2 вересня 1918

1918: гетьманський уряд приймає парад Лубенського сердюцького полку

Лубенський сердюцький кінно-козачий полк - частина Сердюцької дивізії, елітного підрозділу гетьмана Павла Скоропадського, набраного з дітей заможніх хліборобів.

Парад і огляд Лубенського сердюцького кінно-козачого полку, вересень 1918 року. Полк оглядають генерали Олександр Рогоза (міністр оборони в гетьманському уряді) та його заступник - Олександр Лігнау.

Гетьман Павло Скоропадський, який не довіряв військовим одиницям і командирам Центральної Ради, розформував її полки і взявся створювати нові.

В Сердюцьку дивізію (названа на честь сердюків - гетьманської особистої охорони Козацької доби) набирали синів багатих хліборобів - саме на цю верству хотів спертися гетьман, котрий не довіряв соціалістам.

Лубенський кінно-козачий полк, який теж входив у дивізію, розгортався на кадровій і матеріальній базі 8-го гусарського полку, українізованого ще в 1917-ому.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.