Живі "Розстріляні"

Особливість виставки "Живі "Розстріляні" у тому, що це не справжні світлини, а  портрети  діячів "Розстріляного відродження", створені штучним інтелектом. Автор ідеї - письменник Мартин Якуб. 

Виставка "Живі "Розстріляні"" народилася спонтанно. Після релізу штучного інтелекту Midjourney я кілька днів з ним "грався" намагаючись збагнути можливості. Спочатку опанував створення зображень по ключовим словам, а згодом став працювати з реальними зображеннями. Виходило досить цікаво. 

Аж тут на очі трапився томик Валер'яна Підмогильного, письменника якого я щиро поважаю.  

Він залишив по собі не так багато світлин, але вже з них можна було зрозуміти, що це був про просто талановитий письменник, а ще й симпатичний мужчина і в його час його любили в тому числі і за зовнішність. 

Я "згодував" світлини Підмогильного ШІ і став експериментувати з часом і простором. Вийшли світлини ніби з паралельного всесвіту, де Валер'ян не був розстріляним, він продовжив творити і жити. 

Я виклав ці світлини у ФБ і людям сподобалося. 

І от вже тоді я вирішив попрацювати з іншими авторами "Ростріляного відродження" - Йогансен, Зеров, Семенко, Плужник, Хвильовий та інші. Потрібна була концепція, яка б об'єдна всі зображення наших митців. І я так собі подумав, що непогано було б зібрати їх всіх у барі. Вони собі б сиділи, спілкувалися, пили вино, посміхалися. Ось десь в цей момент і "зроблені" ці знімки. 

І знову ж, після публікації результатів, реакція моїх підписників була схвальною. Хтось навіть сказав, що потрібно зробити справжню, офлайнову виставку. Я ще подумав: "ну де я, де виставка". Але напевно ця думка десь в мені засіла. Тому коли я проїзджав повз Краєзнавчий музей в Житомирі, вирішив зупинитися і проконсультуватись з музейниками. Так я опинився в кабінеті директора Романа Насонова. І за декілька тижнів (поки друкувалися роботи) відкрилася виставка в Житомирському літературному музеї. 

Презентація відбулася між повітряними тривогами, але все одно, вся виставкова зала була заповнена людьми. Що здивувало, що це були люди абсолютно різного віку, від тих кому за 70 до тих, кому ледь виповнилося 16. 

Під реальну українську музику 20-х 30х, яка могла б звучати у тому барі, люди 21 століття наново знайомилися з нашими геніальними митцями. Хтось читав їхні імена вперше, а хтось навпаки, розказав мені цікаві епізоди з життя письменників, про які я навіть не знав. 

І вже тоді я зрозумів, що ці мої "експерименти" мають насправді більшу мету — і це популяризація нашої культури за допомогою інструментів сучасного світу. Мені насправді не дуже подобається сам термін, який позначає письменників того періоду. "Розстріляне "відродження". Так, ніби те, що їх розстріляли є важливішим ніж те, що вони зробили, поки були живі.

А я достеменно знаю, що до страшних репресій кінця 30-х у них був спосіб життя, який мало відрізнявся від американських письменників того ж періоду. Вони влаштовували гулянки, закохувалися, і творили, і не завжди це були літературні твори. Ми ніколи не забудемо, що їх розстріляли, але своєю виставкою я хотів показати той період, коли вони були живі. 

Так, я свідомий того, що результат не є їх реальними світлинами, я сприймаю це як "творчість на тему", бо як людина, яка більше десяти років пропрацювала у рекламному фотопродакшні, а можу завдяки світлу, фокусній відстані об'єктиву, макіяжу, одягу та постпродакшну, зроблю так, що ваша давня знайома буде схожа не на себе, а на якусь голівудську зірку.