянських спецслужб у 1943-1945 рр.

У 1941-1945 рр. на Західній Україні продовжувала існувати широка мережа польського націоналістичного підпілля із власними органами розвідки та контррозвідки. Згадані сили, крім боротьби проти німецько-фашистських окупантів та антирадянських спрямувань, ставили за мету „за всяку ціну і за будь-яких обставин відвоювати і залишити за післявоєнною Польщею Східну Галичину і Волинь".

При цьому польське підпілля головним інструментом відтворення східних кордонів Польщі до 1939 р. вважало збройні дії, яскравим прикладом чому слугують наказ Головнокомандування АК від 20 листопада 1943 р. про початок масштабної бойової операції "Бужа" ("Буря") зі встановлення силою контролю над Західною Україною у переддень приходу Червоної Армії або спроба збройним шляхом захопити владу у Львові та знищити українське підпілля після відступу з нього німецьких військ (27 липня 1944 р.).

Бійці 1-ої роти командування "Самбір" Дрогобицького інспекторату АК під час операції "Буря". Фото: en.wikipedia.org

Апофеозом україно-польського протистояння стала сумнозвісна "Волинська різанина", що забрала життя десятків тисяч українців та поляків й рішуче засуджена у наші дні вищим керівництвом та прогресивною громадськістю обох держав.

Після приходу радянських військ до Західної України та збройної поразки Польщі у війні з Німеччиною провідною силою польського підпільного руху став Союз Збройної Боротьби (СЗБ), створений 13 листопада 1939 р. на території Франції генералом Владиславом Сікорським як складова частина Польських збройних сил. 14 лютого 1942 р. організацію було перейменовано на Армію Крайову.

Янукович і Коморовський спільно вшанують жертв Волинської трагедії з обох боків

До завдань СЗБ-АК входили підготовка загального антинімецького збройного повстання, патріотична пропаганда, а також розвідувально-диверсійна, терористична та саботажна діяльність.

Як встановила радянська розвідка, 12 жовтня 1943 р. польський еміграційний Генеральний штаб у Лондоні із санкції уряду у вигнанні направив уповноваженому у Польщі директиву готуватися до вчинення опору Червоній Армії при її вступі на польські землі, а також вести "нещадну боротьбу з про радянським партизанським рухом в Західній Україні і Західній Білорусії" з використанням польської допоміжної поліції на службі у німців.

Для польського підпілля були притаманні ретельна конспірація підпільних збройних формувань, наявність досвідчених військових кадрів, опора на молодіжні та допоміжні підпільні організації, солідна матеріально-фінансова база. Досить сказати, що тільки у Львові Армії Крайовій були підконтрольні 4 тис. озброєних бойовиків та 12 тис. резервістів.

Структуру спецпідрозділів територіальних ланок СЗБ можна проілюструвати на прикладі штабу командувача Львівським регіоном, завданням якого з жовтня 1941 р. було відновлення діяльності польського підпілля в Західній Україні після серйозних ударів радянських органів держбезпеки.

У складі штабу передбачалися відділи ІІ-А (розвідка) та ІІ-Б (контррозвідка). На початку 1943 р. додатково створено VІІІ відділ з керівництва диверсіями (так званий Кєдив - ІП).

Вояки відділу Кєдиву "Лонка" з Новогрудського (Білорусь) округу АК. Фото: Національний цифровий архів Польщі

За інструкцією від 27 червня 1941 р., підготовленою генералом С. Ровецьким, серед основних завдань польського підпілля в регіоні - посилення суспільно-політичної та військової розвідки, проведення диверсійно-терористичних акцій.

З розвитком органів розвідки АК набувала розгалуження система збору інформації. Розвідка Регіону №3 включала першу та другу служби (розвідка проти німецьких військ), третю (відомості про використання окупантами Бориславського нафтового басейну), службу політичної розвідки (пріоритетним напрямом роботи якої був збір інформації з українських справ). На початку 1943 р. відділи розвідки та контррозвідки об‘єднали.

Станом на лютий 1944 р. ІІ-й відділ включав 37 офіцерів та 72 підофіцерів, додатково при ньому запроваджується 8-е відділення з резидентурами в низці міст Західної України. Розвідувальні відділи територіальних штабів округів СЗБ-АК мали спеціалізовані підрозділи. Так, у Тернопільській окрузі розвідвідділ мав військовий, політичний, господарський та український напрямки.

Не треба прославляти героїв. Настав час бачити їх такими, якими вони були

Відомості збиралися через агентурну мережу в органах німецької адміністрації, на комунікаціях та установах зв‘язку (на Тернопільщині, наприклад, 70-80% залізничників та зв‘язківців були етнічними поляками), а також зовнішнє спостереженням й у ході допитів захоплених членів ОУН. До того ж, практично всі інші ланки польського підпілля збирали доступну їм інформацію.

