Культ Героїв, створений Пластом
Публікуємо підбірку фото могил українських Героїв, які понад 20 років збирав історик Юрій Юзич. Ці могили були занедбаними і закинутими - пластуни і їх виховники, колишні ветерани українських армій, першими їх впорядковували. І дбали про них роками. "Пласт" і пластуни були серед засновників Товариства охорони воєнних могил, яке побудувало перші українські військові меморіали. Це лише частина світлин, яка збереглась до наших днів. Деякі, попри московську окупацію, зберігались із ризиком для життя, як важливий елемент національної пам'яті.
В травні 1915 року, вперше після битви військ гетьмана Мазепи і наших союзників під Полтавою, знову відбулись запекла битва українського війська із московськими зайдами. Це були переможні бої добровольчого Легіону Українських Січових Стрільців (УСС) на горі Маківка в Карпатах. З українського боку було десятки загиблих – результат прямих штурмів гори, котру довелось здобувати кілька разів, бо утримання позицій австрійське командування передавали іншим підрозділам.
На Маківці виріс перший новітній цвинтар українського воїнства. З "козацьким" курганом в своїй основі. У подальших боях УСС мали ще сотні загиблих. Найбільше – на горі Лисоні на Поділлі. За старою козацькою традицією на місці масових та індивідуальних поховань, коли була можливість, насипались кургани. Починаючи з 1918 року – коли війська УНР, включаючи УГА, змушені були вести війну за незалежність на кілька фронтів. Фіксувати поховання стало дуже складно. З'явилась маса безіменних могил українських вояків. Які до того ж часто знищувались окупантами або українською байдужістю.
Вже в 1916 році в пам'ять про Маківку – через рік після боїв – львівське "Товариство пань" організувало поминальну службу за хлопцями, "що геройською смертю полягли на полі слави". До другої річниці боїв видано пам'ятну одноднівку з описом боїв. А до третьої річниці на Маківці активні громадяни організували поминальну Богослужбу, яку провів парох із сусіднього села. Ще через рік на Маківку поїхав адвокат і публіцист Єроним Калитовський, приятель Василя Стефаника, який констатував занедбаний стан стрілецького цвинтаря. Тоді ж він видав брошурку "Прогулька на Маківку" (Стрий, 1919), де вперше опублікував схему поховань.
Ще тривала визвольна війна, як на заході України почав масово відроджуватись і розгортатись український скавтинг – Пласт. Того року начальник Головного військово-історичного музею-архіву при Генеральному штабі військ УНР Михайло Обідний у брошурі "В обороні могил поляглих українських лицарів" (Львів, 1921) писав: "трудно сказати, скільки… до тепер загинуло Українців в боротьбі з ворогами за самостійність України, в кожному разі їх треба лічити на сотні-тисячі; від Кубані до Сяну немає місця, де б не курилася українська кров над свіже насипаними могилами".
У все тому ж 1921 році за практичну справу збереження українських військових поховань першим взявся Пласт. Щоденна українська газета "Діло" того року опублікувала статтю "Рятуймо гроби на Маківці", де написала: "про забуте на ділі дороге кладбище нагадали собі перші наші пластуни і пластунки; вони в групі 43 люда – під проводом [Ольги] Мрицівної, [Марії] Кекішівної (членів Верховної Пластової ради – Ю.Ю.) та М. Пежанського виїхали зі Львова… 11 серпня, щоб поклонитися тіням героів та поправити їх гроби".
Пластуни і пластунки не просто привели цвинтар, "перший після Полтави", до порядку. Того дня започатковано традицію Пласту – дбати про могили полеглих героїв. Серед учасників того першого впорядкування Маківки були, зокрема і майбутні Герої України Роман Шухевич та Микола Колесса. У наступні роки, щорічно, стрийські пластуни в серпні проводили оновлення цвинтаря і масові Богослужіння в пам'ять про героїв. Серед ключових організаторів цих заходів був ще один майбутні Герой України, а тодішній пластун Степан Бандера. Саме він займався в курені зведенням кам'яного пам'ятника на Маківці, проєкт якого опубілікував "Календар Червоної Калини".
Починаючи з 1921 року пластові осередки за власною ініціативою брали під опіку занедбані поховання українських воїнів, впорядковували їх, а також щорічно щонайменше двічі вшановували. На Зелені Свята – на чолі масових народних колон і в ніч на 1-ше листопада – прибирали могили, посипали піском стежки, запалювали свічки пам'яті. Приносили до могил зелені віночки, сплетені власними руками. На кладовищах вояків армії УНР у теперішньому Івано-Франківську та біля Перемишля – в Пікуличах, в Каліші. На Янівському та Личаківському цвинтарях у Львові, в Стрию, Самборі, Золочеві, Тернополі, Луцьку. Всюди, де були такі могили.
Бережанські пластуни окремо опікувались стрілецькими могилами на Лисоні, проводили тут свої табори. У 1927 році головним чином пластуни та їхні виховники організували "Товариство охорони воєнних могил", яке згодом розгорнулось на 32 філії. У 1929 році Роман Шухевич із своїм куренем "Чорноморці" організував естафету принесення землі з Маківки на Янівське кладовище. А в наступному році – з Лисоні. Коли у 1930 році Пласт заборонили поляки, то традиції догляду за могилами вже жили, а спеціально створене товариство інституалізувало цю справу.
У 1932 році, коли вихованець Пласту Степан Бандера очолив таємну ОУН на західній Україні – фактично в усіх галицьких селах за його ініціативою насипані символічні могили-кургани із звичайно коротким написом: "Борцям за волю України". Щоб кожна громада, яка не знала де саме поховані у 1918-1921 роках їхні воїни – мала місце для вшанування. У 1940-х роках біля цих могил часто таємно хоронили загиблих воїнів УПА. В тому числі і на Маківці. А в 1990 – майже всі такі могили відновлено з таблицями довгого переліку імен, замордованих і вбитих окупантами.
Мій дідусь – Микола – нарешті зміг розповісти, як у 1930-х роках вночі із хлопцями насипали курган загиблим воякам УГА у його рідному селі. В цій могилі був також похований й убитий поляками голова місцевого товариства "Сокіл". Розповів, що і сам був активним членом "Сокола". Могила із відповідними написами простояла непорушно (з усіма написами) всю радянську окупацію, хоч і називали її "козацькою". Це був дійсно козацький кам'яний хрест із вплетеним в середині комбатантським хрестом УГА, який тепер є символом міністерства ветеранів України.
