Садиба Терещенків під загрозою

17 травня о 15.00 відбудеться розгляд Великою Палатою Верховного Суду України справи щодо повернення Садиби Терещенків до комунальної власності.

Про це поінформувала представниця "Фундації спадщини Терещенків" та правозахисниця, депутатка Київради VII скликання Олена Терещенко, яка є дружиною нащадка династії Терещенка.

"Щойно дізналися, що ПАТ "Центрелеватормлинбуд" найближчими днями планує зведення ПАРКАНУ біля Садиби Терещенків з метою розпочати ЗНИЩЕННЯ пам'ятки архітектури шляхом її перебудови, забороненої пам'яткоохоронним законодавством (під виглядом так званої "реставрації з пристосуванням")", - зазначила Олена Терещенко.

17 травня (середа) о 15.00 відбудеться розгляд Великою Палатою Верховного Суду України справи щодо повернення Садиби Терещенків до комунальної власності.

"Справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, тому навряд чи нас допустять до зали
Але для того, щоб продемонструвати Суду, що кияни не допустять подальшого знищення нашої культурної спадщини обов'язково збираємося біля будівлі Верховного Суду", - закликала Олена Терещенко.

Садиба Терещенків є пам'яткою архітектури місцевого значення. Вона побудована у 1874-1875 роках за проєктом архітектора В. Краузе у стилі неоготика. У 1879 році садибу придбав цукровий магнат Іван Терещенко.

У 1918 році в цій будівлі було розміщено Міністерство шляхів сполучення УНР (міністерство транспорту). У ніч з 13 на 14 листопада 1918 року тут, на таємних зборах представників українських політичних партій, що входили до Українського національного союзу, схвалено план повстання проти гетьманського режиму. Одночасно було обрано тимчасовий революційний уряд — Директорію УНР, у складі Володимира Винниченка, Симона Петлюри, Федора Швеця, Панаса Андрієвського та Андрія Макаренка.

Будівля взята на облік рішенням Київради в 1986 році. У 1998 році взято на облік також флігель як щойно виявлений об'єкт культурної спадщини.

У 2007 році садибу, площа якої становить понад 1000 квадратних метрів, передали приватному товариству – ПАТ "Центрелеватормлинбуд" – за інвестиційним договором, з умовою провести реставрацію пам'ятки. Проте майже 15 років будівля перебувала у занедбаному стані, що може призвести до її фактичного знищення.

У червні 2021 року прокуратура звернулась до суду з вимогою повернути будівлю у комунальну власність.

 

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.