Коли в радянський час жартували про те, що “в СРСР сексу нема”, то частково мали рацію. Оголене людське тіло, щось сексуальне вважалося поза законом. Табу. Натомість не для партійної еліти, яка мала змогу вільно подорожувати за кордон і привозити собі деякі атрибути західного “солодкого життя”, у тому числі, журнали та відеокасети з “полуничкою”.

Під час Шевченківських днів Зоряна Попадюка відправили до мордовських таборів за антирадянську агітацію і пропаганду після появи листівок з протестом проти заборони святкування ювілею Тараса Шевченка у Львові. Судили його двічі – у 1973 та 1983 роках, а офіційно призначений час його ув’язнення та заслання – 27 років. Після розпаду СРСР його реабілітували.

Топ-новиною 1979 року в Австралії стала втеча українки Ліліани Гасинської з радянського судна, що стояло в сіднейському порту. Історію “дівчини в червоному бікіні” (таке прізвисько отримала втікачка) журналісти різних країн згадують досі

Сприйняття інвалідності було різним в кожний історичний період. Радянська парадигма визначала інвалідність як патологію або дефект, який необхідно було виправити. У період правління Леоніда Брежнєва характерним було створення мережі спеціалізованих закладів – будинків-інтернатів та функціонування лікарняно-трудових експертних комісій. Ці структури як раз-таки й мали повернути людину з інвалідністю до «нормального» життя через відновлення спроможності до праці.