Дослідники оприлюднили архівні документи про нищення УГКЦ

У вільному доступі опублікували 33 документи про операцію по ліквідації Української греко-католицької церкви — Львівський псевдособор, що був проведений радянською владою у 1946 році.

Документи свідчать про те, що 60—70% делегатів "собору" були агентами НКҐБ. Для проведення заходу влада виділила 400 тисяч рублів. Відібрані спецслужбою делегати були забезпечені житлом та харчуванням, на їхнє утримання просили не шкодувати грошей. Опозиційних представників греко-католицького духовенства репресували перед проведенням операції.

 
Світлина спільного святкування Водохреща УГКЦ та РПУ у 1946 році

Після тривалої підготовки агентури 8—10 березня 1946 року у Львові реалізували план псевдособору: скасували унію з Римо-католицькою церквою. УГКЦ вийшла з підпорядкування Ватикану та перейшла під владу російської православної церкви.

Центр досліджень визвольного руху публікує колекцію "Львівський псевдособор 1946 року у документах НКВД" спільно з Архівом служби безпеки України на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

До збірки увійшли:

  • наказ про призначення охорони учасникам  псевдособору;

  • довідка про відправлення телеграми між працівники НКҐБ;

  • світлини спільного святкування Водохреща УГКЦ та РПЦ 19 січня 1946 року;

  • перелік прізвищ священиків, що мали бути запрошені на псевдособор;

  • спецповідомлення про реакцію духовенства і населення на Львівський "собор";

  • доповідна записка Микиті Хрущову про стан греко-католицької церкви після "собору", тощо.

Спецслужби ретельно перевіряли делегатів "собору" і звітували керівництву про їхні настрої. Так, наприклад, опозиційно налаштованим делегатом став священик, що зізнався у докорах сумління через участь у псевдособорі.

В одному з документів міститься донесення, що Папа Римський призначив кардиналом ув'язненого Йосипа Сліпого — це занепокоїло радянські спецслужби через можливі міжнародні "ускладнення".

У доповідній записці Микиті Хрущову повідомляли про різні реакції населення і духовенства на Львівський собор, зокрема про те, що один зі служителів разом з прихожанами плакав від розпачу під час богослужіння. Наводилися приклади переслідування греко-католиків, що збиралися по домах.

Українська інтелігенція сприйняла псевдособор вороже. У повідомленні НКҐБ наявні свідчення професора Івана Крип'якевича: "Більшовики знущаються над церквою і взагалі над всіма галичанами. Ми всі почуваємося в окупованій країні... Прийдеться або тікати зі Львова, або повіситися...".

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.



Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.