Спецпроект

1989: радянський спецназ розганяє мітинг за незалежність у Тбілісі

Відеохроніка кривавого розгону мирного мітингу 9 квітня 1989 року у Грузії. 19 трупів, із них 17 - жіночих. Керівник силової акції Ігор Родіонов потім став міністром оборони Росії і депутатом Держдуми. Він вважає, що світом керують масони.

У квітні 1989 року перед урядовими будівлями у Тбілісі голодувала молодь, яка вимагала від Москви дотримання цілісності Грузинської РСР (у березні в Абхазії почався рух за вихід із складу Грузії), а потім і самостійності. Це нагадувало нашу студентську революцію на граніті, яка розпочалася наступного року.

Безстроковий мітинг (фактично першу акцію з вимогами незалежності однієї з республік Радянського Союзу) організували лідери тодішнього національного руху на чолі зі Звіадом Гамсахурдіа. У відповідь ЦК Компартії Грузії надіслав у Кремль телеграму з проханням направити у Тбілісі додаткові сили міліції й армії.

На нараді в ЦК Компартії СРСР у Москві було прийнято рішення звернутися до мітингуючих "із роз'ясненням позиції" центру, а також перекинути у столицю Грузії підрозділи силовиків.

7-8 квітня на тбіліських вулицях з'явилися ці підрозділи - мотострілецький полк дивізії внутрішніх військ імені Дзержинського (елітна бойова одиниця МВС СРСР), полк десантників із Кутаїсі, ОМОН (міліцейський спецназ, створений в ті роки для боротьби із масовими заворушеннями) з російських Пєрмі і Воронежа і курсанти школи МВС із Горького (нині - Нижній Новгород).

Демонстранти почали блокувати підступи до проспекту Руставелі, де відбувалося голодування і безстроковий мітинг. Повідомлялося про силові конфлікти між грузинами і прибулики силовиками. Тбіліська міліція при цьому нібито захищала протестуючих.

8 квітня на нараді грузинських партійних керівників і силовиків за участю командуючого Закавказьким військовим округом Ігоря Родіонова і емісара з Москви Костянтина Кочєтова (замміністр оборони СРСР) було прийнято рішення розігнати мітинг.

Увечері голова Ради міністрів (радянського аналога Кабміну) Грузинської Радянської Соціалістичної республіки Зураб Чхеїдзе наказав грузинському МВС "із залученням військовослужбовців внутрішніх військ і Радянської армії вжити заходів з вилучення мітингуючих з території, що прилягає до Будинку уряду".

Далі відбулося те, що ви бачите на цьому відео.

О 4-ій ночі 9 квітня 1989 року генерал Родіонов дав наказ витісняти людей з площі. Спершу рушила бронетехніка, за нею бійці.

Спогади очевидця подій у Тбілісі в ніч на 09.04.1989

"Витіснення"відбувалося за допомогою гумових кийків, саперних лопаток і газу. Наслідком операції радянських військ стало - за офіційною інформацією - 19 трупів, з них 17 жіночих.

Причиною смертей, за висновком комісії, стало задушення під час тисняви, яка виникнула внаслідок паніки у багатотисячному натовпі. Додатковою обставиною смертельної асфікції став отруйний газ, застосований силовиками.

За даними слідчої комісії ВР Грузії, протягом місяця за медичною допомогою звернулися 4035 осіб, які постраждали в нічних подіях 9 квітня.

Також була створена комісія З'їзду народних депутатів СРСР на чолі з ленінградцем Анатолієм Собчаком, яка встановила наявність у постраждалих колотих і різаних ран і ознаки враження отруйними речовинами.

Армійське керівництво ці звинувачення заперечувало. Наприкінці відео ми бачимо, як генерал Родіонов "упевнено заявляє" про відсутність на трупах різаних і колотих ран.

Керівник СРСР Михайло Горбачов поклав вину за те, що відбулося, на армію. Потім він так само уникне відповідальності за трагедію у Вільнюсі 1991 року та інші силові придушення масових акцій.

 1991: радянський спецназ штурмує телецентр у Вільнюсі (ВІДЕО)

Кривавий розгін мирного мітингу спричинив подальші демонстрації в Грузії. Уряд республіки подав у відставку. Горбачов, КПРС і центральна влада впала в очах багатьох радянських громадян.

Керівник силової акції генерал Ігор Родіонов досі живий і зробив неабияку кар'єру. Він устиг побувати міністром оборони РФ, а потім став депутатом Держдуми (комітет з безпеки). Ось що він думає про безпеку: "Імперія зла - це США, світова олігархія і світове масонство".

У незалежній Грузії 9 квітня проголошено Днем національної єдності і пам'яті полеглих за Батьківщину.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.