Спецпроект

Керівництво УРСР не усвідомлювало, яку небезпеку несе радіація - історики

СРСР, який десятки років готувався до ядерної війни, виявився неготовим оперативно і адекватно відрегувати на катастрофу в цивільній ядерній енергетиці. Архівні документи вказують на низьку культуру роботи працівників АЕС і на нерозуміння серйозності ситуації вищим керівництвом республіки.

Про це в авторській колонці для ТСН.ua повідомив історик, голова Галузевого державного архіву СБУ (2008-2010) Володимир В'ятрович. 

На підставі першої доповідної КДБ, надісланої в Київ і Москву ще вночі 26 квітня, видно спроби влади приховати реальні масштаби катастрофи: "Пожежу локалізовано", - оптимістично писали чекісти. Проте затаїти інформацію цього разу було нереально.

27 травня на автомобілі, який повертався з пікніка в чорнобильському лісі, самі ж співробітники КДБ зафіксували рівень радіації, який перевищував фоновий в 5000 разів.

За словами В'ятровича, керівництво країни не усвідомлювало загрозливих наслідків аварії. Зокрема, на документі з інформацією про надзвичайний радіаційний фон Володимир Щербицький, керівник УРСР, залишив єдину резолюцію: "Что это означает?"

"За таку некомпетентність довелося заплатити життям і здоров'ям людей, - робить висновок дослідник. - Евакуацію спромоглися розпочати щойно через 36 годин після аварії і лише 3 травня вивезти людей з 10-кілометрової зони. 30-кілометрову зону почали евакуйовувати 4-5 травня. Документи КДБ містять також графік динаміки радіаційного фону в Києві, який зафіксував пік радіації між 10 і 12 годинами 1 травня. Саме в той час за рішенням партії тисячі українських дітей марширували Хрещатиком". 

В'ятрович стверджує, що слідство з метою встановити причини аварії почалося одразу 26 квітня. І версія, висунута в перші дні після катастрофи, залишилася незмінною: вибух - наслідок недбальства. 

У повідомленні КДБ від 7 травня вказується, що "загальною причиною аварії була низька культура працівників АЕС. Мова йде не про кваліфікацію, а про культуру роботи, внутрішню дисципліну і почуття відповідальності".

"Вибух стався, - читаємо в іншому висновку спецслужби, - в результаті низки грубих порушень правил роботи, технології і недотримання режиму безпеки при роботі 4-го блока АЕС. Навіть в момент вибуху на працюючому реакторові і турбіні проводилися експерименти...".

"При розгортанні санітарно-обмивальних пунктів (СОП), - йдеться в доповідній КДБ, - із 47-ми на 2 травня 1986 року придатними виявилися лише 5, на 3-10 травня - ще 7... Персонал СОП не мав жодних індивідуальних засобів захисту і сам піддався зараженню. Крім того, він укомплектований на 70% з перестарілих і сімейних жінок, які відмовилися виїжджати в зону..."

"Десятки років СРСР тренувався на уроках цивільної оборони в очікуванні атомної війни з капіталістичним Заходом. Як засвідчила атомна атака зсередини, готовність до дій в критичній ситуації була близькою до нуля. Неготовими до біди виявилися і прості громадяни, і влада", - підсумовує історик.  

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.