Діяльність мережі спецпідрозділів польського підпілля координувалася розвідувальним відділом військового міністерства еміграційного уряду в Лондоні.

У лютому 1944 р. радянська розвідка здобула відомості про те, що між представниками Абверу (військова розвідка і контррозвідка Третього рейху - ІП), поліції безпеки і СД (служба безпеки нацистської партії - ІП), та делегатами польського озброєного підпілля відбулися таємні переговори з метою надання польській стороні допомоги зброєю в обмін на спільну боротьбу проти радянської сторони (зброя і боєприпаси німецькими літаками скидалися загонам АК).

Поляки запропонували, також, налагодити взаємодію між їхніми та німецькими розвідувальними органами. Крім, польське підпілля отримувало озброєння від Великобританії, англійські інструктори навчали бойовиків АК диверсійній роботі із застосуванням біологічної зброї та отрути.

Зразок кустарної пропаганди проти АК в інтернеті. Дивишся - і ненавидиш цих бандитів-поляків 

Наша стаття не переслідує мету розгляду справді жахливого польсько-українського збройного протистояння 1940-х років. Однак варто зазначити, що добре організовані, озброєні та керовані кадровими військовиками, великодержавно налаштовані сили польського націоналістичного підпілля досягли значних "успіхів" в етнічних чистках українців у тих регіонах їх споконвічного проживання, які польські націоналісти вважали за обов'язкове утримати та повернути до складу Польської держави.   

Вважаючи, що своїми ударами проти українців АК бореться із німецькою окупацією Польщі, польські партизани з березня 1943 р. розпочали відплатну акцію. Користуючись тим, що українська самооборона на всій Холмщині і Грубешівщині налічувала заледве 500 осіб (відділи УПА будуть передислоковані туди із Волині лише в лютому 1944 р.), аківці силами в декілька тисяч чоловік з'явилися в лісах Грубешівського повіту.

9 березня 1943 р. по українських селах Грубешівського повіту було нанесено перші жорстокі удари. Жертвами різанини лише на Холмщині в грудні 1942 - березні 1943 р. стали 2 тис. українців, ще тисячі перетворилися на біженців.

Зразок кустарної пропаганди проти УПА в інтернеті. Дивишся - і ненавидиш цих бандитів-українців

Пізньою весною 1943 р. антиукраїнські бойові вилазки аківців активізувалися. Протягом року - з 26 травня 1943 р. до 22 травня 1944 р. - лише в цьому регіоні військові угруповання польського націоналістичного підпілля знищили вогнем 52 українські села і замордували приблизно 4000 українських селян.

Оцінно (навряд чи нині можливо встановити абсолютно точні дані) під час українсько-польського "іррегулярного" збройного протистояння на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до початку 1945 р. українці втратили 21-24 тис. осіб убитими й до 20 тис. біженцями, поляки - 55-60 тис. осіб убитими й 425 тис. біженцями.

Щоправда, окремі польські автори беруть "підвищені зобов'язання" й обчислюють безповоротні втрати польського населення вже у 200 тис.

Як вигадують міфи професійні "борці з українцями" в Польщі

Зауважимо, що розміри втрат продовжують залишатися предметом спекуляцій  (при цьому навряд чи доводиться сумніватися в тому, що польська сторона з об'єктивних причин зазнала більше жертв). Проблема ця не просто складна у науковому відношенні, але справді болюча.  

Складається враження, що залишається все менше і менше шансів спокійно досліджувати цей тягар минулого.

Ще у 1990-ті роки атмосфера обопільного висвітлення проблеми була більш зваженою й конструктивною. Зокрема, у Комюніке, схваленому на зустрічі українських і польських істориків 7-8 червня 1995 р.  (див.: "З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ". - 1995 . - № 1-2.) називаючи у 1995 р. цифру в 50 тис. жертв своєї сторони, польські історики чесно оговорювали, що зібрано документацію про 34647 випадків вбивств, але ідентифіковано прізвища 12491 особи.

Пам'ятник українцям, убитим партизанами АК в селі Павлокома (Підкарпатське воєводство) - його відкрили Ющенко і Качинський у 2006 році. Згадки про польських націоналістів на пам'ятнику нема, українці просто "трагічно загинули"

Слід визнати, що втрати українського населення від польського націоналістичного терору стали б значно більшими, як би не оперативно-бойові удари радянських органів та військ держбезпеки, котрі розглядали підконтрольні Лондонському уряду підпільні структури як небезпечного противника (тим більше, з огляду на перспективу визначення геополітичної долі земель Західної України та Східної Європи у процесі повоєнного врегулювання).

З 1944 р. органи держбезпеки завдали дієвих оперативно-військових ударів по організаціях польського націоналістичного підпілля.

