Як сьогодні виглядає краєзнавчий музей у Маріуполі?

У боях за місто його розбомбили краєзнавчий музей у Маріуполі, а після початку окупації пограбували

Про це пише Медуза — LIVE.

Маріупольський краєзнавчий музей відкрився 1920 року. Його колекція налічувала понад 53 тисячі артефактів Приазов'я. Після початку повномасштабної війни, боїв за Маріуполь та російської окупації міста будівля музею сильно постраждала. Частина експозиції згоріла, багато експонатів вкрали.

За інформацією російського видання "Таганрозька правда", серед втрачених експонатів — грамота Катерини II, надана грекам, що переселилися на узбережжя Азовського моря. А також крісло митрополита Ігнатія — єпископа Константинопольської, а потім Російської православної церкви, який жив у XVIII столітті, зарахований до лику святих і канонізований у 2017 році.

Як розповіла "Таганрозькій правді" директорка музею Раїса Божко, після початку боїв у місті маріупольські музеї довго "стояли без охорони" (сама вона повернулася до вже окупованого міста у червні 2022 року): "Туди можна було зайти і спокійно щось забрати" . За її словами, вціліли роботи Івана Айвазовського, Архіпа Куїнджі та інші історичні артефакти, загальна вартість яких оцінюється у півтора мільйона доларів. Експонати, що збереглися, співробітники музею перенесли в нову будівлю, поки йде реставрація зруйнованого корпусу, якою займається Російське історичне товариство.

 
 

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"