На Луганщині відкрили меморіальну дошку підполковнику Армії УНР. ФОТО

У місті Сватовому на Луганщині відкрили меморіальну дошку на честь підполковника армії Української Народної Республіки Дмитра Ліницького.

Меморіальний знак постав за пропозицією громадської організації "Українська ініціатива". 

"Громадська організація звернулася до міської ради з пропозицією розмістити меморіальну дошку на честь нашого земляка. Ми пішли назустріч", — розповів заступник Сватівського міського голови Андрій Фоменко, який узяв участь в урочистостях.

Дошку розмістили на будинку по вулиці Каштановій. Це перша меморіальна дошка, відкрита на Луганщини на честь видатного діяча часів Української Народної Республіки.

 

Після урочистостей відбувся "круглий стіл" за участю представників міськради та РДА, громадських активістів, педагогів місцевих шкіл та преси.

ДОВІДКА:

Ліницький Дмитро Володимирович  (1.02.1892—?) — підполковник Армії УНР. Родом із слободи Сватова Лучка Харківської губернії (нині м. Сватове Луганської області).

З 06.11.1920 року — начальник штабу 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії. У 1928 році закінчив економічно-кооперативний відділ Української господарської академії у Подебрадах (Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії УНР. Книга перша. — Київ, 2007).

Як повідомлялося, на Донбасі встановили меморіальну дошку сотнику Армії УНР..

У місті Ічня на Чернігівщині встановили меморіальну дошку на честь кримськотатарського лідера Номана Челебіджихана.

У Польщі збираються спорудити пам’ятник "пароху Майданека" Омеляну Ковчу.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.