На Афоні знайдено обитель Паїсія Величковського

На Святій Горі Афон у Греції вдалося розшукати залишки обителі, де у XVIII ст., імовірно, перебував видатний український святий, церковно-культурний діяч і письменник прп. Паїсій Величковський (1722 - 1794). Про це повідомляє сайт Afon.org.ua.

 

 

Як повідомив директор Міжнародного інституту афонської спадщини Сергій Шумило, "донедавна ця обитель видатного українського святого вважалась втраченою. Її історична назва "калива Кіпарі". Саме вона стала першим місцем проживання і подвижництва на Афоні прп. Паїсія Величковського.

Він її відбудовував власними силами. Жив він тут на перших порах перебування на Афоні у повному усамітненні з 1746 по 1754 роки. Саме тут він прийняв чернечий постриг з ім'ям Паїсій, тут він зібрав навколо себе перших учнів і поклав початок своїй літературно-перекладацькій діяльності".

Прп. Паїсій (Петро Іванович Величковський; 1722 – 1794) був видатним українським церковно-культурним діячем XVІІІ ст. Походив з родини українських козацьких священиків з Полтавщини. Вихованець Києво-Могилянської академії, в 1746 р. він вирушив на Святу Гору Афон, де прожив 17 років.

На Афоні прп. Паїсій оселився спочатку у каливі "Кіпарі", де прожив 8 років, згодом заснував Констянтинівську келійну обитель, а потім власний Іллінський скит, в якому під його началом нараховувалося близько 70 ченців, серед яких було чимало колишніх запорозьких козаків. Ці обителі стали осередками українського духовно-культурного життя на Афоні.

Помер Паїсій у Румунії 15/28 листопада 1794 р., залишивши по собі велику кількість (понад 300) учнів та велику кількість перекладів і духовних творів. У Румунії вшановується як один з найвизначніших святих Румунської Церкви.

У зв'язку з 300-річчям від дня народження весь 2022 рік у Румунській Церкві був оголошений ювілейним роком прп. Паїсія Величковського.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"