Пам'ятник Щорсу пережив атаку вандалів. ФОТО

У фігурі коня в пам'ятнику радянському воєначальнику Миколі Щорсу зникла одна нога.

Фотографію пам'ятника виклав користувач "Фейсбуку" Vova Vorotniov

 

Мер Києва Віталій Кличко запевнив у коментарі "Українським національним новинам", що пам'ятник демонтують дуже швидко, але тільки після того, як в КМДА надійте відповідний дозвіл від Міністерства культури.

"Ми чекаємо відповідне рішення, тому що він знаходиться на балансі Міністерства культури, і після цього вже йде демонтаж, тому, що ми працюємо виключно в рамках діючого законодавства. Впевнений, що ми повинні дуже швидко це зробити [демонтувати пам’ятник — ІП], але проявів вандалізму не повинно бути. Це нецивілізований шлях", — зазначив В.Кличко.

Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович так прокоментував подію:

"Про Щорса. Винними у нищенні скульптури є ті, хто стоять на заваді реалізації закону, який передбачає демонтаж такого роду пам'ятників і їх збереження у музеях.  А коня шкода. Коні не винні", — написав В'ятрович у "Фейсбуці".

Нагадаємо, що Микола Щорс (1895—1919) — комдив Червоної армії, герой Громадянської війни, канонізований радянською владою. Брав активну участь у збройній боротьбі проти Української Народної Республіки, комендант окупованого Києва (лютий 1919). Народився на Чернігівщині в м. Сновськ, яке з радянських часів і до 2016 року називалося "Щорс".

Пам'ятник Щорсу в Києві на бульварі Шевченка спорудили в 1954 році за проектом Михайла Лисенка, Миколи Суходолова й Василя Бородая. Скульптори — Олександр Власов і Олексій Заваров. За легендарною версією, позував для створення монумента сам Леонід Кравчук.

Дивіться також:

Місто Щорс декомунізували

На Франківщині знсли останній пам'ятник Щорсу

Монумент Щорсу перейменували на пам’ятник "Учасникам Української революції"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.