У лютому-квітні цього року у Волинській обл. ліквідували Луцький інспекторат Польського повстанського союзу (ППС, який вів активну розвідувально-диверсійну роботу, мав підготовлені бойові кадри, склади зброї, нелегальні типографії та радіостанції), був виявлений зв'язок польського підпілля з англійською розвідкою.

Прометеї двох народів. Люди, які намагалися примирити українців з поляками

Англійці постачали ППС зброєю, висаджували свою агентуру на бази підпілля для залучення його можливостей для розвідувальної діяльності відповідно до планів військового відомства Великобританії, 2-го (розвідувального) та 6-го (диверсійна робота) відділів еміграційного Міністерства закордонних справ.

Вдалося встановити приготування польського підпілля до проведення диверсій за допомогою бактеріологічної зброї (!).

Під час ліквідації осередків ППС у Рівному, Дубно, Здолбунові, Кременці органи Народного комісаріату державної безпеки (НКДБ) УРСР провели вербування низки перспективних оперативних джерел з поміж колишніх учасників польського підпілля.

У населених пунктах Волинської, Рівненської й Тернопільської областей радянська контррозвідка виявила осередки польської підпільної організації Державна цивільна служба - Делегатура Жонду (ДЦС-ДЖ, тобто представництво еміграційного уряду в Лондоні).

Польський прапор, вивішений повстанцями АК над Львівською політехнікою в перші години після звільнення міста радянськими військами в 1944 році. Фото: en.wikipedia.org

Як визнавали документи польського підпілля, оперативні заходи радянської сторони зірвали реалізацію планів масштабного залучення польського населення до підривної роботи.

Крім того, придбані НКДБ УРСР негласні помічники спромоглися проникнути до керівних ланок ППС, ДЦС-ДЖ у Люблині, вдалося перехопити кур'єрів з Варшави з цінними документами для волинського підпілля, що дозволило ліквідувати ряд осередків польського опору у Волинській та Рівненській областях, склади зброї, радіостанції, затримати низку керівників ППС та ДЦС-ДЖ на Волині.

Образ сусіда в наших підручниках з історії

Відчутні результати дала оперативна розробка  крайових органів АК та ДЦС-ДЖ по Галичині, підконтрольних їм інших польських нелегальних організацій. Зокрема, було затримано керівництво "Львівського обшару" АК та ППС, Львівського й Тернопільського округів АК та ППС.

Органами держбезпеки були виявлені створені гестапо для ведення провокаційної роботи  польські легендовані підпільні організації "Білий орел", "Шанець", "Меч і орало", здобуті матеріали про наявність угоди між гестапо та польськими націоналістичними організаціями про спільну боротьбу з СРСР.

Новий поштовх боротьбі з польським підпіллям надала директива глави Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД) СРСР Лаврентія Берія від 20 грудня 1944 р. № 524 про "вилучення польського націоналістичного елементу".

Повстанці АК. Праворуч - "Твардий", чиї успіхи у винищенні українців описав його соратник Стефан Домбський

Зокрема, радянська спецслужба припинила діяльність молодіжних підпільних організацій "Орлента" (Дрогобич), бойової організації "Стшелец" та низки терористичних груп у Львові. У ході оперативних заходів "Блок" та "Януси" в Галичині ліквідували спільні польсько-англійські розвідувальні резидентури, затримали ряд агентів-диверсантів, підготовлених у спецшколі британської "Сікрет інтелідженс сервіс".

Лише до 1 травня 1945 р. радянськими спецслужбами та військами було ліквідовано 152 польські націоналістичні нелегальні організації, арештовано 1064 їх учасники, захоплено 19 складів зброї, 12 радіостанцій, 6 типографій.

Війна у війні. Не треба ані звеличувати, ані спаплюжувати УПА і Армію Крайову

Як бачимо, польське підпілля являло собою потужну військову та розвідувально-диверсійну силу (загалом бойовий склад АК нараховував за час війни до 270 тис. осіб - цікаво, що одночасно на службі ІІІ рейху перебувало до 250 тис. громадян довоєнної Польщі, про що нерідко забувають на фоні писань про "масовий колабораціонізм українців").

Окрім безсумнівного внеску підпілля АК у боротьбу з нацизмом, були і справді темні сторінки - включаючи згадану Волинську різанину. Якщо її учасники з польської сторони будуть для сучасних поляків "однозначно нашими", то ким для них врешті-решт стануть сучасні українці? Особливо, якщо щорічно відзначати із розмахом "День пам'яті мучеництва кресов'яків"...

"Історична Правда": Наостанок варто процитувати цитату колишнього дисидента Адама Міхніка, головного редактора найтиражнішої в Польщі "Ґазети Виборчої":

"Ми - і українці, і поляки - маємо спільну рису: синдром невинної жертви. Ми маємо історичне переконання в тому, що ми для всіх були добрими, а нас кривдили. Це не є правдою ні щодо поляків, ані щодо українців".