У Лисичанську горіла бельгійська лікарня ХІХ століття. ВІДЕО

У Лисичанську горіла лікарня ХІХ століття, яка залишилася на Луганщині від бельгійського інженера і підприємця Ернеста Сольве.

Відео пожежі з'явилося у мережі, повідомляє Суспільне.

 

Кадри будівлі у вогні, 4 травня, опублікували у Youtube. Обставини загоряння наразі з'ясовуються. Активісти наполягають на тому, що це може бути підпал.

Бельгійська лікарня або лікарня содового заводу не працює з 1995 року, що привело до поступової руйнації будівлі. Так, у 2019 році невідомі майже повністю розбірали її дах.

Протягом останніх років збереженням цієї архітектурної спадщини переймаються активісти, журналісти та просто небайдужі місцеві мешканці, які створили ініціативу "Подлечи больничку". Їм вдалося отримати підтримку закордонної спільноти та привернути увагу місцевої влади.

У 2020 році будівлю обгородили, щоб захистити від мародерів, які розбили вікна та викрали те, що ще можна було зберегти.

"Якщо ЄС профінансує проєктно-кошторисну документацію, ми зможемо залучати наших донорів і партнерів або ж кошти з державного бюджету ", – раніше зазначив директор Департаменту міжнародної технічної допомоги Луганської ОДА Денис Денищенко.

У березні 2021 року в Лисичанську побував експрем'єр Бельгії, а нині президент Європейської Ради Шарль Мішель, який пообіціяв підтримати відновлення лікарні.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"